Народилось дитятко... Дитинство, юність, молодість, навчання, сім’я, праця, а там вже і старість заглядає в очі, і мимоволі приходить до нас думка, що наближається той день, коли на останній сторінці життя буде написано: «Відійшов у вічність». У житті кожного є схід, народження, і захід – відхід до вічності. А як виглядає проміжок часу між першим і останнім, залежить: у дитинстві – від наших батьків і частково тих обставин, в яких ми ростемо і розвиваємось. Коли ж починаємо дорослішати і хочемо приймати рішення самостійно, тоді виникає бажання звільнитися з-під владного батьківського авторитету, ми готові всім навколо розповідати, що „я вже достатньо дорослий щоб мене пильнувати”. Принаймні тоді, коли у нас все гаразд.

Але як легко в юності помилитися і зійти на манівці! Більшість сучасної молоді собі цього навіть не уявляє, бо у сучасному суспільстві існує переконання, що потрібно бути таким «як усі», щоб тебе приймало оточення. І як часто, живучи за таким принципом, молода особа відмовляється від тих моральних цінностей, прищеплених у дитинстві, і починає плисти за течією, радіючи з того, що тепер не відрізняється від инших.

І тут виникає запитання: які цінності нам пропонує життя „на плаву”? Адже усім відомо, що коли позбудемось якоїсь речі – завжди на порожнє місце ставимо щось нове.

Наше суперсучасне суспільство яке так заманює молодих людей в свої тенета, можна назвати ерою ігрових автоматів, комп’ютерних розваг, наркотиків, догоджання собі. І цей список симптомів хворобливости суспільства можна було би ще продовжувати. А що з перерахованого вище претендує на роль цінности? Замість любови – егоїзм, замість допомоги иншим – надзвичайна зайнятість, місце щирости і відданости зайняла корисливість. І це ще не все. Найбільшою проблемою є те, що більша частина людей уважає, що такий стиль життя є цілком нормальний. Аргументи? Якщо будеш слабким і надміру чуйним до инших, то не виживеш в цьому світі. І тому такі люди не звертають особливої уваги на методи, з допомогою яких прокладають собі шлях до кращого майбутнього. Часто навіть не помічають того, що йдуть до своєї мети по головах своїх ближніх, які так само хочуть бути щасливими, проте обрали инший шлях.

Дуже часто такий стиль життя люди починають провадити ще в молодості. І так день за днем вона минає, у житті з’являється якась відносна стабільність, але нас далі несе за течією... Мабуть, кожен погодиться, що в житті не раз є такі хвилини, а то й великі періоди, коли життєві труднощі і проблеми так нас знесилюють, що опускаються руки, нічого не хочеться змінювати, боротися, а просто піддаєшся тій хвилі, яка тебе несе невідомо куди. Але ж однаково усім відомий і вислів, що безвихідних ситуацій не буває. Так само і всім тим, хто потрапив у пастку „князя світу цього” не потрібно себе жаліти, кажучи, що «це понад мої сили». Ні, в жодному разі. Бог не дає таких труднощів!. Просто завжди слід пам’ятати, що без Бога в цьому житті ми нічого доброго зробити не можемо.

Надійшов Великий піст – час, коли Господь в особливий спосіб лікує рани кожного, хто до Нього приходить. У євангелії від Матея Христос усіх закликає: «Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11,28). Тому, почувши цей заклик Ісуса, не зволікаймо з примиренням, почерпнімо від Нього сили, щоб уже не жити за принципом „так роблять усі”, але відважно крокувати дорогою святости. У цій дорозі в подіях щоденного життя, в труднощах, ми завжди зустрінемо Ісуса, який іде поруч з нами і завжди готовий допомогти, потрібно лише попросити.

Звісно, буде нелегко відразу змінити старі звички на нові, почати по-иншому думати, відноситись до тих, хто поруч... І тут потрібно згадати, як ми в житті досягли того, що маємо зараз. Довго думати не доведеться – все здобувається наполегливістю… Тому хай кожен, незалежно від віку, освіти чи посади, перегляне історію свого життя і запитає себе: куди ж веде дорога, якою я йду зараз?

Серед нас є багато і таких людей, які протягом року не звертають особливої уваги на те в якому стані знаходиться їхня душа. І лише коли приходить час посту, стараються трішки пригальмувати: стримуються від шкідливих звичок, частіше ідуть до церкви, приступають до Святих Таїн Покаяння і Євхаристії, роблять ще якісь постанови. Та, на жаль, із приходом радости свята Воскресіння Христового багато хто повертається до звиклого способу життя.  І стається так, що дуже часто всі ті чесноти, які людина здобула  з Божою допомогою під час Посту, тратить на протязі Світлого тижня.

Можливо, читаючи цю статтю, хтось скаже – це написано про мене. Не знеохочуймося. Тільки завжди перед тим, як захочеться щось зробити, запитаймо себе: Чи я б це зробив (-ла), якби отут біля мене стояв і дивився Ісус?..

Народилось дитятко... Дитин­ство, юність, молодість, навчання, сім’я, праця, а там вже і старість заглядає в очі, і мимоволі приходить до нас думка, що наближається той день, коли на останній сторінці історії нашого життя буде написано: «Відійшов у віч­ність»… Якою ця вічність буде для кожного з нас – вирішувати нам, але робімо це вже сьогодні, бо життя занадто коротке, щоб його марнувати…

          
Ярослав КАВКА