По кількох літах диявол, який ненавидить добро, підняв бран на святого, бажаючи прогнати його із престолу через того пресвітера Савина, дочці якого святий дав зцілення, і через Крискентія. Ті обидва були в тому місті пресвітерами, і з них кожен єпископства собі бажав, і гнів мали поміж себе, а в ті дні здружилися і постали ворожнечею на святого Григорія. Тож, підняті дияволом, мовили поміж себе: "Доки повинуватися будемо цьому чоловіку, який є волхвом, котрий волхвуванням своїм чудеса чинить і дивує простих людей? Чи ж не знаємо, що утік звідсіля і пробув у якогось волхва, і від нього навчився чарівничого вміння? Тепер же прийшов і нітить людей, кажучи, що є він чоловік Божий, а є він бісу подібний: не їсть, не п'є, як біс", — такі огуди й брехні на праведного від заздрості говорили. Навернули до лихої своєї ради і декого із клириків та й громадян і клялися один одному не спочити, доки не проженуть із міста Григорія. А замість нього хотіли поставити якогось Єлевсія-єретика, котрий відпав од пресвітерства і від собору, що був у Лаодикії, проклятого, що прийшов тоді таємно до Акрагану і ховався в одного громадянина Теодора, — святий Григорій не знав про нього. Бачив же святий Григорій того Єлевсія раніше на Сході і змагався з ним щодо воплочення Христового і здолав його у диспуті. Той же по тому проздовж трьох місяців ховався в Акрагантійському місті і підняв на заздрість та гнів тих пресвітерів і деяких інших злобних людей супроти святого Григорія. Порадилися вороги й найняли одну жінку юну, лицем красну, норовом же безсоромну й перелюбну, на ймення Євдокія, щоб сказала в лице єпископові перед усім народом, що той із нею бував. Вона ж спершу не хотіла того учиняти, кажучи: "Не поймуть мені віри громадяни, всі-бо його мають за ангела Божого, й боюся наговорювати на нього, щоб не побили мене камінням люди". Вони ж обіцяли зберегти її без ушкоди і множеством золота переконали її зволити на лукаву їхню раду й шукали догідного часу, щоб навести на нього напасть та безчестя.

Однієї ночі був святий Григорій у церкві на опівнічному співі, відтак Савин та Крискентій узяли найняту любодійницю Євдокію та й повели таємно до єпископового двору. Знайшли сторожа, котрий стеріг двері, і, давши йому достатньо золота, переконали його мовчати, а перелюбницю ввели у ложницю святого і, там зачинивши, відійшли. Єпископ же нічого не відав і загаявся в церкві до відпусту утрені. Коли ж засяяв день, тоді вийшов із церкви, пішов за ним і народ, що був у церкві, — такий-ото мав звичай: щодня проводили свого єпископа із церкви до двору його. Він-бо дійшов до дверей хоромини своєї і повернувся, навчаючи їх і благословення їм подаючи. Був там і Савин із Крискентієм та з іншими спільниками своїми. Вони вбігли до ложниці його, вивели жінку перед єпископа і перед весь люд, що прийшов, і закричали: "Дивіться, люди, що чинить єпископ наш, чи належить йому так творити? Ми кажемо, що святий він є, а тут блудником явився, відтепер недостойний є престолу єпископського!" Люди, побачивши те, здивувалися і стали, як каміння, безмовні, не знаючи, що й сказати. Здивувався і святий Григорій несподіваній тій напасті і мовчав. Запитали жінку: "Чи був з тобою єпископ?" Вона ж перед усіма відповіла: "Так, був зі мною цієї ночі". Архидиякон же та інші домашні запитали: "В який час ночі був із тобою?" Вона ж сказала, що по повечірї був із нею, — так була навчена казати від начальників злоби. Закричали домашні: "Бачить Господь, що неправду брехлива ця жінка говорить!" Кажуть лукаві: "Ви є йому свої й не достойні віри, кажете так, покриваючи лихі діла пана свого!" Один же диякон юний, на ім'я Філадельф, каже: "Нехай заніміють облудні вуста, що гидоту говорять на праведного із пихою та погордою".

