Святий Назарій народився у Римі від батька євреянина, матері ж християнки, її ім'я було Перепетуя, вона прийняла святе хрещення від святого апостола Петра. Дійшов хлопець віку і довго роздумував, якої триматися віри: а чи батьківської, а чи материної, і зволив бути наслідувачем святої матері своєї, її ж бо молитва багато йому допомогла просвітитися, і хрещений був у єпископа Лина. Коли ж досяг зрілого віку, досконалим і в чеснотах виявився: старанно-бо служачи Богу, не про своє, а про багатьох спасіння дбав, навертаючи невірних до Христа. Взяв-бо від батьків своїх достойну частку маєтку і з нього міг добродіяти неімущим; вийшов із Риму і прийшов до Медіолану, і там усе добре використав, творячи милостиню убогим і служачи від майна свого в'язням, які за Христа страждали. Тоді-бо царював нечестивий Нерон, і було гоніння велике за християн, і багато тих, котрі ісповідували Христа, тримались у вузах, і мучили їх; їм-бо святий Назарій служив, утверджуючи їх у вірі і до подвига укріплюючи.

У той час і святі мученики Гервасій та Протасій схоплені були від Ануліна-князя і вкинені до темниці. І приходив до них часто святий Назарій, утішаючи їх корисною бесідою, і полюбив їх вельми, бачив-бо їх наповнених любові божественної, і бажали вони щиро й душі покласти за Господа, котрий поклав за нас на хресті душу свою. І такою до них прив'язався Назарій любов'ю, що не бажав розлучатися з ними, але з ними вкупі волів страждати й умерти. Звідомився князь, що Назарій відвідує в'язнів, яких тримали в темницях, потрібне їм приносить і в християнській їх вірі утверджує, тож повелів схопити Назарія і привести до себе. І запи тав його, хто він і звідки, а довідавшись, що римлянин він є родом, християнин же вірою, радив йому, щоб не відкидався батьківських богів, що їх римляни від початку пошановують жертвами та поклоніннями. Святий же не тільки ради його не захотів послухати, але і всупереч говорив, фальшивим їхнім богам докоряючи і сповідуючи, що є єдиний лише Бог Ісус Христос. Тоді князь повелів його бити у вуста. Він же не перестав дерзновенно говорити й викривати нечестя їхнє, через це князь на більший гнів запалився і повелів палицями бити святого, тоді з безчестям прогнав його з міста. Блаженний Назарій, вигнаний бувши, радів, що сподобився прийняти рани за Христа і що заради правди є вигнаний, і згадував Христові слова: "Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради мене". Про те тільки печалився, що відлучився від улюблених друзів своїх Гервасія і Протасія, з ними-бо вкупі й померти бажав, і це його бажання згодом Бог сповнив. А в той час подобало йому в іншому краю послужити людському спасінню і відвернути багатьох од омани.

Коли настала ніч, явилася йому у видінні блаженна мати його, велячи йому іти до Галлії і там трудитися на Христову благовість. Встав він і пішов у ту країну за повелінням матері своєї і, проповідуючи Христа, просвічував людей світлом віри, тих, котрі у тьмі і в смертній тіні. А коли був у місті, що звалося Мелія, там від однієї доброродної та вірної жінки прийняв трьохрічне дитя, на ймення Келсій, і хрестив його й виховав у благочесті. Ріс хлопець літами і розумом, наповнюючись Божої благодаті, прийшов у вік, наслідуючи учителя святого Назарія, — учився від нього вишньої премудрості і складав у серці своєму богонатхненні слова і батьківське його наставляння. І такий уже хлопець став мудрий у Христі, що дорівнявся до вчителя свого, однаково з ним служачи людському спасінню, Христа проповідуючи, однаково й муки, й гоніння терплячи, однакового сподобився наслідити й мученичого вінця. Довідався-бо Диновій, князь країни тієї, що Назарій численні міста до Христа навернув, послав схопити його з хлопцем Келсієм і, обох бивши, вкинув до темниці, бажаючи назавтра мучити їх численними муками.

