Кожної неділі люди ходять до церкви, однак не завжди усвідомлюють мету цього. Якщо просто помолитись – то це можна зробити вдома, коли показати свою нову одіж – лицемірство. А якщо ж хочуть прийняти Бога в серце і жити Його заповідями, повинні примиритись з Ним у тайні Покаяння, визнавши свої гріхи. Це вимагатиме певних зусиль – однак стане першим кроком до спасіння. Що ж треба зробити, щоб сповідь була правильною та які її передумови?

1. Іспит сумління

"Святий Дух спонукає кожного „вникнути в самого себе” і відчути потребу повернення до Отця. Іспит сумління є (...) одним із найважливіших актів життя індивіда: в ньому людина стає перед лицем правди про власне життя і завдяки цьому бачить відстань, яка відділяє її вчинки від ідеалу”(Іван Павло ІІ).
Ми дуже часто відкладаємо сповідь на невизначений час через страх упокорення. В іспиті сумління і святій сповіді слід розрізняти „приниження перед Богом” від приниження „у власних очах і перед сповідником”. Слід зрозуміти, що смирення перед Богом ніколи не є приниженням людини. Коли визнаємо гріхи – в нас діє Дух правди, який визволяє.
Добре приготуватися до Тайни покаяння – означає пізнати себе і свої гріхи. Правдиве навернення починається тоді, коли людина усвідомлює свою велику гріховність перед Богом і має бажання змінитися. А щоб пізнати гріх, який вкорінився в душі, потрібна молитва. Завдяки їй ми зможемо зрозуміти, що гріх – джерело нещастя. Господь, давши людині свобідну волю, дуже шанує вибір людини, навіть якщо він гріховний. Святий Ігнатій Лойола пише, що джерело багатьох страждань нашого повсякденного життя – не хрест, який Бог нам послав, а гіркий плід гріха.
Віра є також складовою частиною іспиту сумління. Людина малої віри вважає, що чинить малі гріхи, з яких можна не сповідатись, а людина, яка взагалі не має віри, почувається безгрішною. Коли ми ще не бачимо наших гріхів, не піддаваймося сумнівам і розпачу, а ревно молімося й просімо більшої віри. Отримавши її, відкриємо зло наших провин. Зазвичай святі вважали себе найбільшими грішниками. Вони навчали, що святість полягає у визнанні навіть найменшого гріха великим злом.
Іспит сумління – важка молитва, оскільки торкається ран, спричинених нашими гріхами. Він буде поверхневий, якщо ми не захочемо признатися, що гріхом завдали страждань собі, ближньому і Богові. Гріх виявляє і відкриває крихкість людського існування не лише в духовному вимірі, але й психічному та фізичному. Гріх показує, як легко зранити людину, і як легко вона може зранити инших. Він не тільки ранить життя людини – часто навіть спричинює смерть. ”Заплата за гріх – смерть”, - каже апостол Павло (Рим 6,13).
Іспит сумління, що готує нас до сповіді, повинен змінюватися разом із змінами,
яких зазнає наше життя. Свідоме й щире практикування іспиту сумління стає своєрідним простором, у якому чимраз повніше усвідомлюємо діяльність Бога не лише в нас, але й у всій довколишній дійсності. Початок самостійного життя, більша відповідальність за себе, досвід дружби, кохання, шлюб, поява дитини, пережиття любові Бога – це лише окремі приклади можливих змін у людському житті, які повинні знайти своє відображення в іспиті сумління. Неможливо зрозуміти сенс і ціль іспиту сумління, якщо не прийняти факт любови Бога до людини.
Готуючись до Тайни покаяння через іспит сумління, ми повинні запитати себе:
1) Яке місце займає Бог у моєму житті?
2) Як я виконую Його заповіді і впроваджую їх у своє щоденне життя?
Підсумовуючи сказане, можна ствердити, що в іспиті сумління ми аналізуємо „заповідь любові” Ісуса Христа: „Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю, .... і ближнього свого, як самого себе. Більшої від цієї заповіді немає”.