Прискочив Крискентій та й бив Філадельфа по щоках. Спокусився багато хто, і пойняли віру брехні, бачачи жінку, яку вивели із його ложнині і яка в лице говорила, що був із нею; інші ж не йняли віри. Одначе лукавих бік переміг, тож схопили за руку єпископа і потягли його з двору його і, повівши, посадили до темниці, в якій колись священомученик єпископ Григорій Ливійський за Христа страждав, там і цього святого Григорія зачинили, забивши йому ноги в колоди і, зачинивши двері, стерегли. Невдовзі послали послання до папського екзарха, що був у тих краях, звіщаючи йому те, що сталося, і молили його, щоб прибув до міста судити Григорія. Пішла чутка не лише по всьому місті Акрагантійському, але й по довколишніх містах та селах, і по всій країні Сицилійській, що Григорія-єпископа із блудницею схопили. І зібралося до темниці безліч людей, котрі мали любов до святого і не давали віри брехливому наклепу, і сиділи біля темниці, плачучи. Святий же дякував Богові, що сподобив його страждати неповинно.

Опівночі, коли молився він, засяяло велике світло в темниці його — прийшов-бо ангел Господній, звільнив од вуз ноги його й словами укріпив у терпінні, тоді й невидимий став — відчинялися й темничні двері самі від себе. Люди ж, побачивши чудо, яке сталося, зайшли досередини і поклонилися святому, кажучи: "Тепер знаємо, що Бог з тобою, і брехливий є наклеп, на тебе вимовлений" . Хотіли піти й забити Савина та Крискентія, але святий утримав їх і заборонив їм, щоб не дерзали підіймати брану та проливати кров, але нехай чекають суду, що має йому бути.

Прибув до міста екзарх, зібрав увесь міський собор. Поставили Григорія, стали й супротивники із блудницею. Її екзарх запитав: "Чи правду кажеш, що був із тобою єпископ?" Вона ж мовить: "Так, владико, правда це, що був зі мною". Коли сказала вона це, напав на неї біс і, кинувши її на землю, бив, і валялася окаянна, жахливо кричачи, мучена від біса  . Охопив, отож, усіх страх, і сказали: "Невинний є Григорій лихому ділу, бо це Божа відомста впала на ту, котра набрехала на нього". Супротивники ж не соромилися казати: "Чи ж не говорили ми, що волхв і чародій він є, і волхвуванням учинив жінці, що біснується". Почула те дружина Савинова із дочкою, яку святий Григорій зцілив од розслабу, прибігла спішно на собор і закричала на чоловіка свого із ярістю, кажучи: "Окаянний і всезлобний, чи забув добродіяння святого цього мужа, котрий зцілив дочку нашу, і наносиш наклепа на неповинного! Зійди-бо від дому мого, відтепер не бажаю жити з тобою!" До святого ж припала й каже, плачучи: "Помилуй нас, рабе Божий, не пом'яни злоби, яку тобі ці нещасливі заздрісники учинили!" Стояв гомін у народі, одні кричали: "Неповинний він є!" — інші, брехні повіривши, говорили: "Волхвуванням навів біса на ту, що перелюб чинила з ним!" Екзарх же, маючи руки, наповнені мздою, допомагав Савину та Крискентію. Але, бачачи обурений люд, злякався і, вставши із суду, вийшов, кажучи: "Належить більше про те довідатися!" Блаженний же Григорій пішов сам у темницю і сів у ній, ніби осуджений, — чекав, який кінець має бути ділу, що почалося. Екзарх же, бачачи, що не зможе щось учинити Григорієві, намислив послати його в Рим до папи. І повелів приготувати корабля, написав і писання, де викладалася вина Григорієва, та й чекав ночі, щоб таємно вивести його. Написали й наклепники писання до папи, як самі хотіли. Коли ж настала ніч і народ розійшовся, екзарх із Савином та Крискентієм схопили Григорія і повели його до корабля. Ішли слідом батьки його й домашні, плачучи й ридаючи за ним. Він же втішав їх і переконував, щоб не плакали, звіщаючи, що знову матимуть змогу бачити його здоровим на престолі. Супротивники всадили його до корабля, доручивши його одному корабельному на ім'я Прокопій, йому й писання дали до папи. Архидиякон же Євпл із іншими дияконами приступили до екзарха, молячи його, щоб повелів їм іти з отцем їхнім та вчителем. Він же ані слухати їх не бажав, тільки одному з них, дияконові на ім'я Платоник, не заборонив іти з ним. І так корабля було відпущено, і почалося плавання, а домашні святого із батьками його плакали немало на березі, відтак повернулись у домівки свої.

