Канон 40
Горнутись до Бога, утікати від життєвих поговорів -дуже спасенно; тим-то ми повинні, випробовуючи, конче приймати тих, що обирають собі чернече життя, але й щодо них дотримуватись переданої нам від Отців ухвали, і тому брати обітницю жити з Богом, як тверду, що її дає той свідомо, дійшовши повного розуму. Тому, хто має намір узяти тягар чернецтва, має бути не менше, як десять років; але й для нього властитель має право розміркувати й чи не визнає він за ліпше продовжити йому час перед тим, як упроваджувати в чернече життя та стверджувати його в ньому. Хоч великий Василій у священних своїх правилах каже, що жінка, яка добровільно присвячує себе Богові та обирає собі дівоцтво, повинна мати повних сімнадцять років, і тоді тільки її приймати до сану дів, проте ми, йдучи за прикладом правил про вдовиць і дияконіс, відповідно до того ухвалили для тих, що обрали собі чернече життя, вищесказане число років. Божественний Апостол наказує шістдесятьох років вдову обирати в церкві, а священні канони дозволяють дияконісу висвячувати й сорок років, бо взято до уваги те, що Церква благодаттю Божою зміцніла та набула успіхів і вірні зробились тверді й надійні в дотримуванні Божественних заповітів. Це й ми добре зрозумівши, відповідно до цього ухвалили: того, хто намірився розпочати подвиги перед Богом, не затримувати й знаменувати його благословенням благодаті, як якоюсь печаткою, і тим самим сприяти йому не нидіти довго й не вагатись, ще більше заохочуючи його обрати добро та затвердитись у ньому.

Канон 41
Ті, що прагнуть у містах чи в селах відійти в затворництво та на самоті вслухатись у себе, повинні перше вступити до монастиря, призвичаїтись до пустельницького життя, слухатись впродовж трьох років начальника монастиря в Божому страху та в усьому, як належиться, виявити послух і тим виявляти свій нахил до такого життя, а місцевий настоятель має випробувати, чи справді від щирого серця вони горнуться до нього. А після цього ще один рік повинні
терпляче перебувати поза затворництвом, щоб виразніше з'ясувати їхній намір, бо тоді вони цілковито доведуть, що не задля марної слави, а задля правдивого блага прагнуть тієї мовчанки. Коли мине такий час, і вони залишатимуться з ним самим наміром, тоді хай вступають у затворництво, але їм тоді вже не дозволяється виходити самовільно з такого перебування, хіба що цього вимагатиме громадське служіння, або користь чи інша потреба, що загрожувала б навіть смертю, і то з благословення місцевого єпископа. А тих, що наважаться без означених причин виходити із своєї оселі, по-перше, затримувати в згаданому затворництві і проти їхнього бажання, а потім постами й іншими суворими заходами виправляти їх, бо ж знаємо, як каже Святе Письмо: ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга назад озирається,
не надається до Божого Царства.

Канон 42
Про так званих пустельників, що в чорному одязі та з відрощеним волоссям обходять міста, перебуваючи серед цивільних чоловіків і жінок, і знеславлюють свою обітницю, ухвалюємо: якщо захочуть, постригти волосся, набути вигляду інших ченців, то таких приймати до монастиря й зараховувати до братії. А якщо не захочуть цього, то зовсім випроваджувати їх з міст, і жити їм у пустелях, що від них і назву собі вони набули.

Канон 43
Вільно християнинові вибрати подвижницьке життя і, покинувши багатобентежну бурю життєвих справ, піти в монастир, постригшись у ченці, коли б і відкрито було за ним якесь гріхопадіння, бо Спаситель наш Бог сказав:того, хто приходить до мене, я не вижену геть. Чернече життя являє собою каяття, тим то того, хто щиро схиляється до того, ми схвалюємо, і жодний колишній спосіб життя не перешкоджає йому здійснити свій задум.

Канон 44
Чернець, виявлений в розпусті, або який оженився, підлягає за канонами епітимії розпусників.

