Люди, які ідентифікують себе з традиціоналізмом або, принаймні, висловлюють ті чи інші традиціоналістичні тези, у побуті нерідко наражаються на критику, головним аргументом якої якої є апеляція до науково-технічного прогресу і пов'язаного з ним матеріального комфорту. Приміром, озвучуючи традиціоналістичні тези у просторі соцмереж, легко наразитися на таку критику: “З вашим традиціоналізмом не було б ні комп'ютерів, ні Інтернету” (або ж цей самий аргумент, лиш в іншому ракурсі: “Чому ж ти в такому разі користуєшся Інтернетом?”).
Інколи з такою аргументацією доводиться зустрічатися людям, які просто виступають з позицій апології християнської релігії (особливо, якщо при цьому вони не практикують ритуальних засуджень “злочинів Інквізиції”). Їх переконують у тому, що Церква стояла на заваді науково-технічного прогресу, розуміючи під останнім беззаперечне благо.
Питання традиціоналізму й науково-технічного прогресу, попри банальність ситуацій, у яких воно артикулюється, є доволі складним і має чимало вимірів. Одним із таких вимірів є співвідношення науково-технічного прогресу з руйнуванням традиційного суспільства. Чим є науково-технічний розвиток з точки зору Традиції? Як його можна позиціонувати — як локомотив руйнації традиційного суспільства, як похідну від цього процесу чи як процес, розгортання якого відбувалося паралельно? Як бачимо, навіть звузивши наше основне питання до одного виміру, ми натрапляємо на низку інших проблем і можливих варіантів їхнього вирішення. В цей же час для людини, яка живе згідно з антитрадиційними стереотипами, все максимально просто і зрозуміло.
З точки зору традиційного світогляду, стрімкий науково-технічний розвиток не так ворожий, як чужий, у якомусь сенсі “неможливий”. Традиційний світогляд побудований на ієрархії наук. У цій ієрархії вищими науками є науки сакральні, які узагальнено ми можемо окреслити як теологію і метафізику. Зачатки того, що стало повноцінною наукою для людини Модерну, в умовах традиційного суспільства є нижчим рівнем наук або ж звичайною ремісничою майстерністю. Парадигма, в межах якої мислила інтелектуальна еліта традиційного суспільства, була далекою від гонитви за безкінечними винаходами та відкриттями у сфері природознавства.
Ситуація змінилася, коли почала формуватися парадигма Модерну. Поштовхом для розвитку профанної науки стали раціоналізм, емпіризм, жага панування над природою. Формування цієї парадигми не завжди характеризувалося якимось відвертим антихристиянством. Її творці здебільшого намагалися узгіднювати власні концепції з нормами релігії. Але в кінцевому рахунку те, що стало ґрунтом для розвитку науки (у сучасному сенсі) та техніки, так само послужило ґрунтом для запуску інтенсивних процесів секуляризації та нищення традиційного суспільства.
Таким чином науково-технічний розвиток і руйнування традиційної цивілізації Заходу (від дехристиянізації до суспільно-політичних трансформацій) мають спільну відправну точку. Церква як і раніше не вела боротьби з науковими відкриттями як такими. Багато визначних дослідників та винахідників були не просто номінальними, але й глибоко віруючими, практикуючими християнами. Процеси науково-технічного розвитку і руйнування традиційної цивілізації не були цілком ідентичними. Одначе, виходячи зі спільної відправної точки, будучи генеалогічно спорідненими, вони нерідко перетиналися. Приміром, розвиток зброї, винайдення арбалетів, а потім і вогнепальної зброї став одним із чинників розкладу і занепаду лицарського стану. Науково-технічний розвиток сприяв формуванню капіталістичної системи. Віра в науку, захоплення масштабами технічних відкриттів формували ментальність, сприятливу для поширення атеїстичного світогляду. Врешті-решт, ідея науково-технічного розвитку стала невід'ємною складовою прогресистської міфології.
Отож, з точки зору традиціоналізму заслуговують засудження принаймні дві речі. По-перше, сам парадигмальний переворот, у якому криється коріння подальшого науково-технічного розвитку. По-друге, ті моменти цього розвитку, які безпосередньо сприяли і продовжують сприяти деградації людства.
