Критикувати Сталіна та його діяльність - «це означає хулити Духа
Святого», вважає священик Одеської єпархії УПЦ МП Георгій Городенцев
Член Богословсько-канонічної комісії при Священному Синоді УПЦ МП,
кандидат богослов’я, викладач Одеської духовної семінарії протоєрей
Георгій Городенцев продовжує виступати на російсько-патріотичному
інтернет-сайті «Руськая народная лінія». Одну з таких публікацій
одеський богослов назвав «Промисел Божий в діяннях Й.В.Сталіна». В ній
отець Георгій Городенцев пропонує історичній науці методологію, яка
«дозволяє дати уповні адекватну і правильну відповідь на багато питань,
пов’язаних з особою раба Божого Йосипа, і значенням цієї особистості в
історії Росії».
Репресії
Сталіна, роз’яснює член Богословської комісії УПЦ МП, насправді «були
однією з Божих кар за зречення нашого народу від Царя Небесного і Царя
земного. А Сталін був лише знаряддям цієї кари (бичом Божим — свого
роду палицею, яка б’є). Тому критики Сталіна і сталінізму, вважає о.
Георгій, «нагадують дії собаки, яка кусає предмет, який її б’є”.
Засудивши
критику культу особи Сталіна в часи хрущовської «відлиги»,
горбачовської «перебудови», а також сучасних антисталіністів, включаючи
А. Солженіцина (особливо його «Архіпелаг ГУЛАГ») та відомий грузинський
фільм часів перебудови «Покаяння», одеський протоієрей доходить
висновку, «що сучасна критика Сталіна носить, в основному,
антихристиянський характер».
Критикувати Сталіна і його діяльність —
«це означає хулити Духа Святого, хула на Якого не проститься ні в цьому
віці, ні в майбутньому», підсумовує о. Георгій, вдаючись до щедрого
цитування Нового Завіту.
Однією з причин «поваги росіянами Й. В.
Сталіна» одеський богослов називає його «дуже важливе, історичне
діяння». За словами протоєрея, після революції 1917 року «Сама Цариця
Небесна прийняла скіпетр Російської Держави, ставши Царицею Землі
Російської». Як пише о. Георгій, «у нас є дуже вагомі підстави вважати,
що Й. В. Сталін зрозумів це (тут йому, очевидно, і семінарська освіта
допомогла). Зрозумів, що треба узгоджувати свої дії видимого правителя
Росії з невидимим діянням Промислу Божого і повеліннями Цариці
Небесної, тоді це правління буде успішним».
Отець Георгій допускає,
що «грішний раб Божий Йосип, бачачи діяння Промислу Божого у своїй долі
і долі країни, покаявся, принісши «достойні плоди покаяння» (Лк.3,8)»,
однак «у будь-якому випадку – чи приніс раб Божий Йосип особисте
покаянння перед Богом, чи ні — історична заслуга Й.В.Сталіна полягає в
тому, що він зумів в умовах атеїстичної радянської держави проводити
державну політику, яка узгоджувалася з волею Божою про нашу країну і
народ».
Від редакції. Опублікований вище матеріал – вражаюча
ілюстрація істинної суті московського православ’я, яке не має жодного
стосунку до християнської духовності, а є лише ідеологічним рупором
російського імперіалізму – царського, сталінського,
кланово-олігархічного. Остаточний зв’язок з Христом ця інституція
втратила у 20-х роках ХХ ст. – після смерті патріарха Тіхона та
мучеництва сотень єпископів і тисяч священиків у тюрмах і таборах
ЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ. Прискорило остаточне знищення християнства на
північно-східних околицях прадавньої Київської Руси-України
„обновленство” та „сергіанство” 1920-х.
До 1933 року, коли вже було
розстріляно або арештовано все віддане Христовій істині російське
духовенство, в РПЦ остаточно утвердився диктат митрополита Сергія
Страгородського та архієпископа Алєксія Сіманського. Під час
апокаліптичних за жорстокістю і масштабами гонінь з боку радянської
влади, яких не знала ані антична, ані середньовічна історія, ці два
„ієрархи” раболіпно, цинічно і богохульно плазували перед безбожниками
на чолі зі Сталіним, видаючи це за доблесть та творячи блюзнірський
„еклезіологічний догмат” – гармонійне співіснування кривавого
диявольського атеїзму та канонічного (з дозволу безбожної імперії зла)
православ’я. Це стало незворотним процесом виродження справді стійкої
в своєму віровченні Російської православної церкви, яка черпала духовні
сили з джерела Київського Хрещення, у безпомічну Московську (читай –
сталінську) патріархію.
29 липня 1927 року можна вважати як датою
появи на світ єресі сергіанства через постання породженого ним розколу,
так і датою народження майбутньої Московської патріархії у її сучасній
іпостасі. В роки війни з Німеччиною між комуністами і підвладними їм
церковниками був укладений своєрідний конкордат, а 4 вересня 1943 року
за наказом Сталіна була офіційно заснована покірна і безголоса
Московська патріархія. Тиран особисто прийняв трьох митрополитів –
Сергія, Алексія і Миколая, розмовляв з ними доволі привітно та
„височайшим” повелінням дозволив «вибори» патріарха, призначивши на цю
посаду вірнопідданого Сергія Страгородського. Взамін за це сергіани і
„колишні» обновленці зобов’язувались «боротися за мир у всьому світі»,
підтверджувати кожну комуністичну брехню та переконувати увесь світ,
нібито в Радянському Союзі ось-ось буде побудований «рай на землі». Ось
за яких протиканонічних, дуже сумнівних обставин митрополитом Сергієм
при співучасті Алєксія (Сіманського), під «мудрим» керівництвом «батька
народів» Сталіна та «всесоюзного ката» Берії і була створена
маріонеткова радянська церковна організація.
Після смерті Сергія в
1944 р. Алєксій стає місцеблюстителем, а потім, за його безсумнівну
вірність радянській владі, призначається Сталіним патріархом. І хоча 2
лютого 1945 р. в московському Воскресенському храмі в Сокольниках його
формально й обрали на безальтернативній основі патріархом, він ніколи
не забував, кому насправді зобов’язаний своїм саном. Алєксій Сіманський
співав Сталінові — убивці десятків мільйонів людей, найжорстокішому та
найпідступнішому тиранові з усіх, яких знала людська історія, — такі
підлабузні дифірамби, на які були нездатні навіть фанатичні більшовики.
В своїх статтях і проповідях він іменував Сталіна «Богоданним Вождем
нашим», «найлюбимішим Вождем народу нашого, геніальним Верховним
Головнокомандуючим нашого воїнства, Богом поставленим на свій подвиг
служіння нашій Родіні», «найбільшим з людей сучасної нам епохи,
геніальним Вождем багатомільйонної держави», «геніальнмм Полководцем
наших воїнських сил і гаряче любимим Батьком народів нашої країни»
(«Журнал Московской Патриархии». 1944, №№ 5, 10, 11; 1945, № 5).
Тож
не дивно, що теперішні послідовники Сєргія і Алєксія в особі о. Георгія
Городенцева намагаються канонізувати Сталіна — найлютішого богоборця в
історії людства, справжнього антихриста ХХ століття. Відомо бо, що
яблуко від яблуні далеко не відкочується...
www.novazorya.if.ua
