Жив у V сторіччі в місті Царгороді шляхетний боярин Ксенофонт, який зі своєю жінкою Марією вели побожне християнське життя, виховуючи двох своїх синів Івана та Аркадія. Юнаки так охоче слідували науці своїх побожних батьків, що, незважаючи на достатки батьківського дому й розваги великого міста, вели ангельське життя справжніх християн.
Згодом сини виїхали на навчання до фінікійського міста Вирита у славну школу філософії. Коли Іван і Аркадій були вже в школі, тяжко занедужав Ксенофонт. Сини прибули до Царгорода попрощатися з батьком і одержати від нього перед­смертне батьківське благословення. Та сталося так, що завдяки їхній сердечній молитві батько видужав. Вертаючись до школи, буря розбила корабель, на якому були брати. Люди добиралися на дошках та інших залишках від корабля. Так врятувалися і брати, але вода занесла їх у різні місця.
Щасливо допливши до берега, хлопці повступали в місцеві монастирі. Оплакували один одного, та щоб не добити смут­ком своїх батьків, не посилали ніякої вістки до Царгорода. Згодом батьки занепокоїлися, що від синів нема довго ніякої вістки, і тоді послали слугу до міста Вирита відвідати синів у школі та довідатися, як їм ведеться. Аж тоді батьки довідалися про розбиття корабля, а також про те, що про їхніх синів немає ніякої чутки. Думаючи, що вони потопи­лися під час бурі, дуже засмутилися, але як добрі християни покорилися Божій волі. Згодом вони вибралися на прощу до Єрусалима, і там за Божою ласкою та за допомогою одного старенького монаха віднайшли своїх синів, які теж прибули тоді до Єрусалима відвідати св. місця. Велика була радість у тій родині, коли брат віднайшов свого брата, а батьки — своїх синів.
Подякувавши Богові та натішившись несподіваною зустріччю, сини попрощалися з батьками і відійшли в пустиню, щоб, віддалившись від світу, служити Богу, а батьки вернулися до Царгорода, роздали своє майно вбогим, а опісля й самі розпрощалися та вступили до монастирів, де свято закінчили своє життя.