Прийди,  Святий Духу

(Ді, 1, 12-14)

Від Христового Вознесіння до П'ятидесятниці Церква відправляє Дев'ятницю до Святого Духа, наслідуючи апостолів, які після Вознесіння Ісуса повернулися в Єрусалим і перебували там на го­рищі спільно в ревній молитві, "разом з жінками і Марією, Матір'ю Ісуса, та з Його братами" (Ді. 1, 14). Молячись, вони чекали на звершення Обіт­ниці, яку заповів їм Ісус перед Своїм взяттям до неба: "Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде" (Ді. 1, 8). Відмовляючи Дев'ятницю з нагоди П'ятидесятниці, ми з тугою очікуємо, що і на нас зійде Святий Дух, на Церкву, яка без Свя­того Духа не має жодного оправдання свого існу­вання, і на кожного особисто, щоб знову в нас ожило все закостеніле та посохле. Вже у римлян існувала дев'ятиденна молитва. А з XII століття дев'ятниці стали особливо улюбленими серед хри­стиян. Число дев'ять у багатьох мовах має схоже звучання зі словом "новий" (лат. novem-novis, нім. neum - neu). Число дев'ять символізує пере­творення. Воно готує нову постать, подібно як дитя в лоні матері мусить перебувати дев'ять місяців, щоб народитися. Прообразом всякої християнсь­кої дев'ятниці є дев'ятниця з нагоди П'ятидесят­ниці апостолів разом з Марією та жінками, які супроводжували Ісуса. У Дев'ятниці з нагоди П'я­тидесятниці ми молимося за оновлення Церкви та наше особисте оновлення.

Прийди, Святий Духу, що твориш життя, наповни нас силою своєю! Твоє творче слово взиває до життя: тож вдихни у нас Божого Духа.

Він спроможний знову повернути життя, яке втратило силу, змагаючись з буднями. Багато лю­дей тужать сьогодні за життєздатністю та справжнім життям. Вони вважають, що те, чим живуть, не відповідає стандарту справжнього жит­тя. За допомогою Духа Бог сотворив світ. Він може і нас створити новими. У процесі дихання, коли щохвилини вдихаємо, ми можемо відчути, як Бог постійно нас відновлює вдиханням Свого Духа.

"Прийди, Утішителю, що скеровуєш серця, Ти, Помоче, Отцем дарована: Із Тебе струмує світло, полум 'я і життя, Ти немічних нас сповнюєш відвагою й силою".

Святий Дух є нам поміччю та нашим Утішителем, дарунком Отця. Він для нас є живим дже­релом, вогнем, світлом, любов'ю та пахучим миром. Святий Дух - це джерело життя. З цього джерела ми можемо черпати і ніколи не вичер­паємо до дна, бо це Божественне джерело. Бага­то людей переживають сьогодні засуху, почува­ються виснаженими та спаленими, тому що весь час змушені віддавати. У Дев'ятниці до Святого Духа ми благаємо, щоб Його джерело знову за­било у нас, освіжило та скріпило наші сили. Свя­тий Дух однак є також вогнем та світлом, яке нас зігріває і просвітлює. Він - пахуче миро, що заліковує наші рани та кличе нас сповняти зав­дання, призначено кожному з нас.

Я не хотів би наводити усі строфи гімну, що спонукають нас до роздумів, але зацитую лише четверту строфу:

Сколихни полум 'ям почуття та розум, щоб любов розпалила серце, а наші слабосильні тіло й кров Твоєю силою добро творити спромоглися.

Нехай Святий Дух розпалить наші почуття, осінить променями світла. В латинській мові це звучить так: Ассепсіе Ішпеп зешіЬиз. Коли говоримо про Святого Духа, то не маємо на увазі лише духовну сторону. Святий Дух прагне набагато більше: розпалити наші почуття, просвітити їх, щоб ми усіма нашими почуттями реально сприй­мали Бога у цьому світі. Коли наші почуття тве­резі, тоді наше життя стане тим, чим має бути від Бога. Щойно тоді ми будемо цілком присутні­ми у цьому світі. Наші почуття приводять нас до дотикання дійсности. Коли ми, співаючи, вислов­люємо ці прохання, то зауважуємо, як часто наші почуття залишаються глухими, як багато чого, що твориться навколо нас, ми зовсім не відчу­ваємо, тому що віддалені у думках від реальнос-ти та відсутні почуттями. Коли Святий Дух стряхне нашими почуттями, вони стануть істин­ним органом нашого усвідомлення Бога. Ми не переживаємо Бога своїм розумом, а почуттями, коли серед безлічі голосів почуваємо голос Бога і серед видимого побачимо невидиме.

