Єпископ Карл Йосип Євген де Мазенод закінчив своє земне життя в Марселі, у вівторок після Зелених Свят, 21 травня 1861 року. Відходив з цього світу, маючи бездоганний авторитет і оточений загальною пошаною. Коли про його смерть дізнався папа Пій IX, то власноручно написав листа, підкреслюючи надзвичайну цнотливість померлого єпископа. Активна участь громадськості у поховальних урочистостях переконливо показала, ким був померлий в очах віруючих.

Але треба було довго чекати, щоби тільки 1926 року стало можливим розпочати канонічний процес у справі його беатифікації. Незважаючи на таке запізнення, справа просувалася повільно, мала критичні моменти і важкі точки для з’ясування. Цей блаженний жив у важкий час, в епоху величезного суспільного, політичного і ідеологічного перелому. То була ера революційних змін, коли розпадався феодальний устрій, а разом з ним - світ аристократичних привілеїв, натомість народжувалася капіталістична система з її міщанським устроєм. Формувалася політична міць буржуазії з характерними для неї традиціями і способом життя, але одночасно росла нова сила, яка набувала щоразу більшої політичної свідомості - пролетаріат. Це був час утворення і виявлення нових понять і сил, а тому Євген де Мазенод, спираючись на своє суспільне походження і духовне спадкоємство, всією своєю психічною суттю і темпераментом був підготовлений до активного входження у плин подій і насправді став їхнім активним учасником до останніх днів свого життя.

Засновник Спільноти Місіонерів Облатів Марії Непорочної і єпископ Марселю, - міста, другого за величиною після Парижу і не надто покірного перед королями Франції, а також враховуючи географічне положення природнього мосту між Церквою у Франції і Столицею Апостольською - пильно стояв на високій посаді і постійно був готовим, як натягнута тятива щоби вцілити в кожного, хто порушує закон і справедливість, переслідує Церкву, діє на шкоду бідним, або не хоче слухати голосу їхніх скарг, протесту, бажань. Небезпідставно дослідники його біографії люблять називати його містралем, прирівнюючи до несподіваного вітру, який буває у його рідному Провансі.

Він протягом кількох десятиліть належав до кола перших постатей у Франції і Церкві, був у вирі церковних і політичних подій, як єпископ і сенатор. Але потім, уже в наш час, мусив довго чекати, аби його святість виявилася придатною для живих. Тому навіть вже після другої світової війни, у процесі беатифікації був такий момент, коли неможливість встановити перебіг і природу певних подій схиляла до припинення всієї справи. Безкомпромісний у своїх вчинках при житті, єпископ Марселю після смерті мав тяжку дорогу до хвали на вівтарях. Нарощувалися темпи історичних досліджень, аналізів і суперечливих інтерпретацій. Однак, у безперервному плині часу тривала також діяльність Святого Духа, котрий веде і відновлює Церкву, а з ним також наше бачення певних справ і духовних потреб. Треба було, щоб настала наступна епоха соборної відкритості, нового прочитання Євангелії і глибокого оновлення християнської ментальності, для того щоби саме така форма святості стала зрозумілою як євангельське покликання і стала потрібною, як цікава пропозиція католицького життя серед сумнівів нашої епохи.

І так прийшов час, коли цей чоловік, який жив духом Євангелії в особливому контакті з людьми як адміністратор дієцезії, державний діяч і особа Церкви, людина, котра випереджала традиційні схеми мислення про християнське життя - став у післясоборну епоху дуже потрібним як приклад і вчитель. Можливо, саме це мав на думці Папа Павло VI, коли під час спеціальної аудієнції сказав, звертаючись до постулатора, отця Анджело Мітрієго, значущі слова: «Поспішаю з оголошенням блаженним вашого засновника, бо то є велика людина Церкви і у такий спосіб хочу допомогти всім”.

За свого життя він був суперечливою постаттю, нерідко оточений політичним кипінням і інтригами. Бувало й сам викликав скандал з усією поривчастістю і силою південного темпераменту. Необхідно було, щоб пройшло ціле століття від моменту його відходу з арени громадського життя, що на ній діяв кілька десятків років, щоби стало можливим ясно побачити його справжню велич і святість, праведність і мудрість у Святому Духові, щоби однозначно визначити його життя, поставивши його приклад перед очима віруючих, котрі шукають євангелічну дорогу у нашому важкому сьогоденні. Приклад життя, через який Церква прагне допомогти всім.