Ці мученики, Євстатій, Теспесій та Анатолій, брати були по плоті, народились у місті Никомидії від батька Філотея та матері Євсевії. Батько їхній був родом із Галат, із міста Гагра, він покинув вітчизну свою і прийшов у Никомидію та й узяв там у подружжя Євсевію, народив із нею цих блаженних небесного града жителів. Був же Філотей спершу еллінського нечестя із дружиною своєю та з дітьми і віддав старшого свого сина Євстатія у науку еллінської філософії, Теспесія ж та Анатолія до купецтва навернув, бо й сам був купцем, і вельми багатим. Якось узяв молодшого сина свого Анатолія й рушив у Галатійську землю куплю чинити. Коли ж поверталися звідтіля до Никомидії, трапився їм дорогою святий Лукіян, пресвітер антіохійський. З ним пішли і навчилися від нього православної християнської віри, і хрестились у якійсь ріці, що трапилася по дорозі. Прийшовши додому, розшукував Філотей Антима, єпископа Никомидійського, що ховався від нечестивих: у ті ж бо часи царювали Максиміян та Диоклитіян, і піднялося велике гоніння на християн, і багато з вірних через страх ховалося. Знайшов, отож, Філотей святого Антима в одному таємному місці, привів його вночі до свого дому, і хрещений був увесь Філотеєвий дім єпископом Антимом. Звершив відтак єпископ Божественну літургію у Філотеєвому домі, дав усім новоохрещеним причастя Божественних Таїн, освятив Філотея пресвітером, а старшого сина його Євстатія поставив дияконом та й відійшов, ховаючись од рук нечестивих. Філотей же із домом своїм таємно служив Богові, віруючи в Нього доброчесно, і, поживши трохи літ, перейшов до Господа, також і чесна його дружина Євсевія невдовзі померла, і залишилося троє благочестивих юнаків: Євстатій-диякон і Теспесій із Анатолієм — брати за плоттю і за духом, — єдинодушно служачи Богові, духом палаючи й досягаючи успіхів у чеснотах.

Одного дня якийсь царський дворянин, на ймення Акилин, послав раба свого купити собі певні речі; раб же той, знаючи цих благочестивих юнаків, що купці вони і мають усілякі багатоцінні куплі, пішов відтак до їхньої купильниці і знайшов її незачинену, і, не бачачи нікого, рушив сходами на тридашник, і тут почув блаженного Євстатія, який читав Давидові псалми. Тихо, отож, той раб піднявся сходами, прийшов мовчки й уздрів Євстатія, який тримав у руках Псалтиря й читав таке: "Нехай посоромлені будуть усі, хто ідолам служить, хто божками вихвалюється. Поклоніться Йому всі ангели Його". Побачив на стінах хоромини й чесні хрести і святі ікони і, нічого не сказавши, повернув мовчки до свого пана й розповів йому про все, що бачив і чув. Пан же його Акилин скоро встав і подався до царя Максиміяна та й звістив йому про те, що сказав йому раб, і тоді послані були воїни схопити Євстатія та братів його. Прийшли воїни із рабом Акилиновим і знайшли комору зачинену: в той-бо час святі були у великому мовчанні, причащаючись Христових таїн, бо той день був неділя. Стукали воїни у двері, гукаючи, але не було відповіді. Збагнув же духом святий Євстатій, що воїни для того послані, щоб схопити їх на мучення, і почав говорити до братів своїх: "Дерзайте, брати, і не бійтеся, до вінця-бо кличе нас Владика наш". І почав оповідати їм своє видіння. "Я, — каже, — цієї ночі бачив, що ми ведені були на нечестиве судилище перед Максиміяна, і один великий та страшний мурин ступав слідом за нами, плачучи й ридаючи і б'ючи себе в лице, та й казав: "Горе мені, перемагаюся!" Перед нами ж ішов якийсь вельми світлий юнак, тримаючи в руці своїй три вінці й три книги, та й сказав до мене: "Євстатію, дияконе Христовий, це уготував вам Бог усілякі втіхи щедрот, не лякайтеся-бо мучителів, як не пострашився був перший мученик Стефан". Це мовив світлий юнак і зійшов на небо, а мурин, ридаючи, пішов на захід".