Настав ранок, жінка княжа, побачивши Келсія, малого й гарного хлопця, як вели його на муки, пожаліла його вельми і, припавши до свойого чоловіка, молила його, аби помилував хлопця і щоб відпустив його вкупі з учителем його Назарієм, і доти старатливим своїм проханням долягала князю, доки умолила його відпустити обох вільними. Відпускаючи ж їх, князь сказав: "На прохання дружини моєї звільняю вас від усілякої муки!" Святі ж мученики печалилися щодо того, що не доступляться бажаного вінця мученичого й не закінчать так життя, аби могли розрішитися від тіла і з Христом жити. Ішовши звідтіля, прийшли до міста Тимир і там вправлялись у звичайній проповіді євангельській, багато душ Христові набуваючи. Цього не потерпів бачити диявол, піднявши гнів ідолопоклонників, котрі, повставши на Назарія та Келсія, схопили їх і відіслали до нечестивого свого царя Нерона. Святі ж, поставши перед царем, сповідували ясно Христа-бога, за що Назарія на землю кинуто й ногами потоптано, Келсій же різками битий був. Принуджені ж приносити богам жертви, ідолів їхніх словом на землю скинули, і віддані були на з'їжу звірам, але не пошкодили їм звірі, тоді в море їх укинули, вони ж по воді, як по злачному полі, пішли. Побачивши те, цареві слуги повірили у Христа і, хрещення від святого Назарія прийнявши, покинули двір царський, і, відсторонившись од сум'яття мирського, служили в мирі Христові.

Назарій же святий із учнем своїм святим Келсієм пішов знову в Медіолан і знайшов там ще живих мучеників Гервасія та Протасія, що сиділи в темниці. Проповідуючи ж у Медіолані, знову від Ануліна-князя був схоплений. І запитав його князь: "Де був до того часу?" — а, довідавшись, що в руках у самого Нерона був, подивувався, що живий та здоровий звільнився від рук його; знав-бо, що Нерон цар лютий та нелюдський, котрий не тільки винуватих, але й неповинних безліч немилостиво вбиває. Принуджував князь Назарія, щоб приступив і поклонився богами їхнім; він-бо не тільки не захотів того учинити, але й наругою віддав їм. Князь же повелів бити в уста його, і немало позавуш прийняв святий із учнем своїм Келсієм, тоді ж у темницю був укинутий до святих Гервасія та Протасія. І утішився вельми Назарій, що сподобився ще бачитися з улюбленими друзями своїми, й бесідувати із ними, і вкупі в одній темниці за Христа вузи терпіти.

Анулін же, князь, звістив писанням Нерону-царю про Назарія. Почув цар, що Назарій живий є, уразився вельми на тих слуг, яким повелено було у морській глибині його потопити, і старанно шукав їх, бажаючи погубити, гадав-бо, що вони пустили Назарія; але не знайшов, вони вже втекли від світу й самохітно віддали себе в солодке служіння Христу. Написав-бо цар до Ануліна-князя, щоб погубив Назарія смертю; прийняв тож князь царське писання, вивів святого Назарія із учнем його святим Келсієм із темниці і відсік мечем чесні їхні голови. Святі ж їхні мощі хтось із вірних, що жив на передмісті, взяв таємно й заніс до свого дому.

Була ж у того [чоловіка] дочка розслаблена, що лежала на ложі, а коли внесли мощі святих мучеників у дім, тоді встала із ложа здорова, ніби ніколи не хворіла, через це вельми зрадів господар дому із домашніми своїми і поховав чесно мучеників у саду.

Після усічення святих мучеників Назарія та Келсія невдовзі прийшов до міста Астазій-комит, що вирушив на війну супроти моравів; його підбурили жерці ідольські, щоб забити святих мучеників Гервасія та Протасія, які залишалися у темниці. Гервасій, отож, був битий олив'яними патиками і помер. Протасія ж мечем у голову усічено, і скінчив подвига мучення. Тіла їхні Пилип, християнин, із сином своїм, викравши, поховали в домі своєму, і було всіх чотирьох святих мучеників: Назарія і Келсія, Гервасія та Протасія — під землею поховано, і ніхто не знав аж до часу святого Амвросія, єпископа медіоланського. Той через Боже одкровення віднайшов Гервасія з Протасієм — сталося це в царство Теодосія Великого; Назарія ж із Келсієм — у царство Аркадія та Онорія. Про віднайдення мощів Назарія із Келсієм згадує Павлин-пресвитер у житії святого Амвросія так:

"У той час мощі святого Назарія, мученика, знайдені поза містом у саду, переніс Амвросій у церкву святих апостолів. Побачив же у гробі, в якому лежали мощі мученика: кров, ніби тепер витекла, голова ж із волоссям та бородою така нетлінна, ніби зараз до гробу покладена, лице ж його таке світле, ніби тепер омите; і не дивно, адже сам Господь у Євангелії обіцяв: "Але і волосина вам із голови не загине", і таких наповнилися пахощів, що всі аромати перевищували. Підняли ж мученичі мощі і на колісницю поклали, тоді повернулися із святим Амвросієм по святого Келсія, мученика, що був покладений на тому ж таки місці. Довідались од господарів того саду, що від батьків заповідано їм було не покидати місця того з роду в рід через те, що скарби великі в ньому було покладено, — воістину великі скарби, яких ані черв, ані тля не тлить, ані злодії не підкопують та не крадуть".