Назавтра зійшлося безліч людей зі старійшинами своїми до темниці, і не знайшли пастиря свого святого Григорія, зсум'ятилися й почали плакати та волати на неправедний суд. Обступили єпарха й питали: "Куди діли отця нашого й пастиря доброго? Чи не вбили його?" Він же сказав: "Ні, братіє, не вчинив йому ніякого зла, але мирно послав його до папи, як сам просив нас". Вони ж бо закликали архидиякона Євпла та інших дияконів, кажучи: "Ви знаєте, де святий єпископ наш, бо вчора з ним у темниці були, звістіте нам по правді, де він тепер?" Вони ж сказали, що екзарх уночі послав його в Рим до папи. Екзарх, бачачи в народі сум'яття, злякався вельми та й утік із міста. Люди ж узяли вогонь і запалили доми всезлобних пресвітерів Савина та Крискентія і самих убити шукали. Ті ж побігли до церкви, і подалися люди за ними вслід. Пан Харитон став у церковних дверях і молив розгніваних людей, щоб не чинили пролиття крові за його сина. "Коли, — мовив, — сказали правду вони на єпископа вашого, а мого сина, і вб'єте їх, судитимуть і вас". Люди послухалися Харитона й повернулися.

Послали до Сиракузійського міста й сицилійському князю і єпископові того міста звістили все, що учинилося єпископові їхньому Григорію. Ті ж, почувши, здивувалися й пожаліли вельми за ним, знали-бо його чеснотливе життя. Послали ж од себе сановників і вручили правління до часу архидияконові Євплу, доки святий Григорій, виправдавшись перед папою, не повернеться на престола.

З часом зібралися знову супротивні і шукали, щоб убити Євпла. Він же, бачачи непогамовану злобу їхню, утік із міста і ховався до приходу Григорієвого. Савин же та Крискентій зі спільниками своїми, взявши раніше згаданого єритика Єлевсія, посадили його в єпископії. Князі ж і старійшини міські, упрошені паном Харитоном, припинили сум'яття, а найбільше тоді втішилися, коли звістилися від нього, що (Бог так хотів) має повернутися на свого престола Григорій. І пасли в той час Божу Церкву дикі звірі, як хотіли: Єлевсій-бо єретик мощі святих, що лежали в олтарі, взявши, вогнем попалити захотів, але не доторкнувся до них вогонь анітрохи, тож повелів їх уночі в море кинути, — ніхто про те не знав.

