У IV сторіччі жив у єгипетсь­кому місті Олександрії багатий юнак Ісидор, який визначався красномовством і глибокими знаннями. Та одного дня він покинув усе і пішов у пустиню. На східному березі ріки Ніл, недалеко від міста Пилусії, він знайшов собі печеру, став на голій землі навколішки і почав молитись Богу як самітний, убогий і покірний пустинник. Молився вдень і вночі. І стало його життя самотою й покутою, молитвою й читанням Святого Письма. Було йому там добре, бо з ним був Христос, якому він служив й для якого відрікся світу, земних справ і розкошів. Тільки одну гарну згадку приніс Ісидор з собою зі світу — про св. Івана Золотоустого, свого великого вчителя християнської віри й побожності.
Одного дня Господь привів до Ісидора мандрівника, який бажав і собі поселитись біля його печери та разом з ним служити Богу. Ісидор погодився на це. Згодом поприходило до них так багато чоловіків, які хотіли далеко від грішного світу служити Богу й спасінню своїх душ, що треба було заснувати монастир. Коли постала чернеча обитель, Ісидора вибрали ігуменом. Та оскільки треба було також священика, то Ісидор як найгідніший і найученіший між монахами для добра своїх нових учнів та на їхнє прохання прийняв св. Тайну Священицтва.
Тоді почав св. Ісидор писати різні духовні повчання. Прегарно описує він життя монахів, далеке від гордості, само­любства й гніву, користолюбності й надмірного дбання про тіло.
Св. Ісидор надзвичайно цінив убогість; коли одного разу мав дві одежі, то дякував за те, що одну він міг комусь подарувати. ¥ монастирі в оточенні монахів він жив так,наче у пустині, бо його душа була завжди звернена до Бога й не переймалася земними справами. Про це писав він у своїх повчаннях: "Яка користь з того, що тікаєш у пустиню, коли там тебе тривожать непотрібні думки, і хоч ти самітний, душею й думками живеш серед міського натовпу?"
Був проти пустомовності й гріхів язика: "Уста монаха повинні завжди бути готові молитвою величати Бога, тому ними не можна лихословити".
Надзвичайно цінував чистоту. Тих, що впродовж життя зберегли непорочність тіла, прирівнював до сонця, тих, що, повдовівши, посвятили себе чистоті — до місяця, а тих, що живуть у чесному подружжі — до зір. Так він пояснював слова св. Павла, який сказав: "Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір" (Кр 15:41). Де порушувався закон, там св. Ісидор виступав рішече й безпощадно.
Крім повчань для монахів, св. Ісидор усним і писемним словом боронив св. Церкву, яка багато шкоди мала від тогочасних єретиків. Усіх листів св. Ісидора, повних побожності й глибокої науки, було кілька тисяч, з яких досі збереглося 2020, що свідчать про його розум і покору, ревність та гарячу любов до Бога й ближніх. Написані вони зразковою грецькоюмяовою.
Як противники св. Івана Золотоустого домоглись того, щоб його засудили на вигнання з краю, св. Ісидор боронив свого невинного вчителя та писав у цій справі листи до імператора Аркадія й Олександрійського архієпископа Теофіла; а після смерті Золотоустого писав до св. Кирила Олександрійського, щоб ім'я св. Івана вписати доПом'яника св. Церкви. Він також вплинув на імператора Теодосія у справі скликання III Вселенського Собору в Едессі (431 р.). За свою рішучість в обороні св. віри терпів багато переслідувань від єретиків, та все те він охоче зносив з любові до Христа.
Відійшов преподобний о. Ісидор Пилусійський по небесну нагороду в глибокій старості, близько 450 року.