Леся Українка дуже рано виявила нестримний потяг до музики. І мати, Олена Пчілка, придбала рояль, на якому з п’ятилітнього віку й почала вчитися грати дівчинка. Його потім у родині так і назвали «Лесин рояль».
Але люта хворість часто припиняла навчання. Застудивши ноги й руки зимовим хрещенським днем, дев’ятирічна Леся захворіла на туберкульоз кісток, що прикував її до ліжка. Іноді місяцями лежала вона з загіпсованими руками й ногою. І ось одного разу її тітка, Олександра Антонівна , яка вчила дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся, лежачи в ліжку, досить упевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт.
- Що ти робиш, Лесю? – запитала здивовано тітка.
- Граю… на роялі, - тихо відповіла дівчинка.
Очевидно, голова її була повна звуків, якими жила вона тоді.
Була зразком виняткової мужності
Ще зовсім малою, боячись хижих звірів, вона бігала місячної ночі в сусідній ліс, бажаючи побачити там оту мавку, про яку розповідала їй колись у ранньому дитинстві мати, і ніжний образ якої відтворила пізніше в поетичній «Лісовій пісні».
«Треба нищити хижаків»
Лесин батько якось привіз з полювання малу кізочку, що відбилася від матері. 12-літня Леся взяла кізку під свою опіку і незабаром так приручила до себе, що та бігала за нею, мов собачка.
Підрісши, кізка вискочила з садиби в сусідній ліс і там її розірвали вовки. Довідавшись про це, Леся спочатку гірко плакала, а потім, блиснувши очима, скрикнула:
- О, я б сама задавила того вовка враз!
- А ти ж, Лесю, зауважив їй хтось, була завжди проти полювання та й взагалі проти вбивства звірів.
- Ні, ні, треба нищити хижаків, щоб вони не змогли нищити отакеньких, слабших за себе! – палко вигукнула дівчинка.
Мислила музичними образами
Леся Українка часто мислила музичними образами. «Хмарки пливли і пливли крізь місяці одна за одною ПІЦИКАТО. В саду стояла така співоча тиша, ніби грали ПІАНІСИМО в найніжнішому АДАЖІО». А в одному з листів з Італії вона писала: «Вчора тут вибухнула суто вогнегірська гроза, громи народжувалися КРЕЩЕНДО».
Процес творчості був пов’язаний з музикою Дуже часто, пишучи вірші чи поеми, поетеса схоплювалася від столика до фортепіано, сідала за нього й починала імпровізацію - музичний супровід для віршів, одночасно стиха виголошуючи їх і граючи на роялі.
Лариса Петрівна не тільки на самоті, але іноді і в тісному колі найближчих приятелів сідала за рояль і, декламуючи вірші, імпровізувала до них акомпанемент.
Так працювала, що в неї підвищувалася температура
З юних років Лесі Українці легко й невимушено давалося віршування, хоч іноді, як сама поетеса писала до своїх рідних та близьких друзів, вона так глибоко й ретельно опрацьовувала твори, що в неї аж підвищувалася температура, і Леся Українка стомлювалася до того, що лежала нерухомо.
Особливо багато праці доклала Лариса Петрівна на найулюбленішу річ – «Лісову пісню». В одному з листів вона писала, що, коли скінчила цей твір, у неї підвищилася температура до 38 градусів, і вона зовсім знесилилась.
«Замовте ходулі та й витайте собі на здоров’ячко»
Одного разу після літературного диспута якийсь пан-віршомаз почав доводити, що лише та поезія вічна, яка «витає над нами і не забруднює свої одежі в болоті життя».
Леся спалахнула, а потім скептичним поглядом зміряла новоспеченого захисника «мистецтва для мистецтва» з ніг до голови і тихо сказала:
- А ви, пане, замовте ходулі та й витайте собі на здоров’ячко над «болотом». Може, і не замочите своє вбраннячко.