Людство вже мало не один привід переконатися у тому, що науково-технічний розвиток — це, як мінімум, неоднозначне явище. Попри ті аспекти науково-технічного розвитку, які можуть здаватися позитивними, навіть із обивательської точки зору важко заперечити негативний характер екологічної кризи або ж розвитку озброєнь. Нині основними негативними вимірами технічного розвитку є наступні: створення так званої “віртуальної реальності”, яка все більше витісняє реальне життя, падіння інтелектуальних і фізичних сил, а також здібностей людини внаслідок переймання її функцій технікою, постійне нав'язування людині нових потреб, наукові дослідження, які принижують людську гідність і підривають самі основи людської природи (клонування, генна інженерія).
На жаль, попри ці та інші негативні моменти, міф науково-технічного прогресу продовжує існувати і мати своїх адептів. Поруч із ним нерозривно існує міф прогресу “якості життя”, зокрема комфорту та безпеки. У свідомості багатьох людей ці явища узагалі є єдиним цілим.
Люди сприймають підвищення якості життя як самоочевидний факт. Але насправді об'єктивність позитивного характеру змін знаходиться під величезним знаком питання. У більшості випадків ідеться про виключно суб'єктивні враження, отримані від співставлення сучасних норм життя та уявлень про життя в минулому. В центрі таких суб'єктивних вражень стоїть уявне перенесення себе в минуле — в умови, позбавлені сучасних “благ цивілізації”. Уявивши себе без звичних речей, і справді можна повірити у їхній апріорі позитивний характер. Однак це всього лиш “ефект курця”: курець не просто отримує задоволення від куріння, але й узалежнюється від нього, його (курця) може жахати думка залишитися на певний час без цигарок. Людина, котра сильно узалежнилася від цигарок, просто не мислить без них свого життя. Чимало “благ цивілізації” для нашого життя є необхідними не більше (а то й менше), ніж куріння. “Необхідними” їх робить виключно звичка.
Матеріальний комфорт надзвичайно відносний. Ми звикли судити про комфорт у відповідності до наших звичок. Наприклад у в'язниці, маючи достатньо цигарок із фільтром, я не отримував від них особливого задоволення. Коли вони закінчувалися, я курив цигарки без фільтру. Інколи траплялося так, що в моїй камері більше тижня не було цигарок із фільтром, потім хтось передавав одну пачку, і ми викурювали по одній-дві цигарці на день, отримуючи від них особливе задоволення: на тлі цигарок без фільтру вони здавалися особливо приємними. Подібною була ситуація з їжею: не отримуючи певний час передач, я достатньою мірою задовольнявся окремими стравами із тюремного меню.
Порівнюючи свій спосіб життя з уявленнями про життя в минулому, варто розуміти, що в майбутньому умови життя можуть стати “ще кращими” (по звичних мірках). Нас може лякати думка, що нам довелося б пересуватися на великі відстані з тією швидкістю, з якою це робили раніше. Але для гіпотетичної людини з майбутнього ще страхітливішими, нестерпно повільними можуть здаватися наші види транспорту. Відстань, яку ми долаємо на автівці за чверть доби, в минулому долали за декілька днів. Але для людей минулого витратити на дорогу декілька діб було не більш обтяжливо, ніж для нас витратити шість годин, адже це було звично. Навіть навпаки: людина минулого легше переносила подорож, бо, на відміну від нас, не мала хворобливої манії робити все якомога швидше. Селянин, життя якого було синхронізоване зі зміною пір року, або лицар, звиклий до далеких військових походів, мали зовсім інше сприйняття часу, ніж сучасна людина, котра починає нервуватися, якщо Інтернет-сторінка завантажується довше, ніж за десять секунд.
Сучасну людину можуть лякати норми гігієни, які існували в минулому. Попри те, що популярні уявлення про гігієну в попередні історичні епохи, зокрема в Середні віки, є чистою вигадкою, погодимося, що сучасні стандарти гігієни і справді є вищими. Але цілком доречним буде припущення, що в майбутньому норми гігієни стануть ще вищими, люди остаточно забудуть про запах поту і просто природний запах шкіри (або будуть їх панічно боятися), забудуть про можливість неприємного запаху з рота. Найменші дерматологічні проблеми, невеликі прищі чи навіть утворення камедонів закритого типу будуть здаватися ознаками потворності. Зрештою, зникнуть окремі неприємні моменти, пов'язані з дефекацією. За таких умов сучасні уявлення про гігієну будуть лякати людей майбутнього так само, як нас лякають вигадки про гігієну часів Середньовіччя.
