П’ять років тому уряд Росії офіційно проголосив 28 липня державним днем Хрещення Русі. Яким же було здивування і самих православних росіян, і багатьох апологетів РПЦ МП поза межами імперії, коли вони цьогоріч побачили на екранах телевізорів не помпезний патріярший хресний хід, не фальшивий блиск софрінської біжутерії на головах і грудях архієреїв, а… велетенське море віруючих мусульман, які вщерть заповнили не тільки всю центральну частину, але й мікрорайони Москви.
На цей день припало одне з найбільших свят ісламу – Ураза Байрам, яке визнавцями цієї релігії відзначається з нагоди завершення священного місяця посту Рамадан. Не тисячі, не десятки, а сотні тисяч мусульман завмерли у коліноприклонній молитві біля своїх мечетей. Ця картина, можливо б, не виглядала так вражаюче, якби не одне «але». Отож, вона спостерігалася у місті, яке вважається столицею «руского (читай – православного) міра». Але з сотень православних церков північної столиці у цей день віяло пусткою, а навколо вирувало свято іншої релігії, яка не має жодного відношення до Хрещення Русі. На жаль (для православних), і на щастя (для мусульман), така віровизнавча палітра для «столиці Святої Русі» зовсім не нова, а навпаки - типова.
А тому Рада муфтіїв Росії відразу звернулася до влади з вимогою збільшити кількість мечетей (їх зараз у Москві шість). В інакшому випадку в мусульман не буде іншого вибору: деякі з них чи то жартома, чи то всерйоз нагадують московській владі про долю численних православних храмів Константинополя, який нині по-турецьки називається Стамбул...
500-літня імперська концепція Москви – Третього Риму добігає кінця. Московитський «вєлікій князь» (він же — татаро–монгольський хан) Якуб Іоанн ІІІ за намовою своєї дружини Софії Паолеолог, непрямої спадкоємиці збанкрутілих візантійських імператорів, зрікся ісламу і прийняв православіє, щоб перетворити московський улус Золотої Орди у світову потугу — на противагу католицькому Заходу і Османській турецькій імперії. Щоб осягнути мети, московські правителі впродовж століть вогнем і мечем підкорили сотні народів і племен, пролили ріки невинної крові, вихолостили суть християнства, перетворивши його в інструмент насилля, але мети так і не осягли. Самодержавіє ганебно впало, а на його місці постала імперія зла – СССР, яка, не змінюючи суті, змінила лише ідеологію, взявши на озброєння замість казьонного православія масонський комуно-большевизм.
Дикунський експеримент «міровой рєволюції» забрав сто мільйонів життів, знищив релігію, розділив світ на два ворогуючих табори і також зазнав краху. Але імперська манія всесвітнього панування нікуди не зникла. Стара і прогнила ідея Третього Риму нині постала в новій іпостасі «руского міра», промотором якої стали теперішній Московський патріярх Кіріл і володар Кремля В. Путін.
Правда, програма-мінімум «Руского міра» набагато скромніша. Йдеться наразі не про глобальну гегемонію, а про утримання в орбіті Москви хоча б України та Білорусі. І задля осягнення цієї мети російський імперіалізм розв’язав криваву війну на українському Донбасі під блюзнірським гаслом «сохранєнія русского єдінства і защіти святаго православія».
Але незважаючи на судомно-конвульсивні намагання врятувати імперію зла, на смерть, розруху і хаос, які сіє північний антихрист на сході нашої держави руками т. зв. «праваславнага воінства», Україна та її християнство рішуче скидають окови «руского міра». І недалеко вже той час, коли московське політичне православіє, яке не має нічого спільного з духом Євангелія і вірою в Бога, виявиться непотрібним ані в мусульманській Москві, ані в християнському Києві.
Крах «руского міра» — неминучий.
о. Ігор ПЕЛЕХАТИЙ
МОЛІМОСЯ ЗА МИР В УКРАЇНІ
Український народ з відомих причин сьогодні, як ніколи, переживає важкі часи закріплення своєї державності. Ворог споконвічний не спить. Апостол Петро закликає: „Будьте тверезі й чувайте. Противник ваш диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти” (I Пт. 5, 8).
