Про мораль і порядність нинішня влада дуже рідко згадує. Нема такого рядка в жодному звіті. Питають про інвестиції, про безробіття, про відсотки розкриття злочинів.

Про мораль – ні слова.

Чого ж дивуватися, що губернатор не замислюється над моральним кліматом в регіоні?

Зате кожен бізнесмен, перед тим як «входити» в якусь область, навідується до своїх колег і ставить стандартні запитання: губернатор займається поборами? Податківці збирають данину з бізнесменів? Начальник міліції підгодовує прокурора? Злочинні клани відбирають успішний бізнес? Газети вільні чи залякані судами? Господарський суд вирішує питання по совісті чи по тарифу?

Залежно від почутого, у бізнесмена складається уявлення, куди він потрапив: у дикі джунглі чи в цивілізований край.

Вимальовується чітка картина того, що ми називаємо моральним кліматом в регіоні.

Після чого ділові люди приймають рішення, як їм працювати. Шукати владне прикриття, чи платити бандитам за «кришу». Створювати свою потужну юридичну службу, чи знаходити виходи на суди? Або – вантажити на машини заводське устаткування й втікати в іншу область.

Так свого часу зробила тютюнова фабрика під Львовом. Після чергових наїздів податківців – підприємці підігнали фури, завантажили станки і виїхали з Львівщини. Жителі невеличкого містечка Винники залишились без засобів існування.

* * *

Губернатор – далеко не поодинокий чиновник, який за відсотками не бачить реалій життя.

Минулого тижня відрапортувався за 2009 рік прокурор Львівської області Олексій Баганець. До речі, один з кращих в Україні прокурорських працівників.

Цифри вражали.

За рік з допомогою прокуратури відшкодовано до бюджету 201 мільйон гривень – це один з найкращих показників в Україні. За кількістю направлених до суду справ, Львів має кращі показники, ніж Харків, Одеса, Київ чи Крим.

Ми поцікавилися в Олексія Баганця – а чи знає той, як в передовій області живеться середньостатистичному львів’янинові?

Зранку такий «пересічний громадянин» виїжджає на дорогу в стареньких «Жигулях». Перший хабар інспекторові ДАІ. В шапці (сто гривень), або з косою (двісті гривень).

Потрапив у лікарню – плати. Безплатна медицина у Львові найдорожча в Україні. Неофіційні розцінки на операції – від двохсот до тисячі доларів США.

Зайшов у управління земельних ресурсів: переоформити звичайну дачну ділянку коштує більше, ніж за неї заплатив.

Навіть на кладовищі свій прейскурант: запропонують місце для вічного спочинку від 200 до 500 доларів, або безплатно – у болоті.

Йдеться не про поодинокі випадки, а про систему поборів й хабарництва.

У Львівській області вона якось більше випирає, ніж в інших регіонах.

Прокурор області зробив вигляд, що не зрозумів запитання. Що від нього вимагати? Він же – «наглядає за законністю». Мовляв, питайте міліцію, оперативні служби.

Що говорити про середньостатистичного львів’янина, коли роками залишаються нерозкритими резонансні вбивства понад двох десятків львівських бізнесменів?

Найгучніші – розстріл під Львовом колишнього губернатора Львівщини Степана Сенчука, спалення живцем завідуючого відділом міськради. Список можна продовжити: у самому центрі міста кілери ледь не в притул убили з пістолета бізнесмена Опірського, власника скло-дзеркального заводу Дацка.

«За останні 10 років багато професійних оперативників звільнилися. Це основна причина – нікому розкривати злочини», – критикує колег Олексій Баганець.

Але в нас – дещо інший погляд на причини бездіяльності оперативних служб. Останніми роками вони перетворилися на структури, які збирають кошти для начальства.

Оперативники займаються провокаціями, підставляють бізнесменів, а потім вибивають гроші. Це у них називається «подоїти або розвести лоха».

– Де докази? – запитує прокурор.

А хто поцікавиться статками керівників ДАІ, чи підрозділів боротьби з економічними злочинами?! Вони виходять на пенсію заможними людьми, живуть у розкішних особняках. Звичайно, куплених на офіцерську чи генеральську зарплатню.

Я знаю лише одного львівського генерала, який збудував у своєму селі церкву. Попросив друзів – й ті допомогли з фінансами. Решта генералів-силовиків зазвичай відкривають ресторани, готелі, мережі магазинів.

Цей звіт прокурора Львівської області закінчився разбірками з газетою «Експрес», яка час від часу декому плутає карти в регіоні.

Колишня війна «Експресу» з львівським губернатором і сваволею судів – у 2000 році породила «Хвилю свободи». Журналісти вже навчилися самі захищатися.

Нині головний редактор Ігор Починок домагається відставки прокурора Баганця. Вважає, що прокурорський наїзд на газету замовили люди колишнього губернатора області Петра Олійника. В свій час «Експрес» широко висвітлював бізнесові оборудки Олійника.

У відповідь – прокуратура зацікавилася... земельними ділянками редактора, які той взяв в оренду.

Баганець подав на газету в суд, бо та ніби псує ділову репутацію прокуратури.

Добру третину часу звіту було присвячено газетярсько-прокурорському протистоянню. Виявляється, це дуже актуальна для Львівщини тема, перед якою тьмяніє боротьба з хабарництвом у державних установах.

* * *

Є ще одна серйозна причина наших негараздів, яку останніми роками замовчують – падіння людської моралі.

Ми забули про такі слова, як честь і гідність.

Все почали виміряти доларами. Чесні люди у нас не в пошані. Вагомість людини у суспільстві – тепер вимірюється вмістом її гаманця та рахунком в банку.

Тому не дивно, що з екранів регіональних каналів не сходять власники ринків, та бізнесмени, які збили капітал на контрабанді. Це найбільш дієвий спосіб заробляння грошей в Західній Україні.

У Шегинях мені довелося бачити, як одному такому хапузі солдати-прикордонники віддавали честь.

Нікого вже нічим не здивуєш... Власник ринку сьогодні ходить по Львову в генеральському мундирі з двома зірочками – він тепер ще й козачий отаман Галичини. Який же вихід? Як вилікувати моральний клімат регіону?

Мій добрий знайомий, відставний військовий Петрович, з падіннями моралі бореться «партизанськими методами». Плює хабарникам в обличчя. І каже: подавайте на мене в суд, я заплачу штраф, але всім розкажу, що заплював хабарника. І всі про це дізнаються.

Поки що Петровича ніхто до суду не потягнув. І він принципово нікому не платить ні копійки.

* * *

У влади більше важелів впливу на моральну атмосферу суспільства.

Для початку – за відсотками побачити живих людей з їхніми проблемами. Правда, за це медалей не дають.

Можна надати слово авторитетним і шанованим в регіоні та в Україні людям. Тим – кого ми називаємо моральними авторитетами. Вони б могли чесно й відверто розповісти землякам про моральні хвороби свого краю. Але їх випускають на екрани хіба що перед виборами.

Адже не все у нашому житті вимірюється грошима?..

КРЕДО