Преподобний отець наш Стефан був родом із Кападокії Великої від батьків християн, що виховали його в послусі належному. Був же хлопець з дитинства добрий вдачею, сторонився звичних для дітей забав. У сім же років віддали його батьки вивчати Книги, і був швидкий у науці, і за короткий час Писання божественного навчився добре. Коли йому було п'ятнадцять років, пішов з батьківщини своєї і прийшов у Царгород, хотівши закінчити навчання своє там в роки царя Теодосія Адрамітинагі патріярха Германа Святого. І знову віддався навчанню, і навчився філософії, і перевищив мудрістю багатьох і самих вчителів, що дивувалися всі премудрості його. Чув же про нього патріярх Царгородський святий Герман, прикликав його і, благословивши, спитав, з якого він краю. Він же все про себе розповів. Патріярх же, полюбивши добру вдачу його, і премудрість, і смирення, біля себе перебування йому дав. Пробув же блаженний біля патріярха декілька літ, належачи Церкві святій, живши у повстримності і чистій совісті. Після того відійшов звідти, від всіх утаївся і, пішовши в монастир, постригся і подвизався добре. Тоді, забажавши безмовнішого перебування, відійшов з монастиря і знайшов місце темне і нікому не відоме, перебував у ньому досить часу, для Бога працюючи в пості і молитві. Після цього єпископ, що був у Суренті-граді, переставився, і прийшли люди сурентійські в Царгород, до святішого Германа-патріярха, просячи єпископа для Суренту. І була суперечка щодо поставлення єпископа, була незгода: одні хотіли того, а инші иншого. Сурентяни ж просили царя і святішого патріярха, щоби подали їм єпископа, який міг би управляти церквою добре, бо "примножилася, — казали, — єресь в граді нашому". Одної-бо ночі святому Герману, що на молитві стояв, явився : ангел Господній, кажучи: "В завтрішній день пошли туди, де живе в темному місці обранець Божий Стефан, його постав єпископом Суренту. Він-бо може випасти добре Христове стадо і до віри привести зловірних. Я ж і до нього посланий є від Бога — звеліти йому, щоб слухав тебе у всьому". Патріярх же каже: "Господи, як довідаюся про місце, де обранець Божий Стефан перебуває?" Ангел же, взявши хлопця від патріярха, показав йому місце перебування святого. Хлопець же, прийшовши, розповів патріярхові. А святому, що в той час посилав молитву до Бога в темному своєму місці, явився той же ангел Господній в одежі білій — і забоявся святий Стефан, і, тріпочучи зі страху, впав на землю. Ангел же, взявши святого за руку й укріпивши його, сказав: "Я є ангел Господній, посланий від Спаса Христа ректи тобі радість і звеліти іти в Сурент-град, щоб навчити людей віри Христової. Ось завтра патріярх візьме тебе і, освятивши, пошле тебе туди архиєпископом, ти ж не супереч йому, щоб не прогнівити Бога". Тоді, мир давши йому, ангел зійшов на Небо. На завтра ж патріярх скоро послав з хлопцем двох пресвітерів по святого Стефанія. Вони ж святого з великою честю до патріярха привели. Патріярх же зустрів його з радістю і, освятивши його, архиєпископом Сурента поставив. І відпустив на кораблі на престол його. Святий же, прийшовши в Сурентіиський град і на християнському престолі сівши, учив людей з Божественного Писання. І за п'ять років весь град Сурентіиський охрестив і всі околиці його. Після цього в Царгороді настав Лев — цар, що з Ісаврії, і збісився іконоборством: навчений був від двох жидів. Бо спершу звелів ікони ставити високо, щоб, якщо хто чистий, той цілував їх. Після цього у повітрі повісити святі ікони звелів, кажучи: "Не годиться ікони до стіни прибивати цвяхами". І багато чого иншо-го робив окаянний. Святий же патріярх Герман багато сперечався з ним, із книг про це бесідуючи, щоб полишив починання свої злі. Розгнівався ж проклятий, виявив свою отруту, яку в серці своєму ховав, і почав зовсім відкидати святі ікони, ганьбити і нищити. Послав же наказ по всьому граду і в багатьох навколишніх місцях, щоб всі те саме з іконами святими робили, і казав: "Якщо хто противитися мені буде, всілякими муками замучу його і віддам смерті". І було