Майже всюди, при своїх появах, Мати Божа просила тих, кого вибрала для передачі інформації, щоб вони молилися на вервиці, яка є однією з найпотужніших дійових сил, здатної протистояти дияволові. Адже саме для диявола найбільшою загрозою є Мати Божа, бо ж сказано: "Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, між твоїм потомством і її потомством. Воно розчавить тобі голову..." (Буття 3, 14-15).

    Коли ж утвердилося на зeмлі Слово Боже - Христова наука про Церкву, то апостоли одразу почали виконувати покладену на них місію - розповсюдження Христової Церкви по світі.

    В Єгипті, на ті часи, було багато пустельників, котрі усамітнювались з метою свого зближення з Богом. Це і були перші християнські монахи - утримувачі Христової віри в чистоті і неподільності. Оці побожні душі зобов'язувались щоденно проказувати всі 150 псальмів із Святого Письма, тобто Псалтир. А, що більшість таких пустельників не вміли читати, тому перші практичні дії їхньої набожності були упрощені, але щирі. Для них Церква заступила проказування псальмів - проказуванням 150-и разів "Отче наш" (Псалтир Бога Отця) або 150 "Богородице Діво" (Псалтир Матері Божої). Неписьменний монах, чи пустельник, відмовляючи молитви, часто збивався з рахунку і не знав скільки разів відмовлено "Отче наш". Щоб не помилятися вони в'язали собі на шнурках вузлики, або насилювали зернятка чи навіть камінчики. Кількість цих вузликів мала відповідати кількості молитов. В час молитви пустельник пересував пальцями по вузликах, чи зернятках, аж поки не закінчував молитися. По церковному цей шнурок називається - "верв", звідки й закорінилася назва "вервиця". В Україні вервиця появилася практично разом із християнством. Старинна церковна книга монаших правил "Намоканон" (XI століття), у пункті 87-му каже, що українські монахи повинні використовувати вервицю, яка має 103 вузли: "На всякім же узлі да чтет безкнижний інок преднаписанную молитву."

    На одній із старинних ікон був зображений Антоній Печeрський з монашими правилами в одній руці, а з вервичкою в другій. Тарас Шевченко, у поемі "Чернець", пише:

    Багато інформацій про вервицю було надано у Фатімі, де Мати Божа наголошувала, що вона є Цариця вервиці, і повчала дітей як правильно на ній молитися:

    "Коли ж відмовляєте вервицю, тоді після кожної десятки кажіть: Ісусе, прости нам наші гріхи, заховай нас перед пекельним вогнем, провадь всі душі до неба, особливо ті, які найбільше потребують Твого помилування."

    При останній появі у Фатімі, 13-го жовтня 1917-го року, Діва Марія сказала:

"Я Цариця вервиці. Я прийшла нагадати вірним, щоб не ображали Господа Бога. Я бажаю, щоб тут поставили каплицю, та щоб продовжували кожного дня молитися на вервиці."

    15-го серпня 1950-го року сестра Лукія, одна із тих трьох дітей, яким з'являлася Мати Божа у Фатімі, на зустрічі з о. Гаварром Раферті - чину оо. Кармелітів, говорила про те, що Богородиця "хоче, щоб вірні носили параман, як символ нашої посвяти." Також Мати Божа просила перестати гнівити Бога своєю байдужістю, своїми гріхами; молитись на вервичці щоденно; носити відзнаку почитування Марії - брунатний параман.

    У 1206-му році Діва Марія об'явилася св. Домінікові, а пізніше св. Симонові (1251-ий рік) і дала їм свої обіцянки що-до тих вірних, котрі будуть молитися на вервиці. У Фатімі вона їх доповнила. Тепер їх є 15: