У церковному календарі кожен день присвячений певному святому чи навіть декільком: це мученики, апостоли, преподобні і т.д. Про всіх них ми знаємо досить небагато, але панує уявлення, що усі вони народилися святими або ж що походять з иншої планети. Ця планета є для більшости звичайних християн далекою, незрозумілою і нецікавою. І часто ми й не знаємо, що ці святі були простими людьми. Жили, їли, пили, ходили між людьми, але в них було щось особливе. Вони стали вмістилищем Бога. Тепер ми, як християни XXI ст., ставимо собі запитання, чи є святі зараз? І чи можна бути святим навіть в цих сучасних прогресивних і „мажорних” умовах? Виявляється – так! Ця історія буде про людину, з якою мені довелось познайо\митись, людину, яка й зараз живе між нами, їсть і п’є те ж, що й всі ми. Але в ньому є щось особливе. Ця особливість не проявляється в зовнішніх рисах, в його надмірній дотепності, успіху в навчанні чи серед дівчат… Ця особливість дуже часто виражена «етикеткою» з написом «дивак» чи «юродивий». Деякі можуть з нього насміхатись, кепкувати, не розуміти, але це його не цікавить. Він живе чимось иншим, внутрішнім, духовним. Він живе тим, що для більшости залишається недосяжним. Кажуть, що та людина приречена на нерозуміння життя, оскільки «літає десь високо і далеко у своїх мріях». Кажуть, що він не зможе дати нормальної поради людям, бо він не живе, „як усі”. Але не так сталось… Спостерігаючи за ним, я побачив дуже цікаву річ: порівнюючи його з иншими людьми, красивими, дотепними, прогресивними і сучасними, здавалось би, до останніх мали би йти люди по пораду. Але ні! Люди горнуться до того дивака, хоч він і не є надто красивий чи дотепний. Просто він святий. Як це зрозуміти? Чисто по-людськи – важко. Просто в нашому душпастирстві, дружбі ми аж занадто часто акцентуємо на сучасності, дотепності, але забуваємо про основне: мало акцентуємо на святості. Ми своїми силами нездатні зрозуміти, побороти всі проблеми, з якими нам доводиться зустрічатись. Це все може лише всемогутній Бог. І саме святі люди живуть з Богом, вони є Його вмістилищем. І тому вони легше розв’язують ті проблеми, яким сучасні дотепні і „в рейтингах” люди не можуть дати ради. Святі уповають на Бога, їм не треба великих знань психології, антропології, менеджменту і сучасних технологій. Все це (і навіть більше!) їм дає Бог. Пригадую історії про пустельників, які роками те й робили, що були на самоті з Богом і молились. Дивно, що вони не жили серед людей, не знали їх проблем, їх бід, але всі люди горнулись до них. Горнулись не тому, що ці були дуже популярні – над їх популярністю не працював жоден іміджмейкер. Ці пустельники „просто” давали людям Бога. Не були вони ні красивими, ні такими дотепними. Ні! Вони були простими, але святими людьми. І зараз між нами є такі люди, з яких ми кепкуємо, коли вони чудернацько вдягаються (для них одяг не настільки важливий!), сміємось, коли вони віддають ближньому останнє печиво, самі при цьому залишаючись голодними, з нерозумінням дивимось, чому вони поступа\ються місцем у маршрутці чи підносять старшій бабці сумки на 5 поверх… Ми їх не розуміємо. Инколи не бачимо їх, але вони є з нами. Живуть між нами, і хтось із них зараз читає цю статтю. Він не буде голосно при цьому вигукувати чи хвалитись тим, що тут розповідається про нього! Ні! Вони підуть і у тихій молитві, в доброму житті з Богом продовжуватимуть свої «чудернацькі» діла. А ми знову наклеїмо їм етикетку «диваки». З часом вже инші люди дадуть їм иншу назву – «святі». І мало хто пам’ятатиме того красеня чи дотепника, але пам’ятатимуть того, з кого колись кепкували і кого не розуміли. Тож знаймо, що ці люди живуть серед нас. Знаймо, що святим бути неважко. Це можливо. Святим потрібно бути! Святість не є ціллю самою у собі, святі шукають не святости, а Бога. А всемогутній Господь наділяє їх тою ласкою бути святим, яку ми називаємо дивацтвом. Але це потрібне – заради різних людей, заради тих, хто кепкує…