Медіоланський град раніше мав у собі цього божественного світильника, на свічнику церковному в чині дияконського служіння через Боже откровення поставленого, тоді й инші міста і села Імени Христового проповідника, облуди ж ідольської викорінювача, його мали. Син був батьків благочестивих Агапія і Теодотії, вихований у благочесті і страху Божому, з юности благодаті Господньої сповнений, чудотворецем і цілителем був. Готував же його Бог на архиєрейський сан, про що отці-ясновидці й откровення йому сповіщали. У Медіолан прийшов Григорій до одного відлюдника, розповів йому той все, що має бути: ясновидцем-бо був, що й прихід до себе Григорія за тридцять поприщ передбачив і слузі своєму сповістив. Инший один отець, знаменоносець, на горі жив, у Бозі усамітнений, про нього ж довідавшись, Григорій пішов до нього. Коли наближався ж він до гори і місця перебування отця того, побачив стовп вогненний у повітрі і, страхом охоплений бувши, впав на землю. Тоді, скріпившись, встав і пішов побачити, що то за з'ява вогняна. Бачив же він здалеку полум'я, коли ж близько був, побачив чоловіка Божого, що йшов до нього, який, підійшовши, поцілував його, на ім'я Григорія назвав, з ним же ніколи не знаючись. І жив у того великого старця Григорій два дні, там же і видінь преславних сподобився. Опівночі бачив богоносного того мужа, що у молитві долоні розпростер, і від землі піднявся, і в повітрі стояв, через що Григорій дивувався. Прикликав його до себе старець, коли настав ранок, тихим же і лагідним голосом сказав: "Іди, о друже і брате, причащайся спільної користи від світу Божого, для того-бо до мене, грішного, прийшов ти, щоб довідатися откровення мені про тебе. Ти-бо маєш бачити Римський град і помолитися у церкві святого мученика Боніфатія і Аглаїди. Звідти треба буде тобі відплисти в Олександрію, після того ж в Етіопії проповідувати слово істини, і прийти в Омиріти, у град Награн, що Дунааном-жидовином, царем Омирітським завойований і потребує апостольського учення. Там, велике і преславне справивши, упокоїшся і перейдеш до осель праведних. Проте маєш піднести багато трудів від тих, що в Омиріті живуть, і непокірливих юдеїв, і багатьох навернути до Бога — Він буде тобі добрим помічником, що буде напоумлювати і наставляти тебе. Приймеш же сан архиєпископства рукопокладанням преподобного першоєрея патріярха Олександрійського". Це почувши, Григорій блаженний сказав, що він недостойний бути таким, як про нього старець казав, і хотів би краще перебувати зі старцем. Знаменоносний же ясновидець-муж сказав йому і те, що сам Григорій бачив у явленні: бачив-бо верховних апостолів Петра і Павла, які омофор на плечі йому поклали, що прознаменувало благодать архиєрейства. І більше блаженний Григорій здивувався яснобаченню старцевому, бо і те не втаїлося від нього, що сам бачив був на самоті, і сказав: "Слава Богові, що так діє в тих, хто любить Його, воля Господня хай буде". По двох же днях відпустив його старець від себе, з любов'ю його поцілувавши. І відійшов Григорій, сумуючи через розлуку з таким божественним мужем, любови полум'ям до нього горів і завжди його згадував. Прийшов же звідти спершу в Картаген і там досить часу був, слово Боже проповідуючи і всілякі хвороби зцілюючи. Тоді з Божого провидіння в Рим пішов і у храмі святого мученика Боніфатія і Аглаїди був. До гробу ж святого апостола Петра прийшовши і на землю себе зі сльозами кинувши, перебував мав видіння: двері небесні відчинені було видно, і світло невимовне сіяло, і ось святий апостол Петро, маючи у правиці ключ, виходив з дверей небесних і йшов до нього, славою великою осяяний, і лицем світився, що і говорив до нього, ясними дивлячись очима: "Нині прийшов, дитино Григорію, з Господньою милістю сюди, перед тим був я з иншими апостолами у Награні, граді Омирітському, був перед тими, хто страждає за Господа нашого Ісуса Христа від Дунаана-жидовина, укріплюючи кожного з них у благочесті. І допомогою Господньою всі супротивлялись волі законопереступного єврея, і про благочестя дбали добре, і постраждали за істину, і нині перебувають на небесах зі святими від віку отцями, безсмертної чести удостоюються. Я-бо сюди прийшов відвідати град, Павло ж, брат, що по вселенній церков поборник, з Єрусалиму від мене відлучився, в Перейду пішов. Ти ж, о дитино, в добру путь ідучи, постарайся благоугодити Господеві, повчаючись завжди у законі Його, бачачи, що світу цього життя і краса подібні до сну і, як тіні, переходять. І блаженний будеш, якщо цей, що почав, здійснивши шлях свій і у волі Господній ходивши, багатьох приведеш у страх Божий. Ось вже готується престол на Небесах від самого Владики, і отримаєш блага з нами". Це сказавши, апостол відійшов. І закінчилося видіння. Григорій же, опам'ятавшись, знову на землю впав, окаянним і грішним себе називаючи. Після належної ж молитви відійшов у своє помешкання і в ту ніч у сонному видінні бачив святого апостола Павла, що явився йому, і посудину, єлеєм наповнену, подавав йому, що було прознаменуванням священицтва і архиєрейства благодаті. Григорій же, прийнявши у видінні з руки апостольської той єлей, зразу збудився і, втішившись серцем, співав: "Вимовлю, серце моє, слово благе, бо помазав мене Бог єлеєм радости". Після цього, вийшовши з Риму, пішов до Олександрії, покладаючи кожного дня сходження в серці до Бога, і, від сили в силу дозріваючи, сповнювався божественої премудрости і розуму, і божественних превеликих дарів.

