Щойно вже п'ятим виданням вийшла книга російського професора, доктора наук та відомого публіциста Юрія Бєгунова [1], в якій зокрема наведено схему розвитку ідей антинаціонального космополітичного типу, притаманних масонству, сіонізму та комуно-соціалізму (див. схему). Цей антинаціональний розвиток є також історією сіоністських, соціал-демократичних, соціалістичних і комуністичних партій, які походять із одних ідеологічних джерел. Основні ці джерела такі:

1. Масонство та ілюмінатство А. Вейсгаупта

Дослідження цього джерела ґрунтовно проведено в праці англійського історика, доктора Нести Вебстер, яка стверджує, що «організація таємних співтовариств була необхідною для того, щоб перетворити філософські теорії в особливий та вельми загрозливий механізм руйнування цивілізації» [2; 3]. Ще 1185 року, за шість століть до Французької революції, виник таємний орден під назвою «Братство світу», який виступав проти християнського духівництва та європейської аристократії, тобто з проюдейських позицій. Той факт, що «Братство світу» ХІІ ст. було рішуче знищено, ніяк не завадив формуванню нових подібних співтовариств: на початку ХІІІ ст. виникла секта альбігойців, яка виступала проти християнської церкви; 1250 року священик-розстрига з Угорщини на єврейське ім'я Якобі також організував виступ проти духівництва та місцевої аристократії; у той самий історичний період в Єрусалимі, під юдейським впливом, було створено скандально відомий орден тамплієрів (храмовників), які були звинувачені у використанні сатанинського культу. Саме так зародилося богоборче масонство, яке згодом і організувало Французьку революцію [2; 4; 5].

1754 року португальський єврей Мартинес Пасхаліс (Паскуалі) створив таємне масонське товариство мартиністів, яке об'єднало юдейські та деякі філософські вчення Давньої Греції і Сходу. Мартиністів-фанатиків часто називали ілюмінатами (від лат. illuminatio — освітлювати, світити) і саме від них ця назва перейшла до найжахливішої таємної секти — баварського ордену ілюмінатів, яку було створено 1776 року євреєм-єзуїтом Адамом Вейсгауптом (1748–1830). Його погляди формувалися на дуалістичній єресі маніхейства, єзуїтській системі організації та окультизмі, в таємниці якого його посвятив торговець Кельмер, що 1771 року блукав по Європі у пошуках адептів свого чорно-магічного вчення. За поглядами Вейсгаупта, людина повинна скинути з себе все те, що їй дала цивілізація, та повернутися до первісного кочового побуту (детально філософію новітніх кочовиків під наглядом всесвітнього уряду розвинув уже в ХХ ст. інший єврей — банкір Ж. Атталі у праці «Обрії», підготовленій у масонському Римському клубі).

Насамперед, за Вейсгауптом, ліквідовувалися мистецтво, наука та освіта. Потім — релігія та всі соціальні зв'язки людини, особливо національні, тобто родини та держави припиняють своє існування. Особливо ненависним для Вейсгаупта був партіотизм, якому він протиставляв інтернаціоналізм та примусово об'єднане людство. 1 травня 1776 року в Мюнхені Вейсгаупт створює таємне товариство, яке він називає орденом ілюмінатів (ця назва, за Н. Вебстер, відображає ідеї сатанізмулю-циферіанства; її визнавала, крім мартиністів, сатанинська секта ХV ст. у Німеччині, з якою орден Вейсгаупта був пов'язаний). Саме ця дата — 1776 — присутня на однодоларовій банкноті США, якою «благословляв» своїх підданих останній лідер юдо-нацистської секти Хабад М. М. Шнеєрзон і день народження якого відзначають у сучасних США як державне свято —«день освіти». Саме 1 травня відзначали у всіх комуно-соціалістичних державах як свято «міжнародної солідарності трудящих» і саме ніч на 1 травня називалася у німців з VІІІ ст. «вальпургієвою ніччю», коли відбувалося свято відьом — «великий шабаш».

Ус і члени сатанинського ордену ілюмінатів (Вейсгаупт, Цвак, Массенгаузен, Гертель, Шрекенштайн, Менгенхофен та ін.) повинні були змінити свої імена на псевдоніми. Вейсгаупт взяв ім'я Спартака. Прикметно, що «Союзом

Спартака» називалася потім і організація німецьких соціал-демократів, утворена 1916 року. В ЦК цього «С. С.» входили лише євреї: К. Лібкнехт, Р. Люксембург, Ф. Мерінг, Л. Йошхес, В. Пік та ін. Загальнонімецька конференція «спартаківців» та інших ліворадикальних соціал-демократів конституювалася 29 грудня 1918 року як засновницький з'їзд комуністичної партії Німеччини, що згодом утворила за допомогою кривавого заколоту Баварську радянську республіку (протрималася менше року).