видно в царствуючому граді багато різних для правовірних християн мук. Патріярха ж Германа злочестивий цар послав у вигнання, а на його місце поставив патріярхом Анастасія, родом сирійця, однодумця своїй єресі. Тоді цар і патріярх пустили послів своїх зі злочестивим наказом до Сурента, і веліли посланці святому архиєпископові Стефану не поклонятися іконам і хресту. Відповідав же святий, кажучи: "Не буде того, не дозволю я людям своїм відступити від закону Христового, не слухаю наказу царевого ні окаянного патріярха". І зійшов вночі до посланців на корабель, і в Царгород прибув. Одягнувся в одяг сану свого, став перед царем. Каже ж цар: "Хто такий?" Святий же відповів: "Я архиєпископ сурентійський Стефан". І каже цар: "Чи бачиш собор цей, що сидить зі мною у честі великій? Ти попали і подри ікони, ти-бо послухай мене — і будеш в такій же великій честі з нами". Святий же відповідав: "Не буде того, навіть якщо мене спалиш, чи на частини розітнеш, чи иншими якимись муками замучиш. Через ікону і через хрест Господній все хочу перетерпіти". Тоді знову каже святий: "Царю, ми в книгах знаходимо пророцтво, що в Царгороді настане цар злочестивий, іконоборець, що спалюватиме ікони святі. Але Бог у твоє царювання хай того не робить". І каже цар: "Чи знайшли ім'я царя того?" Відповів святий: "Ім'я його Конон". І каже цар: "Справді, Стефане, знайшов ти ім'я моє. Батько-бо і мати нарекли мене ім'ям Конон". І каже Стефан: "О царю, хай не буде це в царство твоє. Якщо ж таке зробиш, будеш предтечею антихриста". Те чувши від святого, ' окаянний цар рукою залізною вдарив у лице його, і уста, і зуби, кажучи: "Як мене назвав предтечею антихриста?" І звелів святого за волосся і за бороду взяти, і бити, і волочити по землі, і вкинути до темниці. Коли святого волочили, він Богу вдячність підносив, і посаджений був у темницю, в якій же й инші святителі були.

Після цього знову звелів цар представити його собі. "Як мене, — каже — сурентійський єпископ назвав! Б'ючи, приволочіть його сюди". Святий же перед царя з сімома єпископами прийшов. Тримав же цар в руці своїй ікону Господню, і Богородичну, і Івана Предтечі і каже святому. "Чому назвав мене предтечею антихриста?" Сказав святий: "Тому що діла його твориш, сказав я, і знову те тобі кажу". Тоді цар плюнув на ікону і потоптав її, і сказав Стефанові: "Зроби і ти так з іконою цею". Святий же, просльозившись, мовив: "Враже Божий, недостойний царства, як не осліпнуть безумні твої очі і не всохнуть беззаконні твої руки? Бог хай забере царювання твоє незабаром і вкоротить життя твоє". Цар же, це чувши, з гнівом звелів бити святого. Після цього прив'язав його до хвоста коня і волочив до темниці. Святий же вдячність підносив Богові. Встали ж всі, що були в темниці, молилися до Бога — і молитвою святих скоро вмер злий цар. А по ньому царство прийняв син його Константин Копроним. Його ж цариця, чувши про добродійства і чуда святого Стефана, просила мужа свого царя Константина, щоб відпустив його на престол свій. У той же час народився у царя син, і охрестив його святий Стефан. Цар же, обдарувавши його, з великою честю відпустив на свою паству. Прийняв-бо добрий пастир свій престол, пас добре довірене стадо досить часу. Тоді, довідавшись про свій до Бога відхід, поставив замість себе архиєпископом Сурента клирика свого на ім'я Філарет і переставився до Бога на вічне життя місяця грудня в 15-ий день. Був же там один чоловік на ім'я Єфрем, родом сурентянин, сліпий з лона матері своєї — його ж святий Стефан наділяв їжею, і питтям, і одягом. Він, чуючи про смерть благодійника свого, заплакавши, мовив: "Хто мене тепер відвідає, ведіть мене, хай поцілую ноги його святі". І коли приведений був до тіла Стефана святого, впав у ноги йому, плачучи і ридаючи, — і тут раптом прозрів, і тим чудом Бог дав знати про угодника свого, що зі святими в лику чудотворців та ісповідників. Тіло ж його святе святителі і весь сурентійський люд з багатьма сльозами поховали чесно на славу Бога, що всіма славиться і превозноситься навіки. Амінь.