Найкращим учнем і найвірнішим духовним сином та помічником св. Павла в його апостольській праці був св. Тимотей. Походив він з міста Лістри в Малій Азії. Його батько був поганином, мати — юдейкою, що разом з бабунею Лоїдою прийняли згодом Христову віру. Батько Тимотея скоро помер; вихованням малого хлопчини дбайливо зайнялися мати й бабуня. Про цих двох праведних жінок пише св. Павло: "Дякую Богові, якому я служу, як і мої предки, чистим сумлінням і згадую тебе безперестанно, вночі й удень у моїх молитвах; згадуючи твої сльози, бажаю побачитися з тобою, щоб сповнитися радощами. Пригадую собі ту щиру віру, що у тобі, яка перш була вселилась у твою бабуню Лоїду та у твою матір Евніку, а я певен, що й у тебе" (II Тм 1:3—5). Завдяки дбайливості цих побожних жінок Тимотей уже замолоду добре знав Святе Письмо.
Св. Павло був двічі в Лістрі. Першого разу (46 р.) він там чудесно оздоровив кривого від народження чоловіка. (Ді 14:8—10). Можливо, рідня Тимотея вже тоді познайомилася з Павлом. Прийшовши туди вдруге (52 р.), Павло застав Тимотея уще дорослим юнаком, який "мав добру славу між братами Лістри й Ікони". (Ді 16:2). Св. Павло саме тоді вертався з Собору в Єрусалимі, де він переконав юдеїв-християн не примушувати навернених з поганства зберігати старозавітні приписи про обрізання й заборонені страви.
Повний апостольської ревності, св. Павло бажав проповідувати Христову віру все новим країнам і людям. А оскільки в той час від нього пішов його помічник Варнава, і він залишився тільки з одним Силою, то св. Павло почав шукати нового юнака, який був би охочим і досить сильним податися з ним у далекі й трудні місійні подорожі. Зустрівшись зі св. Тимотеєм, св. апостол переконався, що хлопець, завдяки його доброму здоров'ю, побожності й надзвичайному знанню Святого Письма, був би вимріяним для нього помічником.
Тимотей погодився піти зі св. Павлом і, з огляду на упередження іудеїв, піддався обрядові обрізання, щоб, як один з них, мати до них легкий доступ, Тимотей уже в той час мав живу християнську віру й мужність характеру, коли охоче покинув свою родину й безжурне юнацьке життя та пішов зі св. Павлом, хоч добре знав, що за проповідування Христової віри св. Павло в самій Лістрі мало не загинув від каменування.
Тимотей впродовж кільканадцяти років постійно супро-воджував великого апостола народів. Разом з ним пройшов Малу Азію, Македонію й Грецію, був очевидцем як надзвичайних успіхів, так і великих розчарувань, невдач; звільняв свого св. учителя від турбот про щоденний прожиток, щоб св. Павло міг повністю віддатися праці над спасінням душ, доглядав його в недузі й потішав у годину смутку.
Час спільного перебування й праці зі св. Павлом був для молодого Тимотея справжньою школою великих чеснот, як це засвідчив сам св. апостол: "Ти слідував моїй науці, моїй поведінці, моїй настанові, вірі, довготерпеливості, любові, постійності у переслідуваннях, у стражданнях..." (II Тм 3:10—11). Усі чесноти св. Павла відбилися в Тимотеєві, наче в дзеркалі: як справжній апостол, убогий, без власної хати, ходив з міста до міста, щоб спасати Христом відкуплені душі. Охоче зносив голод, пости, бичування, наклепи, в'язницю, щоб тільки прославити Христове ім'я та закріпити його Царство. Тимотей ніколи не виставляв наперед себе чи своєї праці, одне маючи на думці, щоб апостолові народів усувати з дороги всякі перешкоди; він аж до смерті св. Павла був завжди готовим до всяких послуг його дияконом, товаришем подорожі, учнем. Такий чоловік вартий був любові. І св. Павло любив його. У своєму Посланні до Филип'ян він писав: "Надіюсь у Господі Ісусі послати до вас незабаром Тимотея, щоб і мені на серці стало легше, коли довідаюся про вас. Нікого-бо не маю рівного йому душею, що так щиро дбав би про вас, бо всі шукають чогось власного, а не Христа Ісуса. Ви знаєте його випробувану чесність: він, як син батькові, служив зо мною справі Євангелії " (Флп 2:19—22). А до Корінтян він писав: "Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками. Власне, тому я і послав вам Тимотея, мою улюблену і вірну в Господі дитину, він нагадає вам мої в Христі дороги..." (І Кр 4:6—17). Згодом було вже трудно св. апостолові обійтись без того молодого грека, який був завжди веселий і готовий до послуху. Коли справа спасіння душ вимагала, то св. Павло посилав Тимотея, який краще від інших знав справи і потреби нових християнських громад, до Тесалоніки в Македонії чи Корінта в Греції зал аго-" дити справи в занепалій у вірі або роз'єднаній церковній громаді. Таке велике довір'я глибокого знавця людей св. Павла до Тимотея є найкращою похвалою для нього.
Відчувши, що вже наближається кінець його земної мандрівки, св. Павло висвятив св. Тимотея на єпископа міста Ефеса в Малій Азії. Коли св. Тимотей був там, а св. Павло — в Римі, написав апостол до свого любого учня два листи-послання, щоб була в них одна думка й одна воля щодо закріплення й поширення на землі Божого Царства. Поряд з апостольськими заохотами до вірності званню, порад щодо церковної богослужби й пересторог щодо фальшивого вчення, вчуваються там слова ніжної любові батька до сина, щире піклування про Тимотеєве знемощіле від праці й постів тіло, порадив йому вживати замість води трохи вина для скріплення ослабленого шлунка. У другому листі є ще й сердечне прохання св. Павла, щоб Тимотей прибув щонайскоріше до Рима і був при ньому в час його ув'язнення, коли з його помічників не було вже з ним нікого, крім одного Луки. Той лист — це духовний заповіт великого апостола. Згадуючи Тимотея в своїх молитвах вдень і вночі та бажаючи бачити його (II Тм 1:3—4), старається закріпити свого учня у вірності єпископським обов'язкам своїм апостольським наказом: "Я заклинаю тебе перед Богом і Христом Ісусом, який має судити живих і мертвих, на його появу та його Царство: проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю й наукою... Ти ж будь .тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангеліста, виконуй твою службу. Бо я вже готовий на ливну жертву, і час мого відходу настав... Постарайся прийти ще до зими" (II Тм 4:1—2, 5—6, 21). Вірний учень, певне, старався сповнити бажання свого великого вчителя, та передчасна мученицька смерть св. Павла не дозволила вже Тимотеєві побачити великого апостола.
На цьому кінчаються відомості про св. Тимотея. Тільки леґенда оповідає нам, що св. Тимотей ще довгі роки управляв вірними в Ефесі при св. апостолові Іванові, мав духовний нагляд над усіма церквами Азії й 97 року загинув мученицькою смертю від рук поган, прилюдно виступивши проти ідолопоклонників ефеської Дияни, коли вони 22 січня готували на її честь поганський похід. Ідолопоклонники вбили св. Тимотея палицями й камінням. Згодом віднайшли його св. мощі і 356 року надзвичайно урочисто перенесли їх до Царгорода та поклали в церкві св. Апостолів. Св. Іван Золотоустий і св. Єронім подають як загальновідому річ, що при мощах Святого діялися різні чуда.