Календар ілюмінатів, як і імена, також змінювався (січень — димех, лютий — бенмех і т. д., що вказує на їхнє єврейське походження), а літери абетки були закодовані цифрами (як це роблять у каббалі — єврейському окультному вченні). Система чинів цього сатанинського ордену була комбінацією ступенів масонів та єзуїтів, а основною метою було «захоплення влади та багатств, знищення світської і церковної влади та завоювання світового панування» [2; 10]. Причому ілюмінати, стверджували, що «наші релігія і мораль — це права людини, рівність і свобода», тобто всі ті гасла, які використовує нині США, «демократизуючи» світ постійними війнами. Основним законом життя ордену була залізна дисципліна, а покаранням за зраду його таємниць — смерть. Серед основних методів цієї секти були шпигунство, обман, розбещення, «терпимість» до різноманітних збочень, корисливе використання жінок, свідома дезінформація, утаємниченість, убивства та заохочення до самогубства.

2. Вільгельмсбадський конгрес: об'єднання заколотників

16 липня 1782 року відбувся так званий Вільгельм-сбадський конгрес, на якому зібралися представники всіх таємних товариств сатанинського штибу — мартиністи, масони, ілюмінати — яких у світі в той час нараховувалось уже не менше трьох мільйонів осіб [2, c. 15]. Саме на цьому конгресі було затверджено план заколоту проти цивілізацій: проти церкви, монархії та й усього людства. 1781–1782 роки стали переломними і для «єврейського питання», оскільки Європа пережила піднесення проєврейських настроїв, що були спровоковані книгою Дома «Про покращення становища євреїв», яка була написана під впливом єврейського багатія Мойсея Мендельсона. Тобто за вісім років до Французької революції в Прусії була видана програма підтримки юдаїзму, яка вплинула на весь революційний рух і стала закликом до боротьби за інтереси євреїв. Проєврейські тези Дома, який «відобразив християн як жорстоких варварів», а євреїв — як «славних мучеників», згодом розвили Мірабо та Клоотс, що перетворилися 1791 року в едикти Національних зборів Франції про надання громадянських прав євреям [2, c. 16].

Зловісний Вільгельмсбадський конгрес відвідав із групою своїх прибічників-євреїв Готхольд Ефраїм Лессінг (1729–1881), теоретик Просвітництва, який виступав за «віротерпимість» і «гуманізм». Саме на цьому конгресі було вирішено перевести штаб-квартиру масонів-ілюмінатів із Мюнхена до Франкфурта, який був цитаделлю євреїв-фінансистів Ротшильдів, Вертгеймера, Шустера, Шпейєра, Штерна та ін. У цій основній франкфуртській ложі і було розроблено детальний план світової революції та санкціоновано вбивство французького короля Людовика ХVI і шведського короля Густава ІІІ. Із укладенням коаліції у Вільгельмсбаді ілюмінати отримали можливість розповсюдити свій вплив на цілу Німеччину та сусідні країни: було створено нові масонські відділки-ложі (Айхштадська, Берлінська, Франкфуртська), які контролювали дванадцять членів ордену на чолі з Вейсгауптом (тобто кількість керівників сатанинської секти становила 13 — «найповажніше», як і 666, число юдаїзму). Вейсгаупт залишався в Мюнхені і тримав у своїх руках усі мотузки всесвітнього заколоту [2, c. 17].

Але чутки про діяльність всесвітніх заколотників дійшли до уряду Баварії і баварський курфюрст 1784 року видав указ про заборону всіх таємних товариств, а в квітні наступного року чотири ілюмінати — Утшнайдер, Коссандей, Грюнбергер та Реннер — предстали перед державною слідчою комісією. Їхні свідчення не залишили жодних сумнівів щодо сатанинської суті ілюмінізму, вчення якого було спрямоване на «повне викорінення релігії і суспільної моралі та навіть розірвання сімейних зв'язків через знищення таїнства шлюбу і відсторонення батьків від процесу виховання дітей». Схематично цілі ілюмінатів, за Н. Вебстер, можна представити так: знищення релігії (християнства); знищення держави, нації, патріотизму; знищення сім'ї, шлюбу, моралі; знищення власності [2, c. 19].