У ті роки царював у греках Юстин, а в Етіопії Єлезвей, благочестиві царі. Дунаан-жидовин, що царював в Омирітах, почавши гоніння на християн, намагався знищити у царстві своєму ім'я Христове, і преславний град Награн, в Христа віруючий, підступом взяв, і згубив незчисленну кількість вірних: одних вогнем палив, инших же мечем посік і чеснішого князя Арету зі старшими міщанами убив. Чувши про те, благочестиві царі Юстин і Єлезвой зжалилися вельми через невинно пролиту кров християнську. І писав Юстин до Єлезвоя, заохочуючи його до боротьби проти нечестивого Дунаана, щоб помститися за кров невинну. Прехвальний же цар Єлезвой, сповнившись ревности і всю силу свою зібравши, пішов на Дунаана, жидовина поганого, і була боротьба велика. Христовою допомогою Єлезвой вразив полки Дунаанові, і всю силу його до кінця стер, і самого Дунаана з родичами його мечем посік. І, прийнявши царство, очищував його від скверни жидівської і язичеської — славу ж імени Господа нашого Ісуса Христа поширював. І багато з євреїв і з инших, що в Омирітах перебували, народів хреститися хотіли, але не було тоді єпископа, ні священика, ні диякона, ані жодного клирика — весь-бо чин духовний з Омирітського царства нечестивий Дунаан винищив. Через те блаженний Єлезвой послав до святішого патріярха Олександрійського Астерія, про все детально, як йому Бог допоміг, сповіщаючи і просячи, щоб, вибравши мужа премудрого, вченого і добродійного, що Старий і Новий Завіт добре знає, і, хіротонізувавши його єпископом, до них в Омиріти зі всією потребою церковною прислав. Таке писання в Олександрію дійшло, утішився патріярх зі всіма християнами допомогою Божою, християнам згори на нечестивих даною. Шукали ж старанно такого чоловіка, щоб його єпископом освятити і до Єлезвея скоро послати. І приводили багатьох до блаженнішого Астерія, проте ні один на те діло не виявився перед ним достойним. Звернувся-бо патріярх до молитви і всенічного чування, щоб сам Господь вибрав і показав, якого ж знає, що достойний на таке служіння. Коли ж це так було, явився патріярхові у видінні святий апостол Марко, звелівши шукати Григорія-диякона, який недавно до града прийшов і в чоловіка одного на ім'я Леонтій зупинився, і його треба освятити, і до Єлезвоя послати архиєпископом. "Иого-бо, — казав, — вибрав Бог, здалеку привів у град цей". Зранку ж патріярх швидко послав шукати дім Леонтієвий і, знайшовши, покликав звідти до себе Григорія і спитав, хто і звідки є. Тоді, відкривши йому про нього явлення і про церковну потребу розповівши, наполягав, щоб він святительський сан прийняв. Григорій же згадав слова того знаменоносного старця, що поблизу Медіолану, який йому прорік: "Приймеш, — казав, — сан архиєпископства рукопокладанням преподобнішого Астерія, патріярха Олександрійського". І сповнився сліз, сказав: "Воля Господня хай буде, чини, Владико, що хочеш, за Господнім велінням". І зразу патріярх освятив Григорія в пресвітери, тоді в архиєпископи. Було ж чудо надзвичайне під час служби і освячення: лице Григорієве змінювалося і виглядало світовидно, як вогонь, освітлене благодаттю Всесвятого Духа; від риз же його виходив дим пахучого мира і запахів коштовних, і всю церкву пахощами наповнив. Це ж тривало через усю Божественну службу, і всіх очі дивилися на святого Григорія, дивувалися преславному чуду тому. Бачили ж те і посли царя Єлезвоя, і дивувалися, і цареві своєму те пізніше сповістили. Після освячення ж і достатнього з патріярхом втішання духовного відпущений був святий Григорій з послами Єлезвоєвими, маючи зі собою належний санові своєму клир і всі речі церковні. І через мало днів досягли Етіопії, тоді Омирітського краю, і втішався радістю великою вельми благочестивий цар Єлезвой через пришестя архиєпископа Григорія, а найбільше коли довідався, що божественним явленням на той сан вибраний є і що чудесно під час хіротонісання знаменням Духа Святого, що в ньому живе, благодать виявилася. І зустрів його чесно, прийняв з любов'ю, і всю свою область на нього переклав. І обходив з ним цар ті, що в Омирітському краї, гради, закладаючи святі храми і прикрашаючи гроби святих мучеників, від нечестивого Дунаана за Христа убитих, і приводив невірних до хрещення. У Награні-граді сина святого мученика Арети князем поставили і збудували церкву дуже гарну святого Христового Воскресіння, другу — в ім'я Пречистої Богородиці, третю — святих мучеників Арети і тих, що з ним, поблизу його дому. І по инших містах багато церков збудувалося скоро, що їх Григорій святий сам освячував, пресвітерів же і дияконів наставляв, довіряючи їм словесних овець Христових, незасинаючу паству.

