Родина Гафарових з Гадяча вже сім років з перервами спостерігає явища полтергейсту.

— Сиджу, дивлюся телевізор. Раптом двері напроти мене самі собою відчинилися й зачинилися. Потім — наступні. Тоді штора відсунулася... І так кілька разів. Можливо, я й не звернув би на це уваги, якби двері відчинялися від протягу. Але на них стоять ручки, які потрібно натискати вниз. Стало не по собі... «Та в тебе «дах» поїхав!» — покрутив пальцем біля скроні мій старший брат, коли я розповів йому про це, — Васиф Гафаров згадує, з чого все почалося.
З тих пір минуло вже майже сім років, але тільки нещодавно чоловік довів і братові, і решті скептиків, що в його будинку живе барабашка. Хоча доводити нічого не збирався. Барабашка сам «засвітився».

«Сестра дружини боялася в нас спати — їй здавалося, що біля неї на ліжку хтось сидить»

На Полтавщині 39-річний азербайджанець Васиф Гафаров живе вже майже 20 років. Приїхав у гості до брата, який після служби в армії одружився тут, та й сам залишився. Створивши власну родину, осів у Гадячі. Спочатку Васиф з Юлею знімали квартиру, а, підзбиравши грошей, купили пустуючу хату якраз напроти міського цвинтаря.
Коли у відремонтованому будинку стали відбуватися незрозумілі речі, родина довідалася, що раніше, може, сто, а може й двісті років тому, на тому місці, де знаходиться їхній двір, теж був цвинтар. А перед ними тут жили знахарка, після неї — дуже набожна жінка, родичка якої й продала їм хату. Але коли оселився в ній домовик, Гафаровим невідомо.
Васиф розповідає, не один він помічав дива. Кілька разів їх із дружиною серед ночі будила її молодша сестра, котра три роки, поки вчилася в Гадячі, мешкала в них. «Я відчуваю, поруч зі мною хтось сидить на ліжку», — лякала Олена родичів. Господар ішов у її спальню, вмикав світло, перевіряв, чи є там хто-небудь, і заспокоював дівчину: «Тобі здалося».
У подібних випадках рекомендують освятити житло. Гафарови запросили православного священика, і на кілька років у їхньому помешканні запанував спокій. Шум-гамір знову піднявся після того, як сімейство добудувало кілька кімнат. У подружжя народилася друга дитина, і їм потрібно було розширювати площу. Чи то дух, який дрімав десь поруч, потривожили при цьому, чи то він знову осмілів, тільки повернувся.
— Сидимо якось на кухні за столом, вечеряємо, — приєднується до розмови Юлин брат, Ігор Смирнов. — І раптом напіврозібраний вантажний «Мерседес», що взагалі сигналити не міг, починає сигналити. Раз — «фа», і ще кілька разів «фа-фа». Ми тільки переглянулися і відразу вибігли на подвір'я. Скрізь все тихо, машина закрита...
Господар говорить, домовик у них не злий, але дещо пустотливий. То, бувало, ящики з фруктами й овочами на складі (Васиф займається оптовою торгівлею) розкидає, то дверима почне гриміти, то посудом... Він намагається його задобрити й навіть знає його кулінарні пристрасті. Залишені для барабашки шашлики з м'яса й баклажанів на столі біля складу до ранку завжди зникають. Утім, не виключено, що їх з'їдають собаки, яких у Гафарових живе кілька. Але цього ніхто не бачив.
— Загадка в тому, чому домовик найчастіше заходить саме в останні двері на складі, — розводить руками брат Васифа, Спасет. — Може, тому, що там для нього їжі вдосталь?
— Не знаю, збіг це обставин чи ні, тільки в день, коли Україна поминала померлих під час Голодомору, ті двері ходуном ходили, — продовжує Васиф. — Ми на них замок не вішаємо, лишень прикриваємо. І от ці двері разів сто підряд туди-сюди відчинялися-зачинялися. Я, спостерігаючи за цим усім, думав, вони відлетять. Але нічого з ними, на щастя, не сталося.