11 жовтня 1786 року представники баварської влади захопили в будинку Цвака документи, які розкривали злочинні методи діяльності заколотників, а також вибухові прилади, отруйні речовини, смертоносні парфуми, абортивні напої, прилади для підробки печаток тощо. «Правителі і держави, — писав Вейсгаупт, — зникнуть з лиця землі; ця революція стане виплодом праці таємних товариств, і це — одна з наших найбільших таємниць». Ураховуючи величезну загрозу сатанинського вчення ілюмінатів, Баварський уряд наказав негайно оприлюднити вилучені документи та розповсюдити їх у найширших масштабах у вигляді збірника під назвою «Справжні твори ордену ілюмінатів». Деякі з членів ордену були заарештовані, але Цваку та Вейсгаупту, за чию голову було обіцяно нагороду, вдалося втекти [2, c. 20–22].

3. Поширення ілюмінізму та поява сіонізму

За два роки до заборони ілюмінізму в Баварії його адепти розгорнули свою діяльність у Франції. Єврейський «маг» Каліостро був завербований ілюмінатами у Німеччині (про що він сам зізнався під час допиту в Римі 1790 року), після чого був направлений у Францію, де, з метою вербування нових членів, використовував свої гіпнотичні здібності. У Німеччині був завербований також інший єврей Мірабо, який після повернення у Францію за допомогою Талейрана «ілюмінізував» тамтешні масонські ложі. У результаті цього, за повідомленням Н. Вебстер, до березня 1789 року 266 масонських лож, що були підконтрольні «Великому Сходу» Франції (центр французького масонства), були повністю «ілюмінізовані». Через місяць почалась Французька революція, яка затопила у крові велику європейську країну [2, c. 23–25].

Французька дослідниця Леслі Фрай натхненниками та організаторами жахливого ілюмінізму називає впливових євреїв ХVIIІ ст. Веслі (1725–180) і Мойсея Мендельсона (1728–1786) — «третього Мойсея» («другим Мойсеєм» юдеї вважають Мойсея Маймоніда, автора Мішни-Тори («Другого закону»), де він установив 13 догматів юдаїзму, а «першим» — біблійного Мойсея, якому приписують авторство Тори, або П'ятикнижжя) [4, с. 407; 7, с. 218]. Веслі та Мендельсон разом із банкірами Ітцігом, Фрідланде-ром та Мейєром започаткували сатанинський орден ілюмінатів. Л. Фрай проводить паралель між Веслі-Мендель-соном та Ашером Гінцбергом, — за її переконанням, автором сумнозвісних «Протоколів сіонських мудреців» (або «Сіонських протоколів» [7]). «Подібно до того, як Веслі та Мендельсон користувались Адамом Вейсгауптом, Реймару-сом, Лессінгом, Ніколаї, Карлом Домом, Мірабо та іншими, так само згодом Гінцберг має в своїх руках, у повній своїй владі Ллойд-Джорджа, Клемансо, Вільсона, Буржуа, Ратенау і ще багатьох, дуже багатьох інших… Користуючись однаковими методами у різні епохи історії, ці два жиди (Веслі і Гінцберг) живили революцію і керували нею. Веслі підготував "велику” французьку революцію і бачив власними очима, як вона розвивалася і діяла. Гінцберг розробив план обох революцій, що відбулися в Росії, — 1905 та 1917 років, — і також мав можливість до перенасичення навтішатися підготовленою ним драмою. Щоб мати точне уявлення про кількість думок, запозичених Гінц-бергом у Веслі, читач повинен читати паралельно "Сіон-ські протоколи” Гінцберга та твори обох авторів. Особливо потрібним був би такий метод для вивчення інструкцій та наказів Вейсгаупта, що розсилали його прихильникам і безпосередньо подавали Веслі» [7, c. 218–219].

А. Гінцберг, як укладач «Сіонських протоколів», перебував також під впливом Мойсея Гесса (1818–1875), якого вважають як засновником сіонізму, так і «наукового соціалізму», оскільки він був наставником німецького єврея Карла Маркса (1818–1883) — онука рабина. Книга М. Гесса «Рим і Єрусалим» стала підґрунтям створення світового сіонізму, першою спробою його відкритого проголошення [7, c. 220]. Згодом цей «загальний сіонізм» розгалузився на кілька течій — «державний», або «політичний», «практичний», або «духовний», «релігійний», «соціалістичний» та інші підвиди сіонізму. Засновником «духовного» сіонізму і був А. Гінцберг (або Ахад Хам — «один із народу», 1856–1927). Він народився в Україні (Сквира, Київської обл.) у родині хасидів і в 16-річному віці одружився на онуці «любавичського ребе» — керівника юдо-нацистської секти Хабад Менахема Менделя (Шнеєрзона) [7; 8].

