— Ви нікуди не дінетеся від планшетів і комп’ютерів: це середовище, у якому діти ростуть. Потрібно подивитися, що дитина з планшетом робить, і включитися у спільний процес. Ви найкраще допоможете дитині у розвитку, якщо будете робити щось разом із нею, і далі — за законом зони найближчого розвитку (за Виготським) — спершу ви будете брати на себе більше, а потім станете делегувати дитині те, що вона може виконувати сама. Зрештою дитина все стане робити самостійно.

Але зараз становище таке, що деякі батьки, бабусі й дідусі не володіють технологіями. У комп’ютерних іграх діє закон навчання: ти щось робиш, отримуєш результат, зворотній зв’язок, причому у випадку комп’ютерних і планшетних ігор можливість отримати результат — миттєва. За хорошого контролю та грамотного розвитку комп’ютерна індустрія — це один із напрямків набуття дитиною знань та навичок.

Сам по собі комп’ютер чи планшет нічого не означають; важливо те, як дитина його використовує.

— Чимало батьків переймаються, що дитина проводить більше часу за комп’ютером, ніж у спілкуванні з однолітками, і, проводячи час у віртуальній реальності, позбавляється чогось іншого в житті. Що з цим робити?

— Почати жити у віртуальному просторі — небезпека, перед якою стоїть ціле людство. Діти інколи занурюються у нього більше, ніж у реальне життя, у подолання перепон не руками-ногами, а з допомогою фігурок на моніторі, у спілкуванні не з живими людьми. Це небезпечно, але я вважаю, що батьки знаходять спосіб цього уникнути: обмежують перебування у віртуальній реальності. Вам же доводиться обмежувати дитину, щоб вони не їла шоколаду цілий день або не пропадала по десять годин на вулиці, граючи в футбол. Тут справа у режимі та дисципліні.

Якщо така проблема є, то потрібно вживати заходів, але не жорстких заходів. Обмежувати — це не означає просто забороняти; це чимось замінювати. Підтримувати дружбу дитини з іншими дітьми, зацікавити її чимось.

Що ж виходить на ділі? Комп’ютерна гра конкурує з культурним запасом і навичками батьків, і батьки програють. Ну то не програвайте! Розвивайтеся!

Не комп’ютер винен. Він не має емоцій, він викликає емоції в дитини. Але ж ви також можете викликати емоції у неї. Занурюйте її у середовище розвитку, оточуйте класичною музикою, не забувайте про театр, музеї, живопис…

Якщо дитина зростає в окультуреному середовищі, вона його всотує. У комп’ютері дитина цього не знайте — тільки у живому спілкуванні. Завдяки прихильним до неї людям дитина може й хоче сприймати те, що їй кажуть. Але якщо спілкування зводиться до криків або наказів — дитина закривається від усього, що їй намагаються переказати. Канал спілкування з дитиною має бути здоровим і, що важливо, турботливим.

— Чи потрібно дітей виховувати, або ж важливо таки навчитися будувати діалог із дитиною? Як Ви ставитеся до слова «виховання»?

— Часто під «вихованням» розуміють наганяй. Нав’язування своїх смаків, вимог, завдань, планів та мрій: «Я його виховую таким, яким він має бути, я знаю, що він повинен і чого не повинен робити». Якщо виховання розуміти саме так, то я до цього ставлюся погано. Я би вжила інше визначення: допомога в розвитку. Становлення. Вирощування. Карл Роджерс казав, що дорослого щодо дитини можна порівняти з садівником: забезпечити водою, скерувати на рослину світло, удобрити ґрунт. Тобто створити умови для розвитку. Але не тягнути за верхівку.

Діалог — дещо звужене поняття; я би сказала — порозуміння, настрій на розуміння дитини. Так, важливо, коли дитина розуміє батьків, але батьки можуть більше розуміти дитину. Це означає, насамперед, знати її потреби і враховувати їх. Потреби змінюються не тільки з віком, але й індивідуально, залежно від траєкторії, якою дитина рухається. Тому в діалозі важливо почути дитину: чому вона не слухається, відмовляється, грубіянить.

Грубі інтерпретації слова «виховання»: коли не слухається — примусити, коли грубіянить — виправити, коли ображений — сказати «нема чого ображатися», — я відкидаю.

— Чи потрібно дитину часто хвалити? Коли потрібно «вмикати суворість»? У якому обсязі, щоб дитина не замкнулася?

— Знаєте, ми стаємо жертвами загальників. Як вимірюється обсяг суворості — у кілограмах чи літрах? Я волію розглядати конкретні ситуації.