Канон 45
Ми побачили, що в деяких жіночих монастирях приводять охочих сподобитись чернечого священного вигляду і спочатку одягають їх у різнокольорову шовкову одежу та ще оздоблену прикрасами та помережану золотом і діамантами, і з них, що підходять у такому вигляді до вівтаря, здіймають цей розкішний одяг, і зразу ж над ними творять благословення чернечого вигляду та одягають у все чорне; тим-то ухвалюємо, щоб відтепер цього в жодному разі не було. Бо ж непристойно, щоб жінка, що з власного бажання зреклася вже будь-яких життєвих приємностей, полюбила життя з Богом, затвердилась у цьому непохитними думками І такою прийшла в монастир, через таку марну й швидкоминучу прикрасу поверталась до спогадів про те, що вже пустила в забуття, і від цього знову почала б вагатись і збуривалась би в душі, як ті потопельні хвилі, що кидають на всі боки; тим-то й проливаючи іноді сльози, уже не виявляє вона тим сердечного жалю, і якщо й упаде в неї, можливо, якась сльозинка, то й вона спостерігачам видається не так від пильности до чернечого подвигу, як від розлуки із світом і тим, що є в ньому.

Канон 46
Ті, що вибрали подвижницьке життя й оселились у монастиря, хай не виходять з нього. Якщо ж якась неминуча потреба вимагатиме цього, хай виходять з благословення й дозволу настоятельки. Але й тоді вони повинні виходити не самі, а з старицями, з найпершими, з наказу ігумені. А ночувати їм поза монастирем зовсім забороняється. Так само й чоловіки, що відбувають чернече життя, можуть виходити, коли настане потреба, з благословення того, кому доручено начальництво над ними. Тим-то ті, що ламають цю пашу теперішню ухвалу, чоловіки чи жінки, підлягають належним епітиміям.

Канон 47
Ні жінка в чоловічому монастирі, ні чоловік в жіночому не може ночувати. Вірні повинні уникати будь-якого спотикання й спокуси та влаштовувати своє життя відповідно до благопристойности й благого підходу до Господа. Якщо ж хтось це зробить, чи клирик, чи мирянин, має бути відлучений.

Канон 48
Дружина висвяченого на єпископа, перше взявши розлуку з чоловіком, за спільною згодою, після висвяти його на єпископа хай іде в монастир, далекий від житла цього єпископа, і буде на його утриманні. Якщо ж виявиться достойною, може бути висвячена в дияконіси.

Канон 49
Поновляючи й такий священний канон, ухвалюємо, щоб раз освячені, з дозволу єпископа, монастирі були назавжди монастирями, і належний їм маєток був монастирським та щоб такі маєтки не могли вже бути громадськими селищами, і ніхто не міг передавати їх громадам людей. А що досі таке траплялося з деякими з них, то ухвалюємо, щоб в кожному разі надалі їх не затримували; ті, хто наважиться відтепер це робити, підлягають епітимії за канонами.

Канон 50
Ніхто з мирян і духовних осіб надалі не повинен брати участи в ганебній грі. Якщо хтось буде це робити, то коли це духовна особа, позбавляти її сану, а коли мирянин - відлучати його від церковного єднання.

Канон 51
Цей Святий Вселенський Собор зовсім забороняє бути сміхотворцям і сміховинним видовищам, а також видовища із звірами влаштовувати й танцювати на видовищі. Якщо хтось знехтує цей канон і візьме участь у якійсь із цих заборонених розваг, та духовна особа має бути позбавлена сану, а мирянин відлучений від церковного єднання.

Канон 52
У всі дні посту чотиридесятниці, крім суботи й неділі та святого дня Благовіщення, Святу Літургію треба правити не інакшу, а тільки Ранішосвячених Дарів.

Канон 53
Споріднення духовне важливіше від тілесних зв'язків, а ми побачили, що подекуди деякі хрещені батьки женяться з овдовілими матерями своїх хрещеників; тим-то ми ухвалюємо, щоб відтепер ніхто того не робив. Якщо ж буде виявлено, що хтось після оголошення цього канону зробив це, то, по-перше, він має відступити від цього незаконного шлюбу, а потім підлягає епітимії за перелюбство.

Канон 54
Божественне Письмо ясно навчає: ніхто не буде наближуватись до родички, щоб відкрити наготу її. Богоносний Василь у своїх канонах перерахував деякі з заборонених шлюбів, а про дуже багато з них промовчав, і через те й друге зробив нам користь, бо він, уникнувши багатьох ганебних назв, щоб такими назвами не опоганити слова, визначив нечистоти стальними назвами, якими загально показав нам беззаконні шлюби. Тим часом через таку мовчанку та нерозрізнену заборону незаконних шлюбів істота сама себе змішувала; тим-то ми визнали за потрібне відвертіше викласти це, і ухвалюємо: хто відтепер одружиться з дочкою свого брата, або батько й син із матір'ю й дочкою, або батько й син з двома дівчатами сестрами, або з двома братами мати й дочка, або два брати з двома сестрами, - підлягає за каноном семирічній епітимії, розуміється, після розірвання незаконного шлюбу.

