Минають ті часи, коли можна було простояти півгодини, розмовляючи під магазином або на вулиці, адже з'явилося так багато термінових справ, от навіть профіль в соцмережі перевірити — а раптом хтось написав або нове фото розмістив?

Дрібка історії

Соціальна мережа/портал— це різновид інтерактивної сторінки WWW, яка співтвориться людьми із спільними інтересами. Більшість подібних порталів пропонують користувачам різні способи спілкування: чати, дискусійні кола, блоґи, форуми і т. д. Соціальні мережі - це такі місця в Інтернеті, де кожен користувач може створити свій власний профіль і розмістити там дані про себе. В основному подібні мережі служать зростові почуття приналежності до групи. Перший такий сервіс виник у 1995 році в США під назвою Classmates.com, він слугував пошукові однокласників, друзів, родичів, знайомих. На початку проект не користувався великою популярністю і був збитковим, тож його закрили. Відродження ідеї соцпорталу відбулося у 1999 році, коли було додано багато нових можливостей. Відтоді в США і Канаді на Classmates.com «підсіло» біля 40 млн. людей. Найбільший зріст популярності американських «Однокласників» відбувся у 2001 році, на сьогодні активність учасників невелика з тенденцією до спаду.

Зараз у світі нараховується біля 200 соцпорталів. П'ятірка найпопулярніших це: My Space, Facebook, Bebo, Skyrock Blog, Hi5.

Своя сорочка ближче до тіла

Але то все далекі заокеанські нікому не знані казочки. Для України все почалося у 2006 році, коли в Росії були створені перші портали такого типу. Першими з'явилося дітище Альберта Попкова (Москва) на ім'я «Однокласники»— портал, створений спеціально для пошуку шкільних друзів, однокурсників, і просто всіх тих, з ким колись втратилося зв'язок. Не минуло і півроку, як виник ще один портал — для випускників і студентів російських вузів, а пізніше переріс в універсальний спосіб зв'язку для всіх соціальних груп і вікових категорій, — «В Контакте.ru», чадо Павла Дурова (Петербург). Кажуть, на сьогодні в «Однокласниках» понад 33 мільйони зареєстрованих користувачів, але «В контакті.ru», за підсумками березня цього року, ще більше.

Соцпортали швидко і впевнено відвоювали собі безліч нашої уваги, вільного (і часто робочого теж) часу, довіри і навіть любові. А якщо до них ближче придивитися, що ж воно таке? Насамперед слід пам'ятати, що такі портали самі по собі нейтральні: ні добрі, ні погані, бо моральні категорії типу добро/зло відносяться виключно до людських вчинків.

Почнемо від позитивів. Дійсно, завдяки таким собі «Однокласникам» чи «В контакті» люди шукають і знаходять один одного. Так вже ми створені, що потребуємо інших, тому люди, з якими нас колись звела доля, надовго залишаються в пам'яті. Відшукати приятеля після років розлуки, побачити, як виглядає, дізнатися, де мешкає і чим займається... Безумовно, це приємно. По-перше, це заспокоює натуральну людську цікавість, а по-друге, допомагає почуватися комусь потрібним. Тож зрозуміти, чому так багато людей створило собі профілі на соцпорталах, нескладно. Звісно ж, є ще один чинник — мода — так, ми цікавимося соцмережами зокрема й тому, що це роблять інші, всі навколо ведуть активне життя в мережі, а це певним чином і нас зобов'язує.

Що ж діється далі? Ланцюжок приблизно такий: зацікавитися — створити профіль — розмістити фото — шукати однокласників/співробітників/знайомих/сусідів — почати переписку — оцінювати фото — брати участь у дискусійних форумах. То чи існують якісь негативи? Придивившись ближче до роботи самих соцпорталів і поведінки їхніх «мешканців», можна назвати не лише «мінуси» явища, а інколи навіть загрози. Спробувала умовно поділити «темні сторони» соцмереж на два типи: фізичні/матеріальні та духовні.