Кажуть, що над нашою країною нависла загроза: бути чи не бути державою. Але запитаймо себе, коли цієї загрози не було? І зараз як її подолати?
На Балканах у 1981 році перед розпадом Югославії відбуваються у Меджугор’ї об’явлення Матері Божої. Біля самого підніжжя схилу гори видно величезний червоний хрест, а вираз обличчя Діви був сумним і Вона вимовила: „Мир, мир, мир! Нехай буде мир між Господом і людиною, нехай мир повернеться” (26. 06. 1981 р.).
Коли дівчина-візіонерка запитала, з якою метою Пречиста Діва прийшла і що хоче від людей, то була відповідь: „Я прийшла тому, що тут є багато віруючих. Я бажаю бути з вами, щоб навернути і примирити цілий світ” (26. 06. 1981 р.).
Коли почались військові дії у Хорватії, а потім у Боснії, в посланні Мати Божа говорить: „Сатана є міцний і з усіх сил хоче зруйнувати мир, що походить від Бога (25. 10. 1990 р.). „Моліться, бо сатана хоче зруйнувати Мої плани миру” (25. 12. 1990 р.).
У посланнях Марія закликає молитися на вервиці: „Якщо маєте бажання, то прийміть Вервицю. Навіть сама собою Вервиця може творити чуда у світі та у нашому житті” (25. 01. 1991 р.).
„Дорогі діти! Сьогодні знову взиваю вас до молитви. Лише молитвою і постом можна стримати війну... Взиваю всіх, хто вже сказав Мені „Так!”, відновити акт посвячення себе Моєму Синові, Ісусові, Його Серцю та Мені, аби ми могли ще інтенсивніше використати вас, як засіб миру в цьому неспокійному світі. Меджугор’є є знаком для всіх вас і закликом до молитви” (25. 04. 1992 р.) У своїх посланнях Марія називає себе „Царицею миру”.
Коли я пишу ці рядки, мені телефонує жінка-мати і просить: „Отче, дуже вас прошу молитися, бо мій син Анатолій у Слов’янську, їх там обстрілюють”. Потім мені стало відомо, що ця жінка телефонувала до всіх знайомих і просила, щоб вони молилися на вервиці. Пізніше виявилось, що в скорому часі бойовики припинили обстріл українських військ.
Із послань Пречистої Діви Марії стає зрозумілим, що сатана використовує всі сили і навіть війну, щоб зневірити людей.
На перший погляд, сатана через свою владу забороняє Греко-Католицьку Церкву, але не може її знищити, бо щира молитва вірних сильніша від диявольських сил. „От великий дракон червоний, який мав сім голів і десять рогів і на головах його сім діадем; хвіст його зволік третину зір з неба і поверг їх на землю” (Одкр. 12, 3-4).
З дияволом вступив на боротьбу з вервицею в руках святий Іван-Павло II. Коли Святіший Отець перебував з візитом у Загребі, Марія у своєму посланні говорить: „Дорогі діти! Сьогодні єднаюся з вами в особливий спосіб, просячи про дар присутності Мого найулюбленішого Сина (тут мається на увазі Івана-Павла II) у вашій країні. Моліться, кохані діти, за здоров’я Мого найдорожчого Сина, Який страждає і якого Я вибрала на ці часи” (25. 08. 1994 р.).
Ми мали дійсно Папу, як ізраїльтяни у свій час Мойсея, який розмовляв з Богом. Це був муж молитви. Куди б, у яку країну не їхав святий Папа, найперше приклоняв свої коліна і щиро молився за народ, до якого він прибув.
Незважаючи на велику працю і свої обов’язки, Він знаходив час на молитву, наслідуючи таким способом Спасителя Ісуса Христа. „Уранці ж іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився” (Мр. 1, 35).