Оповів це видіння Євстатій братам своїм і сказав, укріплюючи їх: "Не відкинемося, улюблені, Христа, Бога нашого, щоб Він нас не відкинувся перед Отцем Своїм і перед святими ангелами Його". Відповіли ж Теспесій та Анатолій: "Брате наш, і пане, і отче, готові відтак ми померти за Творця нашого і ніщо нас не відкине від любові Його". Коли це вони між собою говорили, воїни міцно вдаряли у двері, голосно горлаючи: "Відчиніть ворота, відчиніть!" І вийшов Теспесій із Анатолієм та й відчинили. Ті ж, ускочивши досередини, запитали: "Хто є тут із вами?" — і пішли сходами на тридашник, вів їх раб Акилиновий. Зайшовши ж у двері молитовного їхнього храму, уздріли Євстатія, який тримав у руках святе Євангеліє, яке він раптово розгорнув і знайшов написане: "І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може". Закричав на нього старшина воїнів: "Поклади, що маєш у руках своїх!" — не смів-бо сам торкнутися до святого Євангелія, був-бо сином християнських батьків. Святий же диякон Євстатій обійняв святе Євангеліє, поцілував його і поклав на столі. Один із посланих воїнів сказав: "Глянь, як християни люблять книги свої, у них-бо їхні волхвування написані". І, взявши Євстатія, повели із горниці. Він-бо, виходячи із хоромини, озирнувся і, бачачи святі книги, рече: "Обіцяємося вам!" — а уздрівши багато вельми коштовних товарів, сказав: "Відкидаємося вас і всього тлінного, а підемо за Христом!" — і вийшов геть. Воїни ж зачинили двері й запечатали, а святих трьох братів, докупи зв'язавши, повели до нечестивого царя.

Коли ж їх привели перед царя, побачив їх цар і, трохи посміявшись, рече: "Хто повелів зв'язати юнаків цих? Знаю-бо, що вони є друзі богам нашим" І тоді повелів розв'язати їх та й почав казати до них: "Перш ніж багато говорити й багато опитувати, скажіте кожен із вас, які імена ваші і якого ви роду?" Святий же Євстатій, як старший брат, відповів: "Люб'язне й славне ім'я в нас є, християнами звемося, а від батьків імена в нас такі: я звуся Євстатій, брат же мій, котрий справоруч, зветься Теспесій, а з лівої руки — Анатолій, є ми брати за плоттю і тут народилися від одного батька й матері. Батько наш родом був із Галат, саном же пресвітер християнський". Спитав же Максиміян: "Хто батька вашого учинив пресвітером?" Відповів Євстатій: "Той, якого ти недавно неправедно забив, Антим святий, єпископ цього міста, той і мене в диякони поставив, щоб служив єреєм Божим, здійснюючи пресвяті й пречесні Христові таїни". Цар же рече: "Перестань казати непотрібне, поклонись із братами своїми нашим богам, і я вас учиню чесними і славними у моєму палаці; коли ж ні, то мечем вас погублю". Святі одноголосно відповіли: "Роби, що хочеш, християни ми є і поклоняємося єдиному тільки Богові, Який створив небо і землю, і Його Синові, Господу нашому Ісусу Христу, і Святому Животворящому Духові. Ідолам же вашим поганим та бридким не поклонимося ніколи". Тоді розгнівався Максиміян, повелів простягти їх на землі й кілками бити. Бито ж святих довгий час, піднімали вони голоса свого, ніби єдиними вустами говорячи до Бога: "Слава Тобі, Господи, що сподобилися ми за ім'я Твоє святе биті бути!" Святий же Євстатій мовив, додавши: "Багато боролися зі мною від юнацтва мого, та мене не подужали, будували на хребті моїм грішники, чинили далі беззаконне своє, поможи нам, Боже, Спасителю наш". Биті були святі міцно; відтак повелів мучитель гнобителям перестати бити і сказав до мучеників: "О безбожні, доки так будете страждати в мученні? Принесіть жертви богам і не губіть себе марно, віруючи в якогось чоловіка, котрий також битий був і помер насильницькою смертю". Відповіли святі: "Не будемо ми відкидатися Спаса Христа. Його-бо пізнали як істинного Бога, Котрий і на хресті постраждав заради нашого спасіння". Тоді мучитель повелів вести їх у темницю і ноги міцно забити в колоди і не давати їм ані їжі, ані пиття, щоб були зморені й вузами, і голодом, і спрагою. Коли сиділи святі в темниці, опівночі світло їх осяяло і явився ангел Господній, із вуз звільнив, і здоровими їх учинив, і подав їм манну їсти та й каже: "Змагайтеся добрим подвигом за Христа, я ж не відступлю від вас, але в усіх стражданнях ваших буду з вами, посланий-бо від Ісуса Христа берегти вас", — те сказав ангел і невидимий став. А святі невимовної радості наповнилися, дякували Богові, і сказав Євстатій у подяці: "Господь розв'язує зв'язаних, Господь умудряє сліпих, Господь підводить повалених, Господь любить праведних, Господь береже убогих".