Коли дістався блаженний Григорій до міста Риму, корабельник віддав папі послання від екзарха та наклепників. Прочитав їх папа і наповнився на Григорія великої ярості та гніву, і, не давши йому бачити свого лиця ані про вину не запитавши, повелів скувати йому руки й ноги веригами і вкинути до темниці, також і диякона його Платоника в осібній келії зачинити. Коли сидів святий у темниці та молився, освітило його світло вночі і двері темничні відчинилися. Ввійшло до нього двоє пресвітлих мужів в апостольському образі і сказали йому: "Радуйся, рабе Христовий, а нам улюблений Григорію, Господь послав нас звільнити тебе від вуз у печалі твоїй, а бачачи в ній твою мужність і терпіння, радуємося. Хоче Бог і в цьому місті численні чудеса учинити тобою". І, це сказавши, торкнулися до вуз його, і тоді відпали вериги, і став на ногах своїх, звільнений од вуз, і поклонився їм до землі. Вони ж поцілували його й невидимі стали. Явилися відтак до диякона Платоника і, вивівши його із затвору, привели до Григорія — і були обоє, Григорій та Платоник, укупі, хвалячи й благословляючи Бога.

Був же у темничного сторожа єдиний син, котрий мав двадцять літ від народження свого, його біс лютий шість років мучив і ганяв по пустелях та дорогах, і не раз батько його, схопивши, зв'язував залізними путами і в кліті зачиняв, але він розривав вузи, двері зламавши, і тікав. Трапилося ж батькові в ті дні схопити його, і прикував до стовпа міцно руки його, і ноги, й шию. Він же опівночі, зламавши заліза, втік і, знайшовши темничні двері відчинені, зайшов до темниці й упав перед ногами святого Григорія, валяючись. Святий же, до неба руки звівши, помолився Богові й так бісу сказав: "Господь наш Ісус Христос повеліває тобі, душе нечистий: вийди зі створіння цього!" І тоді вийшов біс із юнака. Встав батько його, шукав ретельно сина, а побачивши відчинену темницю, жахнувся вельми, гадаючи, що втік в'язень. Зайшов досередини й побачив святого, який стояв із Платоником і співав, та й сина свого із ним здорового. І впав сторож перед ногами святого, кажучи: "Воістину, чоловік Божий ти є, прости мені, що зогрішив щодо тебе, поклавши руки свої на тебе". І відтоді служив святому сторож темничний день і ніч зі страхом, пошановуючи його, ніби ангела Божого.

В той час одна жінка, яка мала дочку згорблену, почула, що блаженний зцілив сторожевого сина, прибігла до нього в темницю із дочкою і, впавши, молила його, щоб зцілив дочку її. Він же рече: "Не моє то діло, жінко, але тільки Бога, котрий усе може вчинити словом". Вона ж невідступно долягала йому, молячи. Святий, отож, учинив молитву, поклав на горбатій руку свою, і дівчина випросталася. Подякували йому мати із дочкою і, поклонившись святому, повернулися, радіючи, у дім свій. Запитали її сусіди: "Хто зцілив дочку твою?" Вона ж каже: "Єпископ один чужий із Сицилії, про нього кажуть, що за якусь вину осуджений він, і сидить у темниці. Той зцілив дочку мою, як раніше зцілив сторожевого сина". Дійшла чутка багатьом про Григорієві чудеса, що біснуватого хлопця й горбату дівчину зцілив словом, і приносили до нього багатьох недужих — і зціляв їх.

Минув рік, і згадав папа, що Григорій у темниці сидить. І послав по авву Марка, про якого раніше багато разів згадувалося. Прийшов авва Марко із монастиря свого, і каже йому папа: "Чи не знаєш, брате, що Григорій, єпископ церкви Акрагантійської, приведений сюди зв'язаний і сидить зачинений у темниці, бо вчинив перелюбство". Отець же Марко, зітхнувши, відповів:

