Близько 730 року на острові Кіпрі (Середземне море) прийшов на світ юнак, який під час св. Хрищення одержав ім'я — Юрій. У той час, коли його старший брат Іраклид покинув замолоду світ і пішов у глуху йорданську пустиню, де замешкав у Коломанському монастирі над Мертвим морем, малий Юрій жив удома при своїх батьках у Божій боязні й чеснотах. Та незабаром померли його батьки, і він залишився круглим сиротою. Один добрий сусід узяв малого хлопця до себе.          .
Новий опікун сироти так полюбив доброго юнака, що навіть хотів віддати за нього заміж свою дочку. Та Юрій, що прагнув досконалішого життя, навіть чути не хотів про те, тому без відома свого опікуна покинув дім і схова*вся в одному монастирі. Коли опікун довідався про місце перебування Юрія, прийшов туди й просив наставника дозволити йому усиновити хлопця. Юрій потайки залишив чернечу келію, сів на корабель і відплив до св. Землі. Там з великою набожністю відвідав св. місця, де жив, навчав і терпів наш Божественний Спаситель. Потім вибрався до Коломанського монастиря в Йорданську пустиню, до свого брата Іраклида, який був уже тоді ігуменом, тобто наставником монастиря. Оскільки законний устав не дозволяв приймати між чернечу братію малолітніх юнаків, то Іраклид примістив Юрія в монастирі Пречистої Діви Марії, який ще називали Хозевитським, недалеко від Єрусалима, над Йорданом. Там печались перші монаші подвиги невинного Юрія. З великою радістю одягнувся він у грубу чернечу одежу, а ще з більшою охотою та ревністю взявся до прикрашування своєї душі всякими чеснотами. Довго перебував він у тому спокійному, затишному монастирі, де визначався покорою й послухом. Коли про його святість стали надто багато говорити, він покинув Хозевитський монастир і перейшов до свого брата Іраклида.
На новому місці, в Коломанському монастирі, Юрій ще з більшою ревністю молився й постив, а свого брата поважав і слухав, наче свого духовного батька. Довго ще обидва проживали разом у монастирі, поки Небесний Отець не покликав Іраклида у кращий світ по вічну заплату. З болем у серці та покірно згідний з Божою волею похоронив Юрій свого брата, заховавши й своїй пам'яті цінний спогад про його великі монаші чесноти.
По смерті ігумена монастиря стався у тому монастирі великий заколот через те, що монахи не могли погодитись щодо вибору нового наставника. Св. Юрій, що все життя провів у спокою й тиші, покинув тоді незгідливих братів і повернувся знову до свого Хозевитського монастиря, де вів далі дуже вмертвлене життя. Так з дня на день зростав св. Юрій у святості, а своїм прикладом заохочував інших монахів до самозречення.
Відчувши, що надходить для нього хвилина розставання з цим скороминущим світом, прикликав до себе всіх своїх братів-монахів, попрощався з ними сердечно, а вкінці звернув свої очі на схід сонця і промовив: "Не бійся, душе, виходь з радістю зі свого тіла, іди вітати й оглядати Боже лице, красу неба й славу всіх Святих". Повторивши тричі ці слова, віддав преподобний Юрій свою святу й повну заслуг душу в руки свого Небесного Отця, якому служив так вірно й ревно від ранньої молодості.
Закінчив преподобний наш о. Юрій Хозевит своє праведне життя близько 812 року.