Багаторічна трав'яниста рослина завдовжки 10— 30 см, з повзучим стеблом, при основі галузистим, яке утворює дерновину, до верхівки висхідним, вкритим частими короткими волосками. Листки звужені в дуже короткий черешок, оберненояйцевидні, зарубчасто-пилчасті, злегка шорсткі. Багатоквіткові квітконосні грона виростають з однієї лише пазухи двох супротивних листків. Квітки блідо-голубі з ліловим відтінком, рідше білі. Цвіте з червня до кінця серпня. Росте в гаях серед чагарників, переважно в хвойних лісах, в чорноземній смузі значно рідше. Поширена більше в лісових і лісостепових районах. Свіжа трава без запаху, висушена має приємний запах. На смак терпка, гіркувата.

Збирають усю траву без коренів під час цвітіння. В народі вживають траву вероніки всередину і зовнішньо. Всередину у вигляді чаю з напару (20,0 г трави на 1 л води) при простудних захворюваннях, астмі і хворобах сечостатевих органів. Зовнішньо — для ванн, особливо дітям, при хворобах шкіри, прищах, висипах, нагноєннях і при корості.
У своїй особистій практиці я застосовував траву вероніки всередину і зовнішньо. Всередину при всіх видах висипів і прищів на шкірі, при екземі, золотусі, грибкових ураженнях шкіри — як чай в суміші вероніки з травою триколірної фіалки (№ 120) і травою череди (№ 116), все в рівних частинах, по 10,0 г кожного на 1 л кип'ятку. Випивають цей напар протягом дня. Для зовнішнього вживання хороша настойка: 250,0 г соку, віджатого з розім'ятої свіжої трави вероніки, залити 250,0 г 90° спирту і настоювати 10 днів. Настойку фільтрують і до неї додають ще 250,0 г такого ж спирту, знову фільтрують крізь ватку і потім у фільтрат додають 10,0 г перувіанського бальзаму. Перед вживанням збовтувати. Цією настойкою я користувався при різних формах захворювання шкіри, в тому числі й волосистої частини голови. Крім того, таку настойку, розбавлену 2 частинами перевареної води, я з успіхом застосовував у вигляді промивань і примочок при легких пораненнях, порізах, ушибах, при свербінні на тілі і на голові (втирання в корені волосся).