Святий Дух є водночас любов'ю, яка вили­вається у наші серця. Кожен із нас в кінцевому підсумку тужить за любов'ю та хоче бути люб­леним. Святий Дух окрилює нас, робить здатни­ми любити, але він є також і любов'ю Отця, яка струмує у наші серця. У Святому Дусі ми може­мо цілком та повністю почуватися любленими Богом. У Святому Дусі Божественна любов спли­ває у наше серце та наше тіло. Останнє прохан­ня цієї строфи стосується нашого тіла та його немочі. Нехай Дух сповнить наше тіло новою силою. Святий Дух завжди прагне втілитися, бажає замешкати у нас і наповнити нас Божест­венною силою.

Приєднайся до чоловіків та жінок у дні, коли відправляється Дев'ятниця з нагоди П'ятидесят­ниці, які на горищі разом чекають на прихід Святого Духа. У цій зародковій клітині учнів та учениць Ісуса, що моляться, визріває щось нове, що заволодіє невдовзі цілим світом. Горище рівнозначне материнському лону, з якого наро­джується Церква. І це - материнське лоно, з яко­го ти зможеш вийти новою людиною. Розважай над гімном, якого написав 1200 літ тому Грабанус Маурус, і дозволь цим розважанням глибоко проникнути у тебе! Можливо, тоді ти відчуєш, як джерело Святого Духа знову почне бити в тобі і як спалахне у тобі полум'я Його любови.

 

Святий Дух як буря (Ді. 2, 2)

Лука, описуючи події П'ятидесятниці, зобра­зив Святого Духа по-різному. Мабуть найяскраві­шим виступає образ могутньої бурі. Коли учні всі знаходилися разом на одному місці, "аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиді­ли" (Ді. 2, 2). Учні чують шум немовби порив сильного вітру, що наближається. Отож Свято­го Духа сприймаємо і органами слуху, і органа­ми чуття. Адже шум вітру вуха сприймають на­лежно. Але бурю ми відчуваємо органами дотику. Вона пронизує нас, приводить в рух, стрясає, все перевертаючи. Віддавна Біблія змальовува­ла Духа Божого подихом, диханням та бурею. Дух Божий ширяв при сотворенні світу над водами. Для мене важливим є образ вітру, щоб також усвідомити Святого Духа. Багато хто вва­жає, що Святий Дух - це щось неосяжне, абст­рактне. Тому і багато людей не можуть собі з ним зарадити. Вони намагаються вірити у нього, але нічого не можуть уявити собі, що з ним по­в'язувалося б. Та коли я виставляю себе під по­риви вітру та усіма своїми відчуттями реально переживаю, як вітер гладить мою шкіру, тоді я здатний сприймати Святого Духа. Святий Дух може гладити мене ніжним дотиком подуву вітру. Серед сильної бурі він провіває мене наскрізь, стріпує з мене усе присипане пилом. Або ж він здатний розрухати мене та погнати вперед, так що я не в силі боронитись, протисто­яти бурі. Святий Дух відчутний в моєму диханні. Вдихаючи, я вбираю в себе не тільки повітря, а й Божого Святого та Зціляючого Духа. І в цьому Дусі я вбираю з диханням і Його любов, яка про­низує мене наскрізь.

Ілля мусив усвідомити, що Бог був присутній не лише в бурі, айв лагідному ніжному подуві. Хоча в день П'ятидесятниці Святий Дух прихо­дить як могутня буря. Ми не маємо права порівню­вати Божого Духа з бурею. Він може прийти до нас і зовсім тихенько, так що ми сприймемо його тільки серед глибокої тиші. Але він здатний і порвати нас за собою до бурхливого натхнення, так що ми відкинемо все, що стримує нас і розпо­відатимемо людям про все, що нам довелося пе­режити. У день П'ятидесятниці учні були зібрані разом і утворили первісну клітину Церкви. Отож не йдеться лише про наше індивідуальне усвідом­лення Бога, а й про рух, який вносить Святий Дух у Церкву. Папа Йоан XXIII влучно описав цей образ, пов'язаний з П'ятидесятницею, коли закли­кав християн перед Собором широко відчинити вікна, щоб Святий Дух вніс нове життя у Церкву, щоб затхлий запах віддалився від старих мурів і повівав свіжий вітер серед громад. На кожне свя­то П'ятидесятниці ми просимо Бога, щоб зіслав Свого Святого Духа, аби Церква не уступилася і не кружляла лише довкола себе та не обмивала тільки свої рани, а й мала відвагу вийти та пробу­дити бурю захоплення у людей.

