ПОКРОВ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ

Відбулась ця подія за часів панування цісаря Льва Премудрого в 903 році. Над Царгородом навис Божий гнів, лютувала страшна пошесть: місто було в облозі арабів. Тоді весь народ по церквах почав молитися про помилування Боже, зрошував слізьми підніжжя хреста, благав помочі Пречистої Діви Марії. А хто взиває помочі Пречистої, той певне буде вислуханий, того Вона не залишить без своєї допомоги, як не лишила і тих, котрі в Царгороді простягали до Неї свої руки.

Що відбулось далі, читаємо в життєписі св. Андрія, Христа ради юродивого. «Однієї ночі, під час всенощного славословія до церкви у Влахернах (названої так, бо знаходилась поблизу Влахернської морської затоки), у якій зберігалася риза Богоматері з омофором і частиною пояса, прийшов на молитву св. Андрій. Був там і його учень Епіфаній зі слугою. За звичкою Андрій перебував у церкві до самого ранку. О четвертій годині ранку св. Андрій побачив жінку, яка йшла від царських воріт у супроводі багатьох осіб; св. Йоан Предтеча і св. Йоан Богослов підтримували її своїми руками, а численні Святі в білій одежі йшли навколо Неї. Усі співали гімни і духовні пісні. Коли Вона наблизилась до амвона, св. Андрій підійшов до Епіфанія і запитав його:

— Чи бачиш ти Владичицю світу?

— «Бачу, отче мій духовний» — відповів Епіфаній.

Поки вони зачудовано дивились, Пречиста Діва Марія, приклонивши коліна, молилась деякий час, обмиваючи слізьми своє Пречисте лице. Закінчивши молитву біля амвона, Матір Божа підійшла до престолу, де також молилась за зібраних людей. Помолившись, зняла з голови сяюче мов блискавка покривало і урочисто розпростерла над цілим народом. Свв. Андрій та Епіфаній довго дивились на те покривало і на сяючу Господню славу, і доки була в церкві Пресвята Богородиця, було видно і покривало. Після Її відходу його вже не було видно. Але взявши покривало з собою, Вона залишила свою благодать всім, що там були».

В тій хвилі напад на Царгород припинився, свв. Андрій та Епіфаній оголосили те, свідками чого удостоїлися бути, і весь народ став величати Покров Пречистої Діви. У Влахернській церкві все, побачене святими було намальовано на великому образі.

Св. Андрій був слов’янином, і слов’янські народи, а особливо українці, з великою любов’ю почитають Покров Пречистої Богоматері. На Русі святкувати Покров Пречистої Діви Марії почали в 12 столітті.

Молитва за покров Пресвятої Богородиці

Пресвята моя Мати! Я бачу, скільки ласк Ти мені виблагала, але бачу також, що я була Тобі за те дуже невдячна. Невдячність не заслуговує на нові ласки. Проте не втрачаю надію на Твою доброту. Могутня моя Заступнице, змилосердися наді мною! Ти роздаєш нам, бідним грішникам, усі Божі ласки. Бог дав Тобі таку силу, таке багатство і таку доброту, щоб Ти нас спомагала. Хочу спастися. Для того віддаю в Твої руки моє вічне спасіння, свою душу. Хотіла би належати до Твоїх особистих слуг. Не відкинь мене! Ти ж Сама вишукуєш нещасних, щоб їм допомогти. Не відкидай же бідного(у) грішника(цю), що прибігає до Тебе! Встався за мною. Твій Син робить усе, що попросиш у Нього. Візьми ж мене під Твій всеблагий покров! І його мені вповні вистачить. Коли Ти заопікуєшся мною, то вже не маю чого боятися. Не боюся своїх гріхів, бо Ти, надіюся, випросиш мені їх прощення. Не маю чого боятися злих духів, бо Ти сильніша від цілого пекла. Навіть не боюся мого Судді, Ісуса Христа, бо одне слово Твого прохання зворушить Його. Отже, візьми мене під Твій покров, виєднай мені прощення гріхів, любов до Ісуса Христа, ласку витривання, доброї смерті, а в кінці - небо! Правда, я не заслуговую на Твої ласки, та отримаю їх, коли Ти мені виблагаєш їх у Бога. Отже, заступайся за мене в Ісуса! Маріє, Владичице моя, Ти - все моє уповання, і в цьому довір'ї знайду свій мир. З цією надією живу, з нею хочу колись і померти. Амінь.

Богородице Діво…

І. Я. Луцик. Ілюстроване життя святих. – Львів, 1907.

ПІЗНАВАЙМО І ЛЮБІМО НАШОГО ХРИСТА-ЦАРЯ

Впровадження празника Христа-Царя. Христос є наш Цар і тому — «силою нашої апостольської власті установляємо щорічне свято Господа Нашого Ісуса Христа-Царя на останню неділю жовтня. Також поручаємо, щоб цього самого дня щорічно відправляти посвячення людського роду Пресвятому Ісусовому Серцю».