2. Бог любить грішника

Через безмежну любов до грішника Син Божий став людиною і помер за наші гріхи. Тому тільки завдяки любові Бога людина може зрозуміти суть кожної провини. Гріхи і переступи є зрозумілими тільки тоді, коли вона вправляється в молитві, пості і читанні Святого Письма. Визнавши, що Бог – це безмежна любов, яка прийшла у світ в Ісусі Христі, ми зрозуміємо необхідність безперестанної внутрішньої переміни і очищення. У таїнстві покаяння Бог нам прощає - і це прощення не подібне до людського, бо є цілковитим – мовби й гріх не був вчинений. Ісус Христос знає про нашу грішну природу, тому ще бувши на землі, встановив тайну прощення. Таку владу Він доручив апостолам: „Кому відпустите гріхи – відпустяться, кому ж затримаєте – затримаються”. Пізніше цю владу отримали пресвітери (священики). Господь першим виходить назустріч, подає руку прощення, даруючи нам свою батьківську любов. Проте ми, очищені від гріховного бруду, мусимо відповісти взаємністю. Звільнення від провин, чистота сумління – це не тільки плід наших дій, але й прямий наслідок зустрічі грішника з Отцем, який завжди прощає. 

3. Жаль за гріх

Після гріха до людини приходить розчарування, а разом з ним - спокуса відчаю. Правдивий жаль за гріхи не має нічого спільного з відчаєм. Відчай гірший від самого гріха. Яскравим прикладом цього є два апостоли: Петро і Юда Іскаріот. Один, впавши у відчай, прирік себе на смерть, другий, покаявшись у скоєному, спасся, навіть став найвищим серед усіх апостолів, отримавши від Ісуса Христа "ключі від Царства Небесного”. У стані збайдужіння і відчаю спокуса немовби говорить: „ Дивись, що ти накоїв. Мусиш загинути. Ти не спасешся.” Тоді людина починає ховатися від людей і Бога, стає нещирою і замкненою в собі. Відкладання сповіді часто буває ознакою того, що особа піддалася спокусі збайдужіння і втечі від Божого милосердя.
Жаль – це свідоме визнання гріха як найбільшого зла проти ближнього і Бога. В іспиті сумління ми повинні аналізувати кожний гріх через його нищівну дію щодо ближнього, Бога і себе. Також потрібно поставити собі запитання, від усвідомлення яких залежатиме подальше духовне життя:
1) Визнаю щиро свої гріхи чи виправдовую їх на свій лад?
2) Обіцяю поправитись чи надалі грішитиму?
Збуджуючи жаль за гріхи, важливо не зосереджуватися на них самих, а, розпізнавши і визнавши їхнє зло, відірватися - щоби побачити милосердного Отця, який пригортає до свого Серця блудного сина. Безодня жалю за гріхи кличе до себе безодню Божої доброти і милосердя.

4. Постанова виправитися

„Визнання гріхів повинно поєднуватися зі щирим рішенням не повторювати їх у майбутньому. Якщо б виявилася відсутність такої налаштованости душі, то не можна було б реально говорити про розкаяння” (Іван Павло ІІ).
Постанова виправитися не є „додатком” до Тайни покаяння – вона природно випливає з його суті, тому що сповідь не зводиться лише до розповіді про моральні слабкості. Визнання гріхів – символ розриву з ними. Коли ми щиро каємося в наших гріхах, „Господь радіє нами, організовує бенкет, скликаючи на нього всі небесні сили. Бере на рамена заблукану овечку і приносить її до Отця свого”, – пише Серафим Саровський у слові „Про Покаяння”.
„Визнання гріхів без покори є непотрібним, або, ще гірше, зухвалим відновленням права їх чинити”, – стверджує Іван Павло II. У Тайні покаяння особа має визнати, що не лише згрішила, але й вирішує, як боротися з гріхом. Святий Ігнатій у „Духовних вправах” звертає увагу на те, що правдива боротьба з гріхом можлива завдяки Божій благодаті, і заохочує в кожному іспиті сумління „постановляти поправитися Його благодаттю”.

Таїнство покаяння і примирення є особливим і найбільшим дарунком Бога людині, де вона, зранена власним гріхом, може повністю відкрити своє серце на оздоровлюючу силу Христової любови і висловити Йому все те, що її болить і мучить.
Найбільше нас завжди болить те зло, яке ми вчинили своїм ближнім, а найперше собі. Ми страждаємо, коли инші звинувачують нас в чомусь, але найгірше тоді, коли нас звинувачує власне сумління. Стараймося жити так, щоб сумління було чисте і перед Богом, і перед людьми.
Хай кожен візьме до серця слова Святішого Отця Івана Павла II в цей рік Пресвятої Євхаристії: „Нехай упродовж цього року ніхто не ухиляється від зустрічі з Отцем. Нехай не поводиться, як старший брат з євангельської притчі, котрий не хоче увійти в дім, щоб святкувати разом з иншими. Радість прощення повинна бути сильнішою і більшою за всі рани. Милосердний Отець не порахує нам гріхів, за які ми щиро розкаємося. Сьогодні Він творить все нове, а Його прощаюча любов заповідає прихід нового неба і нової землі. Тому нехай оживе віра й зросте надія, нехай любов розпочне нові справи, щоб з новою енергією давати християнське свідчення у світі нового тисячоліття.”