Сприйми реально різноманітні пориви вітру, як він іноді ніжно погладжує тебе, як колише врізнобіч травами, але пам'ятай, що він здатний і перевертати дерева з корінням, пошматувати землю непохитною силою. Коли серед лісу при-слуховуєшся до шепоту вітру, ти здатний інколи відчути і таємничу атмосферу, а в ній - перед­чувати таємницю Святого Духа. Уяви собі, що у вітрі тебе обвіває сам Святий Дух та проникає в тебе. Зосередься цілковито на своєму диханні і відчуй як у нього вливається Божий Святий та Люблячий Дух, все пронизує в тобі та перетво­рює. Тоді Святий Дух не буде видаватися абстрактним, поза світом. Ти відчуватимеш його так само як вітер, якого ти теж не бачиш оком, а лише впізнаєш за його дією, шумом, у коливанні трав, піднятому пилу, що вихором кружляє. До­віряй тому, що Святий Дух і в тобі має ту ж силу вітру і може сколихнути тебе до нового життя.

 

Святий Дух як вогонь

(Ді. 2, 3)

Другий образ, через який Лука змальовує таємницю П'ятидесятниці, є образ вогню: "І з'я­вились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них" (Ді. 2, 3). Тоді стають видимими вогненні язики. Тож можна побачити Святого Духа. Це і становить таємницю П'ятидесятниці, коли невидиме стає видимим. Образ вогненних язиків загалом відомий у равіністичній літера­турі. Слово Боже може у вигляді вогненних язиків осісти на кожному. В образі вогненного полум'я, яке розділяється, Лука описує, що ко­жен зокрема сповнюється Святим Духом, що кожного особисто запалює Божий Дух.

Вогонь у багатьох культурах вважається чи­мось святим. Коли вода б'є з-під землі, то вогонь сходить з неба. Вогонь - це щось божественне. Недаремно в багатьох культурах існують боги вогню. Вогонь може очищати та оновлювати. Він начисто випалює все недосконале. Золото очи­щається у вогні. Усі шлаки спалюються, щоб залишилося тільки чисте золото. Святий Дух і в нас бажає попалити все, що перешкоджає жит­тю. У нас міститься багато мулу, присутні різні похмурі духи як гіркота, невдоволеність, крив­ди, образи. Усі ці похмурі духи заважають нам у житті. Ми нездатні прийняти розумні рішен­ня, вони затьмарені нашими страхами, честолюб­ством, нашим почуттям меншовартости. І ми ту­жимо за вогнем Святого Духа, який випалить усе затьмарене та зафарбоване у нас, щоб жити очи­щеним та чистим серцем. Вогонь готує нове на­родження на вищому рівні. Коли старе згорить у нас, зможе зародитися нове життя.

Вогонь також є образом життєвости, життє-здатности. Люди можуть мати вогненний погляд. Від них щось випромінюється. Раптом якась іскра переходить на іншого. Вони випромінюють жит­тя, радість, тверезість. Неможливо ухилитися від сили цього випромінювання. Проте наявний не тільки зігріваючий вогонь, який промовляє з очей певних осіб, а також і мерехтливий вогонь, від якого інші здригаються. Тоді ми відчуваємо, що у такій людині присутнє якесь зло та непередба-ченість. Коли ми просимо про полум'яність Свя­того Духа, то просимо про вогонь, що пробуджує життя, що знову розпалює погасле у нас полум'я. Багато людей почуваються нині порожніми та вигорілими. Синдром згоряння напастує перш за все людей соціяльних професій, які витрачають сили для інших. Лише хто горить, може згорі­ти. Однак ці люди забули берегти внутрішній

вогонь, як це на думку Генрі Ноуена і становить завдання духовного життя. У них весь час відкриті двері власної печі. Так там і залишаєть­ся у них тільки попіл. Нічого більш від них не виходить. Вони зрезиґновані та зневірені, без сил та без полум'я. П'ятидесятниця хоче сказати нам, що в глибині нашого серця немає згорілого попе­лу, а полум'я спроможне запалити наново тіло та душу. Ми недаремно одягаємо на свято П'яти­десятниці червоний літургійний одяг, щоб взаєм­но пригадувати одне одному про внутрішнє по­лум'я. Ми святкуємо П'ятидесятницю, щоб полу­м'я знову розгорілося у нас вогнем, біля якого грітимуться інші, радітимуть і віднайдуть влас­ну життєвість.