Таке рішення в грудні 1925 року видав усьому християнському, католицькому світові Христовий Намісник Папа Пій XI, і тим важним актом впровадив у Вселенській Церкві нове величаве свято на честь Христа-Царя. Впровадив для того, щоби пригадати всім, які того не знають, чи не хочуть знати, що Христос був, є і на віки залишиться нашим найвищим Паном і Царем! Для того, щоб усі знали і вважали Христа своїм єдиним Паном-Царем, якого власть і держава є вічна, а закони для всіх — незмінні.

Можливо, багатьох з нас цікавить, чому це свято не відзначали ще на початку віків християнства, а запровадили лише у ХХ сторіччі. Вочевидь тому, дорогі браття і сестри, що Ісус хотів залишити нам цю набожність на останні віки, тоді, коли віра у людських серцях згасає.

Чому саме таким титулом вшановуємо Ісуса? Його прихід передбачали пророки Єремія, Ісая і Даниїл. Одні описують Його особу, уряд, гідність, інші — Його царство, силу і віковічність Його царства. Те саме і в Новому Завіті (Лука 1:31,32, Матей 2:2, Йоан 6: 15 і 9:9). А чим же ж є Христові Страсті, а особливо Велика П’ятниця, як не одним великим доказом, що Христос є справжнім Царем?

«Аз єсьм Цар» — сказав Христос у Велику П’ятницю до Пилата. Того дня Христа вперше проголосили Царем, Його коронували терновим вінком, а відтак винесли на престіл-хрест на Голготі. А поганин Пилат розпорядився трьома мовами написати на хресті, що тут висить Христос Цар. За того Христа-Царя віддали своє життя багато мільйонів людей.

Образ Царя-Христа. На образочку бачимо Ісуса Христа зі символами влади. Велике значення має триярусна тіара на Його Голові. Ті три ряди означають, що Ісус має три влади: є Царем, Учителем та Пастирем. Останніми часами на сучасних образках бачимо Ісуса, на Голові якого двоярусна тіара. З жалем трактуємо це, як модерне втручання, що треба розцінювати, як те, що в Нашого Господа відбирають владу Царя.

Найсвятіша рука Спасителя, яка створила світ, хоче нас благословити. Тож ми, в покорі свого серця, повинні прийняти благословення та цілковито віддатись в руки Божого Провидіння.

Відкрите і короноване терням Серце Ісуса палає вогнем любові, воно завершене хрестом на згадку про спасительну муку і смерть за нас.

З глибокої рани Христового Серця спливає Найсвятіша Кров, як ще один доказ любові до людства.

Погляд Ісуса звернений на нас, бідних грішників. Його всемогутність закликає до жертви, покути, молитви, посвяти.

Часто вдивляймося в цей образ Христа-Царя, а сумління нам підкаже, яке місце повинен займати Христос у нашому домі, у нашій родині, всюди, де ми перебуваємо.

Чи впізнали і чи прийняли ми Ісуса? Із Небесного Царства прийшов на грішну землю, народився серед найбільшої убогості. А я… люблю розкіш. Я так сильно прив’язаний до цього світу, до вигідного життя, до пустих думок, пристрастей і гріха. Я хочу жити для себе, багато чого спробувати у цьому житті, бо воно в мене одне.

З любові до мене, грішного, Він Себе принизив. Владика неба і землі дозволив Себе обплювати, зневажити, розіп’яти. А я … люблю, коли на мене звертають увагу, хвалять мої заслуги, захоплюються моїми успіхами. Мені комфортно тільки там, де мене цінують, де я можу реалізувати свій потенціал. Я ніколи не терплю образ, відповідаю тим самим. Ніколи не любив своїх ворогів, бо за що ж це їх треба любити?.. Міряю все і всіх такими мірками, як «Мені вигідно», «Це відповідає моїм інтересам».

Мало було того, що Ти, Христе, віддав своє здоров’я, силу і життя за мене, недостойного Твого раба, Ти ще й залишив цілого Себе на престолі кожної церкви в Пресвятій Євхаристії. Ти, Ісусе, стоїш біля дверей мого серця, а я їх не відчиняю перед Тобою. Я пропустив багато недільних і святкових Служб Божих, бо лінувався встати з ліжка, бо допізна гуляв з друзями у суботу, бо у церкві важко вистояти двогодинне Богослужіння. І для чого? Адже Бог є усюди. І всюди можна до Нього помолитися, та я й цього не робив, бо Він Всезнаючий. Йому відомо, чого я потребую… А зрештою, буду молитися на старості літ, а поки вирує життя треба бігти, бо можна щось упустити.

