У родині  Равенського князя Онесті прийшов на світ близько 951 року син, якого під час св. Хрищення назвали Ромуальд. Коли хлопчик став підростати, світ і його розкоші не були чужі йому, хоч інколи в його душі розбуджувалося й бажання до кращого життя.
Батько Ромуальда за маєток посварився з одним своїм родичем.  Коли не могли погодитися мирним шляхом, вирішили закінчити свою суперечку двобоєм, в якому батько Ромуальда вбив свого суперника. Свідком того поєдинку був Ромуальд, до чого батько приневолив його під загрозою позбавлення спадщини. Родич, убитий батьком, і думка про власну участь у такому великому злочині так стривожили його, що він негайно вибрався до сусіднього монастиря Отців Бенедиктинців у Классе, щоб там відбути сорокаденну тяжку покуту за свою провину.
Перебуваючи в монастирі, Ромуальд плакав, молився й Його серце стало наповнятися щораз більшим страхом і любов'ю до Бога. Добрий приклад побожних монахів таке надзвичайне враження справив на хлопця, що він просив їх прийняти його до монастиря. Настоятелі не відразу сповнили його бажання, бо боялися невдоволення старого князя, та врешті прийняли його.
У монастирі молодий князь пробув три роки. Його велика ревність у зберіганні й найменших приписів чернечого життя була постійним докором для недбалих монахів. Щоб не дійшло до чогось поганого, Ромуальд за згодою настоятеля перейшов в одну пустелю поблизу Венеції під духовний провід пустинника Маріна, про якого слава дійшла до монастиря в Классе. Там Ромуальд зробив великий поступ у хоистиянській досконалості.
Коли змовники вбили володаря Венеції Кандіяно, його наступником став Петро Орсеоло. Оскільки докори сумління не дозволяли йому спокійно користати з чину, що його він посів через вбивство, то за порадою Маріна й Ромуальда він покинув потайки свою посаду і постригся в ченці. Після того Марін і Ромуальд пішли вглиб пустині, в безлюдні місця, де, жили вже тільки для Бога. Згодом стали прибувати до них чоловіки, які вибрали св. Ромуальда за настоятеля і під його проводом вели суворе, відокремлене від світу життя постів, постійної молитви й праці. Згодом прибув до них також колишній правитель Орсеоло і між ними свято закінчив своє життя.
Св. Ромуальда, який покинув світ і вступив до монастиря, диявол п'ять літ мучив страшними спокусами; проте молодий каянник так мужньо й успішно перемагав їх покірною молитвою, покутою й надією на Боже милосердя, що не тільки переміг відвічного ворога людських душ, а й набув великої чистоти душі та приготувався до надзвичайних Божих об'явлень.
У той час мав св. Ромуальд велику радість, бо його батько, князь Сергій, почав каятися за своє давнє грішне життя і, щоб спокутувати свої тяжкі провини, за прикладом свого святого сина, вступив і собі до монастиря св. Севера поблизу Равенни. Згодом його теж почала мучити спокуса вернутися у світ. Коли Ромуальд довідався про вагання батька, то поспішив до нього, щоб укріпити його в св. покликанні. Слова потіхи й заохоти сина так вплинули на старого батька, що він залишився в монастирі аж до смерті.
Коли люди побачили св. Ромуальда знов між собою, надзвичайно зраділи й ніяк не хотіли відпустити його від себе; щоб вирватися з-поміж них, св. Ромуальд мусів удавати божевільного. Після того він поселився у відлюдному місці в Классе й там почав жити на самоті. Коли про це довідалися монахи з найближчого монастиря, стали просити його стати їхнім настоятелем, однак він не хотів погодитися на їхнє прохання, хоч сам король Оттон III прибув до його келії і заохочував його сповнити волю своїх братів-монахів. Коли жодні прохання не допомагали, єпископи на Соборі пригро­зили йому відлученням від Церкви. Тоді покинув Ромуальд свою пустелю і перейшов жити до монастиря. Там він точно виконував усі монаші правила. Згодом покинув Святий і цей монастир, побачивши, що не всі монахи згідні з ним.
Здобувши місто Тіволі, король за бунт мешканців хотів віддати його воякам на сваволю, однак на прохання св. Ромуальда відступив від свого наміру. Коли ж потім, незважаючи на присягу, король наказав убити провідника повстанців, а його жінку довів до гріха, св. Ромуальд так сильно виступив проти його беззаконня, що імператор відбув тяжку прилюдну покуту і навіть прирік зректися престолу й вступити до монастиря, чого, однак, не сповнив через передчасну смерть. Моральний вплив св. Ромуальда на імператорських придворних був такий великий, що кілька князів і шляхтичів, які спочатку вели розкішне життя, покинули світ, прийняли з рук Святого чернечі ряси і під його проводом почали жити в молитві, пості й праці, заробляючи собі на прожиття.