Канон 55
Ми довідались, що мешканці міста Риму, всупереч переданням церковних постанов, постять суботами в святу чотиридесятницю; тим-то Святому Соборові бажано, щоб і в Римській Церкві незрушно дотримувались правила, що каже: якщо хтось із духовних осіб у святий Господній день або суботами буде постити, крім однієї, то позбавляти сану, а якщо мирянин – відлучати.

Канон 56
Довідались ми також, що у Вірменській країні та в інших місцевостях суботами й неділями святої чотиридесятниці дехто їсть сир і яйця. Тим-то визнано за благо й те, що Божа Церква по цілому світі, наслідуючи одне правило, постила й утримувалась би, як від усього того, що заколюють, так і від яєць і сиру, що являють собою продукти і витвір від того, від чого утримуєшся. Якщо цього не будуть дотримуватись, то духовних осіб позбавляти сану, а мирян відлучати.

Канон 57
Не годиться приносити до вівтаря меду й молока.

Канон 58
Ніхто з мирян не може давати собі Божественних таїн, коли є єпископ, чи пресвітер, чи диякон. Хто наважиться робити це, ідучи проти чиноположення, той має бути на один тиждень відлучений від церковного єднання, напоумитись
і не думати про себе більше, ніж належить думати.

Канон 59
Хрестити не можна в молитовниці, що міститься в середині будинку, а ті, що хочуть удостоїтись пречистого просвічення, хай приходять до церкви і там цього дару сподобляються. Якщо ж виявиться, що хтось не дотримується цієї нашої ухвали, то духовну особу позбавляти сану, а мирянина відлучати.

Канон 60
Апостол виразно каже: хто з Господом злучається, стає одним духом з Ним; тим-то очевидно, що хто віддає себе демонові, той єднається із злим духом. А через це ухвалюємо: хто лицемірно шаленіє та із злобної вдачі удавано відповідним способом поводишся, того суворо карати важкою працею, так само, як карають і справді скажених, щоб звільнити їх від демонського впливу.

Канон 61
Ті, що вдаються до чарівників, чи так званих стоначальників, або до інших подібних, щоб довідатись від них, що ті захочуть їм відкрити, - згідно з ухвалами про них колишніх Отців, - підлягають канонові шестирічної епітимїї. Такій самій епітимії належить піддавати й тих, що водять ведмедиць або інших тварин на глум та на шкоду простому людові і, сполучаючи оману з безумством, ворожать про щастя й долю та про родовід і багато іншого такого тлумачать; так само й так званих хмарогонителів, чарівників і тих, що роблять запобіжні талісмани, і чаклунів. А тих, що закоснівають у цьому й не відвертаються та не уникають таких згубних і поганських вигадок, ухвалюємо зовсім викидати з Церкви, як каже Апостол; або яка згода поміж Божим храмом та ідолами; або яка частка вірного з невірним; або яка згода в Христа з Ваалом?

Канон 62
Так звані календи, воти, врумалії та народне збіговисько в перший день місяця березня хочемо зовсім викоріняти з життя вірних. Також і всенародні жіночі танці, що можуть завдавати великої шкоди і згубу, як на честь богів, яких так елліни неправно називають, танці й розваги, що їх провадять чоловіки й жінки, за деяким старовинним і невластивим для християнського життя звичаємо улаштовуючи, відкидаємо й ухвалюємо: жодного чоловікові не напинати на себе жіночого одягу, а жінці - одягу, властивого чоловікові; не носити машкар комічних, чи сатиричних, чи трагічних; вичавлюючи виноград у точилах, не виголошувати нікчемного імени Діоніса, а наливаючи вино в бочки, не сміятись та з неуцтва чи в формі метушні не робити того, що належить до бісівської принадности й спокуси. Тим-то тих, що, знаючи це відтепер спокушаться робити щось із вищесказаного, якщо це духовні особи, наказуємо позбавляти священого сану, а якщо миряни - відлучати від церковного єднання.

