У місті Мелітополі (Мала Азія) жив у IV сторіччі диякон Христодуль. Коли він ішов до церкви, то з ним охоче поспі-? шав і його синок Партеній, який сердечно молився, уважно слухав богослужби й читання Святого Письма та багато з того, що чув, запам'ятав собі, хоч ще не вмів читати. Коли вертався з церкви, йшов над річку, ловив рибу і, продавши її, роздавав гроші убогим як милостиню.
Така побожність Партенія була така мила Богу, що вже на 18 році життя дав йому ласку робити чуда та повертати недужим здоров'я. Коли про побожність і чуда молодого Партенія довідався тодішній єпископ Мелітополя Филет, то узяв його до себе й зайнявся його освітою, а опісля висвятив на священика. У той час св. Партеній почав одержувати від Бога ще більше ласк, зросла кількість чудес, які через нього робив Господь, а разом з ними — і число навернень до Христової віри. Слава про побожність і численні чуда св. Партенія дійшла до архієпископа міста Кизика Асхоля, який висвятив його на єпископа міста Лампсака, де головно жили погани. Своїми духовними науками й чудами Св. Партеній навернув їх до Христової віри, їздив навіть до імператора Константина Великого з проханням дозволити зруйнувати у Лампсаці поганські божниці, а замість них побудувати Божі храми. Імператор не тільки погодився на це, але й дав від себе багато золота на спорудження церков.
Під час будови церкви вибрали прегарний камінь з розва-лених поганських божниць, обробили його на плиту, що мала прикривати вівтар у церкві. Коли її везли до церкви, розгніваний диявол перестрашив волів, які почали скоро бігти, повалили на землю погонича та перетягнули через нього воза з каменем, від чого погонич помер. Повідомлений про те нещастя св. Партеній прибув відразу на місце нещасного випадку, став на коліна і сердечною молитвою повернув убитому погоничеві життя. Одного разу привели до Святого біснуватого юнака, та він не хотів молитися за його видужання, кажучи: "Ваш син не гідний видужання, бо він часто зневажав вас, і ви в своєму горі молилися, щоб Бог покарав його; так нехай же він терпить, бо заслужив собі на таку кару".
Коли ж батьки в своїй любові до сина стали жалкувати, що просили на нього в Бога кари, * зі сльозами в очах не переставали благати у 183 7 лютого св. Партенія допомоги, він змилосердився над засмученими батьками, перехрестив біснуватого юнака й оздоровив його своєю молитвою. Коли якось св. Партеній проїжджав через Іраклійську митрополію, то відвідав недужого архієпископа Іпатіяна. За божим об'явленням Святий сказав йому роздати вбогим усе срібло, до якого він мав прив'язання, — тоді стане здоровим душею й тілом. Недужий просив завести себе й усе своє срібло до церкви св. Гликерії, де роздав увесь той скарб убогим і калікам, а тоді милосердний Бог, прийнявши ту покаянну жертву архієпископа, повернув йому здоров'я.
Також предрік св. Партеній архідияконові Іраклійської церкви, який так, як і архієпископ, звався Іпатіян, що незабаром архієпископ умре і він буде вибраним на його місце. А оскільки в той час була в тій околиці посуха, то св. Партеній молився з архідияконом усю ніч про дощ, а вранці поблагословив поля, городи й винниці та повернувся до Лампсака. Урожай того року був великий. Незабаром помер єпископ Іпатіян, і диякон став його наступником.
Він сказав наповнити великого корабля збіжжям, вином, усякою городиною і сам усе те добро завіз до міста Лампсака в дар св. Партенієві. Святий сердечно привітав Іпатіяна, та дару не прийняв, сказавши роздати все добро вбогим. Архієпископ учинив його волю, а опісля до кінця своїх днів розказував усім про св. чудотворця Партенія. Преподобний отець Партеній після короткої недуги спокійно спочив у Бозі 7 лютого 360 року. На його похорон з'їхалося багато людей з усіх довколишніх місцевостей, серед яких багато єпископів і священиків. При мощах св. Партенія, що спочивали в новій, ним самим збудованій церкві, багато недужих одержали ласку оздоровлення.