Недавно ми відсвяткували 18-ту
річницю незалежності нашої держави. На превеликий жаль, і далі чуємо з
уст найвищих посадовців про різні причини, проблеми і труднощі на шляху
становлення, розбудови, розвитку і піднесення нашої України. Як на
мене, у нас, як і в цілому світі, найбільшою бідою є духовна криза.
Власне, звідси і всі біди. Тому констатую дві основні причини всіх
наших негараздів — це відсутність жертовної любові до України і до
Бога. Звичайно, любов до Бога мусить бути на першому місці, бо тільки
вона визначається і засвідчується істинною любов’ю до ближнього, а
отже, до своєї нації, народу, держави, і за це всі будемо відповідати
перед Богом.
Наша історія — це болюче й трагічне
свідчення відсутності любові. Тому наголошую: тільки християнська любов
може нас врятувати, збудувати і піднести. А навчитися цієї спасенної
чесноти можемо тільки у Небесного Вчителя і нашого Господа ісуса
Христа. Без Спасителя св. ап. Павло все земне вважав за непотріб і
сміття. Тому тільки з Ним можна і земне збудувати, і небесне заслужити.
Його свята наука, хресна жертва, святі Тайни, а особливо — свята
Євхаристія, в якій Він повністю віддає всього Себе нам і в цьому
реально в нас присутній, робить нас праведними і запевнює нам щасливе
вічне життя.
Навчаючись у Небесного Вчителя любові і подивляючи
в Ньому цю найбільшу Божу чесноту, св. ап. Павло написав до коринтян:
«Якби я говорив мовами людськими і ангельськими, але не мав любови, я
був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва
і відав (знав) усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і
гори переставляти, але не мав любови, я був би — ніщо. І якби я роздав
бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав
любови, то я не мав би жадної користи.
Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не
заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає
свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось
чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього
надіється, все перетерпить».
Велику відповідальність перед Богом за
духовно-моральний стан народу в особі своїх служителів несе Церква. Тут
на першому місці, звичайно, єпископи. Власне вони є духовними лідерами,
поводирями і вчителями віри і моралі, добра і справедливості, чесності
і порядності, тому мусять бути першими в любові. Розумію, будучи всі
монашого стану, вони відмовились від багатства, розкошів, комфортів,
тож хай засвідчують нам убогість, скромність, простоту і чистоту... Де
є справедливість — там є любов, там будується, а де її немає — там усе
руйнується і гине. Впливаючи на владу і народ, ви можете допомогти
побороти всяке зло (корупцію, обкрадання держави і народу) і т. д. А,
зрештою, любіться між собою.
От якби ця тема любові була першим і основним
уроком для учнів шкіл і студентів, вчителів і професорів, всіх
урядовців і всіх нас, українців, — переконаний, що результат для народу
і держави був би найкращий.
-------------------------------------------------------
Джерело http://www.galychyna.if.ua/
