Я гадаю, що період Великого посту для кожного християнина є
особливим періодом. Саме зараз ми переосмислюємо свої вчинки,
відмовляємо собі різного роду гулянки, більше часу присвячуємо молитві, а
також обмежуємо в їжі. Кожен сам собі обирає методи посту, але одне
залишається незмінним – старання перебувати з Христом, Який вийшов у
пустелю.
У своєму, не католицькому оточенні, я зустрічаюсь із різними випадками
«дотримання» посту. Наприклад, одна моя знайома, яка позиціонує себе
православною християнкою, якогось дня вирішила жити зовсім без їжі, але
так і не протрималась. Наступного дня вона розповіла, що ввечері не
витримала і наїлась м’яса. Мене ці галасливі розповіді про те «всі
дивіться як я пощу» дістали. Я запитала її: «Для чого це?». У відповідь
почула: «Як же – це ж піст!» Я, набравшись чи то сміливості, чи то
нахабства, сказала: «Це або дієта, або якесь самовдосконалення, але аж
ніяк не піст!» Та думаю, що не це головне! Якось кілька днів перед тим,
вона захоплено розповідала про свій похід до гадалки. Коли я при таких
обставинах пригадала, що це суперечить християнству, то у відповідь
почула: «Ну вона ж знає. А в церкву я не можу йти! От коли останній раз
була, то бабці там пліткували, якось так довго потрібно було стояти. І
взагалі – я в тому храмі не почуваю себе добре, а от в іншому колись –
зовсім інакше.»
А ще мене надзвичайно сильно дратує біганина навколо святкування цього
дивного, як на мене, 8 березня. Ці святкування переростають у справжні
корпоративи, що припадають саме на п’ятницю. Я працюю із чудовими
людьми, з якими завжди рада відсвяткувати щось суттєве. Але пояснюю,
чому не йду святкувати 8 березня, то, що саме зараз період Великого
посту і п’ятниця. У відповідь вже чула різне: «Ну то й що…», «Я теж
пощу, але ж йду», «Але ж 8 березня, що зовсім не святкувати?», «Це ж для
жінок!». І я, вже не витримавши, висказалась: «Так, усі. І усі, хто
вважає себе християнами, мають переживати період посту. Але якщо я не
йду, то маю право. Бо ж «усі» й аборти підтримують, і до гадалок ходять,
і амулети носять, то що ж, я теж маю це робити? А ще – для мене це не
свято! Бо святом є День Матері, Пасха, Різдво… »
Я спробувала зрозуміти цих людей і неначе вийшло. Уся біда в тому, що
твердження «всі ж так роблять» живе повним життям у мозку. Але я радію з
того, що в мене була підтримка з подруги-католички, однієї православної
та однієї протестантки. Може, так і розпочинається екуменізм?
Джерело:
Блог Юлії Комарніцької
КРЕДО