Короткі вказівки з Катехизму про Сповідь

Тайна покаяння – це велике таїнство божої любови й милосердя до грішника. Бо коли ми, обмиті з наших гріхів у хрещенні та обдаровані освячуючою божою ласкою, знову чинимо зі злоби чи немочі гріхи, Господь не відкидає нас і не відвертається, але готовий знову нам кожночасно простити (див. Лк. 15,1232). Але для одержання його прощення, треба мати біль душі за наші гріхи, покаятися і постановити жити з Христом. Відтак визнаємо наші провини перед священиком і через його уста одержуємо прощення наших гріхів. Це і є сповідь, яку встановив по своїм воскресенні Христос, кажучи до апостолів, а через них до їхніх наслідників: "Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж задержите – задержаться” (їв. 20,2223).
Якщо б не було священика, можемо зробити в собі почування глибокого душевного болю та постанови не губити божої благодаті і при найближчій нагоді ісповідати свої гріхи перед духовним отцем. А в наглім смертельнім випадку треба пережити в серці глибокий жаль за свої провини і переблагати Бога, віддаючи себе вповні в його руки, бо він справедливий суддя, але над усе –наш люблячий і милосердний Батько.

Приготування до сповіді

Що треба зробити, щоб наша сповідь була добра?

1. зробити іспит совісти;
2. збудити в собі жаль за гріхи;
3. постановити поправитися;
4 визнати гріхи перед священиком у сповіді;
5. відбути покуту, яку завдав сповідник.

Як. робимо іспит совісти?

У молитві до Святого Духа просимо за добре переведення іспиту совісти і за ласку доброї сповіді.
Опісля пригадуємо собі: коли ми відбули останню важну сповідь, чи не забули якого гріха і чи відбули задану покуту.
Потім переходимо по черзі заповіді божі і церковні та різні роди гріхів, і застановляємося, чи ми не провинилися проти котроїсь заповіді словом, ділом, думкою, або залишенням доброго діла. При тяжких гріхах треба пригадати собі їх число, а якщо це неможливе, тоді бодай приблизно, як часто на тиждень, на місяць, на рік ми їх допускалися. До того ж треба собі пригадати обставини, час, місце, ціль, а також особи й середовище, серед якого ми гріх учинили, бо бувають такі обставини, що зміняють рід гріха, або з легкого роблять гріх тяжкий.
Коли ми пригадали собі всі гріхи, тоді збуджуємо в душі щирий жаль за них і постанову поправи, а відтак можемо вже приступити до сповіді.

Чи іспит совісти робимо тільки перед сповіддю?

Добрий християнин робить іспит совісти щовечора, поки піде на спочинок, бо кожної хвилини треба бути готовим на смерть. Такий вечірній іспит совісти показує нам правдивий образ нашої душі і справжню нашу вартість перед Богом.

Що значить жалувати за гріхи?

Жалувати за гріхи значить збудити в душі біль (не тільки казати словами), що ми Бога зневажили, і відчути обридження до своїх гріхів. Досконалий жаль походить з любови до Бога, що його ми зневажали, і до Ісуса Христа, якого своїм гріхом ми розпинаємо, як каже се. Павло. Жаль, однак, є недосконалий, коли боліємо душею тільки тому, що ми через гріх втратили небо, а заслужили собі на пекло.

Чи сповідь є важна, якщо ми навмисна затаїли тяжкий гріх?

Така сповідь є неважна, і через неї допускаємося нового, дуже тяжкого гріха: святотатства.

Що робимо, коли ми забули визнати тяжкий гріх на сповіді?

У такім випадку сповідь є важна, і ми не маємо обов’язку її другий раз повторяти. Вистачає, як ми той гріх визнаємо на нашій наступній сповіді.

Як часто сповідатися?

Маємо обов’язок принайменше раз на рік, або в небезпеці смерти, визнати на сповіді тяжкі гріхи, як також бодай раз на рік, коло Великодня, чи то в годині смерти, прийняти святе причастя.
Поза тим Церква заохочує вірних, бо це для них дуже корисне, сповідатися більше разів, навіть і з менших провин, званих повсякденними гріхами, і якомога частіше, а навіть щоденно, причащатися.

Взірець доброї сповіді

Молитва до Святого Духа
Царю небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душi наші.