До матеріальних слабинок порталів типу «Однокласники» не лише я, а й безліч психологів та соціологів зараховують: загрозу приватності, незаконне використання особових даних (бо, як виявляється, інформація з профілів користувачів навіть після видалення може бути відтворена і повторно використана), маніпуляція людськими почуттями (той же сайт «Однокласники» використовує почуття ностальгії для того, щоб здобути собі популярність), ризик підхопити серйозний комп'ютерний вірус або ще серйознішу комп'ютерну залежність, а окрім цього, марнування робочого часу (велика проблема для фірм і навчальних закладів) і розголошення конфіденційної інформації, часто державної ваги (особливо це стосується військових таємниць, таких як розташування секретних військових частин, інформація про озброєння армії, фото, зроблені на території військових об'єктів). Не особливо приємні побічні ефекти невинної гри в пошук близьких і знайомих.

Але існує ще кілька речей, які інакше, як духовними загрозами назвати не можу. Життя в світі віртуального спілкування загрожує нам: егоїзмом, марнославством, обманом, знеціненням людських відносин (насамперед дружби), марнуванням часу, Не віриться? А як би ви назвали людину, яка збирає собі довжелезний список друзів лише для того, щоб розмістити фото, зроблені в найекзотичніших місцях світу, в яких побувала, і очікує тільки найвищих оцінок, а отже, і заздрощів від тих, кому «не склалося» в житті так добре як їй? Егоїстом, який шукає тільки власної похвали. До речі, щодо самого оцінювання, наприклад, в «Однокласниках» фото найчастіше оцінюються в шкалі від «4» до «5+», а знаєте чому? — бо якщо оціниш інакше, можна нажити собі неабиякого ворога, який по-перше, перепсує всі ваші фото поганими оцінками, а ще й кілька образливих коментарів докине (є люди, які перевіряли на собі). Віртуальність, окрім всього, дозволяє легко закамуфлюватися — от і зявляється спокуса створити собі «липовий» профіль і піджартовувати над друзями або на форумах не скупитися на перчену лексику. А обманювати — це ж ой як негарно.

Найголовніше в цілій справі соцпорталів - це список друзів. Це центральна і найпотрібніша ланка системи, бо інакше нащо все це? Закладається, що одне з головних завдань якихось «Однокласників»/»В контакті» - це знайти собі друзів. От тільки цинізм в тому, що біля 60% відсотків людей, з якими спілкуємося в мережі, то люди, яких знаємо в реальному житті (і з якими часто ніщо не заважає зустрітися вживу, а не за посередництвом монітора і клавіатури), а нові друзі знаходяться вкрай рідко. А потім, що то за така віртуальна дружба? Швидше за все, вона сконцентрована на зовнішності, бо рубрика «Про себе» світить пусткою, зате фотоальбоми наповнені вщерть). А справжня дружба дуже вимоглива, для неї не вистачить запитати як справи і оцінити фото на п'ятірку, дружба — це участь в житті друга, співпереживання, особистий контакт врешті-решт, якого зустріч на моніторі не може замінити. А що прикро, так часто вдаємо друзів в мережі, а коли людина поруч, то не маємо часу випити разом філіжанки кави і поспілкуватися.

Соціальні мережі стали глобальним вірусом не лише Інтернету, але і нашого живого людського суспільства. Причому, це залежність, яка багато в кого переходить у життєву необхідність. Витрачаємо час на те, щоб будувати собі уявний і часто умовний образ, надміру пліткуємо, обманюємо, щоб здаватися кращими, вдаємо, що в нас все гаразд (щоб не виглядати гірше за інших). А життя, те справжнє, минає без нас. Життя, позбавлене зустрічей, які не відбулися, книжок, які не були прочитані, мальовничих місцин, які ніхто не відвідав, людських почуттів, які не були ніким пережиті. Адже все ніколи, треба бігти перевіряти, що нового в «Однокласниках» і чим цікавляться «В контакті», аби випадково не випасти з виру віртуальних подій.

Кредо