У селі Кампсиді в Малій Азії жила християнська родина вбогих селян. Був у них син Трифон, який ійав товариша Респіція. Трифон був таким побожним, що вже в молодому віці Бог дав йому ласку творення чудес. Своєю шестиденною молитвою звільнив від злого духа дочку імператора Гордія.
Коли за імператора Декія настало криваве переслідування християн, погани донесли намісникові Бітинії Аквилинові, що Трифон і Респіцій не віддають честі поганським божкам, тільки поклоняються Христові. Аквилин наказав привести обох юнаків, закутих у кайдани, до міста Нікомідії та вкинути до в'язниці. Коли привели їх до нього на суд, він після вступних питань почав погрожувати побратимам вогнем. Обидва юнаки відповіли, що не бояться вогню й бажають бути спаленими за Христа. Тоді суддя сказав до Трифона:
— Раджу тобі принести жертву богам, бо бачу, що ти молодий тілом і досконалий розумом, тому не хочу, щоб ти завчасно вмер. Як не підкоришся імператорському законові, твоє тіло віддам вогню.
На те св. Трифон відповів:
— Ти погрожуєш мені вогнем, що кінчиться попелом, а я вам, невірним, погрожую вогнем невгасаючим, вічним. Відступи від марноти й пізнай Бога, щоб ти не потрапив у той вічний огонь.
Коли Аквилин наказав їх мучити й залізними кігтями дряпати їхнє тіло, вони самі роздягнулися та зносили муки три години без смутку й нарікання. Лише інколи відкривали свої уста, говорячи про Божу всемогутність і ті кари, що чекають ідолопоклонників. Намісник не брав собі того до серця, перервав суд і вибрався на лови. А обох християнських юнаків звелів тримати на морозі, від чого потріскали їм ноги.
Вернувшись з полювання пізно вночі, Аквилин наказав привести християн до себе і спитав їх:
— Як ви, чи не помудрішали?
Св. Трифон відповів:
— Направду, щоб помудрішати, ми невпинно трудимося, поклоняючись єдиному Богові.
Намісник став знову погрожувати їм багатьма муками, а 'опісля відіслав до в'язниці, щоб одумалися. Коли ж у призначений час привели хлопців знову до нього, а вони заявили, що жодна людина не в силі захитати їх у св. вірі, Аквилин розгнівався й наказав обом повбивати цвяхи в ступні ніг та волочити по місту. Хлопці тільки запевняли мучителів, що їм ті цвяхи служать ліпше за взуття. Опісля звелів жорстокий суддя роздягнути їх, зв'язати й бичувати доти, доки не втомляться кати, а потім розшарпувати тіло залізними кігтями та обсмалювати боки горючими смолоски­пами. Під час тієї муки явився мученикам Божий ангел, освітивши їх небесним світлом і поклавши їм на голови прегарні корони. Побачивши це, мучителі попадали, як мертві, на землю, а Трифон і Респіцій зі страху перед пекельною спокусою, піднесли очі до неба і молилися: "Господи, Ісусе Христе, нехай диявол не переможе нас, але вислухай нас та дай нам добре докінчити наш біг, борись за нас і переможи!" Немилосердний суддя продовжував їх мучити, а вони мужньо терпіли. Опісля наказав відвести їх знову до в'язниці і привести до себе наступного дня. Тоді юнаки сказали мучителеві останнє слово: "Повторюємо ще раз: ми прославляємо й боїмось тільки правдивого живого Бога, який на небі". За те били їх довго бичами з прив'язаним оловом. Та жодні муки не могли зламати постійності св. муче­ників. Переможений Аквилин наказав врешті відрубати ф Трифонові й Респіцієві голови. Святі юнаки охоче віддали катові свої голови, а Христові — свої душі. їхні святі мощі перенесли згодом до Єрусалима, а звідти — до Рима.