Коли дитину хвалять — у неї виникає відчуття, що як вона не зробить гарно, то її засудять. Кожна похвала має зворотній бік: хвалити — означає оцінювати. Можливо, ви знаєте поняття «безоціночного ставлення до дитини». Мається на увазі неоцінювання дитини, а не її вчинків. Не «ти поганий», «ти розумниця», а «мені подобається, як ти сказав, зробив», «цей учинок не дуже хороший, ти, певно, постараєшся наступного разу зробити краще». Після критики додавати трішки позитиву.

— Чи важливі сімейні традиції для зміцнення зв’язку між поколіннями? Чи потрібно спілкуватися з бабусями й дідусями, і навіщо потрібне спілкування зі старшими родичами?

— Сімейні традиції важливі, це частина культура. Інша справа, які саме традиції. Якщо бабуся схожа на казкову, то це прекрасно. Але якщо бабуся поставила собі за мету розлучити чоловіка з дружиною, бо не схвалює вибору сина чи доньки, то зв’язок із таким поколінням підтримувати, певно, не треба. Можна ходити до неї в гості, але не жити з нею і не копіювати її манер. Ми не повинні впадати в тенета загальників! Треба уважно дивитися, що саме несе нам старше покоління. Поважати старших, звісно, потрібно; але якщо бабуся чи дідусь погано відгукуються про когось із батьків, а ви кажете дитині, що вона все одно має їх поважати, то я не дуже розумію, навіщо?

Набагато важливіше старшим навчитися поважати дитину. Ви мене спитаєте — з якого віку треба починати її поважати. Скажу — з пелюшок. Дитина уже з пелюшок — людина. Поважайте її шлях, а не кажіть «я з тебе зроблю… бухгалтера, економіста». А якщо це в душі художник?

— А як бути із ввічливістю, обов’язками та дисципліною?

— Дитина повинна засвоїти багато навичок і вмінь: чистити зуби, не виходити з-за столу і потім повертатися за стіл, привчитися до горщика тощо. Треба постаратися зробити так, щоб ці знання вливалися в побут дитини поступово, без зусиль. Діти перестають щось робити, якщо батьки без поваги, не враховуючи її стан, переживання, наполягають на своїх правилах, вживають крутих засобів. Наприклад, забирають комп’ютер.

Зацікавте дитину, дайте їй щось інше. І далі, уже в спокійній атмосфері, ми зможете домовитися про режим і правила. Старайтеся режимні речі відпрацьовувати в мирному оточенні. Не бійтеся жартувати, гумор у спілкуванні з дітьми дуже потрібен.

Ви гадаєте, що звички виробляються від постійного довбання по мізках? Ні. Вони напрацьовуються поступово.

Не варто замінювати регулярність формування звичок понуканнями. Можна використати записку, картинку-нагадування, календарик, на квітку наклеїти стікер «полий мене, будь ласка», замінити свій голос іще чимось.

Будити дитину до школи також не варто: замініть це будильником. Запізнився, прогуляв — не ваша проблема. Можете поспівчувати: так, неприємно.

Пробуйте. Експериментуйте. Спробуйте поводитися зовсім інакше, ніж те, яого дитина від вас чекає. Злізьте з неї, не забирайте у дитини її розвитку турботою: «А як же він буде жити далі».

— А що робити з бажаннями дітей купити якусь жахливу іграшку, бо «у всіх є, а в мене нема»?

— Реклама і мода — соціальні пошесті, вони як віруси, минають, але ізолювати від них дитину ви не можете. Вбезпечити її від їхнього впливу ви можете тільки твердими принципами, які виробили у собі самих. Якщо ви проти чогось — вирощуйте цей протест із пелюшок. А якщо ви відчуваєте, що дитина в чомусь має рацію, а ви ні, — скажіть їй про це. Вона буде вам за це безмежно вдячна. Якщо ви визнаєте свою неправоту, то зробите гігантський крок у її розвитку та вихованні.

— Якщо ми чогось не робимо (наприклад, повторювання слів), то наступного дня дитина все забуває. Чи варто ці заняття продовжувати, витрачати на це час?

— Витрачати час? Таке формулювання недоречне. Живіть із дитиною, розмовляйте з нею, показуйте їй світ. Але не займайтеся з нею, стиснувши зуби і «витрачаючи час». Важлива тональність проведеного разом часу. Під час прогулянок у багатьох мам є мета: зліпи сніговика, гойдайся на гойдалці, лазь по драбинках. А дитині цікава огорожа і кицька.

Дитині потрібен вибір, як казала Марія Монтессорі. «Середовище дитини має бути збагачене». Сірі стіни й непорушна дитина — це не те, що потрібне для розвитку.