Канон 6З
Повістей, що їх брехливо склали вороги істини про мучеників, щоб знеславити Христових мучеників, а тих, що слухають, збити з віри, наказуємо не виголошувати в церквах, а спалювати їх, а тих, що приймають їх і вірять у написане в них, так наче правдиво написаних, піддаємо анатемі.

Канон 64
Не годиться мирянинові проповідувати перед народом і навчати його і тим брати на себе учительські обов'язки, а користь переданому від Господа звичаєві піддавати своє вухо тим, хто прийняв благодать навчального слова, та від них учитись Божественного, бо, як сказав Апостол, в одній Церкві Бог сотворив різних людей, а пояснюючи ці слова, Григорій Богослов ясно вказує, який їхній чин, і каже: цей, браття, чин шанований, а той іншим чим-небудь; цей хай учить, а той хай учиться. І після небагатьох слів далі каже: хто вчиться, хай буде слухняний, а хто роздає, хай роздає весело, а хто служить, хай служить пильно. Не будьмо всі язиком, що найближче, ні Апостолами всі, ні пророками всі, ні тлумачами всі. І після деяких слів іще каже: нащо вдаєшся командувати, коли ти звичайний вояк. І в іншому місці наказує премудрість: не квапся язиком, не змагайся бідний з багатим, не будь наймудріший поміж мудрими. Якщо виявиться, що хтось зрушуватиме цей канон, то такий має бути відлучений від церковногб єднання на сорок днів.

Канон 65
Коли настає новий місяць, дехто запалює багаття перед своїми крамницями або будинками та за якимось стародавнім звичаєм шалено скачуть через нього. Відтепер наказуємо цей звичай скасувати. Тим-то, якщо хтось зробить щось таке, то духовна особа позбавляється сану, а мирянина відлучати. У четвертій бо Книзі Царств написано: і збудував Манасія в обох дворах храму Господнього жертовник всьому війську небесному. І провів сина свого через вогонь, і ворожбитував, і віщував, і позаводив викликачів мертвих і знахарів; багато чинив такого перед Господом, чим запалював гнів Його.

Канон 66
Від святого дня Воскресіння Христа Бога нашого до наступної неділі - цілий тиждень вірні повинні у святих церквах безнастанно брати участь у піснях духовних, читати й співати псалми, радіти й торжествувати у Христі, слухати уважно Святе Письмо та діставати насолоду від Святих Таїн, бо таким чином разом із Христом воскреснемо та вознесемось. Тим-то в ці означені дні в жодному разі не повинно бути ні кінських перегонів, ні інших прилюдних
видовищ,

Канон 67
Божественне Письмо заповіло нам стримуватись від ідольських жертв і крови та задушенини і від блуду. Тим-то тих, що заради ласого черева різними способами готують на їжу кров будь-якої тварини та їдять, ми благороздумно епітимії піддаємо. Якщо хтось відтепер їстиме яким би то не було способом приготовану кров тварини, то духовну особу позбавляти сану, а мирянина відлучати.

Канон 68
Книг Старого та Нового Заповітів, а також святих і визначних наших проповідників і учителів не дозволяється псувати, шматувати, або передавати на знищення продавцям книжок, або так званим мироварам, чи будь-якому іншому, хіба що ті книжки зіпсуються від молі, чи води, чи якимсь іншим способом і зробляться непридатні до вжитку. Якщо викриється, що хтось відтепер робитиме це, відлучати на один рік. Так само й той, що такі книжки купує, якщо не зберігатиме їх у себе для своєї користі й іншому не віддасть на добре використання чи збереження, має бути відлучений.

Канон 69
Нікому з тих, що належать до мирян, не дозволяється входити всередину вівтаря. Але за деякими стародавніми переданнями аж ніяк не забороняється це владі й достоїнству імператорському, коли захоче принести дари Творцеві.

Канон 70
Не дозволяється жінкам під час Божественної Літургії говорити, а, за словом Апостола Павла, повинні мовчати: наказується бо їм не говорити, а коритись, як про це й закон каже. Якщо ж хочуть чогось навчитись, то хай питають своїх чоловіків вдома.

Канон 71
Ті, що вчать громадські закони, не повинні вдаватись до еллінських звичаїв, щоб їх водили на видовища, чи робити так звані калістри, ні тоді, коли закінчують науку, ні взагалі впродовж науки. Якщо ж відтепер хтось наважиться це робити, має бути відлучений.

