Григорій святий, Папа Римський, Двоєсловом або Бесідником за гарні свої бесіди названий, народжений був у самому тому старому Римі від батька Гордіяна, матері ж блаженної Сильвії — обох сенаторського благородства, шанованих і багатих. Але не так через сенаторське коріння родина цього Григорія святого була шанована, як же через богоугодних і святих осіб, які в родині тій виявилися. Бо блаженний Фелікс, третій того імени Папа Римський, дідом його був. Свята ж Тарсилла, яка бачила при кончині своїй Господа Ісуса, який до неї ішов, також й Омеліяна блаженна, яка з Тарсиллою вічного життя небесного сподобилася, тітками його були. Але й Сильвія, мати його, у Римській Церкві зі святими вшанована. Такий святий рід ще більше прикрасив своєю святинею Григорій блаженний, з юности чеснот і богоугодження навчившись. Віддавався з дитинства ученню книжному і став філософом дуже добрим і вченим мужем, сповненим розуму і мудрости, через що і на преторський сан його вибрали. Проте він не до світського, а до духовного мав думку і бажання ненастанне, хотівши бути ченцем. Маючи живих батьків своїх, відкладав чернецтво до часу, на те зручного, але, і у світі живучи, був він ченцем волею і чистим у дівстві життям. Коли ж переставився батько його, почав маєток великий, який залишився, витрачати на подання милостині і будівництво святих обителей. У Сицилії шість монастирів збудував і всілякими потребами задовольнив, а сьомий — у Римі, у центрі града, на честь святого апостола Андрія, перетворивши на монастир дім свій, який був поблизу церкви святих мучеників Иоана і Павла, при горі, яка Скавра називається. І в тому монастирі, відклавши з волоссям при постриженні золототканий світський одяг, одягнувся у волосяні чернечого чину ризи. Наставляли його досвідчені старці — Іларіон і Максиміян. Тоді через досить часу став ігуменом тої обителі. Блаженна ж мати його Сильвія жила тоді поблизу воріт церкви святого апостола Павла, у вдівстві своєму працюючи для Господа постом і молитвами, вдень і вночі перебуваючи в домі Господньому. їжею ж її було сире з вертограду зілля, яке й синові своєму, блаженному Григорію, щодня посилала. Милостива ж була вельми до жебраків і убогих і роздала їм врешті всі свої заощадження. Також і син її, блаженний Григорій, настільки був милостивим, що й останнього нічого не жалів, але зразу подавав прохачеві. Якось сидів він у келії своїй і, за звичаєм, книги писав. Прийшов до нього жебрак [був же то ангел Господній] і сказав йому: "Помилуй мене, рабе Бога вишнього, бо навклір я і тонув у морі, і стратив не лише своє, що мав, але й чуже". Той, що любив убогих й істинний раб Христовий — Григорій святий, поболівши за нього серцем, прикликав брата, що служив йому, і звелів, щоб дав він тому чоловікові шість золотих. Жебрак же, дане взявши, пішов. За короткий час, того ж дня, знову прийшов той самий жебрак до блаженного, кажучи: "Помилуй мене, рабе Божий, бо багато стратив, ти ж мені мало дав". Блаженний прикликав знову того, що служив йому, і сказав: "Брате, дай йому й инших шість золотих". Брат так зробив, і взяв убогий той одного дня дванадцять золотих від святого й пішов. Знову ж через короткий час прийшов утретє той самий жебрак, взиваючи до святого: "Змилосердися наді мною, отче, подай мені ще із щедрот своїх, бо вельми багато чужого багатства загубив я у морі". Блаженний же Григорій сказав до того, що служив йому: "Іди, брате, дай тому, що просить, ще шість золотих". Відповів же брат: "Повір мені, чесний отче, що не залишилося ні одного золотого в келії . Сказав йому блаженний: "Чи не маєш чогось иншого дати, одягу якогось чи якого посуду?" Відповів брат: "Иншого посуду не маємо, лише однин срібний таріль, на ньому ж велика пані, мати твоя, за звичаєм, прислала тобі квашене сочиво". Сказав йому угодник Божий Григорій: "Іди, брате, дай жебракові і той таріль, щоб не йшов від нас сумний, бо утіхи в біді своїй шукає". Взявши ж срібний таріль, убогий пішов, радіючи. І вже після того не приходив відкрито як жебрак просити милостині, але невидимо при ньому перебував, охороняючи його і помагаючи йому у всьому, — ангел-бо Господній приставлений був до святого, чудесної благодаті силою, нею ж після того Григорій святий був славний, багато-бо в обителі його чуд діялося.
