РОЗДІЛ ІІ

Поняття і типологія секти

Упродовж віків „секта” була скоріше поняттям нейтральним. З часом, коли діючі секти проявляли крайні форми доктринальні й культові, спричинило це конфлікти з Цервами, державними системами, із суспільством і накинуло це поняттю „секта” негативного контексту[30] .
Негативне розуміння функціонує також в наших часах, бо і сьогодні діють між іншими „деструктивні” секти, котрі носять анти суспільний, антидержавний, анти виховний характер.
Слід також зазначити, що на сьогодні саме поняття „секта” є досить багатозначним. Однак воно завжди стосується конкретної спільноти, групи людей, котра відокремилася від котроїсь з великих релігій, суспільного чи світоглядного руху. Поняття секти потрібно отже розглядати в різних площинах. Секту також характеризують як спільноту, яка вирізняється специфічною поведінкою. І так наприклад має вона авторитарну структуру, застосовує різні форми „очистки мозку” й контролювання думок, використовує груповий натиск, а також вливає у своїх членів почуття провини, страху і т.д.[31] .
Секти теж окреслюють як рухи релігійного протесту. Хоча форми протесту можуть відрізнятися в різних сектах, завжди однак їх характеризує відкинення авторитету релігійних провідників головного напрямку, а часом також авторитету світської влади.
Досить вдале окреслення секти дає релігієзнавство. Воно трактує секту як групу чи рух відокремлений від котроїсь із релігій або спільнот віровизнання котре відірвалось від котроїсь із Церков або релігійних спільнот і прийняла власні доктринальні норми, культові і створила організаційні структури[32] .
Саме поняття „секта” виводиться з латинської мови. П’ятикратно у Новому Завіті заміняє воно грецький термін airesis. Та іноді латинський перекладач волів залишати грецький оригінал heresis. Обидва ці поняття в практиці рівнозначні. Аiresis у класичній грецькій мові, а також у грецькій мові Нового Завіту розуміється як вибір[33] . Наприклад, вибір філософської школи. Пізніше воно набрало значення, яке присутнє в наших часах, як заперечення якоїсь правди віри, тої що подає Церква до вірування чи висловлює публічно сумнів в них.
Термін „секта” походить з латинських слів seco, secare – відтинати, відділятися від когось, або sequi, sequor – йти за кимось[34] . Треба сказати, що вже у давнину поняття „секта” означало різні релігійно-суспільні рухи, котрі відірвалися від християнства і привласнювали собі певні особливі якості. Очевидно, можна б ще надовго зупинитися над розглядом суті терміну „секта”, однак зі зрозумілих причин ми змушені йти далі і хотілось би представити причини того, чому люди йдуть у секти. Ватиканський рапорт нараховує дев’ять таких причин, при чому кожна з них представлена у формі потреб і аспірацій на котрі секта намагається дати свою відповідь з доктринального, культурного чи суспільного погляду. Ці причини такі:
1. потреба приналежності, почуття спільноти;
2. пошук відповідей;
3. прагнення інтегральності;
4. пошук культурної ідентичності;
5. потреба бути особливим, відрізнятися;
6. пошук трансцендентного;
7. потреба духовного керівництва;
8. потреба чіткої візії, бачення;
9. потреба задіяності в якомусь виді праці.
Ватиканський рапорт визнає ці причини успіху сект як головні, але теж звертає увагу на інші, дуже важливі, якими є методи і техніки вербування адептів, які застосовуються сектами, особливо це стосується сект, що належать до групи „деструктивних”[35] .

2.2 Поділ сект

Щоби краще пояснити проблему пов’язану з поширенням і діяльністю сект спробуємо зробити певний поділ сект. Варто зазначити, що поділів сект є дуже багато, багато авторів намагалися це зробити тим чи іншим способом. І хоча не існує чітких критеріїв котрі сприяли б презентації власної типології сект, то однак можна відкликатися до поглядів J. Vernette`a i Z. Pawłowicza, котрі окремі секти виводять або з головних світових релігій та їхніх книг, або з цілей, котрі перед собою ставлять [36] .
Потрібно також звернути особливу увагу, що у прийнятому поділі керуємося поняттям і структуральним поділом, які подає Ватиканський Рапорт.
Отже, згідно з прийнятим поділом поділяємо секти так:
1.    Секти псевдохристиянські;
2.    Секти, що мають релігієзнавчий вимір;
3.    деструктивні секти;
4.    псевдорелігійні рухи;
5.    світоглядні спільноти;

