| Св. Макар Єгипетський (Старший) народився близько 300 року в Єгипті. У свої молоді літа пас худобу. Малим хлопчиною він зайшов одного разу з дітьми в чужий сад, вирвав собі крадькома кілька фіґ і одну з них з'їв. Після свого навернення він до самої смерті не переставав оплакувати того гріха.
Відчувши в своїй душі поклик до життя, посвяченого Богові й спасінню душі, Макар уже в молоді літа покинув світ і зачинився на самоті в малій келії поблизу села, де віддався гарячій молитві й святим роздумуванням, а одночасно й великому вмертвленню-покуті. Щоб заробляти собі на хліб, а також прогнати від себе нудьгу, яку викликала самота, він у вільний від молитви час плів кошики й передавав їх одному чоловікові, щоб той продавав їх і за те купував Святому трохи хліба.
У перші роки пустинного життя сталася зі св. Макаром дуже неприємна пригода. Одна грішна жінка пустила між людьми наклеп, що він вчинив насилля щодо неї. Люди,. повіривши словам негідниці, напали на Святого, схопили його й поволокли вулицями міста; дорогою били його й називали облудником у чернечій рясі. Св. Макар не боронився й не оправдовувався, тільки мовчки зносив ту тяжку зневагу й кривду, поклавшись у всьому на Господа Бога. Погодився навіть давати тій грішниці допомогу на прожиток, а собі говорив: "Що ж, Макаре, маєш однією особою більше на прожитку, мусиш більше працювати". Та Бог не покинув свого вірного слугу. Незабаром нечесна наклепниця захворіла, а коли не могла розродитися, серед великих болів призналася, що св. Макар невинний та що інший є батьком дитини.
Люди, схаменувшись, дивувались покорі й терпеливості Святого та задумали просити в нього прилюдного вибачення.
Довідавшись про це, св. Макар утік зі своєї келії у велику непривітну Скитську пустиню, що простяглась між Лібією і Єгиптом. Св. Макар мав тоді 30 років.
У Скитській пустині прожив св. Макар 60 літ і став духовним батьком багатьох святих пустинників, що мешкали по келіях, розкиданих між Нітрійською й Скитською пустинями, за правилами, які для них склав сам св. Макар. Зі Святим перебував тільки один брат, що приймав сторонніх людей, які приходили до нього за порадою у своїх тілесних і душевних недугах. На сороковому році життя, близько 340 року, прийняв св. Макар за сприянням одного з єгипетських єпископів св. Тайну Священицтва, щоб служити душам братів. Згодом, коли збільшилась кількість монахів, збудували там чотири церкви, в яких чотири священики послуговували побожним пустинникам.
Життя св. Макара в пустині було дуже суворе. Звичайно їв він тільки раз у тиждень. Одного дня його учень Єваргій дуже хотів пити, тому просив св. Макара дозволити йому напитися хоч трохи води; та Святий порадив йому стриматись, спочити трохи в тіні, причому сказав: "Впродовж останніх 20 літ я ніколи не їв, не пив, не спав стільки, скільки домагалось моє тіло".
Спав св. Макар стоячи, спершись тільки до стіни. Його лице було бліде, а тіло немічне. Тільки деколи на прохання інших куштував трохи вина; та після того Святий два—три дні не пив навіть і води, щоб покарати себе за таку нездержливість. Пізніше Єваргій просив гостей ніколи не припрошувати Святого до вина.
Про духовне життя висловлювався св. Макар у кількох словах. Радив усім мовчання, покору, вмертвіння, самоту, а головно — постійну молитву. Під час молитви вчив не промовляти багато слів, а тільки говорити щирим серцем: "Господи, покажи мені своє милосердя. Боже, поможи мені!" Дуже любив сердечне зідхання любові й покладання на Бога: "Господи, змилосердись наді мною, як Ти в своїй доброті хочеш і найкраще знаєш!" Лагідність і терпеливість св. Макара були такі великі й непереможні, що ними він навернув поганського жерця, а також багато інших осіб.
Одного разу сказав йому диявол: "Я можу перевищити тебе в чуваннях, постах і багатьох інших речах, але твоя покора перемагає мене й роззброює".
Коли один юнак просив у св. Макара духовної науки, Святий сказав йому піти на цвинтар і ганити небіжчиків, а потім хвалити їх. Коли юнак виконав це, св. Макар запитав, що йому відповіли мертві.
- Не відповідали-ні на ганьбу, ні на похвалу, — відповів юнак.