У часи моєї юности ми залюбки збиралися біля вогнища і співали пісні. Заглядати разом у полу­м'я вогню - захоплююче видовище. Вогонь єднає. Навколо вогню гуртується спільнота. Так у Де-в'ятниці до Святого Духа ми просимо, щоб вогонь зійшов не лише на окремих осіб, а щоб вогонь Святого Духа став центром, навколо якого згурту­ються люди, щоб Церква стала місцем, в якому збираються спільно біля вогню, щоб співати пісні нашої туги, які підносять до Бога наше серце.

Якими є твої асоціяції із вогнем? Що пов'язуєш з вогнем ти? Що збуджує він у тобі? Довіряй тому, що в тобі палає вогонь Святого Духа, вогонь лю-бови, вогонь життєздатности, фантазії та сили! Бережи цей вогонь у собі, щоб він не згас! Вже навіть германці мусили стерегти своє вогнище.

Хто розтратить його, буде суворо наказаний. Доз­воль вогню горіти у твоїй печі, щоб він зігрівав усе в тобі, очищав та оновлював, щоб все напов­нилось Божою любов'ю! Коли ти стережеш та оберігаєш вогонь у собі, тоді й інші зможуть біля нього погрітися. їхні очі починають іскритися, і нова життєздатність промениться у них.

 

Святий Дух і нова мова

(Ді. 2, 4- 13)

Третім образом, який використовує Лука для вираження дії Святого Духа, є образ мови: "Усі вони сповнились Святим Духом і почали говори­ти іншими мовами, як Дух давав їм промовляти" (Ді. 2, 4). Цей образ нагадує про змішання мов, як подає книга Буття. На початку усі люди роз­мовляли однією мовою: "Уся земля мала одну мову й одні слова" (Бут. 11, 1). І це давало їм вели­ку владу. Та ними опанувала гордість через по­чуття влади, і вони забажали спорудити вежу, яка сягала аж до неба. Тому Бог вирішив: "Отож зійдімо наниз і помішаймо їх мову, щоб не розум­іли одне одного" (Бут. 11, 7). Коли одна людина не розуміє, що інша має на увазі, тоді неможли­вим стає вершити спільну справу. І протилежною є істина: коли люди розмовляють однією мовою, разом вони здатні вершити велике діло. Це бачи­мо сьогодні в багатьох угрупуваннях, в церковних громадах, у фірмах, в партіях. Якщо немає спільної мови, тоді розпадаються спільноти, тоді, можливо, окремі особи ще творять щось велике, але надалі це стає немислимим.

П'ятидесятниця є відповіддю Бога на вави­лонське змішання мов. Бог хотів би, щоб люди знову заговорили однією мовою і завдяки цьому стали здатними творити щось нове та стійке. Бог дарує людям через Святого Духа спільну мову, щоб разом вони з почуттям відповідальности організовували створений світ, щоб багато народів та культур "вливалися" до однієї родини народів.

Лука використовує у своїй розповіді про П'я­тидесятницю два слова для окреслення змісту "розмовляти". Перше, що, властиво, означає базікати, балакати, розмовляти між собою фамільярним тоном. Учні говорять цілком природ­но чужими мовами, водночас фамільярним тоном. І кожен може їх розуміти. Це викликає здивуван­ня у людей різних націй, і вони запитують себе: "Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову?" (Ді. 2, 7-8). Інше слово - озна­чає говорити захоплено, урочисто промовляти. Учні не говорять про будь-що, а проповідують "величні діла Божі" (Ді. 2,11). І люди піддаються захопленій мові учнів і переймають це захоплення: Всі дивувались і були збентежені (див. Ді. 2, 12).