Минув якийсь час, сів мучитель на судищі й послав воїнів у темницю, щоб вивели в'язнів Христових на друге спитування. Пішли воїни і знайшли святих, звільнених од вуз і здорових, — спочивали в мирі; і почали воїни кричати, дорікаючи сторожі й запитуючи: "Хто звільнив в'язнів?" Сторож же під клятвою звістив їм, що ніхто їх не звільняв, ніхто у темницю не входив, ані їжі, ні пиття їм не давав. Тоді знову зв'язали святих і повели до свого царя. Побачив їх цар здорових та лицем світлих і почудувався, що ані ранами, ані вузами, ані голодом, ані спрагою не зморилися, і почав казати, їм: "О окаянні, роздивітеся корисне вам, а переконавшись, принесіть жертви богам, щоб відпустив вас із честю". Святий же Євстатій мовив: "Не сподівайся доброго нашого наміра змінити ані лестивими словами, ані грізними страханнями та муками, ні про що ми не дбаємо, знаючи, що голі вийшли із черева матері нашої і голим нам належить відійти від марнотного цього життя". Цар же тоді повелів їх віддати звірам на зї'жу, і поведені були святі на арену, де мали бути з їдені від звірів. Пішов за ними й весь народ міста Никомидійського, серед нього було багато потаємних вірних, і рушили всі, бажаючи бачити їхню кончину. Коли ж поставили святих посеред арени, випустили на них два леви й три ведмеді, і всі, що дивилися, жахнулися від звіриного рикання. Святий же Євстатій співав, мовлячи: Спаси мене від пащі лев'ячої, А від рогу однорожця смирення наше, Я звіщатиму ймення Твоє своїм браттям, Буду хвалити Тебе серед церкви! Теспесій та Анатолій злякалися звіриного скреготу зубів; побачив Євстатій, що вони перестрашилися, і сказав до них: "Пощо жахаєтеся, брати мої, цих звірів? Чи ж бо не знаєте, що сильний Владика наш прискоромить звірину ярість, як прискоромив у рові Даниловім? Чи ж не пам'ятаєте слів ангелових, що обіцяв бути із нами в усіх стражданнях наших, оберігаючи нас?" Коли казав це святий Євстатій, кинулись леви і, прискочивши близько, стали, махаючи хвостами своїми, як пси, котрі знають пана свого. Євстатій-бо поклав руки свої на голови левів, погладжуючи їх, наче псів, і впокорив їх. Ведмеді ж схопилися з-поміж себе, один другого на землю кидали, а до святих мучеників ані не наблизилися. Люд же, який зібрався на видовище, побачивши те, закричав по-різному. Невірні казали: "Чародії це і волхвуванням усмирили звірів!", — а вірні волали: "Великий Бог християнський, Який загородив вуста звірам, щоб не шкодили святим рабам Його". Цар же повелів знову, схопивши святих мучеників, кинути їх у темницю, де святі знову ангельським відвідуванням були втішені, а манною укріплені.

У той час розболівся царевий син Максентій, і печальний був через те цар. Віддав мучеників комиту никейському, сказавши: "Веди цих християн у своє місто і принудь до поклоніння богам. І коли послухають, пришлеш їх до нас із честю, коли ж ні, то після багатьох мук заколи їх, як диких звірів. Узяв їх комит, повів зв'язаних у Никею, прийшов туди і знайшов жінку свою у хворобі — святих же мучеників повелів зачинити в темниці.

