Святий мученик Єпимах родом був із Єгипту, мав батьків християн, від юності ж полюбив Бога і для Нього одного захотів пожити. Пішов-бо у пустелю, наслідуючи святому Івану Хрестителю, і довгий час в горі Пилусійській пробув. Не маючи ж якогось наставника від святих отців у суворім пустельницькім житті, наставлявся від Духа Божого, і любов, яка є до Бога, учителем йому була, повчаючи його в усьому чеснотливому житті — хто-бо так, як любов Божа, може навчити людину добротворенню? Вона навчила святих апостолів покинути все й піти вслід обіднілого Господа; вона навчила преподобних отців "тинятися в овечих та козячих шкурах, відкинутих, засумованих, скривджених"; вона навчила святих мучеників та мучениць за Христа щиро страждати. Казав дехто: "Тебе, Женише мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю". Вона і святого Єпимаха навчила зносити пустельні подвиги й труди, терпіти від ворогів усілякі напасті, свято в Бозі жити й бути готовим за Нього на смерть. Жив же святий Єпимах у пустельнім усамітненні літа достатні й почув, що в Олександрії християни мучені є від нечестивих, і багато хто, боячись лютих мук, одні втікають у гори і в пустелях ховаються, інші-бо від віри відпадають. Розпалився тож ревністю за Бога, покинув пустелю і рушив до Олександрії, бажаючи постати до крові за свідчення Ісуса Христа. Побачив у місті беззаконня і свари нечестивих ідолопоклонників і що бісівське злочестя вельми примножилося, Христова ж частина умалена, обезчещена сквернами і святиня Господня. Ввійшов до храму ідольського дерзновенно перед усіми в час бісівського празника і жертви їхні перекинув, а ідолів скинув на землю та й побив. Через це схоплений був і до ігемона Апеліяна приведений. Побачивши ігемона, який сидів на судищі й християн мучив, мужнім серцем кинувся на нього, бажаючи його вбити, і вбив би, коли б наближені його не утримали, — так по-ревнував за Господа Бога свого. Ігемон же здивувався такому дерзновенню простого і в рубища одягненого чоловіка і повелів його вкинути в темницю, доки не намислить, якими б його погубити муками.

Було в темниці безліч вірних, яких тримали за Христове ісповідання, їх-бо всіх Єпимах вустами, Святого Духа наповненими, до подвигу укріпляв. І настільки вірних слова його укріпили до страждання, що жоден із них не устрашився ані відпав од віри, але всі із дбанням за істинного Бога кров свою пролили і після різних мук душі свої поклали. Нарешті святий Єпимах виведений був на люті муки, як такий, що не лише у Христа вірує і празнику їхньому сум'яття учинив, але й на самого ігемона дерзнув, бажаючи вбити його. Спершу-бо підвішений був і кігтями залізними шарпаний, тоді каменем його били, ламаючи кістки його. Він же у муках казав: "Коли Господь мій Ісус Христос заради мене розіп'ятий і списом пробитий був, і оцтом напоєний, чи не маю і я бути причасником його страждань? Більших мук хочу за ці, які на мене накладаєте, бийте мене, плюйте на мене, вінця тернового накладіте мені на голову, дайте мені тростину в руки й жовчю напійте, всю плоть мою єдиною раною учиніте, на хресті розіпніте мене і списом проколіте — що перетерпів Господь мій, те і я хочу терпіти". Шарпали [тіло] святому й били; стояв охрест численний люд і на мучення його дивився.

Була серед людей одна жінка, що поблизу стояла, одне око мала сліпе, з більмом. Вона побачила таке страждання святого Єпимаха, плакала й незмигно на нього дивилась. Від лютого шарпання та биття відлітала плоть і бризкала кров далеко. Впала крапля крові його на око сліпої тієї жінки, і тоді прозріло око і стало світле й доброглядне, як і друге. Жінка ж, діставши зцілення від краплі крові, що на око впала, закричала: "Великий Бог, якого цей стралсдалець ісповідує!" По тому відсікли йому голову, і так віддав душу свою святу у руки Господа Бога, за якого і постраждав.