У небезпечні часи V сторіччя, коли по Європі мандрували неспокійні гуни, алемани, остроґоти, руґи й жадібним оком дивились на правий берег Дунаю, де знаходився Норікум, теперішня Австрія, одного дня над Дунаєм побачили люди жвавого чоловіка з ясними очима. Був це св. Северин. Ніхто не знав ні його родини, ні краю, де він народився та звідкіля прийшов. Про це не відали навіть його товариші, а коли один священик спитав про це самого Северина, він відповів жартівливо:
— Якщо ти вважаєш мене за невільника, що втік від свого пана, то збирай гроші на викуп, якщо б захотіли забрати мене назад.
А потім уже поважно продовжив:
— Яка користь Божому слузі говорити про свою родину та про своє походження? Нехай краще мовчить про такі речі. Головне — з Божою допомогою братись до кожного доброго діла. А за те буде стояти колись з усіма вибраними по правиці й належати до громадян Небесної батьківщини. Ти знаєш, що й я бажаю того, чому ж ти питаєш мене про земну батьківщину? Все ж таки одну річ ти повинен знати, а саме: Бог доручив мені працювати між цими людьми.
Можна було довідатись з його окремих фраз, що до приходу у наддунайську околицю він перебував довгий час як монах у пустинях Сходу. Його добре знання латинської мови й велика покора свідчили, що св. Северин походив з славної родини в Африці, а, може, навіть був там висвячений на єпископа. Зроманізовані мешканці Норікуму, певне, поважали ту незнайому людину, оскільки він говорив до них відомою їм латинською мовою, провадив суворе життя та працював для Божої слави й добра людей.
Спершу прибув св. Северин з проповіддю св. Євангелія до Астури, пізнішого Стакерава, що поблизу Відня. Побачивши, що народ живе там у великому беззаконні, почав навчати їх побожності; та коли люди залишались глухими до слів його святої науки й затверділими в своїх гріхах, він прорік їм Божу кару за їхні провини і перейшов в околиці теперішнього Гайнбурга, що на схід від Відня.
Пророцтво св. Северина сповнилося. Незабаром прийшли гуни, спустошили місто Астур, а народ вигубили мечем. Сталось це після 453 року, по смерті Аттили.
Через сповнення пророцтва й кілька чудес, що їх зробив св. Северин, стало його ім'я відоме. В той час почався страш­ний голод у місті Фавіяну, поблизу Відня. Мешканці його, що чули про Северина, запросили Божого слугу в своєму горі до себе, сподіваючись від нього порятунку. І не помилились у своїх надіях. Св. Северин почав відразу проповідувати їм з великим успіхом Боже сло£б і кликати народ до покаяння. Люди не закривали серця перед Божою ласкою; одна багата жінка так пройнялась Господніми словами, що великі запаси харчів роздала вбогим. З приходом св. Северина стопився лід на Дунаю й річці Ін, можна було вже без великої перешкоди довезти харчі човнами. Іншим разом Святий завдяки своїм молитвам вберіг увесь річний збір збіжжя від шкідливих комах, що хмарами облягли околицю. Хоч творив багато чудес, але не оздоровив свого наймилішого учня Бонона, який хворів на очі й сорок літ провів у постійній молитві й у великій ревності духа. Мабуть, для його ж духовного добра.