Приїхавши в Україну, Іван-Павло II зізнається у Києві: „Я довго очікував цього візиту й ревно молився, щоб він міг здійснитись. Нарешті з глибоким хвилюванням і радістю я зміг поцілувати улюблену землю України. Дякую Господеві за цей дар, яким Він мене сьогодні обдарував” (Київ, 23. 06. 2001 р.).
Для України і для світу це було чудо, що до нас завітав Папа. Він називає нашу землю улюбленою. З України Він поїхав з великим задоволенням і говорив, що не перестає молитися за нас.
Без сумніву, сьогодні великий і святий Папа на небі молиться за наш український народ. Можемо сміливо сказати, що Він є нашим заступником на небі. Тому сьогодні у ці тривожні дня молімося до свого любимого Папи Івана-Павла II за мир і спокій для нашої держави України.
Теракт на площі св. Петра, де Іван-Павло II пролив свою кров, не був випадковим. Це справжнє провидіння Боже. Він був добре підготовлений диявольськими спецслужбами. Але Мати Божа рятує його. Тож Іван-Павло II дякує за порятунок Матері Божій з Фатіми. Через рік він зустрічається з терористом Алі Агджою у в’язниці, щоб пробачити йому злочин. Той запитав Папу: „Знаю, що цілився добре. Як сталося, що ви живі? Знаю, що постріл був смертельний, тоді чому не вбив? Що це таке: чому всі повторюють „Фатіма”? Що це за свято було у вас?” Папа відповів, що це було свято Фатімської Матері Божої. Тоді в’язень сказав: „Значить, це Вона вас врятувала. Я сприймаю цей знак віри, як втручання Діви Марії в даний момент історії”.
Комуністичний атеїзм з Москви планомірно знищує віру, а найперше Католицьку Церкву. На захист Христової віри стає Іван-Павло II. Де тільки він приїздить, закликає людей цієї країни: „Відкрийте Христові двері”.
Крах комунізму не змінив суттєво мислення політичних сил Росії. Є навіть загроза нової світової війни. Прощаючись з Україною, Папа сказав: „Дякую тобі, Україно, що оборонила Європу невтомною та героїчною боротьбою проти загарбницьких орд” (Львів, 27. 06. 2001 р.).
Україна знову зіштовхнулась із навалою зі Сходу. Де шукати допомоги? У ХХ столітті всі Папи Римські були не байдужими до України і молилися за неї, а особливо Іван-Павло II. Сьогодні на небі він також молиться за нас. Це великий Папа і святий, і ми повинні постійно звертати свої очі до нього, як до свого святого, котрий так щиро любив Україну, як і найперше любив свою рідну Польщу.
За Україну молився і молиться Папа Венедикт та теперішній Папа Франциск. Хіба ми можемо говорити, що Папа не наш? На жаль, ми, українці, і тут поділилися: одні в ектеніях голосять „за нашого Папу”, інші оминають слово „нашого”. Для чого? Чому Папа не наш?
Дорогі брати і сестри, шукаймо допомоги у святого Івана-Павла II, у святих і блаженних українського народу, а найбільше звертаймо свої молитви до Цариці Неба і Землі, до Цариці миру Пресвятої Богородиці.
У вісімдесятих роках минулого століття комунізм поширився по всьому світі і загрожував та навіть був трагедією для Церкви. Зустріч Папи з сестрою Луцією, котрій являлася Мати Божа у Фатімі, змушує Івана-Павла II посвятити світ і Росію Непорочному Серцю Марії, що відбулося на площі св. Петра у Римі 25 березня 1984 року.
За словами о. Франциска Бляхницького, добро і зло – Фатіма і Кремль: це дві столиці, перша – Марії, друга – її ворога диявола. У Москві ще й досі лежить непохований Ленін, у якому діяв дух сатани.
Здавалося, що вже нічого не зупинить безбожної ідеології Кремля. Боротьба з Богом у Радянському Союзі набрала надзвичайних вимірів, починаючи від космонавтів аж до доярок на селі. „Бог – мій особистий ворог”, – говорив Ленін. Так говорили і його послідовники, вірні ленінці.
