У Римі, славній Апостольській Столиці, жила в V сторіччі одна дуже багата родина, споріднена з царським родом Теодосіїв. Великими були земні маєтки тієї сім^ї, та найбіль­шим її скарбом була св. християнська віра. Згодом ця родина перебралася до Царгорода, забравши з собою і молоденького сина Маркіяна. В Царгороді віддали його побожні батьки на навчання.
Маркіян робив великий поступ у науці, але ще більший — у чеснотах. Він дуже любив церкву й церковний спів, був милосердним до вбогих та часто щедро обдаровував їх потай від своїх батьків. У вільний час не шукав ні забав, ні світських розкошів, але спішив над море, до церкви св. Ірини, де багато часу проводив у молитві. Своє тіло умертвляв молодий юнак постами і проливав багато покаянних сліз, наслідуючи в тому великого йорданського каятника св. Йоана Христителя.
На чесноти молодого Маркіяна звернула увагу духовна влада, і архієпископ Анатоль висвятив його на священика, хоч св. Маркіян відмовлявся від тієї св. Тайни, бо вважав себе негідним священицтва.
Суворість життя св. Маркіяна не сподобалась деяким особам, що у великому вмертвінні Божого слуги бачили неначе постійну живу проповідь проти своєї сваволі й легкодушності. У своїй злобі вони зробили навіть наклеп, що Маркіян є прихильником секти новіціян, або катаристів, які проповідували надмірну суворість життя. Покривджений Маркіян мовчав і терпів, не спіймався на це, віддавши оборону своєї честі і правовірності Господу Богові. Ворожий наклеп розвіявся, як дим, не затьмаривши великої та світлої •чесноти Маркіяна. Тоді патріарх Генадій призначив св. Маркіяна економом й завідателем патріаршої церкви св. Софії в Царгороді.
Коли померли Маркіянові батьки, йому залишилась велика спадщина. Своє майно використовував він для того, щоб допомагати вбогим; власним коштом відбудовував старі й споруджував нові церкви. Збудував він у Царгороді дуже гарну церкву на честь св. мучениці Анастасії. Коли деякі з його приятелів дивувались, що Маркіян видає стільки грошей на будову і прикраси тієї церкви, Святий відповів їм: "Якщо б я мав дочку й хотів видати її заміж за жениха з шляхетного роду, чи не видав би багато золота, щоб вінувати її? Коли я виріпіив звести храм прегарній Христовій обручниці, то хіба можу жаліти золота, щоб прикрасити його?" Зате на свої потреби Маркіян свого майна майже не використовував. Ходив у вбогій «дежі, а часом і її віддавав убогим. Про це відома така історія.
22 грудня 468 року мало відбутись посвячення церкви св. Анастасії. Запросили імператора, патріарха, громаду. Зійшлося багато народу: старі і молоді, багачів і бідняки. Коли Маркіян готувався до Служби Божої, приступив до нього в лахмітті тремтячий від холоду вбогий старець і просив допомоги. Та преподобний Маркіян, крім милосердя, не мав тоді нічого, чим міг би обдарувати того вбогого старця. Та чим хата багато, тим і рада. Останню свою одежину, що мав на собі, віддав старцеві, а сам акуратно прикрив своє тіло зі всіх боків церковними ризами й так пішов до вівтаря.
За те, що преподобний Маркіян усім своїм серцем любив Бога і своїх ближніх, прославив його Господь чудами. Одного разу Маркіян воскресив з мертвих жінку, що впала під час празника з церковного крила. А під час великої пожежі в Царгороді вийшов зі св. Євангелієм на дах церкви св. Анастасії, помолився сердечно, і Бог відвернув від церкви вогонь.
Св. Маркіян обновив церкву св. Теодора і св. Ізидора, а також почав будувати нову церкву на честь св. Ірини; ту будівлю докінчила після його смерті побожна цариця Ірина, дружина Лева І. Знаючи, що під заслоною темних ночей зростає амораль­ність, часто ходив св. Маркіян вночі вулицями Царгорода й вмовляв блудниць покинути грішне життя та рятувати свої душі: шукати чесної праці або старатися вийти заміж. Деколи давав їм гроші, щоб тільки вивести їх на дорогу праведного життя. Коли знайшов уночі на дорозі непохованого мерця, то обмив його, одягнув й похоронив.

Та надійшов час, коли й сам св. Маркіян мав перейти до кращого світу. Смерть застала його під час будови церкви на честь св. Ірини, близько 471 року. Передбачивши, що вже не докінчить сам святого діла, сказав: "Господи, в твої руки віддаю душу, що її Ти сотворив, і церкву, що з твоєї волі я будував". Коли розійшлась вістка, що помер св. Маркіян, все місто молилося при його св. мощах та прощалося з великим Божим слугою і доброчинцем.
Поховали Святого в монастирі св. Йоана Христителя при церкві св. великомученика Мокія. Преподобного Маркіяна, пресвітера й економа великої царгородської церкви, вшановують правовірні обох обрядів 10 січня, що був днем смерті того великого Божого слуги, опікуна церков і вбогих.