Юдо-нацистська секта Хабад, про діяльність якої багато писав харківський публіцист єврейського походження Е. Ходос, була створена в ХVІІІ ст. у містечку Любавичі, а її основною книгою є Хатанія (або Танья), автором якої був перший «любавичський ребе» Шнеур-Залман (Шнеєрзон). Згідно з цією відверто расистською працею, у не-євреїв немає ніяких чеснот, всі вони існують тільки задля того, щоб слугувати євреям, і навіть єврейський зародок геть відрізняється від неєврейського, оскільки останній створений тільки з «нечистот». Таким чином, ще за півтора століття до заснування гітлерівської партії в Німеччині в середовищі хасидсько-хабадської секти було детально розроблено концепцію єврейського расизму та юдо-нацизму, а у сьогоднішньому Ізраїлі ці фашистські ідеї значно поширюються серед населення, в школах і в армії [9, c. 33–34; 8, c. 83].

«Духовний» сіонізм Ахада Хама зібрав переважно євреїв Східної Європи та єврейського ордену «Поалей Ціон» («Робітники Сіону»), осередки якого виникли в низці країн на початку ХХ ст. (передусім в Україні, з 1901 року), і які намагалися поєднати ідеї соціалізму та сіонізму. У 1904–1906 роках із груп організацій «Поалей Ціон» утворилося кілька партій, які брали активну участь у підготовці більшовицького заколоту 1917 року. На противагу «духовному» сіонізму Гінцберга-Хама, існував так званий «політичний» сіонізм, засновником якого вважають Теодора Герцля, який 1897 року створив Всесвітню сіоністську організацію. Цей «політичний» сіонізм Герцля був виконавчим органом єврейського масонського ордену «Бнай Бріт» і гуртував навколо себе всіх євреїв Західної Європи та Америки [7, с. 212]. «Бнай Бріт» («Сини Заповіту») — це міжнародна єврейська ложа, яку було засновано ще 1843 року в США німецькими євреями, і яка, на думку російського дослідника О. Платонова, є «надмасонством», із чого випливає «повністю очевидний нерозривний зв'язок між масонським та сіоністським рухами» [6, c. 475– 479]. 1913 року, за часів проєв-рейського президента США В. Вільсона, «Бнай Бріт» створює Антидифамаційну лігу (АДЛ), яку американський дослідник єврейського походження А. Лілієнталь називає «єврейським гестапо, або найбільшою неурядовою системою шпигунства».

4. Сіонізм та марксизм

1848 року онук рабина й учень засновника сіоністського руху М. Гесса Карл Маркс разом зі своїм зятем Фрід-ріхом Енгельсом написав програму міжнародної підривної організації «Союз комуністів», яка отримала назву «Маніфест Комуністичної партії». Багато дослідників указують на захоплення Маркса сатанізмом [3; 5 та ін.], а також на те, що він послуговується спадком «давнього єврейства та проповідує за допомогою нової термінології соціальні ідеали ізраїльських пророків», — стверджує єврейський історик С. Дубнов (цит. за: [1, c. 21]). Інший єврейський автор Барух Леві, повністю підтримуючи ідеї Маркса про знищення кордонів, держав та патріотизму, а також створення «світової республіки», висловлює своє переконання у тому, що «в цій новій організації людства Сини Ізраїля, які нині розсіяні по всій землі, будуть усюди провідним елементом, їм не траплятиметься супротив, особливо у тому випадку, коли вдасться захопити робітничі маси під міцне керівництво кількох своїх… Так буде виконано пророцтво Талмуду про те, що євреї, коли прийдуть часи Месії, володітимуть ключами і багатствами всіх народів землі» (цит. за: [1, c. 21]).

На цій юдео-марксистській базі виникає безліч єврейських політичних організацій, зокрема Бунд (на ідиш — союз) — «Всезагальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі та Росії». Бунд був класичною єврейською соціал-демократичною партією, яку було створена 1897 року у Вільно. Лідерами Бунду були Р. Абрамович, І. Айзенштадт, А. Кремер та ін. Наступного 1898 року Бунд увійшов до створеної РСДРП — Російської соціал-демократичної робітничої партії, з якої згодом (після більшовицької революції 1917 року) постала Російська комуністична партія (більшовиків), а потім — Комуністична партія Радянського Союзу. Лідерами РСДРП(б), як і Бунду, були лише євреї: Л. Бронштейн-Троцький, В. Ульянов-Бланк (Ленін), Г. Зинов'єв-Радомисльський, М. Ларін-Лур'є, В. Володарський-Гольдштейн, Л. Каменєв-Розенфельд, Ю. Стеклов-Нахамкіс, К. Радек-Собельсон, а також М. Урицький, Я. Свердлов та ін. (див., напр.: [10]).