Папа Іван XXIII, сьогодні святий, казав: „Князь цього світу (Люцифер) завжди боровся з Богом. Але нині борня добра зі злом охопила цілий світ”. Якщо на сьогодні ще поклоняються ідольським пам’ятникам Леніну, то за тим стоїть диявол. Він не міг не мститися, коли в Україні відбувався „ленінопад”, тому він всіма силами старається принизити український народ: війною, вбивствами, захопленням територій і постійною брехнею.
Багато говорять про так звані фатімські таємниці, зокрема про третю таємницю. Під час прощі до Фатіми у 1982 році, де Папа Іван-Павло II дякував Фатімській Богородиці за своє оздоровлення після теракту, він сказав: „Хочете, аби відкрити вам третю таємницю? Це просто, і ніякої таємниці тут нема. Моліться, моліться багато, щодня відмовляйте частину вервиці”.
Матір Божа засвідчує у посланнях, що від молитви на вервиці залежить не лише особиста доля окремих людей, але й ситуація в світі в цілому.
Молитва на вервиці – це чудовий дар Божий всіх часів і має надзвичайно велику силу. Під час своїх об’явлень в Люрді, у Фатімі, в Меджугор’ї Пречиста Діва Марія запрошує в особливий спосіб молитися на вервиці. Чому? Марія завжди знаходиться в оточенні ангелів і постійно з ними молиться за нас, людей. І коли ми відмовляємо „Ангельський привіт”, то разом з Марією і ангелами виступаємо проти злих диявольських сил, які втрачають свій вплив над світом.
Молитва на вервиці повинна нині об’єднати всіх нас, українців. Та диявол і тут не спить. Можна від багатьох почути, що це не наше набоженство, у нас цього не було і таке інше... Диявол бушує і буде бушувати в Україні, якщо його не зупинити молитвою і постом.
Через три роки виповниться сота річниця Об’явлень у Фатімі. У повчаннях святого Івана-Павла II, пророка наших часів, знаходимо слова про те, що наближається апокаліптична перемога Жінки над змієм. „Урешті моє Непорочне Серце переможе!” – скільки надії в цих останніх словах Фатімського послання.
Від імені Синоду Єпископів Глава УГКЦ Верховний Архієпископ Святослав запрошує всіх українців доброї волі до молитви і посту. Постити стараймося згідно з нашими можливостями, а молитися можемо завжди, особливо на вервиці. Вервичку можна відмовляти всюди: вдома і в храмі; коли йдемо пішки чи їдемо потягом; стоїмо в черзі чи чекаємо на зупинці; пасемо худобину на пасовищі чи працюємо на городі; серед людей і на самоті, будучи в радості тоді, коли сумуємо. Вервичка завжди повинна бути з нами з самого ранку до пізнього вечора, і коли лягаємо спати, вона повинна бути поруч з нами як відповідна зброя проти диявола.
Дорогі брати і сестри, ніколи не втрачаймо надії і уповання на Боже милосердя та на заступництво Пречистої Діви Марії. Мир і спокій в Україні буде, бо „істинно, істинно кажу вам: чого б ви тільки попросили в Отця, Він дасть вам в моє ім’я” (Ів. 16, 23).
Відрадним є те, що з 2009 року у Фатімі діє місійна станиця отців Василіян, де отці обслуговують паломників як з України, так і з поселень. У свій час Генеральний Настоятель отців Василіян звернувся з листом-проханням про дозвіл на будову монастиря та церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці до місцевого єпископа Лейрії-Фатіми Дон Антоніо Марто. Дозвіл отримано 23 травня 2013 року. Тепер у першу чергу потрібно купити землю і почати процес будівництва, для якого збирають пожертви. Це є бажанням Пречистої Діви Марії, щоб українці були присутніми у Фатімі і молилися за навернення Росії й України до Бога, і за мир та спокій в Україні і всьому світі.
о. Мелетій БАТІГ ЧСВВ http://novazorya.if.ua