Святий Дух надихає нас промовляти новою мовою, мовою, яку всі розуміють. Він спонукає нас до натхненних промов, які б додавали наснаги та запалювали інших. Сьогодні в Церкві ми страждаємо від безмовности. Іноді ми майже не може­мо розмовляти один з одним. Ми говоримо немов­би мимохідь, повз увагу іншого, подібно як люди у Вавилоні. Представники різних напрямків більш не можуть порозумітися між собою. З іншого боку наша мова спустошена. Ми не досягаємо інших людей. В них склалося враження, що церковна мова є мовою початківців, яка нікого вже не на­дихає і нікого не проникає. Один журналіст так відобразив незначущі сть церковної мови: "Бог не мертвий. Він лише задрімав при "Слові на не­ділю". Ми очевидно не можемо так говорити про Бога, як це вдавалося учням на П'ятидесятницю. Наша мова не бентежить людське серце. Під час деяких проповідей складається таке враження, що все сказане, що говориться, правильне, але воно проходить мимо людей. Воно нічого не зворушує у їхніх серцях.

Як говорить Лука, для мови необхідними є дві передумови, щоб знову поєднати людей і ви­кликати зворушення у їхньому серці. Ми муси­мо набратися відваги розмовляти "фамільярно", як у дружньому колі говорити про те, що хви­лює наше серце. Дехто ховається за власною мовою. Проте їхнє серце не просувається вперед. Навіть не відчувається, що саме вони хочуть ска­зати. Вони говорять про щось, але не про себе і не від себе. Інші розумітимуть нашу мову тільки тоді, коли вона йтиме від серця, коли ми каже­мо, що нам довелось усвідомити, що пережити, відчути, передчути. Можливо, те що ми каже-

мо, ще неясне, (як "Ьаііеп = Іаіеіп"). Проте, коли нам вистачає мужности висловити те, що напов­нює нас, несформоване набирає форми. Інші ма­тимуть відчуття подібно як: "Ти сказав саме те, про що я давно здогадувався, але не знаходив для цього слів". Коли наші слова викликатимуть по­дібну реакцію, то ними наділив нас Святий Дух. Другою умовою є те, що ми розмовляємо "натх­ненно" і дозволяємо Богові вирвати себе з рамок чистої об'єктивности, що дозволяємо бурі Духа торкнутися нашого серця. У наше промовляння мусить спливати щось від цієї сили Духа, щоб надихнути ще й інших. Це не означає однак ма­ніпулювати іншими. Знаємо також демагогів, які зловживають своїм даром мови. Вони заторкують несвідомі потреби людей і своєю мовою здобу­вають владу над ними. Мова, яку дає нам Свя­тий Дух, має в собі силу оздоровлення та визво­лення. Вона поєднує людей з їхньою глибокою тугою та відкриває серце, щоб туди змогла вли­ватися Божа любов. Лука описує дві сили впли­ву та дії нової мови. Люди виходять зі себе, вони, мов сп'янілі, почуваються безмежно щасливими, вони змінюються та перевтілюються. Мова ви­кликає у них щось нове. Вони переживають стан спантеличення. Вони збентежені та остовпілі. Вони втратили свою впевненість. Слова апостолів спонукають їх до роздумів та викликають запи­тання. Вони кажуть один до одного: "Що б це мало бути?" (Ді. 2, 12).

Як справи з твоїм мовленням? Чи розпові­даєш про те, чим наповнене твоє серце? Чи, може, ховаєшся за невисловленими словами? Здатний ти захопити інших, коли говориш? Чи промовляєш мимохідь повз них?

Спробуй увійти розважанням в мову Біблії! Саме незвична мова бажає щось сколихнути в тобі. Дай вивести себе з рівноваги словами Свя­того Письма! Покинь свій колишній стан, свою гарантовану позицію? Що хотіли б виманити з тебе слова Біблії? Куди повести? Дай словам за­пасти у твоє серце, щоб ти залишався зворуше­ним і прямував далі шляхом твого становлення людиною, шляхом до Бога!