У той час, коли налякані наїздами мандрівних племен мешканці Норікуму не мали ні провідника, ні оборонця, св. Северин став для них єдиним опікуном. Він заохочував вояків чинити опір германським наїзникам. Не лякався навіть ходити до ворожого табору, виявляючи начальникам їхню несправедливість та домагаючись звільнення полонених; був посередником при укладанні умов миру, слідкував за виконанням цих зобов'язань; спиняв плюндрування загарбаних околиць.  Ніхто не допомагав йому в цих небезпечних справах; сам, безборонний, переходив через ріку, добре розуміючи те, що аріанські германці не мали ні до кого більшої ненависті, як до правовірного священика; та, на щастя, вони ніколи не заподіяли відважному оборонцеві беззахисного народу ніякого лиха; навіть суворі сини півночі не могли не віддати пошани достойному старцеві. А він ходив, навчав, закликав до покаяння, визволяв полонених, лікував недужих, застерігав беззаконних і несправедливих, обороняв покривджених; без утоми, без заплати, тільки для Христа, що казав любити свого ближнього, як самого себе. Наче другий св. Йоан Христитель стояв на березі ріки, як пророк і відновитель, як миротворець і доброчинець цілих 25 літ! Багато міст бажали мати його своїм єпископом, та він завжди відмовлявся від тої честі, кажучи, що їм повинно бути досить і того, що він для них покинув свою любу самоту.
Та хоч і залишив св. Северин пустиню на далекому Сході, він вів і далі життя східних аскетів. Не ходив ніколи інакше, як босоніж, навіть взимку. Постив аж до заходу сонця, тоді брав трохи поживи. Під час посту їв тільки раз на тиждень.
Поставив кілька монастирів, найбільший — на березі Дунаю, поблизу Відня; але сам мешкав на самоті, недалеко від монастиря? там багато молився, а як спочивав, то в капличці, постеливши на землі який-небудь мішок. Та переважно мандрував з місця на місце і проповідував людям, що жили між рікою Ін і горою Каленберґ під Віднем. Не говорив їм про Ісуса Христа, бо наддунайські краї давно вже прийняли християнство, але нагадував їм про молитву, піст, милосердні діла й чесне життя.
Поганські королі й князі приходили відвідувати його, серед яких Одовакер, воєвода ґерулів, під час свого походу на Італію. Келія Северина була така низька, що Одовакер не міг навіть випростатись у ній. Св. Северин прорік воєводі, що той незабаром здобуде бажану державу. Коли це сталось, Одовакер написав до Святого сердечного листа, обіцявши сповнити кожне його бажання; та св. Северин не прийняв ніякого дарунка, тільки просив повернути з заслання деяких людей.
І свою смерть Святий передбачив наперед. * Занедужав 5 січня, а 8 січня, по прийнятті св. Причастя, перехрестився, наче б озброював усе своє тіло знаком спасін­ня, і зі словами св. псалма: "Хай хвалить Господа все, що живе" закрив свої очі — останній вже раз на цій долині сліз. Сталось це 482 року Божого.
Так закінчив своє життя св. Северин. Хоч не займав ніякої церковної посади, силою свого духу й праці був 25 літ провідником наддунайських християн. З його смертю впала остання підпора релігійного й державного ладу в наддунай­ській стороні. Незабаром впала Римська імперія, і край наповнили германці. З приходом баварів, аварів і поганських слов'ян Норікум знову поринув у темряву поганства; тоді занепали й ті монастирі, що їх заснував св. Северин. Ніщо тоді не залишилось від праці й діл св. Северина. Тільки той гарний спогад-життєпис його учня Евгіпія.
У 488 році, коли з-над Дунаю тікали останні монахи, забрали вони з собою до Італії й мощі свого св. наставника. Спочатку поклали ті мощі в Люкуланумі, поблизу Неаполя, де поставили монастир, у якому Евгіпій став ігуменом. У 910 році з пошаною перенесли св. мощі до самого міста Неаполя в Бенедиктинський монастир ім. св. Северина.
А в Норікумі, теперішній Австрії, ожив св. Северин у пам'яті людей аж на початку VIII століття, коли околиці над Дунаєм Зальцбурґ і Пасав знову навернулись до християнства. Тоді люди пригадали собі колишнього оборон­ця й доброчинця св. Северина; і сьогодні Тицвль, Зальцбурґ, Каринтія й Стирія величають цього Святого як покровителя свого краю, згідно з передбаченням диякона Пасхасія, що, дякуючи Евгіпієві за прислану йому книжку з життєписом св. Северина, сказав: "Що зробив Святий, ніколи не забудеться з плином часу".