У російській церкві дедалі більше шанують Сталіна. Між тим, зрощення православ’я та націонал-комуністичної ідеології набирає гротескних рис.

Шляхи Господні в Росії несповідимі. А як іще можна пояснити, що гонитель церкви й масовий убивця Йосиф Сталін відродився, й цього разу як благочестивий віруючий. Якщо послухати настоятеля Євстафія Собору Св. Ольги з міста Стрельна, що неподалік Санкт-Петербурга, то його шанси бути канонізованим Російською православною церквою не такі вже й погані. Високоповажний священик, у першому житті – доцент з ученим степенем у діалектичному матеріалізмі, викликав сенсацію, виставивши в своїй церкві ікону, на якій недавно канонізована Св. Матрьона благословляє не кого-небудь, а самого Сталіна. За легендою, у вересні 1941-го генералісимус, уже наполовину вирішивши здати Москву німцям, відшукав сліпу ясновидицю і чудотворицю. Але коли Матрьона начебто підбадьорила його обороняти місто, то Сталін послухався цієї ради. Німецький зимовий наступ на Московському фронті припинився.

І все ж уявити собі, що мусиш поштиво цілувати образ Сталіна, – для декого з церковної громади це було вже занадто, і в мас-медіа забили тривогу. Настоятель змушений був усунути з приходу ікону, що перетворилася на просту картину, й забрати додому. Проте палкий сталініст і ненависник демократії не зрікається своїх поглядів. З усіх атак «пуделів демократії» на «мертвого лева» він глузує й дослухається радше до свого серця. А воно каже, що Сталін був віруючою людиною, і священик хоче думати, що й обидва колишні патріархи Сєрґій та Алєксій І так вважали. Тому він поминає Йосифа Віссаріоновича на «всіх службах, особливо в ті дні, коли він помирав, у день його народження і в дні, коли святкують спільну Перемогу нашого народу».

Не одиничний курйоз

Релігійне вшанування Сталіна більше не видається одиничним курйозом. У Російській православній церкві частішають голоси тих, хто хоче бачити Сталіна канонізованим. Зрощення православ’я та націонал-комуністичної ідеології характерне навіть для нових різновидів комуністичних об’єднань. Так, голова дрібної партії «Комуністи Петербурга та Ленінградської області» Сєрґєй Малінковіч визнає, що серед її членів є й віруючі і що організація намагається зважати на їхні прихильності. Оскільки Сталіна шанують багато мирян, то комуністи схвалили його канонізацію й замовили 10 тисяч його образів. Їх мають розповсюджувати між тими, для кого Сталін «уже давно святий».

Священик московського Собору мученика-царя Ніколая ІІ, Міхаїл Ардов, сам консервативний монархіст, вважає, що можна констатувати появу фундаменталістської течії всередині церкви. Бажання канонізувати Сталіна і «що ми бачимо на вулиці», тобто коли бабці й дідусі на демонстраціях поруч із православними іконами несуть перед собою портрет Сталіна наче дароносицю – усе це страшне провіщення. У людей, мовляв, пропало будь-яке відчуття правди. Ардов сумнівається, чи зможе патріархат припинити цей небезпечний рух.

До ролі Сталіна у світовій історії

Тим часом позитивна оцінка Сталіна в російському суспільстві занадто далеко поширилася, щоб тлумачити його релігійне вшанування суто як особливо темний різновид реакційної хіліастичної єресі. Останні опитування населення виявили, що 44% опитаних оцінюють роль Сталіна у світовій історії та історії країни позитивно. Із тезою «Сталін – це мудрий правитель, який привів СРСР до розквіту й слави» погодилися 49%, хоча водночас майже 70% визначили його «брутальним і нелюдським тираном».

У телешоу «Ім’я Росії», зробленому за зразком британської передачі «100 великих британців», у червні цього року Сталін опинився на 1 місці, здобувши в інтернет-голосуванні 37% і випередивши Петра І з Пушкіним. Шоумени, які хотіли своєю програмою посприяти самосвідомості росіян, були настільки ошелешені, що мусили оголосити результат недійсним. Але й після повторного голосування Сталін став третім серед визначних особистостей російської історії.

Омана нині заразніша, ніж наприкінці Радянського Союзу

Багато з тих, хто голосував за Сталіна, як заспокоює дослідник сталінізму Олег Хлевнюк, мали на увазі не реального правителя та його політику: «Вони голосували за міфи у політизованій огранці». Рівень історичної свідомості серед населення Росії такий низький, що не могло бути жодного свідомого вибору. Через те позицію мас треба сприймати за форму соціального протесту.