 

Святий Дух як Утішитель

(Йо. 14-16)

У Євангелії від Иоана Ісус у п'ятьох місцях обіцяє Своїм учням Святого Духа як Утішителя. Грецьке слово "л;аракАл]тос;" означає викликану особу, "адвоката", який допомагає на суді та захи­щає. Але утішителем є також той, хто потішає та підбадьорює. Ісус обіцяє учням Утішителя, який назавжди має залишитися з ними (пор. Йо. 14, 16). Він називає Утініителя Духом істини. Його завдання полягає в тому, що він повинен усіх їх навчити та пригадати все, що сказав їм Ісус (Йо. 15, 26). Він зобов'язаний допомагати учням, коли вони постануть перед судом. І він підказуватиме їм потрібні слова. Так пообіцяв нам Ісус ще у Євангелії від Матея: "Дух Отця вашого в вас говоритиме" (Мт. 10, 20). Святий Дух однак є не тільки адвокатом, а також і обвинувачувачем. Він викриває світ і розкриває те, що є гріхом, спра­ведливістю та судом (див. Йо. 16, 8). Найважливі­шим завданням Утішителя однак є те, що він впро­ваджує учнів в усю правду (Йо. 16, 13). Він нічого нового не каже, а лише розкриває істинне значен­ня слів Ісуса. "І прославить Він мене, бо з мого візьме і звістить вам" (Йо. 16, 14).

Для громад, яким Йоан присвятив своє Єван­геліє, образ Утішителя дуже багато важив. Він допомагав їм вистояти та втриматися у ворожій атмосфері римської релігійної політики. Але яке значення він може мати для нас сьогодні? Важ­ливо знати, що я не самотній у своїй вірі. Я не один протиставляюся світові, який замкнувся суп­роти віри. Навіть коли інколи видаюся собі як монах пережитків, залишків" ранніх періодів часу, то все ж у глибині я переконаний, що ду­ховний шлях - це єдиний правдивий шлях до життя. На моєму шляху мені допомагає Святий Дух. Він дарує мені певність, що шлях мій пра­вильний. Учасники моїх курсів інколи розпові­дають мені, що часто почуваються у світі втра­ченими та загубленими зі своєю вірою. На їх робочому місці над Церквою лиш глумляться. Християнські уявлення виставляють на посміх. Тож вони почуваються самотніми на втрачено­му посту. Образ Утішителя допомагає мені привсяких сумнівах довіряти тому, що говорить мені моє серце. У моєму серці промовляє Святий Дух. Він підтримує мене. Він виступає за мене. Він підтримує мене. Я можу і смію думати інакше за людей, які оточують мене. Я можу інакше говорити та жити. Зі Святим Духом я почуваюся собою і свобідно.

Святий Дух хоче попровадити нас в усю прав­ду. Він підносить завісу, яка все покриває. Досить часто ми топчемося у пітьмі. Ми говоримо про дійсність, але в кінцевому підсумку - лише про свої уявлення, які ми витворили собі з дійсности. Коли Святий Дух відслонює завісу, ми можемо пізнати усю правду. Ми проглядаємо наскрізь. Ми дивимося на основу. Нараз усе стає яскравим та зрозумілим. Щойно через Святого Духа я можу збагнути слова Ісуса так, що вони стануть для мене словами життя, словами, які ведуть до життя. Іноді я опиняюсь перед повним нерозумінням слів Біблії. Вони чужі мені, замкнуті, навіть досить часто злісні. Тоді я молюся до Святого Духа, щоб Він пояснив мені ці слова, так щоб вони стали зро­зумілими і промовили до мене. Тоді інколи мені дозволено відчути, що не тільки розкривається зміст слів, а й що слова самі стають дійсними но­сіями життя і любови, що ці слова впроваджують мене у таємницю Бога.

Сьогодні проживи твій день з образом Уті-шителя! Уяви собі, що ти не покинутий сам на себе, коли змушений витримати тягар конфлік­ту, коли інші вимагають від тебе спростувань,

коли стоїш перед важким завданням, коли почу­ваєшся покинутим наодинці з твоїм релігійним наставлянням! Святий Дух спішить на поміч. Він поруч тебе, розглядає тебе і посилає думки та слова, які надалі стануть тобі в пригоді.

