Покладення пояса Пресвятої Богородиці

Візантійський імператор Аркадій (395-408) привіз із Єрусалима до Царго-рода дорогоцінну реліквію - пояс Матері Божої. Його донька Пульхерія сховала його у золотому кивоті в церкві Пресвятої Богородиці. Там зберігався він п'ять століть.

Коли Зою, дружину імператора Лева Філософа (886-912), почав жорстоко мучити злий дух, вона мала об'явлення, що видужає, коли обв'яжеться поясом Пресвятої Богородиці. Тоді всі почали шукати цю дорогоцінну пам'ятку і знайшли неушкодженою в церкві. Пояс поклали на хвору царицю, яка одразу видужала, а потім знову сховали його у кивот. На пам'ятку про цю подію встановили свято Покладення пояса Пресвятої Богородиці.

Коментар
Основне завдання диявола – розірвати зв’язок Творця з Його архітвором: людиною. Спокушаючи до гріха, вишукуючи в глибинах людського серця набуті вади, він спотворює свідомість настільки, що часто неправду і гріх людина видає за справедливе і богоугодне діло. Однак те, що людина потрапила в тенета злого духа через когось, не є для неї виправданням. Господь знаходить індивідуальну дорогу до кожної людини, дух якої для нього вмирає, і допомагає пізнавати істину. Водночас він не змушує йти за ним.

Кому ж надає перевагу людина? Зазвичай тому, хто схвалює людську черствість, гординю, агресію, заздрість. Таке враження складається у зв’язку із ставленням до Богочоловіка євангельських фарисеїв. Ті, що вважали себе глибоко віруючими в одного Бога, яким було довірено берегти обітницю про прихід Месії, "зібрали раду” і прийшли до Ісуса, щоб зловити його на слові. У своїй підступності вони зайшли так далеко, що, послали до Христа разом зі своїми учнями ще й іродіян, що мали засвідчити необачне Ісусове слово. На перший погляд, цікавість, з якою прийшли фарисеї до Христа, виглядає безневинною і простою. Однак мета - зловити його на слові - відкриває людську підступність і фальш.

Христос завжди справедливо оцінював людські почуття і бажання; застерігав і допомагав, картав і лікував упродовж всього свого земного життя. І в цьому випадку також поспішив на допомогу, даючи змогу багато чого зрозуміти такими словами: "Навіщо випробовуєте мене, лицеміри?”

Лицемірство – це недуга людського роду. У своєму інтелектуальному розвиткові ми настільки стали роздвоєними і понівеченими, що світ сьогодні переповнений такою витонченою формою лукавства, до якої вдавалися фарисеї. Усвідомлюючи, що всяка наруга і насильство над людиною – зло, ми, з корисливою метою, виправдовуємо ці жахливі явища і вимагаємо схвальної думки оточення ці речі оправдуємо. Мовчимо на брехню і злочини, на зловживання соціальним становищем, на грубу зверхність і ігнорування ближніми, і таким чином займаємо чергу за фарисеями із своїм лицемірством. Та кожний з нас завжди бажає уваги, та ніколи - лицемірної, надає перевагу гідному опоненту і противнику над лукавим приятелем, який зовні радіє разом з тобою, а насправді кипить від заздрості.

Чи існує можливість вийти з такого стану? Так, в Ісусі Христі, що є взірцем для наслідування: "... Ти є праведний, правдиво навчаєш Божої науки і не зважаєш ні на кого, бо не дивишся на обличчя людей”. Страх за завтрашній день перетворив нас на рабів злого духа. Він настільки нами опанував, що ідея бути богоподібними для більшості людей загубилася. Хтось скаже – про земне не варто піклуватись. Отець Небесний застеріг нас від такої думки однією із заповідей: "Шість днів працюй і роби...”. Ми завжди повинні пам’ятати науку Ісуса: "Кесареві віддати кесареве, а Богові - Боже”. Та розмежувати ці речі остаточно неможливо. Тільки та людина, що слухає Боже слово і ним живе, буде уважною до вимог сьогодення, до співжиття у суспільстві і не вдаватиметься до лицемірства. Тільки та людина, яка віддає Богові Боже зможе віддати і кесареве кесареві.