Коли помер Пелагій, Папа Римський, всі одноголосно Григорія, ігумена монастиря Андрієвового, на престол вибрали. Він же, уникаючи такого високого сану і вшанування людського, утік із града і в пустельних ховався місцях. Шукав же його весь люд римський, бажаючи собі пастирем Григорія, і не знаходили — була ж через те скорбота. І почали молитви творити до Бога старанні, щоб явив їм раба свого. І був стовп вогненний з неба, який усі бачили, — він сходив на те місце, де Григорій святий, в одній горі пустельній сховавшись, сидів. Пізнали-бо всі, що через Григорія стовп той небесний з'явився, і бігли зразу туди, де знайшли того, кого шукали. О, з якою невимовною радістю забирали його звідтіля, хоч не хотів! І поставлений був Григорій святим Папою старого Риму за царювання Маврикія. І було невимовне його до жебраків, і убогих, сиріт же, і вдовиць, і до подорожніх милосердя. Багато притулків для подорожніх і убожниць не лише у Римському граді, але і в инших збудував. До Єрусалиму зумисне послав авву Прова з достатньою кількістю золота, щоби там притулок для подорожніх збудувати. У гору Синайську у всі роки життя свого посилав велику на прогодування ченців милостиню. Тих, жебраків і хворих, що були в Римі, у книзі поіменно записаних мав і щодня годував їх. Часто на трапезі своїй садив подорожніх і жебраків і сам служив їм. Якось звелів сакеларію своєму прикликати на трапезу дванадцять подорожніх, щоб обідали з ним. Коли сіли, дивився Папа святий і бачив тринадцятьох, що сиділи на трапезі. Прикликав-бо сакеларія і сказав йому тихо: "Чи не дванадцятьох прикликати звелів тобі? Чому ж понад волю мою тринадцятого прикликав?" Сакеларій же, перестрашений, сказав: "Повір мені, пречесний владико, що нема більше, ніж дванадцять". Не бачив-бо він і ніхто тринадцятого, лише Папа один. Коли обідали вони, поглядав Папа часто на тринадцятого, що сидів при кінці стола, і бачив, що образ лиця його мінявся: то виглядав старим і сивим, то здавався юнаком. Коли ж із трапези встали, відпустив усіх святий Папа Григорій, того ж тринадцятого, що чудний був образом, затримав і, взявши його за руку, увів до ложниці своєї і сказав йому: "Заклинаю тебе великою силою Бога Вседержителя, скажи мені, хто ти є і яке ім'я твоє?" Той же сказав до нього: "Чому питаєш ім'я моє? Дивне воно, проте знай, що я — той навклір убогий, який прийшов до тебе в монастир святого Андрія, коли, сидячи, писав ти в келії своїй і дав мені дванадцять золотих і срібний таріль, який тобі із сочивом квашеним прислала блаженна Сильвія, мати твоя. І хай відомо тобі буде, що від того дня, в який же дав мені те з любов'ю і широтою серця, назвав тебе Господь першопрестольником святої Його Церкви, за неї ж пролив кров свою, і наступником святого верховного апостола Петра, його ж чесноти наслідуєш". Блаженний же Григорій сказав до нього: "Звідки ти знаєш, що тоді призначив Господь бути мені Папою?" Відповів він: "Бо я — ангел Господа Вседержителя, через те знаю, відтоді-бо послав мене Господь до тебе довідатися про намірення твої: чи справді людинолюбно, а не задля марнославства чиниш милостиню". Блаженний же, те чувши, настрашився вельми, ще-бо доти не бачив наяву ангела, і щоб він, як людина, просто до нього бесідував. Сказав же святому явлений ангел: "Не бійся. Ось-бо послав мене Господь, щоб я з тобою протягом цілого твого життя перебував, і переношу молитви твої до Бога, щоби все, що з упованням у Нього просиш, прийняв ти". Святий же Папа Григорій впав лицем на землю, поклонився Господеві, кажучи: "Якщо через малий мій жебракові дар, який є нічим, стількома мені благами віддає всесильний Господь, що й Папою мене Церкви своєї святої зробив і ангела святого охороняти мене приставив, то скільки воздасть тим, що перебувають у заповідях Його і творять правду". І став невидимим ангел, а святий, невимовні віддаючи Господеві своєму подяки, палкіший був до благодіяння людям, до благоугодження Богові.
Знову одного дня, подорожніх після обіду гостячи, одному з них, за звичаєм смирення свого, захотів подати на руки воду і, обернувшись, взяв посудину з водою швидко. Але не виявилося тої води, що хотів на руки лити, і, шукаючи старанно, не знайшов, дивувався вельми. Наступної ж ночі, коли він спав, явився йому Господь, кажучи: "Иншими днями гостив члени Мої, які є убогими, вчора самого Мене приймав".
