У пустині над Червоним морем, недалеко від гори Синаю, на якій Бог дав"св. пророкові Мойсееві свої св. заповіді, жили в перших віках християнства побожні монахи-пустинники. Визначались вони великою здержливістю, бо не вживали ні хліба, ні жиру, ні вина, а живились переважно фіґами. Увесь тиждень вони молились по своїх келіях, а в суботу ввечері сходились разом до церкви на св. сповідь і молитву, в якій пробували всю ніч; у неділю вранці були всі на спільній Службі Божій і приступали до св. Причастя, після чого вертались знову до богомільного життя по своїх келіях.
Близько 371 року напала на синайських отців ватага диких арабських сарацинів в надії знайти у них багато золота; не знайшовши, однак, нічого цінного, вони вбили 38 Божих угодників. Тільки два монахи залишились живими, але один з них помер від ран наступної ночі, а сороковий, що був легше поранений, сам просив Господа не залишати його одного живим, і Бог на четвертий день забрав до себе і його праведну душу. * Того самого дня інша ватага вбила 40 монахів у пустині Раїті, що від Синайської обителі була неподалік. Коли раїтські монахи побачили наїзників й позбігались до церкви, де крізь сльози потішали один одного й сердечно молились: "Господи, помилуй!", св. ігумен Павло сказав до засмучених і стривожених ченців: "Дорогі отці й браття, відомо вам усім, що з любові до Бога, Господа нашого Ісуса Христа, ми покинули суєту світу й перебуваємо в нужденній пустині, зносячи терпеливо голод, спрагу й найбільшу вбогість, щоб * стати після смерті учасниками Небесного Царства. Якщо наш Владика хоче скоріше звільнити нас від цього скороминущого життя та злучити з Собою, то чого нам сумувати й боятись? Чи не годиться нам ліпше радіти й дякувати Йому? Здаймось, отже, на Божу волю й мужньо приймімо смерть!" Підкріплені словами свого святого настоятеля, монахи вже з веселішим серцем очікували смерті, що мала злучити їх з Богом і всіма Святими.
Тим часом бандити перелізли через мур і наблизились з мечами в руках до церкви. При дверях церкви вони зустріли й убили старенького монаха Єремію, який не хотів сказати їм, хто наставник монахів. Тоді ігумен Павло став перед розбійниками й сказав:
—  Я той, за яким ви питаєте.
А вони до нього:                                                    *
—  Скажи нам, де ви сховали своє золото?
Тоді ігумен відповів:
— Повірте мені, що я в своєму житті не мав нічого, крім цієї старої одежі, що на мені.
Розлючені сарацини почали стріляти в нього з луків, а вкінці розрубали йому голову надвоє. Опісля вбігли з великим вереском до церкви й без милосердя повбивали всіх монахів. Тільки один молодий чернець щасливо врятувався, заховав­шись між галуззям фіґового дерева; розбійники не побачили його, хоч ретельно обшукали весь монастир, шукаючи золото. Напевно, зберіг того юнака Бог, щоб поховав по-християнськи своїх братів.
«Коли злочинці віддалились, молодий чернець зліз із дерева й почав оглядати побитих. Три з них були живі; та один помер ще того дня від ран, другий не був смертельно пора­нений і скоро видужав, а третій не був зовсім ушкоджений, тільки лежав від переляку, як мертвий.
Тим часом розбишак наздогнала справедлива кара. Коли про жорстоке вбивство преподобних отців у Раїті довідались мешканці найближчого міста Фарану, то зібралось 600 стрільців, що подались у погоню за сарацинами, догнали їх на березі моря, де буря затопила їхні кораблі, і вибили всю ватагу до ноги. Після того хоробрі стрільці принесли зі своїх домів дорогі одежі, прикрили ними тіла побитих св. мучеників і поховали їх зі співом псалмів і пісень.
Св. Ніль описав ще й друге вбивство преподобних отців на Синайській горі, що сталось близько сто літ пізніше. Ватага сарацинів, що ловили звірів і мандрувала в пошуках наживи від ріки Йордану аж до Єгипту, напала одного дня на Синайську обитель, багатьох монахів повбивала, а інших забрала в полон, між ними й Теодула, сина преподобного Ніля. Тільки кілька монахів втекли, серед них й св. Ніль.
Розбійники вирішили за поганським звичаєм принести молодого Теодула перед сходом сонця в жертву ранній зірниці, що її вони величали як своє божество. Та звечора, повпивавшись вином, спали аж до сходу сонця і спізнились зд своєю жертвою; це врятувало життя молодому Теодулові.
Тим часом преподобний Ніль і його врятовані товариші вернулись до Синайської обителі й поховали тіла вбитих монахів; а мешканці міста Фарана відправили послів до варварського князя Амана зі скаргою на розбійників. Аман прийняв послів приязно, обіцяв банду покарати, а мешкан­цям Фарана дозволив забрати без ніякого викупу своїх полонених, якщо знайдуть когось між живими. Пішов і преподобний Ніль шукати свого сина Теодула. Та його тим часом продали вже в неволю до міста Єлузи; віднайшов його там батько в місцевого католицького єпископа, що викупив й дав притулок Теодулові в своєму домі. Коли єпископ Єлузи пізнав побожність і знання преподобного Ніля й Теодула, висвятив їх обох на священиків і відпустив з благословенням до давньої Синайської обителі, де обидва ще довгі роки вели святе чернече життя на місці, освяченому кров'ю братів-монахів.
Побожних ченців у Синаї й Раїті сарацини вбили 14 січня, і того дня вшановує св. Церква спільно їхню чесну пам'ять.