 

Дари Святого Духа

(1 Кор. 12, 8-11)

У Першому посланні до Коринтян Павло го­ворить про різні дари ласки, якими наділяє хрис­тиян Святий Дух. Ці дари уділяються кожному окремо, щоб він міг цим прислужитися іншим. Павло говорить про харизми. Це дари, здібності, властивості, які Бог дарує окремій людині. Гері-берт Мюлєн називає харизму "особливою здат­ністю до життя та служіння у Церкві та світі, що випливає з ласки (х&рц) і уділяється Святим Духом" (Мюлєн 183). Ми не маємо цих дарів, вони радше уділяються нам відповідно до конк­ретної ситуації. Для Павла важливо, щоб усі дари спливали від одного Духа Божого: "Одному бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання;    іншо­му дар зцілення у тім єдинім Дусі; іншому сила творити чуда; іншому дар пророкування; іншо­му розпізнавання духів, іншому різні мови, іншо­му ж тлумачення мов. А все це чинить один і той же Дух, що розподіляє кожному, як він хоче" (1 Кор. 12, 8-11).

Сьогодні ми надто серйозно опинились перед небезпекою брати до уваги тільки наші поранен­ня та обмеження. Ми думаємо, що мусимо пере­осмислити наші кривди та зранення, перш ніж зуміємо правильно жити. Звісна річ, ми не мо­жемо оминути наших поранень, пройти повз них. Але ми не сміємо і зосереджувати всю увагу на них. Це той погляд, до якого запрошує нас Пав­ло, і він стане помічним і лікувальним. Ми по­винні дивитися на дари, які Святий Дух приготу­вав кожному з нас. Кожна людина має особли­вий дар. Кожен отримав від Бога в дарунок здібності та можливості, які тільки його одного характеризують. Кожен може внести щось своє до життя спільноти. Кожен по-своєму становить певну цінність. Залишається тільки питання, як розпізнати цей дар, який мені подаровано. Я весь час зустрічаю людей, які ні на що не зважують­ся. Вони вважають за несправедливість те, що інші більш обдаровані. Хтось має талант музи­канта. Інший інтелігентний і складає успішно іспити. Ще інший завжди здоровий та радісний, тоді як мені доводиться тільки боротися з депре­сіями і почуватися беззахисним, тому що іншим набагато краще все вдається. Замість порівню­вати себе з іншими, такі люди повинні дивитись на те, що Бог їм призначив. У кожній людині міститься щось цінне, неповторне, особливе, своє­рідний дар. Яким даром наділено мене, я зрозу­мію, коли роздивлюся власну історію життя. Все, що я пережив та вистраждав, творить мій дар.

Коли я сильно зранений, тоді мій дар мабуть полягає в тому, щоб краще розуміти інших та супроводжувати їх. Коли мої людські потреби не-задоволені, то можливо я обдарований особливо тим, щоб іти духовним шляхом. Коли я болісно відчуваю свої обмеження, тоді моїм даром оче­видно є лагідність та милосердя до себе самого та інших.

Церковна традиція знає сім дарів Святого Духа. В додатку до уривка Іс. 11, 1-5 знаходимо таке: "Дух мудрости й розуму, дух ради і кріпос-ти, дух знання й страху Господнього". Сім - це число перетворення. Ці сім дарів Святого Духа повинні перетворити людину в образ, який Бог надав кожному з нас. Вони винагороджують нас чеснотою чесноти (уіг(лігІ8 тегіішп), остаточним зціленням (заіиііз ехііиш) та вічною радістю (регеппе §аисііит). Сім дарів Святого Духа ми не можемо так легко викликати у собі. Вони є дарунком. Але все-таки ми повинні прагнути цьо­го, як дарунок дарів, як про це говорить Павло, але одночасно і робить виклик: "Дбайте пильно про ліпші дари" (1 Кор. 12, 31). Якщо ми дозво­лимо цим семи дарам діяти у нас, тоді наше життя буде успішним, стане зціленим, цілісним та сповниться радістю, яка і смерть перетриває. Якими є дари, що Бог подарував тобі? І який із багатьох дарів найяскравіше характеризує тебе? Кожен дар водночас є і завданням. Він бажає повести тебе до життя. Але також дарує тобі здатність будувати інших, приносити користь, як каже Павло. Коли ти відшукав свій дар, тоді живи ним, втілюй його для себе та для інших людей! Розвивай через дар свою своєрідність і цим служи людям! Будь чуйним там, де сьогодні тебе та твоїх дарів потребують люди! І довіряй Святому Духу, що саме у хвилині, коли доведеть­ся, він подарує тобі дар будувати людей, підно­сити та наповнювати новим життям!