До цього місця Павлин-пресвитер про мощі Назарія та Келсія. Про мощі ж Гервасія та Протасія є таке писання святого Амвросія:

"Амвросій, раб Христовий, братії, що є в усій Італії, спасіння вічного в Господі!

Божественне Писання називає боржником такого, котрий, сам щось узявши безкоштовно від Господа, іншим того не з'являє, — це так, ніби щось украв від церкви, коли утаюють те, чим можуть давати користь іншим. Через те мовить Давид: "Справедливість твою не ховав я в середині серця свого, про вірність твою та спасіння твоє я звіщав, не таїв я про милість твою та про правду твою на великім зібранні". І, за це діло ніби воздаяння бажаючи, доклав: "Тому, Господи не віддали милосердя свого від мене", ніби казав: коли я іншим учинив, щоб віднайшли милість, так і Ти не залиш далеко милість свою від мене. Але навіщо цю чиню передмову? Звіщу вже вам доброчесно, тим, що мудрують і вірять у Господі, і до веселощів вас від віднайдення мощів закличемо.

У святу чотиритидесятницю, котра оце була, коли Господь учинив мене причастником тих, що постять і моляться, було мені на молитві уночі: торкнувся очей моїх такий сон, що ані спав, ані чутливий був я, і побачив двох юнаків у білих ризах, котрі звели руки свої вгору й молилися. Із ними розмовляти я не міг, охоплений дрімотою. Коли ж отямився, вони невидимі стали. І молив Господню благостиню, що коли ж це бісівська зваба, хай віджене від мене, коли щось правдешнє, то ясніше хай мені покаже. Щоб дістати те, що прохав у Господа, доклав я поста до посту і на другу ніч, коли півні заспівали, так само, як і спершу, побачив тих юнаків, що молилися зі мною.