Молитви перед обрахунком совісти
Вселаскавий і преблагий Господи! Ти не хочеш смерти грішника, але хочеш, щоб він навернувся до Тебе і жив. Ти завжди готовий простити грішникові і прийняти його розкаяного до своєї ласки. І я, грішний (грішна), хочу відкрити перед тобою своє серце.
Як блудний син, обтяжений всякими гріхами, приходжу покірно і з повним жалем до найліпшого Отця, і прошу:
"Отче, милостивий будь мені, грішному (грішній). Я згрішив, Господи, перед тобою, і не гідний (гідна) зватися сином твоїм (дочкою Твоєю). Согрішив (согрішила) я, Господи, прийми мене, що каюся”.
Подай мені, Господи, свою ласку, просвіти мій розум, щоб я бачив (бачила) мої гріхи; розбуди в серці правдивий жаль і допоможи мені щиро висповідатися.
Духу Святий, пошли мені благодать з висот і просвіти мій розум, щоб я всі мої гріхи спізнав (спізнала). Поруш моє серце, щоб я щиро жалував (жалувала) за них і укріпи мою волю, щоб я своє життя направив (направила) і одиноко Тобі, Богу небесному, служив (служила).
Пресвятая Богородице, змилосердися надо мною і випроси мені правдиве розкаяння.

Іспит совісти

Пригадую собі, коли я останній раз сповідався (сповідалася) і чи не затаїв (затаїла) якогось гріха. Котрий гріх затаїв і скільки разів? При кожнім тяжкім грісі пригадую собі, скільки разів я допустився його.
1-ша божа заповідь: Нехай не буде в Тебе чужих богів
Чи сумнівався (сумнівалася) в правдах віри і такі сумніви творив перед кимсь іншим? Стидався відверто визнавати свою віру? Мовчав, коли хтось говорив проти Церкви і віри? Занедбував молитви? Як поводився під час богослуження? Належав до атеїстичних організацій?
2-га божа заповідь: Не взивай намарне імени Бога
Чи вимовляв без пошани ім’я Бога або святих? Кляв? Насміхався з релігійних обрядів? Вживав святих слів до жартів? Присягав криво? Нищив священні, церковні речі?
3-тя божа заповідь: Пам’ятай день святий святкувати
Чи опускав Службу Божу в неділі і свята? Як часто? Працював тяжко в неділі або свята без конечної потреби? Занедбував краще пізнати правди християнської віри?
4-та божа заповідь: Шануй батька твого і матір твою
Чи зневажав своїх батьків, родичів, учителів та настоятелів, смутив їх, був їм неслухняний, невдячний? Бажав їм злого, говорив зле про них, чинив їм кривду?
5-та божа заповідь: Не вбивай
Чи вдіяв комусь шкоду в здоров’ю, брав участь у бійці, розбуджував ненависть, бажав комусь зла, проклинав, був мстивий? Давав комусь соблазн, намовляв до гріха? Уживав наркотики або давав їх комусь? Вкоїла аборт або причинився до нього?
6-та і 9-та божі заповіді: Не чужолож;
Не пожадай жінки ближнього твого
Чи любувався в нечистих думках, оглядав непристойні образки? Говорив сороміцькі слова? Чи при дітях? Учинив безстидні діла, сам чи з кимсь, і як часто? Приставав з безсоромними людьми? Читав неморальні книжки? Розбив комусь подружжя? Був у домі розпусти? Сумлінно сповняв свої подружні обов’язки?
7-ма і 10-та божі заповіді:
Не кради; Не пожадай нічого, що є власністю твого ближнього
Чи вкрав щось? Ошукав когось? Робив легкодушно довги, витрачав гроші на непотрібні речі? Завидував комусь? Скривдив когось? Направив заподіяну шкоду, віддав позичену або знайдену річ? Вкоїв якусь несправедливість?
8-ма божа заповідь: Не свідчи ложно на ближнього
Чи говорив неправду, виявляв без потреби чужі хиби? Посуджував несправедливо? Обмовляв, брав участь у сплетні? Виявив чужу тайну, образив кого?
Церковні заповіді
Чи ламав піст? Опускав молитву? Пропустив великодню сповідь або святе причастя? Брав участь у гучних забавах у забороненім часі? Читав злі і пусті книжки, часописи; давав їх іншим читати?
Головні гріхи
Чи був гордий? Понижував інших? Радів з чиєїсь шкоди або нещастя? Був п’яний? Був лінивий?