Канон 72
Не годиться православному чоловікові брати шлюб з єретичкою чи православній жінці єднатись з єретиком. Якщо ж виявиться щось таке, що хтось зробив це, то такий шлюб вважати за неправосильний і незаконне співжиття розривати. Бо ж не слід змішувати незмішуване, ані сполучати з вівцею вовка, і з часткою Божою жеребок грішників. Якщо хтось зрушить те, що ми ухвалили, хай буде відлучений. Але якщо деякі, бувши ще в невір'ї і не були прийняті до стада православних, з'єднались між собою законним шлюбом, а згодом одна з них вибравши добре, вдалася до світла істини, а другий залишився в лабетах облуди, не бажаючи глянути на Божественне проміння, і якщо до того невірна жінка хоче жити з вірним чоловіком чи, навпаки, невірний чоловік із вірною жінкою, то хай не розлучаються, як сказав Божественний Апостол: чоловік бо невірний освячується в жінці, а жінка невірна освячується в чоловікові.

Канон 7З
Животворний хрест дав нам спасіння, а через те ми повинні докладати всього зусилля, щоб віддати належну частину тому, що через нього ми дістали спасіння від стародавнього гріхопадіння. Тим-то, і думкою, і словом, і почуттям приносячи йому поклоніння, наказуємо: рисувати хреста на землі, як дехто це робить, зовсім треба перестати, щоб не зневажити знамена нашої перемоги топтанням тими, що ходять. Отже, відтепер тих, що рисують хреста на землі, наказуємо відлучати.

Канон 74
Не можна в місцях, посвячених Господові, тобто в церквах, улаштовувати так звані братські трапези та в середині храму їсти й стелитись спати, - або хай перестане, або відлучити.

Канон 75
Хочемо, щоб ті, що приходять до церкви співати, безчинно не галасували, витискаючи з себе не натуральний крик, і не вводили нічого невідповідного й невластивого церкві, а з великою увагою і зворушливо співали псалми Богові, бо Священне Слово повчало синів Ізраїлевих бути благоговійними.

Канон 76
Ніхто не повинен у середині церковної огорожі корчму заводити чи всіляку їжу приставляти чи якусь торгівлю запроваджувати, зберігаючи благоговіння до церков. Спаситель бо наш і Бог життям своїм у тілі, повчаючи нас, наказав не робити з дому Отця Свого дому торгового, а міняльникам гроші розсипав і вигнав тих, що перетворили святий храм на громадське місце.28 Тим-то, якщо когось викрито буде в цьому злочині, той має бути відлучений.

Канон 77
Не можна духовним особам, чи причетникам, чи ченцям митись у лазнях разом із жінками. Не можна цього робити навіть кожному християнинові-мирянинові, бо це дає привід до нарікання з боку поган. Якщо хтось буде це робити, то духовну особу треба позбавити сану, а мирянина відлучити.

Канон 78
Тим, що готуються до хрещення, належить учитись віри, і на п'ятий день тижня давати відповіді єпископові або пресвітерам.

Канон 79
Божественне від Діви народження, яке відбулось без-сіменно, ми визнаємо безболісним і проповідуємо це всьому народові; тим-то піддаємо виправленню тих, що з незнання роблять щось невідповідне. Деякі після дня свята Різдва Христа Бога нашого випікають хліб і передають одне одному, начебто на честь мук при пологах Всенепорочної Діви Матері, то ми ухвалюємо, щоб вірні цього не робили. Бо ж то не честь Діві, що породила тілом понад наше розуміння й вислови, а її невимовне народження визначають і ухвалюють і уявляють собі, як ніби звичайне і властиве нам народження. Отже, якщо відтепер хтось буде робити це, то духовних осіб позбавляти сану, а мирян відлучати.

Канон 80
Якщо єпископ, чи пресвітер, чи диякон, чи хтось із зарахованих до клиру чи мирянин, для яких не було поважної причини або перешкоди надовго бути усуненими від своєї церкви, але, перебуваючи в місті, вони за три неділі, впродовж трьох тижнів, не прийдуть на церковні (молитовні) зібрання, то клириків треба виключати з клиру, а мирян позбавляти церковного єднання.