Хотів вивести злодіїв на чисту воду, а спіймав барабашку

«Вам не страшно жити біля цвинтаря?» — часто запитують Гафарових знайомі. «Потрібно живих боятися, а не мертвих», — відповідають вони. Родина навіть ворота практично не зачиняє на своє подвір'я, тому що так зручно — сюди часто заїжджають вантажні машини то з товаром, то за товаром. Хтось вважає, що саме відчинені ворота й дозволяють безперешкодно проникати всякій погані в житло. Але самі господарі — люди працьовиті й чесні — переконалися в тому, що остерігатися треба саме людей.
Десь із півроку назад помітив Васиф, що в нього зникають кудись мішки з цибулею і ящики з огірками. Барабашка з ним ніколи так не жартував. Виявилося, його ж вантажники й крадуть. Одного разу серед ночі вирішив господар навідатися до складу. І тільки ввімкнув світло на веранді, як побачив двох чоловіків з поклажею на плечах. Третього — теж випадково — затримав уже на дорозі Ігор, повертаючись у цей же час додому. Васиф тоді пробачив злодіям, не став звільняти з роботи. Але вирішив, що потрібно вводити суворіший контроль. І встановив на складах відеоспостереження.
— Запис передається на монітор комп'ютера, — розповідає підприємець. — Якось, повернувшись із вантажем з Херсона, я заглушив машину й вирішив подивитися, що робиться в мене на складі. Включив комп'ютер, і в мене волосся сторчма піднялося. Я не боягуз (до речі, Васиф часто вживає у своїй ламаній російській мові українські слова — Авт.), але й не герой. Побачивши рух якоїсь яскравої плями, яка дуже швидко переміщалася туди-сюди, просто розгубився. Але не став бити тривогу і взагалі довго про це нікому не говорив. Спершу подумав, що я сильно втомився в дорозі й мені привиділося. Усе-таки, зібравшись із духом, вийшов на подвір'я, відчинив двері складу...
Як і слід було сподіватися, чоловік нічого підозрілого не побачив і, заспокоївшись, відправився спати. Але відтоді став пильніше стежити за записами. Відкрив архів, у якому вони зберігалися протягом місяця, і ще більше жахнувся. Виявилося, «воно» шмигає під ногами й над головами людей, які з'являються в складі, а ті поводяться, як сліпі кошенята.
Васиф саджає мене біля комп'ютера, який купив рік тому для сина, і відкриває папки одну за іншою. Те, що випадково залишилося зафіксованим на відео, здається неймовірним. «Це» — щось дуже рухливе й яскраво-біле, має тінь. Воно вривається у двері, починає метатися в закритому просторі — нагору, вниз, уліво, вправо — і зникає з поля зору. Щораз воно має різну форму — то круглу, то продовгувату, то схожу на пляму. А доньці глави сімейства Ельмірі, якій немає ще й п'яти років, пляма нагадує жучка. Ось видно, як у приміщення входить дружина Васифа, і біла пляма проноситься повз неї, ледь не зачіпаючи її, але вона на це ніяк не реагує. От з'явився Юлин брат, і пляма начебто виникає в нього з-під ніг. Молодий чоловік, однак, не звертає увагу...

«Змонтувати на комп'ютері таке неможливо!»