"О, коли б я мав частку з ним у день страшного суду!" Папа, це почувши, змінився на лиці й рече: "Подивися прислане щодо цього до мене писання від екзарха, якого маю в тій країні". Марко прочитав писання, посміявся і мовив велеголосно: "Свідчуся Господом, що брехливий є цей наклеп на неповинного й чесного мужа, котрий життям та чудодіянням рівний є стародавнім великим отцям, як і сам, владико, знаєш". Каже ж бо папа: "Знаю, що благодать Божа була в ньому перед зогрішенням, а відколи зогрішив, віднялася благодать від нього". Марко ж мовив: "Знає Господь сущих Своїх". Папа ж рече: "Що ж бо учинимо з ним, як порадиш?" Авва Марко мовив: "Послухай мене, владико, і прийми пораду раба свого: збери собор, заклич єпископів, не тільки своїх західних, але й на схід пошли, щоб не судили Григорія без відома царевого й патріяршого, але хай і благочестивий цар і Царгородський патріярх пришлють од себе мужів своїх. Пошли і в Сицилію і приведи наклепників та й жінку, а тоді як Бог покаже, так і вчинимо". Папа ж рече: "Добра є твоя рада, отче!" І сів, написав послання до благочестивого царя Юстиніяна і до святішого патріярха Царгородського, звіщаючи й молячи, щоб послали від себе чесних мужів на собор. Також написав і до екзарха свого в Сицилію, і до князів, і до громадян акрагантійських, повеліваючи прислати до нього в Рим наклепників усіх аж до єдиного і жінку, про яку кажуть, що перелюбство з Григорієм учинила. Прийняли ж цар та патріярх од папи послання, здивувалися на наклепа, котрий був щодо Григорія, і, не пойнявши йому віри, пожаліли, що стільки часу сидить у темниці Григорій, неповинний бувши. Швидко послали від себе чесних мужів: цар послав послом одного сановитого мужа на ймення Маркіян, патріярх же послав трьох єпископів: анкирського, кизицькаго і коринтського, і хартофілаксаб Константина. Ці всі, котрі від Царгорода, а хто від Сицилії, зібралися до Риму після другого літа Григорієвого сидіння у в'язниці.

Маркіян, не дійшовши Риму десь на вісімнадцять стадій, упав у недугу люту, аж усі відчаялися, чи житиме, і були через те у великій печалі єпископи, які з ним ішли, і ледве із великими труднощами дійшли до Риму.

Всі турбувалися щодо Маркіяна, і жоден лікар не міг допомогти йому в хворобі. Одного вечора жінці, дочка якої була зцілена від святого Григорія, трапилось іти повз двір, у якому замешкав Маркіян, і, почувши плач його рабів, запитала одного із них, чому плачуть. Той же мовить: "Пан наш помирає, через те й плачемо". Вона ж каже: "Коли хочете, щоб пан ваш був живий і здоровий, то несіть його за мною, і я вам покажу такого лікаря, котрий зцілить його одним словом, бо й мою дочку і багатьох у місті цьому зцілив, і не було жодного недужого, який би без зцілення відійшов од нього. Вони ж пойняли віру тому, взяли пана свого із ложем та й понесли його за жінкою. Не відав Маркіян, що йому чинять раби його, бо гарячка велика охопила його і не пам'ятав нічого. Довела ж їх жінка до темниці, поклали його перед святим Григорієм і молили його із плачем, щоб подав зцілення їхньому панові. Святий же покликав Маркіяна раз, і другий, але той не міг відповісти йому. Просльозився, отож, блаженний, поклав руку свою на хворого, і тоді заснув хворий, а не спав до цього двадцять і п'ять днів. Опівночі приступили до нього слуги і, побачивши його, не знайшли в ньому гарячки, і славили Бога; коли ж скінчилася ніч і святий співав ранішнє співання, збудився Маркіян і встав здоровий, і дивувався, де пробуває. Побачив-бо святого Григорія, впізнав його і припав до його ніг — збагнув-бо, що його молитвами від хвороби зцілів. Коли ж настав день, прийшли єпископи провідати Маркіяна і не знайшли його — довідалися-бо, що в темницю віднесений до Григорія. Пішли туди й побачили, що Маркіян здоровий, сидить із Григорієм та й бесідує, почудувалися і сказали до святого: "Благословенний ти є, отче Григорію, що сподобився бути достойним Божої благодаті й дару зціляти людські недуги. І цілували його люб'язно, запитуючи: "Який час сидиш у в'язниці?" Він же відповів: "Два літа й чотири місяці". Вони ж вельми прогнівалися на папу, що такий час тримає неповинного мужа в темниці, не звідавши нічого про нього. Хотіли його вивести, але він заборонив їм, кажучи: "Не можна мені без суду і без повеління папи зійти з цього місця". Вони ж бо пішли звістити папі все, що сталося. Той-бо, почувши, здивувався, і жах великий охопив його.