2.2.1 Псевдохристиянські секти

Це секти, які в представлені Ватиканського Рапорту є певною мірою пов’язані з християнством, тому що користуються Біблією і покликаються на християнство та Христа. Чому ці групи трактуємо як секти?
Застосовуємо тут критерії які представлені у Ватиканському Рапорті або в цілості, або в окремих елементах. Беручи їх до уваги потрібно як секти трактувати наступні групи:
1. Котрі окрім Біблії мають інші книги „об’явлені” або „пророчі послання”.
2. Виключають з Біблії певні протоканонічні книги
3. Радикально змінюють зміст Біблії[37] .
Переходячи до більш детального поділу псевдохристиянських сект запропонуємо тут такий поділ:
1. Релігійні спільноти, котрі очікують кінця світу і тисячолітнього царства
2. Спільноти, котрі відкликаються до Нового Месії.

2.2.2 Секти котрі мають релігієзнавчий вимір

Нехристиянські релігії є джерелом сект, що мають релігієзнавчий вимір. Ватиканський Рапорт окреслює секти з релігієзнавчим виміром як релігійні групи, які мають власний, індивідуальний світогляд та виводяться з науки котроїсь великої світової релігії, однак із жодною з них не ототожнюються[38] . Секти такого типу (чи релігійні рухи) є пов’язані із чотирма релігіями: індуїзмом, буддизмом, ісламом та юдаїзмом. Пізнання цих рухів вимагає принаймні загальних знань про ці світові релігії.

2.2.3 Деструктивні секти

Ватиканський Рапорт серед різного роду рухів виокремлює деструктивні секти. Цією назвою окреслюється групи з конкретною програмою та окультними формами, котрі несуть небезпеку для свободи громадян і суспільства, а також несуть велику релігійно-етичну і суспільно-виховну шкоду. Представлені у Рапорті техніки вербування і формування, а також способи індоктринації, стосуються перш за все деструктивних сект[39] . Вони мають авторитарну структуру, використовують різні форми „чистки мозку” і контролювання думки, групового тиску, а також навіюють адептам почуття вини, страху тощо.

2.2.4 Псевдорелігійні рухи (рухи „нової релігійності”)

Від 1960-1970 розвинули свою активність ряд псевдорелігійних рухів, котрі себе окреслюють як рухи „нової релігійності”. Коли йдеться про їх програмний ідоктринальний зміст, то потрібно на першому місці поставити „східну релігійність”, а отже, елементи індуїстичного походження, буддистського і таоїстичного. Тут долучаються теж елементи гнози, неогнози, езотеризму, теософії і психології. Псевдорелігійні рухи обіймають передовсім молодих людей з кругів західної цивілізації, з їх пошуками самореалізації, самостановлення, як також якоїсь спільноти яка давала б зцілення і забезпечувала перед труднощами. Звідси походить одне з окреслень цих рухів: „молодіжні релігії” („Jugendreligionen”). Багато з таких рухів приймає як підставу своєї діяльності східну медитацію під керівництвом гуру. Поєднують з цим західні психотехніки та окультні практики[40] .

2.2.5 Світоглядні спільноти (Замінні релігії)

Релігія як свідомий і вільний зв’язок людини з Богом, а також релігія як певна галузь культури, яка містить доктрину, культ і релігійну суспільність є незаперечним фактом, котрий існував у минулому та існує зараз. Обабіч факту багатої різнорідності релігій треба також ствердити факт постійно існуючої критики релігії, опозиції по відношенню до релігії, котра набирає форми боротьби з релігією, а навіть пробує її зліквідувати. Характерним є те, що явища ці набирають форм замінних релігій. Складають сурогат релігії. Проявляються вони там, де є брак віри в Бога, а одночасно людина зі своєї природи відкрита на трансценденцію, виражає свою тугу за вищими цінностями через абсолютизування земних цінностей. Обожествлює їх і оточує „релігійним поклонінням”. Замінні релігії мають отже релігійний культ без віри в Бога. На місце загубленого Бога, люди поміщають якогось божка, до котрого скеровують свою підсвідому релігійну тугу, окреслюючи її як гуманістичні, расові, пролетарські, класові і т.д.[41] .
Всі ці божки мають спільну рису: обожествлення людини в різному сприйнятті. А отже, культ розуму (Hegel, Eucken), релігії морального обов’язку (Kant), культ пролетарської солідарності (соціалізм), культ сили і свободи (Nietzsche, Klages, Sartre), культ ероса (Strinberg, Wilde), культ грошей (капіталізм).
Нігілізм і консумпціонізм сучасного світу створюють добрий грунт до поширення сект. В людині існує природна потреба вищих цінностей. В глибині свого єства людина не хоче жити без авторитетів і зобов’язань. Послуговуючись тими схильностями, легко людину обманути[42] .