Жаль і постанова поправитися
Господи, Ісусе Христе, Спасителю мій! Прости мені мої гріхи, У своїй безконечній доброті Ти сказав, що не хочеш смерти грішника, але чекаєш, щоб він навернувся і жив. Ти, Милосердний, не хочеш моєї загибелі і кожним словом своєї божественної науки кличеш мене до спасення. Прийми ж моє щире каяття, бо з цілого серця жалую за свої гріхи і гиджуся ними.
Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній).
Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.
Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

Сповідь

Роблю знак хреста і вітаю отця сповідника словами:
Слава Ісусу Христу!
Останній раз сповідався (сповідалася) (тут кажу коли). Зневажив (зневажила) Бога такими гріхами...
Вичисляю гріхи, так як я їх собі пригадав (пригадала) в іспиті совісти.
Відтак кажу:
Жалую з цілого серця, що, я своїми гріхами зневажив (зневажила) Бога.
Священик подає мені науку і завдає покуту. Відтак подає мені розрішення, а я, хрестячись, молюся:
Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній).
Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.
Без числа нагрішив (нагрішила) я. Господи, прости мені.
Коли священик уже дав розрішення, роблю знак хреста і, дякуючи, відходжу та відбуваю покуту.
Молитви священика над каянником
Господи Боже спасення рабів твоїх, милостивий, і щедрий, і довготерпеливий! Ти оболіваєш над нашими злобами. Ти не хочеш смерти грішника, але щоб він навернувся і жив.
Сам і нині умилосердися над рабом твоїм (рабою Твоєю) [ім’я] і подай йому (їй) образ покаяння, прощення гріхів і відпущення, прощаючи йому (їй) всяке прогрішення, вольне і невольне;
Примири і з’єднай його (її) зі святою Твоєю Церквою в Христі Ісусі, Господі нашім, з яким Тобі належить влада і велич, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Молитва розрішення
Господь і Бог наш Ісус Христос, благодаттю і щедротами свого чоловіколюбія, нехай простить Тобі, чадо, "всі прогрішення твої; і я, недостойний єрей, властю його, мені даною, прощаю і розрішаю Тебе від усіх гріхів твоїх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Молитви по сповіді
Безконечно милосердний Господи, дякую Тобі з цілого серця, що Ти простив мені мої гріхи і очистив мою душу. Допоможи мені, Господи, щоб; я назавжди став (стала) Твоєю доброю й вірною дитиною. На майбутнє постановляю не грішити та уникати всього, що мене доводить до злого.
Дякую Тобі, найдорожчий Спасителю, що Ти установив святу тайну покаяння для нещасних грішників. Відтепер хочу радо й вірно Тобі служити, сумлінно виконувати всі мої обов’язки, поборювати спокуси до гріха та опановувати всі пристрасті.
Навчи мене, Господи Ісусе, гаряче бажати і охоче виконувати все те, що Тобі є миле. Пошли мені ясне пізнання того, чого від мене жадаєш, і зміцни волю й силу все те виконувати. Захорони моє серце перед спокусами і навчи мене пізнати твою волю і вірно сповняти її в моєму житті. Господи Ісусе Христе, умилосердися надо мною.
Пречиста Діво, Богородице, Маріє. Поможи мені якнайкраще виконувати божу волю, так як Ти це робила; Будь моєю заступницею перед Богом.
Покаянні молитви з Канону св. Андрея Критського
1. Іди, окаянна душе моя, зі своїм тілом: сповідайся Творцеві Твоєму і принеси Богові в розкаянні сльози.
2. Отче! Змалку переступаю твої заповіді, і в гріхах та в лінощах проминуло життя моє. Тому кличу до Тебе: Поможи мені своєю ласкою бодай тепер підвестись із моїх гріхів.
3. Подай мені, Спасе, руку, як колись Петрові, і виведи мене, Боже, з гріховної безодні. Ласку й милосердя своє подай мені, за молитвами Пречистої Матері, що родила Тебе в чистоті, і всіх святих.
4. Мене, що припав духом перед дверми твого милосердя, Спасе, не відкинь, як непотрібного слугу, у вічну погибіль, але перед смертю ще даруй, Чоловіколюбче, прощення моїх гріхів.
5. Агнче Божий, що зняв гріхи зі всіх людей! Здійми і з мене великий тягар моїх прогрішень і, як милосердний, даруй мені сльози покаяння.
6. Ти, судде й серцевідче мій, що маєш знову прийти з ангелами судити ввесь світ, поглянь милостивим, оком на мене. І хоч я більше згрішив (згрішила), ніж усяка інша людина, не відкинь, а помилуй мене, Господи. Амінь.

Підготував Орест Прокопович

http://livingrosary.org.ua/