Під час правління імператора Діоклетіана, жорстокого гонителя християн, жив у єгипетському місті Олександрії побожний і вчений лікар Кир, який не тільки за свої лікарські послуги не брав грошей, але як ревний християнин переко­нував людей не грішити, бо недуги часто бувають наслідками грішного життя. Поганам за кожної нагоди говорив про Христа й християнську віру, чим багатьох привів до пізнання правди.
Дізнавшись, що погани донесли на нього владі, він перейшов в Аравію, де вступив до монастиря, щоб далі служити хворим душею й тілом, а одночасно приготуватися до майбутнього кривавого страждання за Христа. Там він також навернув багато поган до Христової віри, бо Бог дав йому дар чудесного лікування недужих самою молитвою.
У той час в Єрусалимі перебував колишній римський вояк, родом з сирійського міста Едесси, який покинув військову службу і прийшов до Єрусалима відвідати св. місця. Довідавшись про життя й працю св. Кира, він поспішив до побожного лікаря, залишився при ньому, і тоді обидва разом прославляли Бога своїм святим життям та послугами хво­рим, а поганам — ще й проповідуванням Христової віри. Одного дня дійшла до них вістка, що в єгипетському місті Канопі начальник міста Сиріян наказав ув'язнити одну христи­янку Атанасію і трьох її дочок: 15-літню Теоктисту, 13-літню Теодору й 11-літню Євдоксію.
Кир та Іван негайно вируши­ли в Каноп, щоб своїми сердеч­ними словами підтримати матір та її дочок у вірності Христові під час мук. Коли погани дові­далися про це, донесли на них, що вони бунтують в'язнів.
Начальник наказав привести їх до себе, переконував їх відмо­витися від християнського Бога й погрожував їм муками, якщо вони не принесуть жертви офі­ційно визнаним богам. Святі відповіли: "Ми будемо говорити коротко; знай, що ми Христа не відречемося, хоча б навіть пере­терпіли найстрашніші муки".
Тоді наказав Сиріян привести з в'язниці Атанасію з дочками і на їхніх очах звелів бити Кира й Івана бичами, ламати їм кості палицями, смалити тіло свічками, опісля поливати рани оцтом, посипати сіллю та поливати киплячою смолою; таким чином хотів мучитель залякати жінок видом страшних мук. Коли Сиріянові не вдалося захитати св. мучеників у вірі, наказав перед їхніми очима і перед матір'ю Атанасією так само мучити й невинних дівчат. Але й молоді Христові обручниці не відреклися свого Спасителя. Тоді наказав мучитель і їм, і матері повідрубувати голови мечем.
Після смерті св. мучениць начальник ще раз спробував вмовити Кира й Івана до відступства від Христової віри; коли ж його зусилля виявилися даремними, бо Божі слуги були непохитними у своїй вірності Христові-Цареві, наказав їх обох убити мечем, дня 31 січня 311 року.
Християни потайки забрали тіла св. мучеників і мучениць та поховали в церкві св. євангеліста Марка. За імператора Теодосія Молодшого" Олександрійський патріарх Кирило наказав перенести св. мощі до села Манутіна, де вони просла­вилися багатьма чудами. Згодом перенесли їх до Рима, а звідти — до баварського міста Мюнхена, де вони спочивають у церкві св. Михаїла.