Військовики-християни, які покликані захищати своїх співвітчизників, не мають забувати, що у військовій ситуації діють ті самі людські норми й заповіді Божі, що і в мирний час, та що попри військовий обов’язок вояки мають керуватися передусім християнським принципом любові до ближнього й у кожному конфліктному випадку докладати всіх зусиль до пошуку миру.
Католицька Церква в Катехизмі Католицької Церкви (23072314) визначила, яким має бути ставлення християн до війни й уживання військової сили.
П’ята заповідь забороняє добровільне знищення людського життя. оскільки кожна війна приносить горе і несправедливість, Церква наполегливо заохочує кожного молитися і діяти, щоб Божа доброта звільнила нас від стародавнього рабства війни.
Громадяни, а особливо представники державної влади, покликані докладати зусиль, щоб уникнути війн. «але доки існуватиме небезпека війни і не буде компетентної міжнародної влади, наділеної достатніми силами, доти не можна відмовити урядам, після вичерпання всіх можливостей мирного врегулювання, права на законний захист» (КДЦ «Gaudium et spes», 81).
Треба прискіпливо визначити точні умови законного захисту за допомогою військової сили. серйозність такого рішення підпорядковує його серйозним умовам моральної законності. Це допустимо, якщо:
• шкода, завдана агресором нації чи спільноті націй, була тривалою, важкою і безперечною;
• усі інші засоби для покладання цьому краю виявилися неможливими
чи безуспішними;
• обґрунтовані можливості успіху ;
• використання зброї не спричинить більшого зла, ніж лихо, яке слід усунути. оцінюючи ці умови (це повинні робити компетентні органи влади), слід враховувати потужність сучасних засобів руйнування.
Ті, хто присвячує себе служінню Батьківщині через військову службу, є слугами безпеки і свободи народів. якщо вони вірно виконують свій обов’язок, то сприяють загальному добру і підтриманню миру.
Водночас державна влада повинна відповідним способом подбати про тих, кому сумління не дозволяє брати в руки зброї, зобов’язуючи їх іншим способом служити людській спільноті.
Слід пам’ятати, що моральний закон не втрачає своєї правомірності під час збройних конфліктів. «Факт, що війна розпочалась, не означає, що все стає дозволеним між сторонами, які воюють» (Gaudium et spes, 79).
Потрібно гуманно поводитися з мирним населенням, із пораненими солдатами та полоненими. свідомі дії, які суперечать правам людини та їх загальним принципам, а також накази, котрі змушують виконувати ці дії, є злочинами. а сліпий послух не є достатнім для оправдання тих, які виконують наказ. так, винищення народу, на¬ції чи етнічної меншини має бути засуджене як смертний гріх. Усі військові мають моральний обов’язок протистояти наказам про геноцид.
Молитовник військовослужбовця (PDF)