Або ж наведемо ще банальніший приклад. Припустимо, в майбутньому вимоги до епіляції жіночого тіла стануть радикальнішими. Також не виключено, що вони будуть універсальними і стосуватимуться й чоловіків. Елементарний волосяний покров на животі чи руках, майже не помітний “пушок” на обличчі вважатимуться огидними, такими, що цілком перекреслюють красу жінки. Припустити це неважко, якщо пригадати собі, що депіляція зони пахв у статусі норми утвердилася не так вже й давно, але, утвердившись, швидко “стигматизувала” неголеність цієї зони (з цим, щоправда, зараз активно борються феміністки).
Тут мова не йде про те, що епіляція / депіляція — це щось принципово погане, або що варто знизити “гігієнічну норму” (інша справа — не зайвим буде розрізняти, що серед сучасних норм гігієни є задоволенням розумних потреб, які випливають із природи, а що — потребами штучно нав'язаними для розширення ринку товарів). Наведені приклади у першу чергу ілюструють конвенціональний, але аж ніяк не об'єктивний характер наших уявлень про комфорт і “норму цивілізованості”.
В контексті науково-технічного прогресу аж занадто однобічно висвітлюється розвиток медицини. Поза всякими сумнівами розвиток медицини досягнув вершин, які раніше навіть важко було уявити. Проте здобутки медицини у наш час поєднуються з низкою загроз для життя та здоров'я людини, які раніше були просто невідомими. Здоров'я сучасної людини підривається забрудненим повітрям, шкідливою їжею, малорухомим способом життя. Мільйони людей помирають в ДТП або внаслідок уражень струмом. Навіть радикальне зниження показників дитячої смертності не можна вважати однозначним благом. Повністю уникнути дитячої смертності не вдається, і батьки продовжують страждати від втрати дітей. Одначе внаслідок того, що сучасна медицина усе ж рятує багатьох немовлят, які народжуються кволими, малоздатними до життя, руйнується механізм природного відбору і погіршуються загальні показники здоров'я населення. Раніше такі механізми діяли ефективно. Водночас, з огляду на більші масштаби дитячої смертності, втрата дитини здавалася батькам не такою несправедливою, як сьогодні, сприймалася із меншим болем.
Можна навести ряд інших прикладів, які доводять, що науково-технічний прогрес як принципове благо — це хибний стереотип. Ті ж комп'ютери чи Інтернет, попри користь, яку вони можуть приносити у справді добрих намірах, сьогодні перетворилися на потужний інструмент інтелектуальної, духовно-моральної і навіть фізичної деградації людства.
Декларуючи свою прихильність до тих чи інших традиціоналістичних ідей, людина не отримує автоматичного визволення від численних конвенціональних норм та уявлень, які існують у нинішньому суспільстві, в тому числі від уявлень про комфорт. Ба більше, користування тими чи інакшими “благами цивілізації” є просто неминучою вимогою життя в суспільстві. Інша справа це те, що прихильність до традиціоналістичних ідей мала б означати певний імунітет відносно негативних вимірів науково-технічного розвитку.
Наприклад, традиціоналісту має бути чужим товарний фетишизм, об'єкт якого — технічні новинки, без користування якими в умовах сьогодення обійтися усе ж таки можна. Якщо сучасний спосіб життя вимагає користування мобільним телефоном, то цю потребу можна цілком задовольняти телефонами старшого покоління, а не ґаджетами з Інтернетом. Володіння подарованим або придбаним через дійсну необхідність смартфоном саме по собі не є злом. Проте злом є формування манії володіння смартфоном (зокрема його найновішими моделями) або ж надмірне узалежнення від Інтернету, що випливає із можливостей, які дає мобільний пристрій. У першому випадку зло полягає у надмірній прив'язаності до матеріальних благ, нездатності чинити спротив маркетинговим маніпуляціям, узалежненні від хибних уявлень про “статус”. У другому випадку воно полягає в безпосередньому руйнівному впливі техніки на людину.
Неприхильність до товарного фетишизму означає елементарну здатність уникати низки негативних явищ, що руйнують існування сучасної людини. Хибне усвідомлення “необхідності” придбати нову модель смартфону може породжувати почуття заздрості та пригніченості, змушувати людину надмірно працювати (замість приділення часу іншим важливим сферам життя) або брати кредит, породжувати стан фрустрації. Володіння ґаджетом може відбирати час на молитву, фізичну активність, спілкування з близькими людьми, інтелектуальний розвиток, а також погіршувати пам'ять, увагу та здатність до мислення. Традиціоналістичний світогляд на цьому тлі постає як імунний панцир, адже, не визнаючи культу науково-технічного прогресу, робить товарний фетишизм принципово нелегітимним.
Ігор Загребельний / http://zahrebelnyj.blogspot.com