Блаженний же цар Єлезвой достатньо часу, до тридцяти і шести місяців, по убивстві Дунаана в землі Омирітській затримавшись і все добре влаштувавши, і всім розпорядившись, захотів на свій престол в Етіопії повернутися. Скликав-бо зі святим Григорієм всіх вельмож своїх, князів, і боярів, і радників, радився з ними, кого б вибрати і помазати на царство Омирітське, мужа благовірного і розумного, лагідного і богобоязливого. Коли всі радники до царя говорили: "Його ж знає твоя держава, кого ж тобі Бог відкриє, того постав, у нас-бо нема ж одного, тобі розумом подібного і царського вінця достойного". Цар, поглянувши на архиєпископа, сказав: "Це діло твоє, о чесний отче й учителю наш, це перед лицем твоїм всі є: і князі, і вельможі, і воїни, малі і великі. Кого ж хочеш, прикликавши в Ім'я Господа нашого Ісуса Христа, помаж на царство: ми-бо всі, що з Етіопії, з Божої волі, хочемо відійти". Святий же архиєпископ каже: "Добре догледів ти, о благочестивий царю, бо серце твоє в Руках Божих, тому і слово твоє від Бога дароване. Добре-бо є завжди у всілякому ділі спершу питати Отця нашого, що на Небесах, і що ж Він звелить, так робити". Це сказавши і з місця свого вставши, блаженний трохи відступив від них і, до сходу коліна на молитву схиливши, очі ж і розум до Неба звів, і руки підніс, молився ревно і довго, щоб сам Бог, Який знає кожного життя і думки, явив їм мужа, на царство достойного. Коли молився архиєпископ, раптом невидима сила Господня схопила в повітря одного мужа на ім'я Аврамій, на те діло достойного, і, принісши, перед царем Єлезвоєм поставила. Всі ж з жахом "Господи, помилуй" довгий час воззивали. Архиєпископ таке сказав: "Це його ж мусите помазати на царство, цього залиште тут царя, і будете з ним єдино вкупі, бо ж Господь допомагатиме нам". Була ж радість велика всім через це провидіння Боже. Після цього цар Єлезвой, взявши Богом явленого мужа Аврамія, повів у соборну церкву Пресвятої Тройці, що в царствуючому граді Афарі, і вбрав його в порфиру царську, і діядему поклав на голову його, і здійснилося святим Григорієм архиєпископом царське помазання, і принеслася безкровна за царів і за всіх людей жертва, і були обидва царі з руки архиєпископової причасниками Божественних Таїнств. Після здійснення ж всього закричали люди: "Єлезвою, святішому цареві Етіопському, многая літа". Тоді: "Аврамію, христолюбивому царю Омирітському, многії літа". І знову обом разом: "Єлезвою і Аврамію, благочестивим і боголюбивим царям, многая літа". Співали ж "многая літа" тричі. Тоді проголосили: "Григорію, святішому архиєпископові нашому, наставнику і учителеві, мирні і здорові многая літа". Після цього: "Всьому воїнству християнському і всім людям вірним многая літа". І так пішли в царські палати, ликували, обідаючи, і бенкетуючи, і веселячись в Господі Бозі Спасі своїм і в благочестивих царях своїх. Перебував же Єлезвой ще тридцять днів в Омирітській землі, повчаючи і наставляючи нового царя благочесно і праведно будувати царство і керувати ним і слухати у всьому святішого архиєпископа Григорія, духовного батька свого. Вибравши ж із воїнства Етіопського мужів хоробрих п'ятнадцять тисяч, залишив їх новому цареві на допомогу і збереження царства, і так в Етіопію повернувся, де ж по коротких днях царство своє земне задля Бога залишив, відійшов у пустелю і поблизу одного монастиря в темній замкнувся келії, і не вийшов з неї до блаженного кінця свого, їжу ж приймав через віконце від ченців, що там жили. І так після царських насолод суворим життям достатньо літ проживши, до небесного царювання перейшов, настільки славний і багатий цар цей смирення і добровільної убогости образ всім залишив. Після його переставлення розповідали ченці річ таку: брат один юний, якого посилали з монастиря на допомогу, ходив до корчми й упивався вином, і падав у гріх плотський нечистий. І було так в один з днів: вчинив він звичний гріх і пустелею до монастиря повертався, зайшов у якісь хащі, і ось змій великий кинувся на нього, хотів його вразити. Взявся ж бігти чернець і ухилявся сюди і туди, хотів позбутися змія, але той гонив його швидким бігом. Скрутно було ж братові звідусіль, і нікуди бігти не міг, бо доганяв його змій, щоб з'їсти. Згадав же чорноризець блаженного Єлезвоя-царя, обернувся і сказав до змія: "Молитвами святішого і праведного Єлезвоя, відступи від мене". Змій же ніби засоромився згаданого імени Єлезвоя святого, встав і, Божим велінням, прийнявши голос людський, сказав до монаха: "Як маю тебе пощадити, якщо ангел Божий, прийшовши, звелів мені з'їсти тебе через нечистоту твою і скверну твою, бо обіцяв ти працювати Господеві в чистоті, а нині перебуваєш, осквернюючи тіло Своє і гніваючи Духа Святого". Чернець, почувши змія, що по-людськи говорить і справи його викриває, залишився без відповіді і, трепечучи, просив під присягою змія, щоб пощадив його. Казав же йому змій: "Чого ти мене заклинаєш, сам спершу поклянися, що з цього часу не здійсниш нечистого бажання плотського, і залишу тебе". Брат же клявся, кажучи: "Так мені Бог, що на Небесах живе, і молитви чесного царя Єлезвоя, що не прогніваю більше Господа мого, Його ж нині погано прогнівив нечистотою тілесною". Коли це чернець сказав, вогонь впав з небес і пожер перед ченцем змія. Він же страхом і трепетом охоплений був, відійшов у свій монастир і не продовжував після того грішити блудним гріхом перед Господом, і помер в покаянні доброму. Коли ж царював в Омирітських землях благочестивий цар Аврамій, блаженний архиєпископ Григорій, поставивши в градах єпископів, мужів вчених і досвідчених, радив йому, щоб усім, що під областю його, юдеям і еллінам звелів або хреститися, або під смертну підпадати кару. Коли вийшов такий царський наказ, було багато жидів і поган, з жінками і дітьми, котрі, хоч і по неволі, смерти боячись, ішли до божественного хрещення купелі. Визначніші ж і в законі досвідченіші євреї, зійшовшись зі всіх міст і таємний собор зробивши, радилися, що мали робити, кажучи: "Якщо не охрестимося, то за наказом царевим вбиті будемо, і жінки наші, і діти". І инші з них казали: "Вчинімо волю цареву, щоб не вмерти погано передчасною смертю, в