Повелів же папа сісти в церкві святого Іполита соборові, церква та біля темниці стояла, і зібралося єпископів із папою сто п'ятдесят і чорноризців із монастиря міста Риму та громадян велика кількість, що годі було вміститися усім у церкві. Приведено й наклепників числом сто і десять із Савином та Крискентієм. Тоді послали по святого Григорія трьох єпископів, і п'ятеро пресвітерів, і авву Марка — та й привели його чесно. Східні ж єпископи та хартофілакс, побачивши святого Григорія, який стояв на суді із великим смиренням, як осудженик, просльозилися. Почав же папа запитувати наклепників: "Яка є вина, що її наносите на вашого єпископа?" Вони ж безсоромно мовили: "Владико, знайшли його з жінкою, як гріха чинив". Каже їм папа: "Чи власними очима бачили його, коли грішив, чи жінка оповіла вам?" Вони ж бо сказали: "Ми, владико, зайшли за звичаєм поклонитися і знайшли жінку, яка спала на ложі його, і схопили її. Вона ж перед екзархом і перед усіма людьми виказала беззаконня, яке було". Мовили єпископи: "Хай приведена буде жінка і хай викриє беззаконня, яке було". Вони ж сказали: "Як може викрити його, коли біснувата вона. Відколи зогрішила із ним, кара Божа побила її і біс її мучить".

Послані ж привели біснувату перед собор, тримали її два чоловіки, і не відала, де стоїть, — втратила-бо розум од недуги. Каже-бо папа до наклепників: "Біснуватого і несамовитого не питають на суді, але ви, окаянні, скажіте істину". Вони ж мовили: "Уже ми повіли, запитайте ще того, котрий зло учинив, нехай скаже про себе". Святий же Григорій зітхнув із глибини душі й мовив: "Свідки встають неправдиві, чого я не знав, — питають мене, віддають мені злом на добро". Коли це сказав, упала жінка, мучена бісом, валяючись перед ногами його, піну виточуючи й ціпеніючи, і всі, котрі на те дивилися, жахнулися. Святий же подумки помолився і сказав: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа і заради святих отців, які тут зібралися, вийди, нечистий душе з Божого створіння: нехай жінка, прийшовши до розуму, звістить про мене істину". І тоді струснув нею дух та й вийшов із неї. Лежала жінка, наче мертва, взяв її святий і поставив. Коли ж стала вона перед усіма, запитали її: "Яке є тобі ім'я?" Вона ж мовила: "Євдокія звуся". Мовив до неї хартофілакс: "Чи знаєш єпископа свого?" Вона ж сказала: "Так, знаю вельми добре, багато разів бачила його, як ходив по місті й відвідував убогих, хворих та сиріт і давав їм милостиню численну, і я, окаянна, від рук його багато разів сподобилася прийняти милостиню". Запитав же її знову: "Чи ж чинив колись єпископ гріха із тобою?" Вона ж, зітхнувши із глибини сердечної, просльозилася і, знісши голоса свого, мовила: "Свідчуся Господом сил, що не пізнав мене ніколи, але ці лукаві люди, що стоять перед вами, Савин та Крискентій, примусили мене, щоб оббрехала преподобного мужа, обіцяючи мені багато добра. Бог нехай воздасть їм за гріха душі моєї, бо в таку біду мене ввели; відколи звабили лукаві та послухала ради їхньої, зайшов біс у мене й мучив аж дотепер". Це сказавши, кинула себе в ноги святому Григорію, плачучи та говорячи: "Помилуй мене, рабе Божий, і прости мені, окаянній, яка тяжко зогрішила перед тобою. Свідчуся Господом Богом, що не встану від ніг твоїх, доки не пообіцяєш мені прощення!" Він-бо рече до неї: "Не наше це — гріхи прощати, але одного тільки премилосердного Бога, нам же молити Його належить за прощення гріхів. Маю, отож, молити Його благостиню, щоб простив тобі гріхи твої", — і підняв її від землі.