РОЗДІЛ ІІІ

Правничий аспект повернення члена секти до католицької Церкви

Католик який покидає католицьку Церкву стягує на себе відповідні правні наслідки, тобто кари. Чому так є? Отже Церква яка існує з встановлення Христа як духовна спільнота людей з’єднаних участю в тих самих цінностях віри, надії й любові є одночасно єрархічно впорядкованою інституцією, наділеною владою, котрої завданням є скеровувати людей до осягнення надприродної цілі. Це скеровування було б неефективне, коли б сфера завдань церковної влади не обіймала рівно ж влади карання. „Церква посідає вроджене і власне право застосовувати карні санкції стосовно християн, котрі допускаються злочину”[43] , і такою своєю дією наносять шкоду Церкві. Ця влада обіймає можливість встановлення карних норм[44]  як також застосовувати кари по відношенню до вірних, котрі допустились злочину. В свідомості Церкви завжди виступало переконання про посідання цієї влади. Вже Апостоли послуговувалися нею в обороні чистоти віри і звичаїв[45] . Засвідчують про свідомість також постанови Вселенських Соборів, як також численні акти пап і єпископів.
Церква карає з метою поправи злочинця і покарання злочину. Але Церква також є доброю матір’ю, з тієї рації дає покараному шанс, після виконання певних умов, з’єднатися з нею знову.

3.1 Правні наслідки переходу католика в секту

Кожен вірний, маємо тут на увазі мирян, а також вірний котрий має духовний сан, зобов’язаний належним чином перебувати у єдності з Церквою.
„Вірні зобов’язані, діючи кожен по-своєму, зберігати завжди єдність із Церквою”[46] . Обов’язок цей виникає з природи Церкви. Церква є спільнотою, що об’єднує всіх вірних.
„Божою і католицькою вірою треба вірити в усе, що міститься в слові Божому, написаному або переданому, а саме в єдиному депозиті віри, дорученому Церкві і що одночасно, як об’явлене Богом подає до вірування Учительський уряд Церкви, чи то в урочистій постанові, чи у звичайному і загальному навчанні; це виявляється у спільному визнаванні вірних під проводом священного учительського уряду; отже всі вірні зобов’язані уникати суперечних цьому доктрин[47] . Єдність зі спільнотою Церкви необхідно зберігати також в дрібних діяннях, котрі виникають з приписів права як загального так і партикулярного. Вірні повинні якнайліпше виконувати обов’язки як щодо всієї Церкви, так і власної Церкви свого права, до якої належать”[48] .
Католик котрий покидає католицьку віру і переходить в секту, цілковито негує обов’язок перебування у спільноті Церкви, котрий виражається у визнанні віри, прийнятті святих Таїнств і визнаванні єрархічної структури Церкви.
Покидаючи католицьку віру особа чинить злочин апостазії або схизми[49] , однак передує їм часто – єресь.
Розгляньмо отже ці злочини поступово.
Єретиком (haereticus) є той, хто після прийняття Таїнства Хрещення заперечує якусь істину в яку слід вірити на підставі божественного і католицького віровчення, або бере її під сумнів[50] . Єресь дуже часто приводить до відступництва і схизми.
Починаючи від перших століть християнства віровідступництво завжди зараховувалося до найважчих церковних злочинів. Відступник від віри (apostata a fide), це людина охрещена, котра цілковито покинула християнську віру[51] .
Карається відступника з огляду на оборону віри, котра є фундаментальним добром Церкви, завдяки якому росте християнська спільнота[52] . Однак саме бажання відступлення від християнської віри не вистачає щоби вчинити злочин віровідступництва. Є потрібне виявлення цього бажання, волі назовні, наприклад словом, листом або вчинком, при чому мусить воно потрапити до інших.
Схизматиком (schismaticus) є людина охрещена, котра не хоче підлягати єпископові Риму або ж тривати у спільноті з членами Церкви котрі підлягають цьому єпископові[53] . Католик котрий допустився вище перелічених злочинів через карний процес має бути покараний великою єкскомунікою[54] . 
Можна теж застосувати експіаційні кари:
1. Заборона перебування на певному місці або території (стосується священнослужителів і ченців) або наказ перебування на певній території (стосується священнослужителів приписаних до єпархії)[55] .
2. Позбавлення влади, урядів, служінь, завдань, прав , привілеїв, повноважень, ласк, титулів, відзначень. Може це стосуватися крім духовних осіб теж і світських, якщо уряди, завдання, права, ласки, відзначення не є застережені виключно духовним особам[56] .
3. Карне перенесення на інший уряд (і духовних осіб і світських).
4. Позбавлення духовного сану[57] .
Часто такі особи, відступники, єретики, схизматики чинять й інші злочини:
1. Злочин участі в літургійному культі з не католиками[58] ;
2. Злочин віддання дітей на хрещення або на виховання в некатолицькій релігії[59] ;
3. Злочин публічного оголошення засад, принципів, суперечливих з християнською вірою і звичаями[60] ;
4. Злочин непослуху[61] ;
5. Злочин публічного розпалювання бунту чи ненависті по відношенні до Римського Архиєрея, Патріарха, Ієрарха[62] .
6. Злочин приналежності до організації, котра діє проти Церкви[63] .
7. Злочин перешкоджання свобідному виконанню завдань Церкви[64] .