Канон 81
Ми побачили, що по деяких країнах у Трисвятій пісні після слів «Святий Безсмертний», як додаток, проголошують: «що розп'явся за нас [помилуй нас]». Але це, як позбавлене благочестя, стародавні Святі Отці з цієї пісні відкинули разом з беззаконним єретиком, що впровадив ці слова, як новину. Тим-то ми, схвалюючи благочестиву ухвалу Святих Отців наших, після цієї нашої ухвали тих, що такі слова прийматимуть у церкві або інше щось до Трисвятої пісні будуть домішувати, піддаємо анатемі. І якщо порушник ухвали буде духовна особа, то ухвалюємо позбавляти духовного сану, а якщо мирянин, відлучати від церковного єднання.

Канон 82
На деяких чесних образах зображують Предтечу, що пальцем показує на ягня, яке взято за прообраз благодаті та за законом показується нам правдиве Ягня, Христос Бог наш. Шануючи старовинні образи, передані Церкві, як символи й означення істини, ми воліємо благодать і істину, приймаючи її, як виконання закону. Тим-то, щоб і мистецьким малюванням подавати очам усіх досконале, наказуємо відтепер образ Ягняти, що взяло на себе гріхи світу, Христа Бога нашого, зображувати людською істотою, замість старого ягняти; тоді, споглядаючи покору Бога Слова, згадуватимемо його жття, страждання і спасенну смерть і внаслідок того викуплення світу.

Канон 83
Ніхто померлим хай не дає Святих Дарів. Написано бо: прийміть і споживайте, а мертві ні прийняти, ні спожити не можуть.

Канон 84
Визнаючи канонічні постанови Отців, ухвалюємо й про немовлят: щоразу, коли нема правдивих свідків, що безсумнівно могли б довести, що вони хрещені, і коли вони самі через малоліття не можуть дати потрібної відповіді, що охрестились, треба не вагатись хрестити їх, щоб таким ваганням не позбавити їх очищення такою святинею.

Канон 85
Ми перейняли з Письма, що за свідченням двох або трьох свідків буде доведено справу. Тим-то ухвалюємо, що раби, яких відпускають на волю їхні власники, дістають цей привілей при трьох свідках, що своєю присутністю нададуть законности звільненню та ствердять правдивість того, що зроблено.

Канон 86
Тих, що на згубу душ збирають і утримують блудниць, якщо це духовні особи, позбавити сану й відлучити, а мирян - відлучати.

Канон 87
Жінка, що покинула чоловіка і з іншим зійшлась, - перелюбниця; як на доказ цього священний і божественний Василь дуже добре з пророцтва Єремії подав таке: якщо жінка стала за дружину іншому чоловікові і не вертається до свого чоловіка, опаскуджена буде. І ще: хто тримає перелюбницю - шалений і нечестивий. Якщо виявиться, що покинула чоловіка без причини, то він заслуговує полегшення, а вона - епітимію. А полегшення йому буде в тому, що він залишиться в церковному єднанні, але, за словом Господа, кожний, хто розлучається з дружиною своєю і жениться з іншою, підлягає судові за перелюбство. За канонами Отців наших такому бути один рік серед тих, що плачуть, а два роки серед тих, що слухають Письмо, три роки серед тих, що припадають, а сьомий рік стояти з вірними і так заслужити причастя, якщо з сльозами каятиметься.

Каном 88
Не можна в середину священного храму заводити будь-яку тварину, хіба що якийсь мандрівник з найбільшою крайності, не маючи житла і готелю, спиниться в якомусь храмі, бо тоді тварина, коли не ввести її в огорожу, може іноді загинути, і тоді мандрівник, втративши тварину, позбувся б можливости далі мандрувати та був би загрожений небезпекою для життя. А ми знаємо, що субота заради чоловіка постала, а через те всіма засобами треба дбати про спасіння й безпеку людини. Але якщо хтось робитиме раніше сказане й без потреби заводитиме тварину до храму, то духовну особу позбавити сану, а мирянина відлучити.

Канон 89
Вірним, що дні спасенного страждання провадять у пості й молитві та в сердечній скруті, належить припиняти постити посеред ночі по великій суботі, бо Божественні євангелисти Матей і Лука своїми висловами «у вечір суботній» і «дуже рано»36 вказують нам на глупу ніч.

