22 грудня 1833 р. в селі Єкатерининське Євецького повіту народилася Марія Олександрівна Вілінська у збіднілій дворянській сім’ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові.
На формування поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів, зокрема батьків Дмитра Писарева. У салоні її тітки К. Мардовіної в Орлі збиралися відомі письменники й фольклористи. Там Марія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, українським фольклористом і етнографам Опанасом Маркевичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. (Від прізвища чоловіка – літературний псевдонім письменниці.)
1851 1858 рр. під час проживання в Чернігові, Києві, Немирові, на Вінниччині Марія досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу.
1859 р. як автор збірки «Народні оповідання» у Петербурзі потрапляє в коло таких літераторів, як Шевченко, І. Тургенєв, М. Некрасов, О. Плещеєв, О. Писемський, польський поет і драматург Є. Желіговський. По-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема колишні кирило-мефодіївці В, Бєлозерський, М. Костомаров, П. Куліш.
1859 – 1867 рр. – перебування за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Італія, Франція). Марко Вовчок зустрічається з Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим, О. Герценом, Л. Толстим, Ж. Берном. Займається розповсюдженням революційних видань.
Після повернення в Петербург веде активне літературне й громадське життя, плідно співпрацює з журналом «Отечественньїе записки», де були надруковані її романи російською мовою («Живая душа», «Записки причетника», «Теплое гнездьішко» та ін.). У цей період Марко Вовчок займається перекладами.
За повість «Кармелюк» і оповідання «Два сини» Марка Вовчка притягнули до суду – письменниця їде з Петербурга.
Останні роки життя письменниця провела на Кавказі.