Напав на всіх, котрі там були в соборі, страх, і всі дивувалися, кажучи: "Благословен Господь Бог, Котрий явив неповинного раба свого і виявив наклепа, що брехливий той є. Тоді папа і всі єпископи прогнівилися вельми на наклепників і почали словами докучними долягати й ганити їх. Відтак повеліли розділити їх на дві частини: клириків із Савиним та Крискентієм окремо, мирських же осібно — було ж клириків усіх тридцять, а мирських вісімдесят. Жінку ж, яка набрехала на праведного, суд учинив вільною від покари, а начальників злоби на вигнання засудили: Савина — у Тракію, Крискентія — в Іспанію, інших же клириків послали із безчестям до Равенни, щоб там у вузах і у великій нужді життя своє провадили; мирських же доручили судити Маркіянові, сановнику, присланому від царя. Він же повелів усіх до темниці зачинити, бажаючи їх пізніше покарати численними муками. Коли ж почали воїни до темниці тягти їх, заридали всі й заволали великим голосом до святого, кажучи: "Помилуй нас, рабе Христовий, які зогрішили перед тобою, і не віддавай нас на люте мучення". Святий же Григорій, бувши воістину незлобливим, упав перед папою і перед усім собором, із плачем молячи про ворогів своїх, щоб помилували й не карали їх заради нього. І доти старанним молінням і численними слізьми долягав їм, до ніг припадаючи, доки всі, просльозившись, не сказали: "Коли ти сам прощаєш їх і молиш за них, то ми роззброєні", — і повеліли воїнам покинути їх.

Коли стояли всі наклепники вкупі перед собором, раптово знялася велика буря, і потрусилася земля, і померкло повітря, і покрила всіх пітьма, і пробували у великому страсі — гадали-бо, що земля, розкрившись, пожере їх. Увесь же собор, здійнявши руки горі, заволав: "Господи, помилуй!" А як затихла буря й повітря знову просвітилося, з'явилася кара Божа на наклепниках, бо в усіх лиця стали чорні як сажа. Савину ж і Крискенту не тільки почорніли лиця, але й вуста їм долі звісилися, що не могли стиснутися ані бесідувати, — так Божа помста досягла їх. Увесь же собор, бачачи таке чудо, сказав: "Тепер пізнали, як спас Господь помазаника свого, почувши з небес святого свого; в силах правиці Його є спасіння.

По тому папа сказав до наклепників: "Чуєте, окаянні, це до отця вашого диявола, в давнину очорненого, подібні ви учинилися почорнілими лицями вашими, бо брехливого наклепа вчинили на праведного й святого мужа.

Повеліваємо, отож, вам, щоб були від теперішнього дня рабами єпископу Акрагантійському і тим єпископам, що будуть після нього, ви й діти ваші, і рід ваш довіку. Нехай не буде від плоду вашого ніхто ані єреєм, ані клириком ніколи. І кожен єпископ, який дерзне поставити від вашого племені в єреї чи диякони чи в будь-які клирики когось, знаючи про ваше теперішнє беззаконне діло, — той нехай проклятий буде!" І весь собор зволив на того засуда. Жінка ж, яка набріхувала на святого, впавши ниць, із плачем волала до єпископів: "Помилуйте мене, отці святі, і віддайте до жіночого монастиря, вже-бо не повернуся в місто своє". І віддана була до монастиря святої мучениці Кикилії й, одягнена в ангельський образ, у ньому пробула, добре чинячи подвига, двадцять і два літа і в істинному покаянні переставилася.