 

Чуда П'ятидесятниці серед громади (Ді. 4, 23-31)

В Діяннях апостолів Лука подає епізоди з життя громади коли повторюються чуда П'яти­десятниці серед народу. П'ятидесятниця - не тільки одноразова подія, вона може знову повто­рюватися, якщо громада разом згуртується коло Ісуса і спільно з воскреслим Господом молити­меться до Отця. Це зображено в уривку Ді. 4, 23-31. Петро та Йоан після свого звільнення пер­восвящениками ідуть до своїх та повідомляють їм про все. Реакція громади була такою, що вони дружно, "одностайно" піднесли свої голоси до Бога і молилися. Вони славили величні діла Божі, які об'явилися в Ісусі Христі, і закінчили про­ханням: "І нині, Господи, споглянь на їхні погро­зи й дай Твоїм слугам з повною сміливістю про­повідувати Твоє слово. Простягни Твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іме­нем святого слуги Твого Ісуса" (Ді. 4, 29-30). Серед погрожувань громада просила найперше про яаррг|аіа, свободу, говорити те, чим наділяє Дух. Вірити у Святого Духа означає без людського страху вільно проповідувати слова, які походять від Бога. А знаком Святого Духа є те, що відбу­ваються зцілення, знакові події та чуда.

І на молитву громади Бог відповідає чудом П'ятидесятниці: "А як вони молилися, затряслось те місце, де вони зібралися, і всі сповнилися Свя­тим Духом, і сміливо звіщали слово Боже" (Ді. 4, 31). Подібно як в день П'ятидесятниці затряслось місце. У греків струс був символом вислуханої молитви. Лука переймає тут очевидно еллініст-ський мотив, щоб донести християнське послання і до греків та зробити його привабливим для них. Дію Святого Духа Лука описує грецьким словом "<;аХєг>(й", що означає рухати, гойдати, трясти, стряхнути, сколихнути, коливати. Святий Дух зроджує у громаді розмах. Серця єднаються між собою, вони сумісно розгойдуються. Вони пере­живають розхитування та потрясіння. Ціла лю­дина приводиться у внутрішній рух. Від цих по­рухів виходить сила. І ця сила проявляється у тому, що тепер всі проповідують Слово Боже щиро та відверто, відкидають свій людський страх і, не задумуючись, промовляють те, що передає Бог.

Як після події П'ятидесятниці у другому, так і після досвіду П'ятидесятниці у четвертому розділі Лука описує відповідно життя громади. Для нього Святий Дух є тим, хто творить Церкву, він уможливлює те, що люди живуть разом по-новому. Це чудо, що люди з різними характе­рами та різнорідного походження можуть разом стати одним: "Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне. Апостоли з великою силою свідчили про воскре­сіння Господа Ісуса й були всім вельми любі" (Ді. 4, 32-33). Знаком спільноти є готовність діли­тися добрами між собою. Від спільноти виходить велика сила. Це сила Духа, з якою Ісус вершив Свої величні діла. Лука своєю розповіддю про чудо П'ятидесятниці у громаді та нового співісну­вання у ній і нас хоче підбадьорити та збудува­ти. І сьогодні також можливе чудо П'ятидесят­ниці. Ми мусимо тільки знову одностайно моли­тися і бути готовими віддатися та довіритися один одному і розділити наше життя з іншими. Тоді й сьогодні від Церкви могла б виходити велика сила, атмосфера свободи та щирости. Тоді й сьо­годні змогли б відбуватися знакові події та чуда, щоб люди, які ослабли на дусі, знову підвелися, щоб недужі зцілилися, а безнадійні черпали нову надію.

Можливо і ти "занудьгував" у Церкві за таки­ми чудами П'ятидесятниці. На багатьох Богослу­жіннях відсутній спільних розмах, окриленість. Церква, здається, не є пристановищем свободи та бадьорости. Проте у Церкві, яка часто піддається втомі, ти завжди знову зможеш віднайти пориви Духа. Існують місця, у яких стрясається земля, відбуваються знакові події та чуда. Довіряй тому, що Святий Дух і в твоїй громаді здатний спричи­нити розмах, сколихнути, що і там люди знайдуть зцілення своїх ран та здобудуть досвід внутріш­ньої свободи! Можливо, Святий Дух саме сьогодні бажає через тебе звести разом людей, звільнити їх та зцілити.

 Джерело - www.osbm-krystynopil.in.ua