таємниці тримаючи віру нашу". Инші радили не лицемірно, але відкрито свого триматися єврейського закону. "Так, — казали, — уникнувши рук людських, щоб не впасти в руки Божої помсти і гірше не загинути". Инші казали: "Бачимо, що для того не потребує нас Бог наш, бо благочесного царя нашого Дунаана і всіх воїнів його передав у руки Єлезвоєві на смерть, і що маємо робити, не знаємо". А инші казали: "Якщо хочемо зберегти закон наш і разом з тим здоров'я цілим, то вийдем таємно за ці межі один за одним, кожний своїх взявши, щоб з тілом і душі наші не погубити". Инші ж казали: "Якщо захочемо втікати, побачать це християни і всіляко погублять нас". І не знав ніхто, що робити. Був же серед них один премудрий законовчитель на ім'я Єрван, що знав до кінця Старий Завіт і зовнішнього любомудрія добре був навчений. Він сказав до них: "Всі ви говорите суєтне і таке, що ніякої з того користи, тут пропонуєте. Якщо-бо хочете послухати мене, то ходіть всі зі мною і скажемо цареві і Григорію, єпископу його, щоб дали нам від своїх учителів, кого же хочуть, позмагатися у законі і вірі з нами. І якщо здолають нас, то з благословенної причини будемо християнами. Якщо ж не здолають, то самі довідаються, що силою неправедно змушують нас відступити від закону нашого. Хай там як, випробуємо їх і будемо знати, яка їхня віра. Якщо істинна, то нехай увіруємо, можливо, вже прийшов Месія, а ми не знаємо. Якщо ж неправдивою виявиться їхня віра, то будемо знати, що заради Бога помираємо і з ревністю цілуємо смерть". Це Єрван сказав, забоялися всі і сказали йому: "Бачимо, що християнам помагаєш, чи не знаєш, що віра наша істинною є, і як залишимо її?" Єрван каже: "Ні одного слова лукавого не сказав перед вами, браття, але знайте, так це чи не так, вимушені будемо хреститися. Якщо-бо не послухаєте мене, не відповідаю за жодного з вас. Бо якщо і не випробуєте змаганням віру їхню, то, проте, і не випробувавши, прийняти її маєте, і зробите, як те вони велять. Якщо ж не приймете їхньої віри, то все одно уб'ють вас". Це чувши, всі підкорилися Єрванові і написали писання благальне і прохальне, пішли і віддали цареві. Цар же прочитав, розлютився на них і хотів їх всіх смерті віддати. Але ледь стримав себе, щоб не зробити те без ради архиєпископської. Коли ж йому віддав писання те, прочитав блаженний і сказав до царя: "Прекрасно і добре кажуть юдеї, що вірити зі згоди більше є, ніж через примус. Залиш-бо їх, о царю, хай спершу позмагаються з нами, потім же, що захочеш, зробиш з ними". Послухав цар ради святителевої, і дано було жидам на приготування до змагання чотирнадцять днів, за які мали пошукати зі своїх вчителів, яких же хочуть, і прийти без боязні і змагатися. По закінченні тих днів зібралася сила юдеїв незчисленна, мали зі собою немало з наймудріших рабинів, що добре закон знають і до суперечки приготувалися і навчилися. І було соборне змагання в стольнім граді Афарі, цар зі всім синклітом своїм і святіший архиєпископ зі всім освяченим собором сиділи, і сила-силенна християнського люду послухати суперечку зійшлося. Представ і собор єврейський, з книжниками і законовчителями своїми, в слові сильними. Поставили ж Єрвана перед архиєпископом, як князя красномовства і начальника слова, що закон і пророчі книги добре знає і в зовнішній філософії досвідчений. І наказано було мовчати: почалася між святішим архиєпископом і Єрваном бесіда і суперечка. Яка суперечка, окрема в Четьях міститься книга, котра тут не вписалася через велику кількість слів, питань суперечки, і відповідей, і величину читання. Проте дамо з того дещо.

Було мовчання велике, і всі з відкритими устами слухали бесіду. Святий архиєпископ Григорій до Єрвана, премудрого законоучителя єврейського, і до всього їхнього зібрання почав говорити таке: "Коли ніч минула і Сонце правди засіяло, нащо сперечаєтеся, світлу Його противитеся і не вірите в Нього?" Єрван говорив: "Якщо Сонце правди засіяло і ми противимося [як же ти говориш] світлу Його, віруючи в Бога законного, то наскільки більше ви язичниками є, що чужого тримаєтесь, противитеся світлу правди, докоряючи божественному законові, якого нам Бог дав". Архиєпископ каже: "Ми, що з язичників є, чия ми будова і творіння?" Єрван: "Божа, очевидно, будова і творіння". Архиєпископ: "Якщо і ми, як же і ви, Божим є творінням, то яку ж ви перевагу над нами здобули?" Єрван: "Ту, яку маємо над єгиптянами". Архиєпископ: "Добре згадав ти єгиптян, покажи-бо перевагу свою над ними". Єрван: "Чи не досить тих великих чудес, що в землі єгипетській, і в Червоному морі, і в пустелі. Бог через Мойсея при виході Ізраїлеві чудодіяв, потопив єгиптян, а його врятував". Архиєпископ: "Жодної нема різниці між вами і єгиптянами, яких потопив Бог у морі, а вас за зло ваше погано погубив на землі. І перейшовши Червоне море, як по сухому, в пристані потопилися, люто в пустелі закінчили. Тому що із шестисот тисяч людей і більше тільки Калев і Ісус Навин, ці лише двоє, сподобилися бачити землю обітованну. Бачите-бо, як вас шанує Бог більше, ніж єгиптян". Єрван: "І кому манну подав у пустелі: чи Ізраїлю, чи роду єгиптянському?" Архиєпископ: "Тобі ж що видається почеснішим: їжа, яку їли в Єгипті, чи манна, що в пустелі?" Єрван: "Очевидно, що манна дорожча". Архиєпископ: "Нащо-бо повернулися думкою назад, захотівши свинячого м'яса, і часника, і цибулі, і всілякої єгипетської їжі? Манну ж зненавиділи".