Св. Ромуальд заснував кілька монастирів, у яких ченці вели суворе життя самозречення. У той час написав він пояснення до св. псалмів, повні надзвичайних думок; часто передбачав майбутні події й давав повні мудрості поради всім, хто приходив до нього зі своїми труднощами. Дуже хотів вибратися зі святою місією до поганських мадярів, та скільки.
б разів не готувався до подорожі, завжди якась недуга ставала йому на перешкоді; з того пізнав, що Божа воля була така, щоб він займався організацією монастирів на своїй батьківщині. Тільки його учні мали щастя працювати місіонерами. Наслідки праці Божого слуги були надзвичайні: багато грішників, хоч не покидали світу, під впливом Святого каялися, покидали аморальне життя, даючи великі пожертви для вбогих. Ромуальд був наче ангел-серафим у людському тілі, який палав гарячою любов'ю до Бога й запалював нею всіх, що слухали його.
На бажання Папи, який, довідавшись про святе життя й спасенну працю св. Ромуальда, хотів побачити його, він вибрався до Рима, і хоч був там недовго, — багато людей навернулося до побожного життя. Повертаючись з Рима, він замешкав у монастирі на горі Сітріо. Напередодні він картав одного молодого шляхтича за його грішне життя, а той з помсти зробив наклеп, що св. Ромуальд допустився тяжкого злочину. Тамтешні монахи повірили в це, заборонили йому відправляти Службу Божу й дали Святому велику покуту.
Таку несправедливу кару він мовчки й терпеливо зносив шість місяців, аж поки Бог в об'явленні наказав йому не мовчати на неправду й кривду.                                                 *Г
Коли наслідник Оттона III король Генріх II, бажаючи побачити св. Ромуальда, запросив його до свого двору, прий­нявши з великою шаною в оточенні дворян, навіть устав з трону, щоб привітати його. Святий увесь час мовчав, що здивувало дворян і збільшило пошану в короля, який бачив у цьому покору Святого. Наступного дня св. Ромуальд мав побачення з самим королем, якому сміло звернув увагу на. різні погіршення в державі та піддав йому думку збудувати монастир, де люди, посвячені Богу, могли б вірніше Йому служити.
Найславніший з усіх монастирів, які заснував св. Рому­альд, є монастир Камальдолі (ЗО миль на схід від Флоренції), заснований 1009 року. Назва того монастиря походить від "Кампо Мальдолі", тобто від поля, що належало графові Мальдолі, який подарував його під монастир. У той час в гірській долині св. Ромуальд заснував монастир, надавши монахам устав св. Бенедикта, доповнений деякими його власними правилами. Так св. Ромуальд став засновником нового Чину Камедулів; а після того, як в одному видінні він бачив, як його монахи спиналися до неба по драбині в білих одежах, то запровадив у Чині білі монаші ряси.
На відстані двох миль від монастиря заснував св. Ромуальд пустельню, оточену довкола муром, поза який ніхто з пустельні не виходив. Постачав її монастир в долині. У пустельні кожний монах мав свою келію з капличкою для відправи Служби Божої й малий городець, обведений муром. Через гірський холод у кожній келії був постійний вогонь. Харч, дрова й усе потрібне приносили кожному монахові щодня до келії, щоб не переривати молитви й духовних роздумів пустельників над вічними правдами. У назначений час сходилися всі до церкви на спільні богослужби. Усі зберігали суворе мовчання навіть в неділі, свята, пости — звечора до ранку.
Виразною ознакою життя камедулів є відокремлення. -Монахам, які ведуть суворе життя в пустельні, настоятель може, якщо це Божий поклик, дозволити провести решту життя в келії; такі затворники вже ніколи не говорять, хіба до них зайде настоятель або брат. Затворники багато моляться й постять. Св. Ромуальд кілька років прожив у такій келії. Його ревні учні й досі наслідують відокремлене життя свого патріарха.
Закінчив св. Ромуальд життя, повне відваги, сильної волі й невтомного діяння в своєму монастирі біля Полі, 1027 року. Через п'ять років відкопали його тіло, яке було нетлінним; у такому ж самому стані було воно і 1466 року, коли другий раз оглядали його св. мощі.