Про смирення великого Григорія святого і Лимонар, книга святішого Софронія, Єрусалимського патріярха, свідчить, де ж написано так: "У певний час ішли ми до авви Йоана Перса, і розповів нам він про великого і блаженного Григорія, Папу Римського, кажучи: "Захотів я колись поклонитися гробам святих верховних апостолів Петра і Павла і йшов до Риму. Коли стояв я посеред града, пішов поголос серед люду, що Папа має там недалеко проходити. І стояв я, чекаючи, щоб побачити його. Коли йшов він повз мене, захотів поклонитися йому. Кажу вам, брати, Бог мені свідок, що він, випередивши мене, впав на землю і поклонився мені. І не встав швидше із землі, поки не побачив мене, що першим встав. І, привітавши мене з великою сердечністю, дав мені рукою своєю три золоті і звелів дати мені все, що на їжу. Я прославив Бога, який дав йому таке смирення, і любов до всіх, і милість".
Не годиться замовчувати і чуда вражаючого про пречисті Христові Таїнства, яке сталося молитвами цього великого Божого архиєрея, яке було таким. Жінка одна, знатна в Римі, принесла просфори до божественного вівтаря. Тоді ж літургісав сам Папа, святіший Григорій, Божественну Службу. І було, коли подавав людям Божественне Причастя, підійшла і жінка та причаститися Святих Таїнств. Чуючи святішого Папу, який казав: "Животворне Тіло Господа нашого Ісуса Христа подається", засміялася сміхом. Папа ж відхилив свою руку, спитав жінки: "Чому сміялася?" Відповіла жінка: "Дивно мені, Владико, що хліб, його ж я своїми руками з муки зробила і випекла, називаєш Тілом Христовим". Святий же, бачивши її невірство, помолився до Бога — і зразу вигляд хліба перетворився на вигляд самого справжнього тіла людського, і бачила жінка м'ясо людське закривавлене. Не лише жінка та, але й всі люди, що в церкві там були, те чудо бачили, і славили Христа Бога, й утверджувалися у вірі, не сумніваючись у Пречистих Таїнствах, що під виглядом хліба справжнє є тіло, як же під виглядом вина справжня є кров Христова. І знову помолився святий — перетворився вигляд тіла людського на вигляд хліба. І причастилася жінка зі страхом і вірою безсумнівною, прийнявши хліб як тіло Христове і так само вино як кров Христову.
Цей великий світильник світу, святіший Григорій, Церкву Христову не лише життям рівноангельним і дивними чудами прикрасив, а й писаннями багатьма, дуже потрібними православній вірі. І коли писав, тоді Дух Святий у виді голубинім кружляв над ним, що часто бачити сподоблявся архидиякон його Петро, муж добродійний, — з ним же бесід осібних Григорія святого наявні чотири книги, щедро сповнені великої користи, які мають у собі короткі сказання житій святих, які в Італійській землі богоугодно пожили, і повчання душеспасительні. Пас же Григорій святий Церкву Божу тринадцять літ, і шість місяців, і десять днів, переставився до Господа за царювання Фоки-ката.
Написано ж про великого цього угодника Божого, що Траяна, царя Римського, ідолопоклонника колишнього, через багато після його смерти років від вічних мук молитвами своїми визволив. Про те святий Иоан Дамаскин (у Слові про померлих) пише так: "Григорій-бо Бесідник, старого Риму єпископ, муж (як свідчать усі) у святості і розумі визначний, коли (як говорять) священнодіяв, з небес ангел спільником був, разом з ним священнодіяв. Коли через площу Траяна, камінням встелену, дорогу мав, міцні молитви до милосердного і душелюбного Господа мав, щоб Траянові-цареві гріхи відпустилися. І ось голос, від Бога принесений, чутно було, що казав так: "Молитви твої Я почув і прощення Траянові даю, ти після цього за нечестивого жертви мені не принось". Свідчать же схід і захід, що чудо це правдивим є і небезпідставно" (Доти святий Иоан Дамаскин).
Про инші ж цього великого Григорія Папи Римського діяння, і чуда, і церковні подвиги, і про все життя його дивне і святе Иоан, диякон великої Церкви Римської, написав чотири книги, у них же до двохсот і шістдесяти глав міститься. З них же ця мала — на користь душам вірних. Достатньо взявши, славимо Того, Хто прославляє угодників своїх, Христа, Бога нашого, який з Отцем і Святим Духом славлений навіки. Амінь.