Після цього почалася суперечка про Пречисту Тройцю. Єрван говорив: "Як християни трьох богів вводять: Отця, і Сина, і Духа. А Бог казав на Синаї: "Почуй, Ізраїлю, Господь Бог твій Господом є одним і, окрім Нього, нема иншого Бога". Тому проти закону Божого творять християни, не одного Бога, але трьох шануючи". Архиєпископ те заперечував, кажучи, що єдиного шануємо Бога, Творця всіх, проте в Трьох Особах: Отця, і Сина, і Святого Духа в єдиному ж Божестві. І наводив вислів Давидовий такий: "Словом Господнім Небеса утвердилися, і Духом уст його вся сила їх". Цього вислову розуміння говорить таке: Господь є Бог Отець. Слово Його є Бог Син. Дух уст Його є Бог Дух Святий. Так виявляються Три Особи божественні, Божество ж єдине. Син-бо і Дух з Отцем мають спільне єство, співбезначальні, завжди співприсутні і співпрестольні". Тоді про хрест і смерть Господню наводив супроти євреїв старозаконні писання. Пророкував же і старозавітні загадки, як це: "Побачте життя, що висить перед очима вашими", і "Прийдімо, вкладемо дерево у хліб його", і що ковчег Ноєвий образом хреста був, і сад Савек, в якому ягня Ісаака від заколення врятувало, і жезл Йосифа, на кінець якого Яків схилився, і переміна рук старцевих на благословення двох синів Йосифових. І палиця Мойсеева, що розділила море. І простягання рук вгору, щоб перемогти Амалика. І змій. що висів у пустелі. І дерево, що посолодило води в Меррі, й инші таємничі приписи, що містяться в законі. І затягнулася дискусія до вечора, з обох боків міцно оборонялися, і один другого питаннями роздразнювали. Проте у всіх словах архиєпископ переможцем виявився, бо в ньому говорив Святий Дух, як написано: "Не ви будете говорити, але Дух Отця вашого говоритиме у вас". Коли настав вечір, а поєдинок ще не закінчився, встав цар з престолу свого, також і архиєпископ, і розійшовся собор, відклали суперечку до ранку. Ступили ж юдеї Єрвана свого, радіючи, обнімаючи ж його, і цілуючи, і похвалами його ублажаючи, що достойно протистояв християнам. Єрван же говорив їм: "Моліться, щоб допоміг нам Бог законний, бо бачите єпископа, що спритним є чоловіком, і важко перемогти його". Вони ж підбадьорювали його, дерзати і не боятися йому казали. Зранку ж знову зібрався собор: коли цар же і архиєпископ вже сиділи і жиди з Єрваном стали перед ними, почалося знову змагання. Але ні в той день не скінчилася суперечка, ані на третій, аж до четвертого і п'ятого. У всі ж ті дні засідав цар зі всім синклітом, з насолодою слухаючи тих, хто говорив, і втішаючись богоданою премудрістю і розумом святішого архиєпископа свого. Було-бо воїнству чого послухати і що пам'ятати, багато висловів пророчих тлумачилося і багато таїнств виявилося — це ж окремо про диспут той пишеться у книзі, яку і читати можна з насолодою і прислухатися до неї корисно. Про воплочення Христове і про Пречисту Діву бесіда була. Наводив архиєпископ слова Ісаї Пророка: "Це Діва в лоні прийме і народить Сина". Противлячись же Єрвану, що Марія людину лише народила звичайну, а не Бога, заперечував архиєпископ такими словами: "І наречуть ім'я йому Емануїл", що означає "з нами Бог". Єрван говорив: "І як жіноче лоно помістило страшну Божества Величність?" Архиєпископ відповідав: "Так, як оселя Авраамова помістила Бога під дубом Маврикійським, коли зійшов з ним їсти". Єрван: "Як-бо вогонь Божества не попалив жіночого тіла?" Архиєпископ: "Як же не попалив вогонь купини в Синаї, так і Дівичої Божество не пошкодило утроби, Діва народила і Дівою залишилася". Єрван: "Хіба примарою від неї народилося, а не насправді, неможливо-бо, щоб у народженні не пошкодилася утроба, і все це зовсім неправильно". Архиєпископ: "У той час, коли увійшов Авакум до Даниїла в рів лев'ячий, двері рову лозами були стягнуті і печатьми утверджені. Скажи мені, як він зайшов і вийшов, ані дверей не відчинивши, ані не порушивши печатей?"

Після третього дня змагань хотів Єрван втікати, але инші юдеї його не полишали, кажучи: "Якщо ти залишиш нас, то всі загинемо. Залишися-бо, всіляко борючись, може, нам допоможе Бог. Якщо ж і переможені будемо у словах, то матимемо инші способи спротиву, в яких нас не зможуть перемогти". Підкорився-бо Єрван благанням їхнім, на четвертий диспут повчився, на ньому ж почав докоряти християнам іконами святих, що поклоняються їм, і називав святі ікони ідолами, а тих, що поклоняються їм, — ідолопоклонниками і противниками закону Божого і казав, що заповідав Бог не створювати кумира ані всілякої подоби. Тоді архиєрей спитав його: "Коли був потоп у дні Ноєві, яким чином він врятувався?" Єрван: "За допомогою ковчега, з дерева зробленого". Архиєпископ: "Чи міг його Бог і без дерева ковчежного врятувати від потопу, чи не міг, як думаєш?" Єрван: "Думаю, що міг: написано-бо, що все можливе для Бога". Архиєпископ: "Якщо те Бог може, то для чого потребував ковчега, щоб спасти праведного? Чи годиться-бо, щоб Ной за спасіння своє ковчегові, а не Богу віддавав вдячність". Єрван: "Не має так бути, але Господеві треба віддавати хвалу як Творцеві, а не бездушній речі". Архиєпископ: "Проте віруєш, що бездушною річчю, ковчегом, влаштував йому Бог спасіння. Це і для нас видимими цими іконами робить, хоч бездушні є, проте докладаються до нашого спасіння: на них взираючи, підносимо розум наш до Первообразу і піднімаємося в божественне бажання і богоугодну ревність. Пишемо ж не ідола, але Господа нашого Ісуса Христа за людськістю, а не за божеством, яке є неописанним. І так само, як Ной за ковчег і спасіння своє приніс Богові вдячність, створивши жертовник, так і ми дякуємо Христові Богові, пишучи образ Його, бо плотським Його виглядом позбуваємося мисленного потопу і, ніби ж другий ковчег, людськість Його приймаємо — нею ж понесе тягарі наші, взявши гріх зсередини, і, нас Своїм Божеством обоживши, вознесе на Небо. Його ми, що видимий є для тілесних очей, фарбами пишемо — людськості його пречистий образ. І в прикритті тілесної подоби поклоняємося разом і Божеству Його, і шануємо в Ньому належним поклонінням рівно Отця і Святого Духа". Єрван ще, ображаючи святі ікони, говорив: "Дивуюся казкам вашим християнським, котрі говорять, що подає Бог благодать свою іконам, що на стінах і дошках написані, ніколи не ходили і не говорили". Архиєпископ супротивно спитав: "Скажи мені, Єрване, нащо Бог дав овечій шкурі Іллі благодать Свою, її ж не дав Єлисеєві, і надав перевагу шкурі мертвій над пророком живим? Адже-бо вод йорданських Пророк сам перейти не зміг, шкурою розділив їх і перейшов по сухому — і того чуда, якого живий Єлисей не зробив, те зробила мертва шкура. Але й Мойсею, що чуда діяв у землі Єгипетській, — чому не йому, але палиці його влив Бог чудотворення силу, і нею води в кров