Днями з'явилося інтерв'ю о.Тихона Кульбаки про те, що було з ним в період перебування полоні терористів. Фізичні і психологічні тортури, пов'язані з його віросповіданням, плюс вимога перейти в Московський патріархат. У полон його взяла "Російська православна армія".
Православна. Розумієте? І це "православ'я" чітко прив'язане до Московського патріархату. Розумієте? Що спільного у УПЦ МП і "Російської православної армії"? Правильно, Московський патріархат.
Митрополит Онуфрій Березовський колись вельми необачно сказав, що "і там, і там - наша паства". І в українських військах, і в "ополченських". Ваша паства? Ось, приймайте посилочку.
З милості Божої, протримавши о.Тихона 10 днів, православні Московського патріархату терористи відпустили його живим. Подробиці цього полону жахають. І, порівнюючи розповідь о.Тихона з розповідями інших очевидців "відміссіонерування і окатехізування" "Руською православною армією", будемо вважати, що цей бранець ще легко відбувся.
Напрошується саме елементарне етичне рішення: принести публічні вибачення перед отцем Тихоном від імені ВСІЄЇ УПЦ. Якщо вже вся УПЦ декларує, що вона проти тероризму. І тут почалося.
"Так ці терористи не наші!" Як не ваші? Ось інтерв'ю відомого політправославного екстреміста Ігоря Друзя: "Нас окормляли місцеві священики, які одночасно служили на своїх парафіях і приходили підтримувати нас. Більшість православних священиків по всій Україні за нас ... Більшість ополченців православні та церковні люди, які регулярно сповідаються і причащаються. Вперше за сто років виникла православна армія з російських людей". Ваш чоловік? А то! Благословення отримував на безглузді хресні ходи з Лаври.
Наступний "приголомшливий" контраргумент, чому УПЦ не зобов'язана вибачатися перед колишнім полоненим: "А он у нас на Волині розкольники відібрали храм і побили парафіян і не вибачилися перед ними!". Чудове виправдання. Так УПЦ ж не вважає Київський патріархат церквою в принципі. З яких пір УПЦ стала, як у Еріка Берна, вимінювати злочини своїх чад на бонуси від агресії в її власну адресу (часто агресії заслуженої)?
Третій аргумент: "А чого це УПЦ повинна вибачатися за цих терористів? Ось у нас на парафії всі проти "Русского мира", ми гроші збираємо на АТО і т.д.". Ну, це взагалі інфантилізм якийсь. Все більше УПЦ на всіх своїх рівнях свідчить про те, що єдиним цілим вона не є. Кожен готовий відповідати в кращому випадку за пришиті особисто гудзики, а зовнішній вигляд всього піджака цим фрагментарним свідомістю просто не бачиться. Все з високою точністю нагадує відому ситуацію зі зниклими з вагона свинями, коли транспортна, водна і звичайна міліція спихали один на одного «глухар». В результаті за свідченнями «очевидців» свині клином увійшли у води Фінської затоки і попливли в район Кронштадта. Так і в УПЦ. У єпископату є чітке розуміння «своєї території»: «за події на території іншого єпископа УПЦ я особисто відповідальності не несу». І в кінцевому результаті ніхто не несе. Дитячий садочок.
Всі 23 роки УПЦ свою церковність усвідомлювала через одну-єдину призму - Московський патріархат. Саме він дозволяв їй бути церквою в тій мірі, в якій був нею сам. Іншими словами, свою церковність (і церковну свідомість відповідно) віруючі, клір і єпископат УПЦ делегували "центру". Тому будь-які спроби викликати власну християнську церковність УПЦ наштовхуються на нерозуміння й відсіч. Ну, немає у неї церковності без дозволу Московського патріархату! Просто немає! 23 роки люди грають в церкву. І почали вже перегравати, перетворюючись на якусь трагікомічну бабцю, якій в силу специфічного амплуа пробачать будь-які кривляння і гримаси.
Тетяна Деркач / http://cerkva-nv.com