Канон 90
Від Богоносних Отців наших канонічно передано нам не ставати на коліна в Великодні дні заради чести воскресіння Христового. Тим-то, щоб знали, як дотримуватись цього, ми ясно вказуємо вірним, що в суботу, по вечірньому вході священнослужителів до вівтаря, за заведеним звичаєм, ніхто хай не стає на коліна до вечора наступної неділі, коли після входу в світильний час знову стаємо на коліна і так посилаємо молитви до Господа. Приймаючи бо ніч після суботи за предтечу воскресіння Спасителя нашого, від того часу духовно починаємо пісні та свято з темряви на світло переводимо, отже від того часу цілу ніч і день торжествуємо воскресіння.

Канон 91
Жінок, що застосовують лікарських засобів, які спричиняються до передчасних злогів недоноска, і вживають отрути, щоб умертвити плід, піддаємо епітимії людиновбивці.

Канон 92
Тих, що крадуть жінок під виглядом одруження, а також тих, що сприяють чи допомагають викрадачам, Святний Собор ухвалив, якщо це духовні особи, позбавляти їх сану, а якщо миряни - оголошувати анатему.

Канон 93
Та дружина чоловіка, що відійшов від неї і невідомо, де перебуває, котра перш, аніж упевнитись, що він помер, почала з іншим жити, перелюб творить. Так само й дружини військовиків, про яких вони не знаючи нічого, беруть шлюб
з іншими, підлягають роздумові як ті, що беруть шлюб з іншими через те, що чоловіки відійшли в чужі краї, недоче-кавшись їх поверенення. Але в такому випадку можна передбачити полегшення у такому вчинкові заради більшої ймовірности, що чоловік помер. А така, що взяла шлюб з чоловіком, що його тимчасово покинула його дружина, і коли ця перша дружина повернулась, то він її покинув, хоч і перелюбствувала, але не знаючи того, тим то дальший шлюб їй не може бути заборонений. Але ліпше, як вона так собі житиме. Якщо ж по якомусь часі повернеться вояк, а дружина його, з причини довгої відсутности його вийшла заміж за іншого, то, як захоче, може взяти знову назад свою дружину, при чому через її незнання можна їй простити; так само й чоловікові, що жив із нею другим шлюбом.

Канон 94
Ті, що клянуться поганськими клятвами, за каноном підлягають епітимії. І ми таким визначаємо відлучення.

Канон 95
Тих із єретиків, що приєднуються до православних, як спасенної частки, приймаємо за таким чиноположенням і звичаєм. Аріян, македоніян, новотіян, що визнають себе чистими і ліпшими, чотирнадцятиденників або татрадитів і аполінаріян, коли вони розпишуться й проклянуть усяку єресь, що не так думає, як думає Свята Божа Вселенська і Апостольська Церква, приймаємо, визначаючи їх словами: печать дару Духа Святого, а про колишніх павліян, що згодом повернулись до Вселенської Церкви, ухвалюємо: перехрещувати їх обов'язково. А євноміян, що хрестяться одноразовим зануренням, і монтаністів, що їх називають тут фригами, і савеліян, що дотримуються думки про синоотцівство та інше нестерпне роблять, і всіх інших єретиків (бо багато тут таких, а найбільше, що приходять із Галатської країни): усіх, які з них бажають приєднатись до православних, приймаємо, як поган. Першого дня робимо їх християнами, другого - оголошеними, потім третього дня заклинаємо їх, із триразовим дмуханням в обличчя й вуха, і так оголошуємо їх, і примушуємо бути в церкві і слухати Святе Письмо, а тоді вже охрещуємо їх. Так само й маніхеїв, валентиніян, маркіонітів і до них подібних єретиків. А несторіяни повинні розписатись та проклясти свою єресь, і Несторія, і Євтихія, і Діоскура, і Севера, і інших начальників таких єресей і їхніх однодумців та всі раніш перераховані єресі; а потім хай приймуть Святе Причастя.

Канон 96
Ті, що одягнулися хрещенням у Христа, дали обітницю наслідувати Його своїм життям у тілі. Задля того по-батьківському лікуємо належною епітимією тих, що собі волосся на голові, на шкоду споглядачам, штучними зачісками переплітають та укладають, і тим нестійкі душі збавляють; керуючи, навчаємо їх, як дітей, жити цнотливо та, покинувши принадність і марноту тіла, до незгубного й блаженного життя свій розум безнастанно скеровувати, щоб провадили життя в чистоті й зо страхом та очищенням життя, скільки можна, наближаючись до Бога, щоб більше внутрішньо, а не з зовні, прикрашали себе чеснотами та добрими і непорочними звичаями і не носили на собі жодних залишків порочности, що походить від спокусника-диявола. А той, хто всупереч цьому канонові робить, має бути відлучений.