перетворив, море перетяв і инше чудесне й преславне зробив. Ще ж і скинія свідоцтва, і Ковчег Завіту, і золота посудина, що містить манну, і скрижалі, і палиця Аарона, і трапеза, і кадильниця, і свічник — все те чи не мало великої Божої благодаті, хоч і неживе було і створене з видимих речей і таких, які можна осягнути руками людськими? Проте славою Господньою були осяяні, хмарою наповнені й оточені, і, крім священиків і левітів, ніхто не міг увійти, ані торкнутися, бо були божественні і святі. Якщо це є у Старому, то чому дивуєшся в Новому Завіті благодаті Господній, що подається святим іконам?" Знову Єрван: "Пишеться у Псалмі: "Ідоли народів срібло і золото, справа рук людських"— і ікони-бо ваші ідолами є, бо рук людських діла". Архиєпископ: "Ні я цьому не перечу, що ідоли народів, які не знають Бога, є ідолами, подобою тих, що безбожно у всілякій скверні жили; волхви, і чарівники, і вбивці, і перелюбники, і ті, що погано з життя цього пішли, — на їх же пам'ять дехто робить ідолів. Останній же рід, сатаною зманений і осліплений, у богів собі їх перемінив, і поклонився їм, і ви те ж робите, поклоняючись вирізьбленим, і принесете в жертву синів своїх і доньок своїх бісам, проллєте кров невинну, кров синів ваших і доньок, їх же принесете в жертву вирізьбленим ханаанським — це є ідоли. А ці ж, що ми нині пишемо подоби святих Божих, — вони не є ідолами, але іконами чесними. Пишемо-бо подоби тих, що знають Бога і вірять в Нього, і угодили Йому в преподобності і правді, і були чесними, і святими, і Богу любими мужами. Зробили благодаттю Божою чудес багато: мертвих воскресили, хворих зцілили, сліпим очі просвітили, кривим ходу, глухим слух подали, розслаблених укріпили, прокажених очистили, бісів з людей вигнали. їх же кінець чесний, і пам'ять похвальна і вічна. Чесна-бо перед Господом смерть проподобних Його, і пам'ять праведного з похвалами, і в пам'ять вічну буде зодягнений праведник". Знову Єрван злословив, що нічим не відрізняються ікони від ідолів. Архиєпископ казав: "Одежа твоя, Єрване, і скинія свідоцтва — обоє з вовни і льону є, чи мають вони однакову силу? Палиця твоя і жезл Аарона, що проріс, — чи мають вони честь однакову? Горщик, що в тебе вдома, і посудина, в якій же манна, — чи рівнозначні вони для тебе? Скриня твоя, в яку кладеш потрібне для твого тіла свого, і Ковчег Завіту Господнього — чи однакову мають славу? Вогонь і єлей, що в домі твоєму заради просвітлення запалюєш, чи порівняєш зі свічником золотим семисвічним? Дім, в якому ж перебуваєш, і храм, який Соломон збудував, — чи рівно уподобиш? Ніяк же. Але почитаєш їх незрівнянно, бо ними благодать Божа колись приходила. Таким чином і наше пізнай, що иншим є образ лиця пагубного, в пеклі зануреного, а иншим є ікона святого угодника Божого, бо від неї випромінюється нам благодать Господня молитвами того, що на ній зображений". Говорив же Єрван і про ангелів, що є безплотними, по писаному: "Робить Ангелами своїми духи", проте християни не соромляться на іконах їх писати і духів тілесно зображати. На це архиєпископ: "Не маєш що говорити, від вас-бо самих ангелів Божих писати навчилися". Єрван: "Ніякого в нас не було діла такого ніколи". Архиєпископ: "Пройшов ти весь Закон старий і цього не довідався?"

Єрван: "Живий Господь, що не знаю, аби коли у нас ангельські образи писалися і шанувалися". Архиєпископ: "Справді, ви то діло почали. Коли-бо створив Соломон храм Богу Вишньому, чи не створили нагорі чистилища херувимів слави, осіняючих вівтар? Також і над першими дверима святилища, і над другими чи не влаштували херувимів? А в скинії свідоцтва, що Мойсей збудував, чи не було подоби херувимів над Ковчегом Завіту? Також і на завісах чи не херувимів лиця були шиттям зображені? І всі ті ангельські подоби чи не шанувалися вами разом зі скинією і храмом? Якщо-бо ви безтілесні єства, зображаючи, шануєте, то нащо нам докоряєте, що зображаємо і шануємо лиця тих святих мужів, що в плоті Богові благоугодили?" Таке і тому подібного пребагато [як же пишеться в книзі окремій] говорили, перебули день четвертий, і настав вечір. Коли ж встали цар і архиєпископ, розійшовся собор, сподіваючись на ранок кінець змагання і торжество переможця побачити. Євреї-бо раділи за Єрвана, бо задоволені були щодо питань і відповідей проти архиєпископа. Сміливим його робили, кажучи: "Добре даєш собі раду, не бійся, але стій ще міцніше, бачимо-бо, що Бог є з тобою, хай не настрашиться серце твоє, бачиш же, що і цар обох вас із задоволенням слухає". Єрван же відповідав їм: "Браття, муж той, як же бачу, розумом і словами значно перевищує мене, і неможливо перемогти його, чули-бо ви, що всі слова уст моїх спростував і відкинув і простими зробив". Назавтра ж дуже рано прийшли знову до Єрвана наймудріші юдеї, говорив їм він: "Свідчу вам нині, браття, щиро, що буду переможений архиєпископом, бачив-бо вночі у видінні Мойсея, пророка нашого, й Ісуса — про Нього ж між нами суперечка. Бачив же їх, що стояли на крилі якогось святилища і говорили, і бачив Мойсея, який поклонявся Ісусу і руки свої до грудей притиснуті, ніби зв'язані, мав, і з боязню стояв перед Ним, ніби перед Господом Богом своїм. Дивувався я через те, і розкрилися уста мої і сказав: "Господи, Мойсею, чи добре те, що твориш?" Він же, обернувшись, заборонив мені, кажучи: "Припини, не грішу я, поклоняючись Владиці моєму, бо не є одним із подібних тобі, пізнаю-бо Творця мого і Господа. Нащо ж ти завдаєш труду праведному архиєпископові, істині противлячись? Але вже у день, що надходить, переможений будеш ним і поклонишся йому, як же і я Господеві Ісусові Христові". Це бачу, браття, і що є — не знаю, але проте не маю слабнути, стоячи за закон наш, аж поки влаштує Бог, що хоче". Це вони чули, багато хто засумнівався і розгубився. Коли настав день і собор приготований був, цар же зі синклітом і архиєпископ із клиром прийшли, і багато люду зійшлося, — встав Єрван з багатьма законовчителями, які допомагали йому, і почалася суперечка, як же вчора і четвертого дня. Схоластик же один, нотарій архиєпископовий, його ж привів був зі собою з Олександрії, скорописець цей, там же стоячи, писав всі слова обох: і ті, що від архиєпископа, і ті, що від Єрвана уст виходили. Але допомогою Духа Святого, що діяв в устах святителевих, долалася сторона супротивників, наша ж перемагала у Господі. Архиєпископ-бо переможцем у всіх словах був, а Єрван знеміг, знемогло ж і багато законоучителів, що допомагали йому, проте засліпила їх злість їхня і вухами важко чули, і очі свої проти істини мружили. І треба було, щоб за словами святителевими ішла сила віри і чудесне діло, аби ж їх, озлоблених гнівом, викрити і невір'я їхнє посоромити, що і сталося таким чином.