— Десь наприкінці листопада минулого року Васиф попросив зайти до нього розібратися з незрозумілими записами системи відеоспостереження, яку я в нього встановлював, — згадує 22-річний наладчик комп'ютерів Ілля Бондар. — Система налаштована на рух предметів, тож може фіксувати все, що завгодно. Але побачити таке я не очікував! Спочатку подумав, що це відблиск від інфрачервоного світла, яке дозволяє вести спостереження в темряві. Але звідки тоді в нього тінь і чому воно відбивається в шибці? До того ж, відблиск повинен був би падати на двері, а не метатися в усі боки. Я підрахував: за одну секунду пляма невідомого походження, влітаючи у двері, п'ять разів (!), змінює положення й форму, потім зникає. Зрозуміло, це не природне явище, а щось таке, що перебуває на грані реального й нереального. Але що? І тут я пригадую опис душі з науково-популярної книги Рената Гарифзянова й Любові Панової «Одкровення ангелів-хоронителів», яку саме читав: «Це кругла біла напівпрозора хмара». Виходить, ми спостерігаємо за польотом душі?
— А, можливо, це комп'ю-терний монтаж?
— Категорично заявляю: ні! Таке змонтувати неможливо чисто технічно — у комп'ютері Гафарових немає такої програми. Та й у родині ніхто детально не розуміється на комп'ютерах. І кому взагалі це потрібно?
Тим часом дванадцятирічний Ісмаїл Гафаров стверджує, що він бачив «білого жука», від якого виходило сліпуче світло, за вікном будинку. Одного разу ввечері він ішов на кухню, де сиділа мама, і тут таке трапилося.
— Я дуже злякався. Крикнув мамі: «Дивися, там дух»! — емоційно розповідає хлопчик. — Поки я кричав, дух стояв на місці, а як тільки мама піднялася — зник.
Тож на сімейній раді вирішено було знову покликати панотця, щоб він заспокоїв молитвами чиюсь неприкаяну душу. Панотець Стефан, виходячи з церковних канонів, стверджує, що це прояв нечистої сили, і її потрібно виганяти. Ой, що вчинилося під час освячення прибудованих кімнат!
— Панотець молився в спальні, а з кухні стали доноситися тріск, шум, дзенькіт заліза й битого посуду, — розповідає далі неймовірні історії Васиф. — Чесно кажучи, я подумав, що там і вікна повилітають, і стіни попадають. Поривався піти, подивитися, що відбувається, але родичі мене стримали. Яким же був наш подив, коли ми побачили, що все перебуває на своїх місцях!
А от дуже потішна кішечка, яку всі обожнювали, після освячення будинку раптом зникла й дотепер не з'являється. Отець Стефан пояснює це тим, що злий дух міг вселитися у тварину й прогнати її з місця. А, може, він жив у ласкавій кішці...
Як би там не було, більше місяця після цього камери відео-спостереження не фіксували нічого незвичайного. Гафарови навіть занудилися.
— Нам з мамою дуже схотілося побачити свого барабашку, — хитро мружить оченята Ельміра. — Сіли ми з нею біля комп'ютера і почали просити: «Барабашечко, з'явися! Ми тебе дуже любимо, ми з тобою будемо спати, ми нікому не скажемо...» І він почув нас!
Батько дівчинки з особливим задоволенням показує появу «вигнанця». Неймовірно, але хвилин через п'ять—десять після такого спілкування на екрані монітора спалахнула яскрава біла пляма у вигляді... сердечка. Випадковоий збіг чи чергова загадка?
Отець Стефан застерігає, що «дружба» зі злим духом може бути небезпечною. «Він з'являється там, де є гріх», — пояснює священнослужитель.
— Це типовий полтергейст, — впевнений викладач Полтавського аграрного коледжу управління й права Євген Терещенко, який уже чверть століття серйозно займається вивченням аномальних явищ і є автором багатьох науково-популярних статей на цю тему. — Полтергейст у перекладі з німецької мови означає «гучний дух», хоча духовного тут мало. Дуже часто він проявляється перекиданням або пересуванням предметів, стихійними загоряннями, різними голосами, які розповідають страшні речі... Але у вигляді світлої плями зустрічається дуже рідко. Існує близько двадцяти наукових гіпотез виникнення полтергейсту. Учені доводять, що це енергетичні фантоми, прояви земного магнетизму й так далі. Але особисто я вважаю, що це прояв іншої форми життя, іншого світу, іншої цивілізації, що існують паралельно з нашими. Розрахунки сучасних астрофізиків показують, що колись світ був єдиним, а потім відбулося його розшарування — на частинковий, матеріальний, енергетичний, духовний, які тісно пов'язані між собою. Лише людина залишилася двоєдиною — ми маємо фізичне тіло й душу.
Вважаю, що полтергейст — це хуліганство з боку когось із представників невидимого для нас світу. У них є добрі й злі жарти. Але втручання церкви не завжди призводить до втихомирення «хуліганів», навпаки, може викликати їхній гнів. Ще в хроніках Івана Грозного згадується, що в царській лазеньці завелися злі духи. Після того, як туди запросили священика, вони ще більше розлютилися і ще більше, ніж раніше, стали кидатися лазневими причандалами. «А ви догодіть їм, дайте їм пограти, хоча б карти покладіть», — порадили цареві мудреці. Так і зробили — і духи затихли...

За матеріалами Ганни Волкової, vechirka.pl.ua
http://anomaly.pp.ua/viewtopic.php?f=18&t=44&sid=4ed4004879876ff9d7f403a2e2180a64