Поряд із мітом про нереальну святість у ХХІ столітті часто стають непомітними ті, хто намагається розвіяти його. Такі люди кидають виклик закам’янілим та усталеним формам суспільного життя, і часто їхнє життя подібне до білої плями на чорному папері. Історіографія християнства неодноразово ставить нам у прик¬лад життя багатьох людей, які стали світочами святости і впровадили її у реальність. Слід від їхнього життя розвіяв банальне кліше «святими народжу¬ються»! Подвиг людей, яких ми називаємо святими, підтвердив правдивість того, що саме через досвід пошуку Бога, духовне єднання з ним у молитві, милосердне ставлення до товариша, дотримування заповідей дасть зелене світло у процедурі отримання «паспорта громадянина Царства Небесного». Але запитаємо все-таки, де вони, святі? Як їх упізнати? Як знайти шлях до щастя?

           Не бракує сміливих вигуків сьогодні про те, що світ, у плані духовному та моральному, давно вичерпав себе, але варто лише критично поставитись до цієї тези, як перед нами постане цілковито инакша картина. Підтвердженням цьому є те, що більш, як 2000 років живе Церква – духовне джерело, провідником якої є Христос. Коли людина слухає голос керманича, тоді вона буде спокійна, оскільки він все прораховує наперед і охороняє її у дорозі. Більше того, Ісус допомагає позбутись страху, який дуже часто стає причиною того, що людина боїться зробити подвиг у напрямку святости.

           У наш час не бракує різних свідків, але справжніх, які йдуть слідом Христа, напевне, не так багато. У Канаді в мальовничій лісовій місцевості Комбермер (Онтаріо) знаходиться унікальна обитель для чоловіків та жінок – «Madonna House» (Дім Мадонни). Засновником цього монастиря була російська емігрантка Катерін де Гук-Догерті. Цей скит зібрав воєдино християн різних вікових категорій, незалежно від стати, які своє життя будують у спільноті. Головне завдання «Дому Мадонни» – будування любови між ближніми. В одній із написаних праць Катерін Догерті каже: «успіх місіонерства не вимірюється ділами апостоляту, але він найперше ґрунтується на любові його членів одне до одного. Першочерговим етапом творення спільноти є єднання з Трійцею. Бо якщо людина вирішить обійтись без Ісуса або стати самим Богом, то не зможе стати учасником спільноти. Полюбивши Трійцю, ми стаємо членами цієї предвічної і первісної Спільноти Любови». Кожен учасник мандрівки у «Домі Мадонни» за ціль уважає йти слідом розп’ятого Христа, оскільки «торкаючись Ісуса та ближнього, ми творимо праобраз хреста, який буде знаком нашої любови та запорукою спасіння».

           Шлях Катерини де Гук-Догерті розпочався 15 серпня 1876 року у м. Нижній Новгород. Виховувалась дівчина у православному обряді. Шкільні роки вона провела у мандрах Єгиптом та Францією, що були наслідком роботи її батька. Згодом Перша світова війна змусила Катерину піти на фронт сестрою милосердя Червоного Хреста. У своїх свідченнях майбутня фундаторка «Дому Мадонни» найперше дякує своїм батькам за дар релігійного виховання, який вона почерпнула саме з їхнього прикладу. «З раннього дитинства, – говорить вона, – правда, що Христос є у моєму ближньому, відкрилась через моїх батьків та їхню жертовну працю». Зокрема її батько, який був шляхтичем, радо зустрічався з бідними, старими людьми та ділився з ними їжею, одягом та всім тим, що вони потребували. Зростаючи у такій сім’ї, молода дівчина вирішила йти слідами батьків для того, щоб цей світ став кращим та милішим для тих, хто в ньому розчарувався. Згодом доля змусила родину Катерини емігрувати до Канади. Протягом цього часу вона тяжко працювала для того, щоб утримати вже власну сім’ю. Перед її очами завжди були слова Христа: «Встань – іди. Роздай все майно бідним та іди за мною…». Напевне, це були саме ті слова, які спонукали молоду Катерину до сходження на вершину безперервного служіння та пошуку щастя. На початку 30-х років ХХ ст., порадившись із єпископом та священиками, вона у Торонто відкриває «Дім дружби», який був центром служіння бідним. З часом подібні місії відкрились у инших містах США та Канади. Згодом Катерін де Гук переїжджає зі своїм чоловіком у мальовничу місцевість Онтаріо, до селища Комбермер, і там засновує апостольську спільноту, яку називає «Дім Мадонни». Незважаючи на прості і воднораз важкі умови побуту, їй щораз то більше вдається запрошувати священиків, єпископів, молодь, старших віком людей, чоловіків та жінок для життя в одній родині. У колективній праці, молитві, розважаннях поставала унікальна сім’я мирян різних соціяльних станів. Катерін Догерті неодноразово наголошувала, що знайти Бога можливо навіть у простій праці, якщо ти її виконува¬тимеш у молитві. Померла засновниця «Дому Мадонни» 14 грудня 1985 року, і сьогодні вже розпочато процес її канонізації.

           Родина «Дім Мадонни» на нині налічує близько двохсот осіб, які проживають разом у скиті. Водночас велика мережа філій та подібних згромаджень існують по всій території Канади та світі. Такий рух став ренесансом первісних християнських общин, які колись збирались також на спільні молитви, трапези, розважання над священними текстами. Їхнє життя віддзеркалювало євангельський поклик Христа «залиш усе та йди за Мною». Найбільшим успіхом та популярністю «Дім Мадонни» завдячує саме своїм членам, які шукають святости та щастя у простоті. «Ми знаходимо святість у дрібницях, які ми робимо кожного дня з любови до Бога – ґудзик, який хтось пришиє до сорочки, або лист, написаний своїм рідним. Завдання кожного християнина –робити малі справи якнайкраще з любови до Бога та ближнього». Хтось казав, що святість – це не для нас. Хтось твердив, що щастя – це лише матеріяльний світ. А може варто розпочати щасливе життя із малих справ?..

Тарас СЕМЕНЮК