Коли знеміг Єрван остаточно, возвав, кажучи: "Для чого тратимо час в довгих розмовах і гаданнях? Хай я розв'яжу цей поєдинок. Якщо хочеш, о архиєпископе, щоб без лукавства я повірив Ісусові твоєму, що Він є Бог істинний, то покажи мені Його живого, щоб я побачив Його і заговорив з Ним, — і тоді увірую, що ви, християни, здолали нас і перемогли". Коли це Єрван сказав, сонмище юдейське закричало на нього: "Просимо тебе, учителю наш, щоб не зманився ти і християнином не став, але знову мужайся і кріпися в істині, знай-бо, що нічого ж нема правдивішого, окрім єдиного Бога отців наших". Єрван же до них казав із гнівом: "Що ви злословите, чуєте ж, якщо завірить мене, що Він той, про кого провістили пророки, чого иншого чекати хочете?" Бачив же архиєпископ, що щиро говорить, а не підступом, сказав до нього: "Велику спокусу вносиш, о Єрване, і вище сили прохання, не з людьми змагаєшся, а з Богом, проте заради переконання твого і тих, що з тобою, щоб і вірних серця зміцнилися, сильний є Господь і це зробити. Скажи-бо остаточно, як хочеш, щоб запевнив тебе?" Єрван каже: "Впроси Владику твого, що на Небесах є, як же кажеш, щоб зійшов сюди і явився мені, і хай побесідую з Ним. І живий Господь, що відразу увірую в Нього й охрещуся". Коли це Єрван сказав, закричав натовп жидівський, кажучи: "Справді, о архиєпископе, сповісти нам ділом твоїх слів мудрість, покажи нам Христа свого, щоб, не мавши чого иншого відповісти, зі страхом повірили в Нього". І наполягали, кричучи на святого Григорія, щоб показав їм Христа відчутно, що є живий після розп'яття і смерти. Після цього говорили окремо євреї між собою: "Якщо-бо покаже нам архиєпископ Христа свого, то що буде? Горе нам і, не хочучи, маємо християнами бути". Инші ж говорили: "Якщо покаже Його нам, то чому не хочемо увірувати в Нього?" Инші ж казали: "Як можливо показати того, що, як людина, вбитий помер, і стільки перейшло літ до сьогодні, відколи він помер, де-бо знайдеться тіло і дух його, розсипалися давно кості і жили у гробі". Архиєпископ же, роздумуючи над діла величиною і противників велике налягання бачучи, весь розумом на Господа поклався. І думав собі, що якщо не ' помолиться про це до Владики Христа, щоб у такому поєдинку і потребі виконав прохання їхнє, то вельми має торжествувати сторона противників, і виявляться євреї переможцями, християни ж ніби переможеними, і будуть вороги насміхатися і збиткуватися із християн. Сказав те з упованням до жидівського зібрання: "Якщо зболить Христос мій, всіляко маю показати Його вам. Але ви напевне знайте, що якщо покажу Його вам і не схочете у Нього вірувати, то зразу мечем всі будете знищені. Якщо ж через недостойність свою не зможу вам Господа свого показати, то ідіть далі, як воля ваша" . Це почувши, вони печальні і радісні були. Печальні, сумуючи, що якщо покаже їм Христа, муситимуть у Нього увірувати, хоч не хочуть. Радісні ж, сподіваючись, що не покаже і будуть у своїй омані перебувати вільно. Угодні ж були архиєпископові слова і Єрвану, і тим, що з ним, наймудрішим законовчителям, і говорили до себе: "Всіляко неможливим є, щоби людина, отцями нашими вбита, умерши ж, і замкнута в гробі, і викрадена своїми учнями п'ятсот і більше років тому, могла бути живою".

Святий же отець наш Григорій знає слова Господні, в Євангелії сказані: "Якщо маєте віру, як зерно гірчичне, скажіть горі цій перейти звідси туди, і перейде, і нічого ж неможливого не буде для вас". Ті Господні слова в голові обдумуючи, віру ж безсумнівну до Бога маючи і твердо на Нього уповаючи, встав зі столу свого і відійшов трохи від них на місце, зручне до молитви. Цар же зі всім вірним народом чудувався і дивувався великому його до Бога дерзновенню і вірі, що і на це страшне діло насмілився. І з жахом дивилися, що далі має бути. Святитель же, трохи далі від собору відійшовши, знаменням хресним себе знаменувавши, на молитву став. Смиренно і благоумильно коліна схиливши і весь вгору себе піднісши, молився довго, щоб чули ті, що при ньому були. Згадував у молитві всі таїнства воплочення Бога Слова і все Христове з людьми життя: від Різдва аж до добровільного страждання, хреста і смерти, і триденного Воскресіння, і на Небеса з Тілом зішестя. Врешті сказав: "Яви Себе, Владико, чуттєво цим закаменілим і осліпленим злістю, яви Себе заради слави Імени Святого Твого, щоб тілесними очима побачили животворну Твою людськість, в неї ж заради нас смиренно вбрався і з нею ж на Небо вознісся. Хай-бо, побачивши Тебе, увірують в Тебе, істинного Бога, і в Отця істинного, що послав Тебе, і у святого Твого Духа". Коли закінчив він молитву і всі на нього уважно дивилися, раптом стався великий струс і грім страшний зі сходу, що і земля захиталася, і всі попадали зі стаху. Помалу ж вставши і до сходу очі возвівши, побачили, що відкрилося Небо і хмара ясна з полум'ям вогненним і променями сонячними звідти сходила на землю. Посеред хмари ж видно було Мужа, гарнішого вродою від синів людських, — Господь наш Ісус Христос Лицем невимовно сіяв і одягом, до блискавок подібним, світився. Плавним якимось рухом по хмарах ступав, і йшов, наближаючись до нижніх, і встав вгорі просто архиєпископа зверху хмари, привертаючи всі очі і серця до Себе вродою Своєю, її ж язик описати не може. Але від страху слави Його, її ж неможливо побачити, як же колись на Таворі учні, впали всі ниць на землю: цар, і вельможі, і весь народ від малого до великого. А юдеї, трепетом великим одержимі, туди і сюди оберталися, шукаючи втечі: опалювало їх