Була ж бо радість велика всьому собору від Григорієвого виправдання. Наспіла ж година дев'ята дня, і повелів папа святому Григорію звершити Божественну літургію, і коли святий літургісав, численні з єпископів, які достойні були, бачили благодать Духа Святого, що отіняла Григорія. Після ж Літургії поставив папа всім трапезу, і пригощалися, їдячи та п'ючи у славу Божу.

У той час трапилась у Римі така річ: дерева вельми гарні та великі, числом десять, припливли рікою на прикрасу храму святих апостолів Петра й Павла і стали посеред ріки, ніби зупинені чи залізом утримані, через що не могли кораблі проходити, бо дерева ті немало зайняли плеса своєю довжиною. Громадяни ж, зібравшись у великому числі, хотіли витягти їх, але не могли, бо ті дерева утримувались якоюсь невидимою силою. Молив — бо папа святого Григорія, щоб він своєю молитвою здвигнув із місця ті дерева, — і пішов туди святий Григорій, рушило за ним і багато люду. Подався — бо до ріки, але побачив запалену піч і відхилився від дороги, набрав розжареного вугілля на поли своєї мантії і ніс. Коли ж прийшов до тих дерев, поклав на вугілля тим'ян і творив молитву, кадячи, ніби кадильницею, полами мантії, які були повні розжареного вугілля. І чудувалися всі, бачачи мантію святого, що горіла вогнем, як колись неопалима купина. Коли ж закінчив молитву, повелів людям тягти дерева на берег. І тоді зрушилися й були неприродно легкі, що без зусиль витягли їх. І знайшли на них писання, в якому написане було таке: "П'ять дерев святому апостолу Петрові, п'ять же святому апостолу Павлові". По тому папа, зібравши знову єпископів, вищезгаданого єретика Єлевсія осудив на вигнання до Іспанії, а святого Григорія на свій престол відпустив із честю. Він же спершу пішов до Царгороду, і там царем та патріярхом чесно був прийнятий, відтак і до Сицилії повернувся. Довідалися акрагантійські громадяни про пришестя свого пастиря, вийшли із псалмами та піснями йому назустріч, радіючи на повернення його, і прийняли його чесно. Не пішов святий до церкви, оскверненої від єретиків, ані в єпископію, але іншу церкву чудову на ім'я святих апостолів Петра й Павла невдовзі спорудив та й інші хоромини влаштував собі на пробуття і, проживши літа достатні, пас добре Христове стадо. Багато слів учительних написав і чудес велике число вчинив, відтак у глибокій старості полишив земне життя й почав небесне вічне із Христом Господом, Йому ж слава навіки. Амінь.

Чому папа не міг судити Акрагантійського єпископа без відома східного царя та Константинопольського патріярха? А через те, що Акраган-місто й папі, й цареві служило, бувши розділене на дві частини. Адже благочестивий цар Константан, збудувавши в Римі церкву святих верховних апостолів Петра та Павла, дав тій церкві половину Акрагантійського міста, — тож відтоді володіли містом і цар, і папа: частина була царя грецького, а частина папи Римського. Не міг, отож, папа Григорія сам тільки зі своїми західними єпископами судити без царського відома, бо місто Акрагантійське належало і папі, й цареві. Не міг також суду чинити і без відома патріярха Царгородського, бо з царем там і патріярх владу мав. Згодом цар і папа подарували частини свої святому Григорієві, і почало все місто оте служити єпископові своєму.