На ранок сів на судищі комит і вивів мучеників допитувати та й почав говорити до них: "Турбуюся щодо вас вельми, о люди, і хочу помилувати вас та й відпустити до царя, щоб прийняли від нього честь. Йміте мені віру, як своєму другові, і, послухавши мене, принесіть богам жертви". Відповіли святі: "Молимося Господу нашому Ісусові Христу, щоб зберіг нас непорочних у вірі, яку подав нам, у ній-бо готові ми померти, і хай не попустить нам відступити від Нього і впасти у погибель, у якій ви гинете". Ті слова почув комит, збісився від ярості і повелів повісити їх за ноги стрімголов і залізними кігтями шарпати, а коли шарпали їх довго, і кров їхня, як потік, лилася, і плоть розривалася, а кістки оголилися, зняли святі свої голоси до Бога, кажучи: "Царю і Боже віків, поглянь од святого житла Свого на нас, недостойних рабів Своїх, які страждають заради імені Твого святого". Так святі до Бога волали, і подавалася їм невидима поміч із висоти, щоб мужньо могли терпіти такі люті муки. Беззаконний же мучитель, бачачи страждальців непереможних у терпінні, повелів зняти їх із дерева і вести до темниці. Не могли, однак, святі іти самі через люті рани та болі, тож несли їх, неначе колоди, і до темниці кинули. І тут явився їм ангел Господній, як і вперше, і вдруге у великому світлі і, втішивши їх радісними словами, зцілив їх од ран, і славили Бога святі, кажучи: "Слава Тобі, Господи, що не неважиш тих, котрі уповають на Тебе і страждають задля Тебе. "Чим відплачу Господеві за все, що Він дав мені?" "Хто Бог великий, як Бог наш? Ти той Бог, що чуда творить".

Невдовзі мучитель знову вивів із темниці святих мучеників і віддав судові своєму. Поставив перед ними й ідолів своїх і примушував страстотерпців, щоб поклонилися їм, і загрожував їм, кажучи: "Коли не учините царського повеління і богам нашим не поклонитеся, то мечем вас розсічу, а тіла ваші віддам на зїжу небесним птахам та земним звірам". Святі ж єдиними вустами відповіли: "Не відступимо від Христа, Бога нашого, ані не поклонимося ідолам поганим, німим та глухим, "очі мають вони і не бачать, мають уші — і не чують, мають вуста — і не говорять, мають ноги — і не ходять... Нехай стануть такі, як вони, ті, що їх виробляють, усі, хто надію на них покладає". Почувши це, мучитель рикнув, як лев, од великого гніву і повелів вивести їх за місто і мечем заколоти, як диких звірів, тіла ж їхні кинути непоховані на розтерзання звірам і птицям. І поведені були святі на місце кончини своєї; був-бо на тому місці оливковий сад, і прив'язали святих до дерев на заколення. Прийшли туди і двоє знайомих святим друзів, християн вірою, Палладій та Акакій; вони припали до слуг, які хотіли святих заколоти, давши їм достатньо золота, і молили їх, кажучи: "Панове, зачекайте трохи, доки побесідуємо з тими засудженими християнами, маємо ж до них якесь сказати слово, тож коли скажемо його, то й заколете їх". Слуги, взявши золото, дещо відступили. Вони ж наблизилися до святих мучеників, поцілували їх люб'язно із плачем та численними слізьми і молили їх, щоб помолилися за них. Коли молилися святі мученики, почувся голос із небес, що закликав їх у вічний покій, і тоді святі з радістю віддали душі свої в руки Божі. Слуги ж мучителеві, хоча й побачили святих уже померлих, одначе, боячись мучителя, здійснили над мертвими повелене: Євстатія і Теспесія в горло закололи, а Анатолію ребро пробили. По тому тілам їхнім, що лежали на землі, голови відсікли й покинули їх непохованих, та й відійшли. Зійшло із небес шість ангелів в орлинім вигляді й літали над тілами святих, доки Палладій та Акакій не поховали їх чесно. Антоній же, комит, того ж дня, коли заходило сонце, впав у хворобу: на ранок спершу жінка його померла, тоді й сам, над мертвою жінкою своєю впавши, зле виверг душу свою. Тобто мучиться у пеклі, а святі страстотерпці радіють у царстві Христа, Бога нашого, Йому ж слава навіки віків. Амінь.