3.2 Умови і процедура поєднання з Церквою

Звільнення з кари це відпущення або дарування кари (занедбання карання) доконане компетентною особою.
Умови котрі стосуються звільнення від церковних кар, котрі є в ККСЦ, можна розділити на три групи:
1.    загальні умови
2.    умови, що стосуються влади звільнення від кар у випадках звичайних
3.    умови, що стосуються влади звільнення від кар у випадках надзвичайних
В канн. 1419 – 1425 ККСЦ праводавець встановлює законні умови що стосуються влади звільнення від церковних кар[65] . Так в кан. 1419 §§1, 2 ККСЦ говориться: „ Хто може диспензувати від карного закону або звільнити від карного наказу, може також звільнити від кари, накладеної силою того ж закону або наказу.
Крім того, законом або карним наказом може бути надана також іншим влада звільняти від кар.” Йдучи далі праводавець вже більш конкретно подає, хто може звільнити від кари, накладеної силою загального права, а саме[66] :
Ієрарх, який почав карний процес або декретом наклав кару;
Ієрарх місця, де в даний момент перебуває винуватець, але порадившись з Ієрархом, про якого мова вище.
Ці приписи стосуються також кар, накладених силою партикулярного права або карного наказу, хіба що партикулярним правом Церкви свого права застережено інакше.
Від кари, накладеної апостольським Престолом, може звільнити тільки Апостольський Престол, хіба що звільнення від кари делегується Патріархові або іншим. Слід зауважити, що на підставі самого права недійсне є звільнення від кари, коли воно вимушене силою, тяжким страхом, підступом[67] .
 Апостольська Столиця владу звільнення від кар може зарезервувати собі або іншим, як також Синод Єпископів патріаршої або верховної архієпископської Церкви на підставі закону може внаслідок важких обставин застерегти звільнення від кар  Патріархові або верховному Архієпископові для підданих, які в межах території очолюваної ним Церкви мають постійне або тимчасове місце проживання. Будь-яке застереження слід стисло тлумачити[68] .
Звільнення від кари не  можна дати, якщо винуватець не розкаявся щиро у вчиненому злочині і не подбано належно про виправлення згіршення і заподіяної шкоди[69] . У світлі кан. 725 ККСЦ „кожний священик може правосильно і дозволено розгрішити з усіх гріхів будь-яких каяників у небезпеці смерті, хоч би був присутнім інший священик, який має повноваження уділяти святе Таїнство Покаяння”.
Підсумовуючи треба сказати, що Церква якщо й карає в обороні віри, є вона однак доброю матір’ю і особи котрі покинули її (відступники, схизматики) можуть повернутися в її лоно, бо найважливішим є спасіння людини. Мусять тільки залишити спротив, правдиво жаліти за допущені злочини, а також направити шкоду і згіршення котрі повстали через їхні вчинки.