Канон 97
Тих, що, живучи з дружиною, чи якось по-інакшому, нерозважно Священні місця на звичайні повертають, і зневажливо навколо них поводяться та з таким настроєм у них перебувають, наказуємо виганяти з місць, призначених для оголошених при святих церквах. А хто не буде цього дотримуватись, якщо це духовна особа, позбавляти сану, а мирянина відлучати.

Канон 98
Хто бере собі на шлюбне співжиття жінку, заручену з іншим, коли ще наречений живий, той підлягає провині перелюбства.

Канон 99
У Вірменській країні, як ми довідались, буває й таке, що дехто, зваривши частки м'яса, приносить їх у середину вівтаря та, за юдейським звичаєм, розділює священикам. Тим-то, зберігаючи чистоту церкви, ухвалюємо: нікому із священиків не дозволяється приймати частки м'яса від тих, що приносять, але вони можуть приймати такі приношення поза церквою. Якщо хтось не так буде робити, має бути відлучений.

Канон 100
Очі твої нехай просто позирають, і бережи своє серце над усе Припов. Соломон. 4:23-25 - заповідає премудрість. Бо ж тілесні почування легко вносять свої враження в душу. Тим-то малюнки, що їх малюють на дошках чи на чомусь іншому, які чарують погляд, розбещують та розпалюють до стидливих приємностей, відтепер забороняємо робити, а хто наважиться на це, має бути відлучений.

Канон 101
Людину, створеною за подобою Божою, Божественний Апостол назвав тілом Христовим і храмом. Понад усілякі чуттєві тварини поставлена, і яка через спасенні страждання небесної достойности сподобилась, яка їсть і п'є Христа, безнастанно простує до вічного життя та освячує душу й тіло причастям Божої благодати. Тим-то, коли хто хоче, під час Літургії, причастившись Пречистого Тіла та в єднанні з Ним через Причастя бути, хай складає руки на взірець хреста та так підходить і приймає єднання благодати. Ми аж ніяк не схвалюємо того, що замість руки роблять із золота чи якоїсь іншої речовини посудинки, щоб у них приймати Божественні Дари, сподобляючись через них пречистого єднання, бо тим вони перед Божою подобою дають перевагу бездушній речовині, підпорядкованій людським рукам. Якщо ж виявиться, що хтось даватиме Святе Причастя таким, що приносять із собою такі посудинки, той має бути відлучений разом із тим, хто приносить їх.

Канон 102
Ті, що прийняли від Бога владу рішати і в'язати, повинні зважувати якість гріха та готовність того, що згрішив, до єднання, і тоді застосовувати належне до хвороби лікування, щоб недотриманням міри чи в тому, чи в іншому хворий не втратив спасіння. Бо ж хвороба гріха не однакова, а різна і різноманітна, яка призводить до багатьох видів шкоди, з яких зло буйно розростається й далі поширюється, доки його не спинить сила того, хто лікує. Тому, духовно лікуючи, треба найперше вважати на настрій того, хто згрішив, і спостерігати, чи до оздоровлення він простує, чи навпаки, власними звичками стягає на себе хворобу, а тим часом як поводиться. І якщо не чинить опору лікареві, а приписаним лікуванням загоює душевну рану, то в такому разі по заслузі виявляти до нього милосердя, бо в Бога та в того, хто взяв на себе пастирський провід, тільки й спілкування про те, щоб вівцю, яка заблудила, повернути та ураженого гадюкою вилікувати. Не треба так само доводити його до занадто сильного розпачу, ні послаблювати кермо до розслаблення життя та неуважности, а обов'язково треба якимось способом, або суворими та зв'язаними заходами, або м'якшими й легшими лікувальними засобами протидіяти слабкості та дбати про загоєння ран. І наслідки каяття випробовувати, мудро керувати людиною, що її закликається до гарної просвіти. Належиться нам і те знати, і відповідне до запалу того, хто кається, і те, що вимагається звичаєм, а для тих, що не приймають довершености каяття, іти за переданим зразком, що його вчить нас священний Василь.

http://icl.org.ua