божественної святости осяяння, і слава Господня, якої зріти не могли, страхом великим хитала їх. Але не було можливо втекти їм ані ж із місця назад поступитися: невидима сила тримала їх. Архиєпископ же укріпився, великим голосом до Єрвана возвав: "Це, о Єрване, Той, про Кого ж багато слів сказання чув ти, поглянь на Нього і переконайся, що єдин Свят, єдин Господь Ісус Христос на славу Бога Отця. Амінь". Єрван же, помертвівши, не міг нічого промовити. І прийшов голос від велеліпної слави Господньої, кажучи: "Заради молитви єпископової зцілює вас Той, Кого розп'яли батьки ваші". Від голоса ж того більше людей потряслося і падали на землю, страхом одержимі. І так, як колись Савло, що йшов до Дамаску, коли світло його з Небес осіяло і голос зверху прийшов, на землю впав і відкритими очима нікого ж не бачив, так і ці осліпли, і хоч розплющені мали очі, проте нікого не бачили. Тужили-бо і ридали гірко. Коли це їм сталося, був перед Лицем Господнім шум якийсь божественний, і хмара світла, що під Ним, сховала Його від всіх очей і вигиналася звідусіль у слід Його, коли сходив Він угору, аж поки вся слава Господня в небесне не вмістилася і инше все видиме від очей не сховалося. Цар же і вся громада християнська, осмілившись, сильними криками услід Господу довго кликали, кажучи: "Господи, помилуй!" Чесний же архиєпископ лежав лицем до землі, за людей Господові молитву приносив зі сльозами. Після цього всі зібрані на собор, цар і ті, що з ним, — синкліт і народ, святішого архиєпископа Григорія з великим благоговінням і боязню вшановували, чудувалися такій його святості і молитви його силі. Юдеї ж один одного питали: "Чи бачиш що, брате?" І відповідали один одному, що нітрохи не бачать. Закричали ж до Єрвана: "Горе нам, учителю наш, що зробиш?" Єрван же казав: "Чи ми одні осліпли, бачивши Бога християнського, чи і християни так постраждали?" Християни, чувши, казали: "Ми, благодаттю Господа нашого, добре бачимо, і здоровими є очі наші більше, ніж перед тим. Ви ж єдині є сліпими за невірство ваше, Бог-бо покарання Господь, Бог покарання, і не похитнувся, відтяв зір лютому вашому юдейському оку, бо недостойними є бачити Його". Тоді Єрван зі всією громадою єврейською молив архиєпископа зі сльозами, щоб відкрив осліплені очі їхні і подав їм святе хрещення. Архиєпископ же питав їх, чи вірують справді в Господа нашого Ісуса Христа. І повідомили всі, що вірують безсумнівно. Огласивши їх, сам і з тим, що були з ним, єпископами і пресвітерами служив хрещення святого таїнства. Було ж так, що коли входили євреї в святу купіль, зразу відпадала від очей їхніх ніби луска, і прозрівали тілесними, разом і душевними очима, серцем віруючи в правду, устами ж своїми Господа нашого Ісуса Христа ісповідуючи у своє спасіння. І хрещені були в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, починаючи від Єрвана, — його ж сам цар з купелі приймав. І наречено було Єрванові у святому хрещені ім'я Лев. І зарахував його цар до синкліту і ради своєї, зробив його патрицієм, як чоловіка благорозумного і чести достойного. І каявся Єрван вельми через свій пери: блуд, і дивувався з жахом, маючи завжди в голові явлення Господнє. "Як, — казав, — живий є Господь Ісус Христос на Небесах, Його ж батьки наші розіп'яли, і поховали, і думали, що Він мертвий". І говорив зі сльозами: "Господи, Ісусе Христе, Сину Бога живого, прости мені, бо згрішив перед Тобою у своєму невіданні". Святішого ж архиєпископа шанував, як ангела Божого, не хочучи від нього відлучатися. І так Омирітський край весь проствітився світлом святої віри у всіх містах і селах не лише юдейських, але й еллінських. І була радість велика по всій землі тій, але й ангели на небесах раділи через стількох душ навернення і покаяння, і славлений був Бог, що хотів спасіння всіх людей.

Після цього святіший архиєпископ Григорій радив цареві, щоб звелів не бути домам і житлам юдейським вкупі, але щоб селитися їм між християнами, аби не чинили таємних між собою зборів і рад. Звелів же і закон царський написати такий, щоб ніхто з євреїв не приводив доньці своїй мужа з роду єврейського, але з християнських синів зятя собі брав, і синові єврейському щоб не брав нареченої з доньок єврейських, але із християнських щоб шукав. Якщо б хтось насмілився закон цей переступити, той підлягатиме мечним мукам. Це ж зробив архиєпископ, щоб рід єврейський із християнами змішався і забув по багатьох літах давні старозавітні віру і звичаї. Були ж тиша і смирення глибоке, і благочестя всюди світилося, цар зі святішим архиєпископом Григорієм без лінивства для Бога працювали, всеношні славослов'я Владиці Христові возсилали, про спасіння душ людських турбувалися і управляли царством з милістю та істиною. Прожив же той благочестивий цар Аврамій на царстві Омирітському літ тридцять, упокоївся в Господі, день смерти своєї мав передвіщений святим Григорієм, і похований був славно в царствуючому граді Афарі. Тоді, по переставленні царевому, в короткім часі святий отець наш Григорій, добре стадо випасши й утвердивши віру на основі апостолів і пророків, багато зробивши знамень і чуд на славу Божу, перейшов від життя цього місяця грудня в 19-ий день. І покладений був чесно в тому ж граді, в усипальниці великої церкви. Ридала за ним вся земля Омирітська, а найбільше хрещені юдеї: всім-бо як батько добрий був і милостивий, любий людям і благоприємний Богові. Перед Ним же і представ у лику святих єрархів, з ними славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.