Закінчення

Сьогодні, коли маємо враження, що ― як сказав André Malraux ― «вічність відходить на дальший план» перед пустинею на котрій «щораз більше самотніх особистостей, зрозумілими є пошуки людиною духовних цінностей і людського тепла. Багато вирушає в дорогу, щоб віднайти «інший світ» і приятелів, котрі вже знають як цей інший світ віднайти.
 В цій доповіді ми шукали відповідь на можливість повернення вірних в лоно католицької Церкви, котрі з різних причин відходять від правдивої Церкви, шукаючи реалізації своєї ідентичності в інших спільнотах. Тема доповіді: «Канонічний аспект повернення члена секти до Католицької Церкви» була розвинута в трьох розділах.
Беручи до уваги сьогоднішнє зацікавлення сектами, можна ствердити, що велика кількість людей часто зі своєї необізнаності, наївності, але однак зі щирістю і доброю волею хочуть шукати там Бога. З цієї рації цей капітал є часто перехоплюваний позбавленими скрупулів торгівцями душ. Церква почувається тоді зобов’язана реагувати. Ми б віддали злу прислугу тим рухам, якщо б стрималися від вираження застережень відносно їх відхилень, котрі часто є дуже поважні. Велика кількість знавців з галузі сектознавства стверджують, що значний відсоток різних суспільних патологій є наслідком діяльності сект і нових релігійних рухів.
Європейські доповіді: Cotrella, Hunta, de Puiga, Доповідь Бюра Народної Безпеки, Резолюція Європейського Парламенту стверджують, що скритими цілями функціонування нових культових організацій є торгівля зброєю, наркотиками, живим товаром, розповсюдження всесторонньої брехні і маніпулювання людською свідомістю ― під виглядом релігійної діяльності. Правдивими мотивами їх організованої діяльності є прагнення влади і багатства.
Секти наносять дуже поважну шкоду своїм адептам, особливо коли йдеться про так звані деструктивні секти. Повернення в світ (суспільство) і реконвалесценція в минулому члена секти триває в середньому два роки, або чотирнадцять місяців, якщо він користає з допомоги спеціаліста. Декотрі секти залишають тривалий слід в психіці своїх членів, при чому, цікава річ, зовсім це не мусять бути особи, котрі беруть участь в багатогодинних обрядах, або ті, котрих піддають індоктринації. Стверджено, що колишні визнавці сцєнтологічної Церкви належать до найважчих випадків, хоча їх «богослужіння» займають в тиждень набагато менше часу як наприклад віддавання пошани Крішні чи обряди в Церкві Об’єднання (мунисти). Під час коли крішнаїти проводять сімдесят годин в тиждень прославляючи свого бога, мунисти присвячують релігійним обрядам п’ятдесят три години, а сцєнтологи менше як сорок три години. Повернення до нормального життя екс-крішнаїта триває в середньому одинадцять місяців, шістнадцять місяців екс-муніста і двадцять п’ять з половиною місяців, коли йдеться про колишнього члена сцєнтологічної Церкви. Навіть коли жертва секти вважає, що є «здоровою», мусить згодитись із тим, що наслідки приналежності до секти чи визнання культу будуть тривати довше як час реконвалесценції. Деякі спеціалісти, котрі займаються з екс-членами сект твердять, що повне виздоровлення є неможливе.
Отже бачимо, що поведінка і методи деяких сект в особливий спосіб наносять деструктивний вплив на особистості, тим самим спричиняються до дезінтеграції родин і суспільства, а їхні доктрини часто  бувають дуже далекими від вчення Христа і Церкви. Обов’язкове є попередження вірних, особливо молодих, щоб вважали, потрібно є організовувати фахові порадні, центри правничої допомоги і т.д.  Це є справді дже важливе, бо є фактом це, що великий відсоток членів різних сект потрапили туди з католицької Церкви.
Тому конечно є провадити катехизу, щоб вірні поглиблювали навчання Церкви про діяльність сект, про різниці, які є між католицькою Церквою і сектами. Важливо є вияснювати про тяжкість злочину апостазії і схизми, що через їх поповнення такий католик стає живою раною в організації Церкви. Отже становище Церкви відносно проблеми діяльності сект повинно бути здецидовано остерігаюче, виясняюче і обороняюче. Велика частина сект не проявляє взагалі постави діалогу і співпраці для добра людини і добра спільного. Навпаки займають поставу ізоляції, специфічного «Гетта». Однак потрібно пам’ятати, що не можна їх трактувати як людей другої категорії, навпаки потрібно проявляти любов згідно з навчанням Христа, однак з другої сторони наша постава не може бути наївно-іренічна (об’єднуюча). По відношенню до рухів релігійних схильних до діалогу релігійною і співпраці для спільного добра, Церква і окремі католики, чи їх групи, готові взятись за таку діяльність. Церква однак, маючи за ціль добро людини і її спасіння, пригадує завжди «ким є людина», бо власне «людина є дорогою Церкви». Якщо однак різні секти чи рухи релігійні (пов’язані наприклад зі східними релігіями), перекручують концепцію людини, її дорогу життя і дорогу спасіння, відлучення (відірвання) цілковите від Христа і Церкви, тоді Церква остерігає своїх послідовників перед помилкою і випливаючим з неї злом.


http://icl.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=225&Itemid=66