Насправді ще в 70-80-х роках далекобійники мали звичку демонстративно виставляти на лобове скло знімки Сталіна, на превеликий жах інтелігенції. У народних міфах тих часів «кормчий» без зайвих церемоній розправлявся з бюрократами й знижував ціни на продукти. Ця омана сьогодні очевидно заразніша, ніж під час пізнього застою. Бо внаслідок ліберальних реформ декласувалися цілі соціальні прошарки, включно з великою частиною інтелігенції. Із втратою соціального статусу й гідності знецінилась й орієнтована на з‘ясування правди освіта.

Апогей туги за Сталіним

Соціально понижена інтелігенція змушена була шукати нових пастирів. Тут і нагодилися колишні професійні ідеологи та викладачі марксизму, що навернулися до релігійних матерій чи духовних наук. На цьому тлі з’явилися такі фігури як настоятель Євстафій або невгамовний декан соціологічного факультету Московського університету Владімір Добренков, який викладає православну соціологію, зразкову для навернення з радянсько-марксистським підґрунтям. У ворожому світі неприкритого сріблолюбства такі особи тепер допомагають посткомуністичним невдахам у зведенні нових кумирів.

Туга за Сталіним сягнула апогею після приходу до влади Путіна, коли авторитарний режим бюрократів з органів безпеки заради власної легітимації звернувся до компенсаторного націоналізму й «традиції». Зміцнений нафтовими доходами, Кремль інсценізував повернення великої держави й пообіцяв населенню стабільність і зростання добробуту. В обмін на безпеку населення відмовилося від політичного голосу й дозволило тим, що нагорі, керувати собою важкою рукою. «Гомо совєтікус», сповнений життя і 20 років по перебудові, призвичаївся до сили і сприймає репресивний режим як норму – вважає московський соціолог Лєв Ґудков.

Роман між Сталіним і церквою

Сама православна церква не цурається у власних інтересах застосовувати силу. Процес десекуляризації, підтримуваний з Кремля, супроводжується експропріацією музеїв і насильницьким захопленням культурного спадку. Церква проникає в школи і саме збирається почати організовувати православні молодіжні об’єднання, які нагадують іранські революційні вахти. Громадянське суспільство виявилося заслабким, аби протистояти цим носіям «традиції та національних цінностей». Тож не дивно, що в такій атмосфері над Сталіним засвічується німб святого.

Від гострого осуду населення критик Путіна Міхаїл Риклін утримується. Він переконаний, що як бум сталінізму, так і роман між Сталіним і церквою – це скоріше «таємна операція» Кремля. Органи безпеки – силовики – легітимізували за допомогою Сталіна власні претензії на владу. А через те, що замість радянської ідеології вони нині просувають православну релігію, то й Сталін мусить бути примирений із церквою, підпорядкованій державі. Тісні особисті зв’язки ще з комуністичних часів між КДБ і церковними ієрархами лише допомагають у цьому завданні. Завдяки контролю ЗМІ, каже Риклін, для них це запросто – маніпулювати масовою свідомістю й спрямовувати суспільство в бажаному напрямку.

Насправді на телебаченні давно немає так багато повідомлень про Сталіна, і апологетичних, і критичних на історичному матеріалі. Але й без широкої суспільної дискусії, без моральної оцінки сталінських «досягнень» і перемог одна тільки присутність його на екрані уже є рекламою продукту під назвою «Сталін».

Державне свавілля – це національна традиція

Тимчасом Кремль замовив серію шкільних підручників з радянської історії, які намагаються подати сталінізм як історично «нейтрально» явище. Тобто що не було комуністичних злочинів, а тільки історичні діяння. Без колективізації селян і ГУЛАГу, запевняють укладачі, Радянський Союз не підготувався б до Другої світової війни й не зміг би перемогти фашизм. Тим самим молодому поколінню утовкмачується, що держава є абсолютною цінністю, а людина – то лише засіб для досягнення мети. Мета порятувати державу освячує засоби: голод 30-х років і великий терор. Народові ще за шкільною партою потрібно привити моральний релятивізм і цинізм, аби не допустити протесту проти нинішнього несправедливого режиму. Мораль нового уроку з історії така: державне свавілля – це національна традиція, яка навчає росіян перемагати й дає Росії потужність і добробут.