На основі єврейського Бунду і такої ж єврейської РСДРП 1903 року утворилися більшовизм та меншовизм, які розійшлися у дрібних питаннях про вибори до керівних партійних органів. Після 1917 року меншовики існували деякий час як самостійна політична партія. Їхніми головними лідерами-ідеологами теж були переважно особи єврейського походження, які виступали за створення коаліції з ліберальною буржуазією (звідси давня «змичка» соціалістів, сіоністів та лібералів). Отже, ідея А. Вейсгаупта — ідея всесвітньої змови проти цивілізації — стала основною ідеєю «Комуністичного маніфесту» К. Маркса, на основі яких виникли міжнародні організації марксистів — І Інтернаціонал (1864) та ІІ Інтернаціонал (1889), які контролювали євреї-соціалісти, виховані на юдейських Торі, Талмуді, Таньї, «Сіонських протоколах» та інших подібних ученнях, зокрема ілюмінізму. Комунізм, соціалізм, соціал-демократія, які базувалися на марксизмі-ілюмініз-мі, переживали внутрішні конфлікти (наприклад, протиставлення ленінізму — троцькізму, троцькізму — сталінізму), що призводило до появи нових міжнародних організацій змовників — ІІІ Інтернаціоналу (1919), IV Інтернаціоналу (1938), Соціалістичного Інтернаціоналу — та різноманітних комуністичних, соціалістичних і соціал-де-мократичних партій, але не змінювало їхньої богоборчої, антилюдяної, вкрай загрозливої сутності.

5. Сучасні носії злочинної ідеології

Революція 1917 року в царській Росії, яка була названа соціалістичною і яку провели соціал-демократи, що згодом перейменувалися на комуністів, живилися, як зазначалося, юдейським спадком, єврейськими ідеологами, єврейськими заколотниками та єврейськими банкірами. Носіями цих юдео-сіоністських ідеологій у сучасній Україні, як відомо, є такі політичні партії:

•   Комуністична партія П. Симоненка — прямий нащадок зловісної РКП(б) — КПРС;

•   Соціалістична партія О. Мороза — Й. Вінського — колишніх комуно-функціонерів, які також є нащадками тоталітарної більшовицької ідеології;

•   Прогресивна соціалістична партія Н. Вітренко — ідеологічної «родички» двох попередніх;

•   Соціал-демократична партія (об'єднана) В. Медведчука — Г. Суркіса, яку їхній колишній однопартієць В. Нечипорук назвав «партією влади євреїв в Україні».

Остання характеристика, з огляду на ідеологію та кадровий склад, притаманна всім названим політичним партіям. До чого призвела «партія влади євреїв» після більшовицького заколоту 1917 року, добре відомо — не менше 100 мільйонів (!) жертв через війни, голодомори, репресії, катування, концтабори. Нещодавно Європарламент, нарешті, спромігся прийняти спеціальну резолюцію щодо засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, носії ідеології яких в Україні — комуністи, соціалісти та соціал-демократи — продовжують справу своїх попередників. Цьому, безумовно, треба покласти край, оскільки саме з цими політичними силами завжди співіснуватимуть злочинний сіонізм, хабадський юдо-нацизм та інші єврейсько-расистські ідеології, що були основою комуно-соціалізму і соціал-демократії, яка тяжіє тепер до іншого ідеологічного центру під назвою юдео-лібералізму. Цим штучним, антилюдяним ідеологічним побудовам, що маскуються під гаслами «гуманізму», «прав людини», «соціальної справедливості», «демократичних цінностей», необхідно протиставити здоровий, усеперемагаючий національний традиціоналізм, що спирається на споконвічну віру, культуру та любов до Вітчизни.

Література

1. Бегунов Ю. Тайная история масонства. — М., 2006.

2. Вебстер Н. Всемирная революция. Заговор против цивилизации. — К., 2001.

3. Володський І. Витоки зла (таємниця комунізму). — К., 2003.

4. Дубнов С. Краткая история евреев. — Р/на Дону, 1997.

5. Каныгин Ю. Сатанизм в ХХ веке. — К., 2004.

6. Платонов О. Тайная история масонства. 1731– 2000. — М., 2000.

7. Сіонські протоколи: джерела і документи. — К., 2005.

8. Ходос Э. Еврейский фашизм, или Хабад — дорога в ад. — Харьков, 2005.

9. Шахак И. Еврейская история, еврейская религия: тяжесть трех тысяч лет. — К., 2005.

10. Щокін Г. Організатори більшовизму: національно-персональний склад. — К., 2005.

http://personal.in.ua/article.php?ida=288