- Тепер іди, — сказав св. Макар, — і хай тебе не зворушують ні зневаги, ні хвальба. Як умреш для світу і для себе самого, почнеш жити для Христа.
Іншому дав таку науку: "Приймай з Божих рук убогість, як багатство, а голод і нестачу — як достаток; тоді переможеш диявола і приборкаєш усі пристрасті".
Один монах жалівся св. Макарові, що в пустині він мав завжди спокуси порушити піст, зате в монастирі міг з веселим серцем постити весь тиждень.
— Причиною цього є пуста слава, — відповів Святий.
Приємно постити, коли люди це бачать.
Якийсь монах просив ліку від нечистих спокус. Коли Святий збагнув їхню причину, що походили вони з лінивства й безділля, порадив ніколи не їсти до заходу сонця, молитися під час праці і трудитись невпинно весь день.
Єретик Єраклит навчав людей, що нема воскресіння мертвих, хитрими словами йому вдалось навіть захитати віру багатьох учнів св. Макара. Бажаючи засоромити хитких ченців, Божий слуга завів їх на цвинтар і, помолившись, покликав по імені одного недавно померлого монаха. Вмерлий відразу відповів звідти. Тоді монахи розкопали гріб, і живий монах вийшов з гробу. Побачивши його, Єраклит страшенно налякався й утік. А монахи наочно упевнились у воскресінні мертвих.
Коли одного чоловіка несправедливо хотіли засудити,, звинувативши у вбивстві іншого чоловіка, св. Макар пішов на гріб убитого і просив його відповісти, чи той, на кого впала підозра, був справді його вбивцею. А померлий відповів: "Не він мене вбив, його невинно звинувачують". Здивований цим чудом народ просив св. Макара спитати, хто справжній убивця. Та Святий відповів: "Про це не буду питати його. Для мене досить, що я врятував від несправедливості невинного. Віддавати винних на суд — не моє діло".
До послуг гостям мав св. Макар монаха Івана, що через жадобу присвоїв собі дещо з того, що було призначене для вбогих. Святий застерігав ченця віддати чуже, бо інакше впаде на нього проказа, як на Ґізеля, пожадливого слугу пророка Єлисея. Іван не послухав і через 15 років справді дістав проказу, помер без покаяння, погубивши свою душу.
Одного дня об'явив Бог св. Макарові, що, незважаючи на його духовні вправи, він не дійшов ще до такої "досконалості, як дві заміжні жінки в одному містечку. Святий відразу відвідав тих жінок, щоб пізнати їхній спосіб плекання чесноти. Там він довідався, що ті жінки звертали особливу увагу на те, щоб не сказати жодного пустого, непродуманого слова. Вони старалися бути завжди покірними, терпеливими, лагідними, повними любові до ближніх; у всьому старалися бути згідними зі своїми чоловіками та іншими людьми, якщо тільки бажання тих людей не противились Божому законові. Покладались у всьому на Божу волю, зрікаючись своєї власної. Будь-яку працю виконували у великому зібранні духу, прославляючи Бога й посвячуючи Божій славі всі свої сили.
У 376 році аріанин Лукій, прогнавши з Олександрії архієпископа Петра, наслідника св. Атанасія, і силою зайнявши владичу столицю, вислав у пустиню військо розігнати побожних монахів; багато з них засвідчили тоді відданість св. вірі кров'ю. Найславніших аскетів: обох Макаріїв, Ісидора, Памба й кількох інших наказав імператор Валент заслати над гирло ріки Ніл, де були великі мочарі. Та це лише помножило Божу славу, бо приклад святого життя й наука засланців навернули до Христової віри всіх тих поган, що жили в околиці. А оскільки по всій державі зростало обурення на Лукія за його переслідування монахів, то він дозволив їм вернутись до келій.
Коли св. Макар відчув кінець своєї земної мандрівки, то відвідав монахів у Нітрійській пустині, заохочуючи їх до досконалого жалю за гріхи. Монахи зі сльозами в очах упали йому до ніг. "Плачмо, брати, — говорив Святий, — і нехай наші очі виливають потоки сліз, доки відійдемо звідси, бо інакше ми потрапимо в те місце, де сльози будуть тільки підтримувати те полум'я, в якому будемо горіти".
До кращого життя відійшов св. Макар на 90 році життя, проживши 60 літ у пустині, де він був, мабуть, першим жителем тієї непривітної околиці. Можна прийняти за певне, що св. Макар відвідував св. Антонія Великого.
Схожі матеріали:
|