На третю ніч, коли плоть моя, що знемоглася від посту, заснути не могла, оті двоє (вже я не спав, а чудувався) явилися, маючи зі собою й третього чесного, подібного до святого Павла, його я із ікони пізнав; з них він один тільки зі мною говорив, а інші мовчали. Каже мені таке: "Оце ті, що, послухавши моїх слів, зневажили світ і багатство і пішли за Господом нашим Ісусом Христом, нічого земного й плотського не бажаючи, і пробували тут, у Медіолані, проздовж десяти літ, трудячись Богові, і сподобилися бути Христовими мучениками; їхні-бо тіла на тому ж місці, на якому стоїш ти, молячись, знайдеш, бо вони тут лежать у гробі в землі. Винеси-бо ти їх нагору і церкву в ім'я їхнє споруди". Я ж запитав про імена їхні, він же мені відповідає: "Знайдеш книжицю біля голів їхніх, у ній народження і кінець їхній описано". Я ж бо, закликавши братію та єпископів, які були, розповів їм про побачене, і спершу сам почав копати, єпископи ж допомагали мені. І віднайшов ковчега, як святий Павло повідав, а в ньому уздрів тіла святих, ніби тепер поховані, вельми гарно пахли. Біля голів же їхніх віднайшов книжницю, в якій усе по ряду так написано: "Я, раб Христовий Пилип, тіла цих святих забрав у дім свій та й поховав. Мати їхня була Валерія, батько ж Віталій, обох синів-близнят разом народила: одного-бо Протасієм, а другого Гервасієм називала. (Віталій був воїном у Медіолані, жив із дружиною своєю, таємно служачи Богу. Пішов із суддею Павлином у місто Равенну, там викритий був, що є християнином. Мучений був, не відрікся Христа і у рів глибокий укинений, і камінням згори битий, похований живцем. Дружина його, довідавшись про смерть свого чоловіка, пішла по тіло його, бажаючи поховати його в домі своїм на утіху сирітству своєму. Але громадяни равенські, що були християни, заборонили їй узяти тіло чоловіка свого, самі щодо такого скарбу тішилися і тримали собі для заступлення. Валерія ж, не діставши бажаного, поверталась у Медіолан і в якомусь селі по дорозі потрапила на богомерзький празник нечестивих людей, що приносили жертву поганому своєму Богу Сильвану; вони, за звичаєм своїм, пригощали мандрівних ідоложертвенними м'ясами, і Валерію, яка йшла дорогою, до тих м'ясив закликали. Вона ж бридилася тією мерзотою, не захотіла їсти бісівської жертви і визнала, що християнка вона. Нечестиві розгнівалися і били її нещадно палицями так, що ледве жива була доведена своїми до Медіолану. І прийшовши у дім свій, синів своїх, Гервасія та Протасія, істинній вірі повчивши, третього дня в руки Богові Духа свого віддала.) Коли ж Гервасій та Протасій після батьків своїх (мученичими вінцями вінчаних) осиротіли, дім та маєтки свої розпродали і все убогим роздали, рабів увільнили, самі ж в одній хоромині зачинилися і продовж десяти літ старанно молилися, постили й читали. На одинадцяте літо почали в темниці (від Ануліна-князя) страждати за Христа. Коли ж Астазій-комит ішов із Медіолана на війну супроти моравів, упередивши, зустріли його жерці ідольські, кажучи: "Коли хочеш із перемогою до царя повернутися, примусь Гервасія та Протасія, щоб поклали жертви богам; розгнівалися-бо боги, що ті двоє зневажили їх, і вже на запитання наші не хочуть нам боги відповіді давати". Це почувши, Астазій вивів їх із темниці і, поставивши перед собою, сказав: "Наказую вам, щоб не чинили богам образи, але доброчесно принесли їм жертви, хай щаслива буде дорога наша". Гервасій мовив: "Перемоги над ворогом у самого всемогутнього Бога просити маєш, а не тих ідолів, котрі не бачать, не чують, і не говорять, і не мають дихання". Тоді Астазій повелів бити Гервасія олив'яними патиками доти, доки помре, і помер од того биття святий Гервасій. Його тіло віднести повелівши, сказав до Протасія: "Бідаче, пощади життя своє і не безумся, як брат твій". Відповів Протасій: "Не знаю, хто бідака є: чи я, що не боюся тебе, чи ти, що мене боїшся?" Рече Астазій: "Як це я боюся тебе, окаянниче?" Відповідає святий: "Боїшся мене, щоб не бути опечаленим через мене, коли жертов не учиню ідолам. Коли б не боявся ти, то до жертов би не примушував мене. Я ж тебе не боюся і загрози твої зневажаю, і ідолів твоїх маю за погній, а єдиному тільки Богові, що царює в небесах, поклоняюся". Тоді і його Астазій повелів бити палицями, і довго били, коли ж із землі підняли його, рече комит: "Окаянниче, такий ти гордий і непокірний, хочеш загинути, як і брат твій?" Відповідає Протасій: "Не гніваюся на тебе, Астазіє, бачу-бо сліпоту очей твоїх, невір'я твоє не дає тобі бачити те, що є Боже. І Господь мій розпинателям своїм не докоряє, але молиться за них, те додаючи, що не відають, що чинять. І ти не знаєш, що твориш, через те тебе жалію. Одначе чини, що почав, щоб нині із улюбленим братом моїм міг уздріти Спасителя мого". Тоді Астазій-комит повелів його мечем усікти, і так сталося. Я, раб Божий Пилип, із сином моїм вночі потай узяв тіла їхні у дім свій, про що тільки Бог відає, і в цьому ковчезі мармуровому поховав їх; вірую, що їхніми молитвами і я дістану милість від Господа нашого Ісуса Христа, котрий із Отцем і Святим Духом живе й царює навіки".

До цього місця писання Амвросієве і знайдена книжиця Пилипова.

Коли ж мощі ті святі із землі були винесені, багато зцілень болящим подавали і бісів од людей відганяли, сліпих зрячими робили. Згадує той-таки Амвросій-святий, що в місті їхньому був один сліпий на ймення Севир, усім знаний, той лише доторкнувся краю риз, що були на мощах святих, тоді й прозрів ясно.

Молитвами святих твоїх, Господи, просвіти очі душ наших, хай у світлі лиця Твого підемо і в імені Твоєму порадіємо навіки. Амінь.