Ніхто не знає, скільки мені залишилося прожити на цій грішній землі і коли настане день Божого Суду. Як погляну у вічі моєму Спасителеві, якого я стільки разів проганяв зі свого серця? Сьогодні я ще маю час. Милосердний Господь не забрав мене до Себе, коли моя душа була заплямована тяжким смертельним гріхом. Зараз у мене є ще час приступити до Святої Тайни Сповіді, очиститися, перепросити і поправитися, а потім зустрітися з Тобою, Господи, у Пресвятій Євхаристії. Завтра такого шансу у мене може не бути. Від сьогодні, усвідомивши свої прогрішення, викидаю зі своєї душі усе марне і непотрібне, що робить мене рабом гріха, та запрошую до свого серця мого Царя, щоб поселився там і царював навіки.

«Світло було у світі і світ не впізнав Його… Прийшло до своїх, і свої Його не прийняли. Котрі ж прийняли Його – тим дано право Дітьми Божими стати…!» (Йо. 1, 5-11). Пізнаваймо і любімо нашого Христа-Царя, якого світ не зрозумів, бо не знав, що таке справжня Любов. Бог є Любов.

ПРЕПОДОБНА МАТИ НАША ПАРАСКЕВА

Закон любові сам собою є таким, що спонукає відновлювати в пам’яті дорогих нашому серцю осіб, щоби ми мали перед очима їхній образ та неначе чули їхні слова. Спогади про Божих угодників є тим паче відрадними, приємними та корисними для нашого серця. Як в літній день під благодатними променями сонця все росте і розвивається, так і оповідь про життя Божих слуг звеселяє та живить душу, додає снаги і доводить до кращого (єписком Євтимій).

По цілій Тракії і Далматії славиться ім’я святої Параскеви, яка жила в ХІ сторіччі.

Параскева і її брат Євтимій були дітьми слов’янської, сербської землі. Їхні родичі жили в містечку Єпиватос, (Пиват, турецький Баядос) на березі моря між Салимврією і Царгородом. Брат і сестра з дитячих літ проявляли велику побожність. Євтимій вступив до монастиря, а з часом його призначили єпископом Мадіята і він помер там у великій святості. Параскева вела в домі родичів усамітнене життя, була цілковито віддана молитві та посту. Коли родичі померли, вона роздала все майно бідним, а сама пішла до Царгорода, де поклонилася мощам Святих і Мучеників, що там зберігались, а потім залишилась при церкві Покрови Пречистої Богородиці на Іраклійському березі і, як затворниця, прожила там п’ять років. Після п’яти років пішла вона до Єрусалиму, вшанувала св. мощі, а опісля відійшла в Йорданську пустелю, де серед боротьби з дияволом, який і найбільшого святого спокушає, в молитвах та постах дожила до глибокої старості.

Та не в пустелі вона повинна була закінчити своє святе життя. Бог в об’явленні наказав їй повернутися на свою Батьківщину, бо година смерті була вже близько. Слухняна Божому наказу, вона пішла до свого рідного міста Єпиватос, і тут, ніким не знана, прожила при церкві Свв. Апостолів два роки і померла. Ніхто і не здогадувався, що та подорожниця – це уродженка їхнього міста. Померлу поховали як бідну жінку і могилу її забули.

Роки спливали як вода. Сталось так, що море викинуло на берег якогось утопленика, а що його ніхто не спішив хоронити, то тіло стало страшно смердюче. Жив там один монах, який попросив людей поховати утопленого. Коли ж копали могилу, то натрапили на цілком свіже і не зіпсуте тіло якоїсь жінки та, не звертаючи на це уваги, поклали це тіло в тому самому гробі разом з тілом утопленого. Але тієї самої ночі кілька осіб бачили уві сні дивне видіння, а саме – діву, яка сяяла неземним блиском, оточену небесними воїнами, один з яких сказав: «Чому злегковажили ви тіло св. Параскеви, уродженки цього міста? Поспішіть витягнути його зі смердючої могили і пошануйте його, бо Господь хоче возвеличити її на землі».

Видіння те мав також один з чоловіків, який копав могилу. Весь народ з духовенством дістали з землі тіло святої і урочисто поклали в церкві Свв. Апостолів, а Господь прославив мощі багатьма чудесами. Коли Царгород з околицями перейшов на короткий час в руки хрестоносців, то цар Болгарії Йоан Ясен подбав про те, щоб мощі св. Параскеви перенесли з Єпіватоса до престольного міста Болгарії, Терново, де їх урочисто прийняли і поклали в спеціально збудованій для цього церкві (1238 р.).

Коли Терново захопив турецький султан Баязед і пограбував всі церкви, мощі св. Параскеви перенесли в Валахію, а в 1396 р. – в Бєлград, де були аж до захоплення цього міста турками. У 1521 р. їх викупили і перенесли до Царгорода, а від 1641 р. спочивають вони в Яссах (Румунія), куди переніс їх тодішній молдавський князь Василь Лупуль і зложив в соборному храмі Трьох Святителів.

Наука. За молитвами св. Параскеви, розважмо сьогодні про щоденні легкі гріхи. Робить їх той, хто переступає Божий Закон в маловажній справі, або навіть у важливій, але не цілком свідомо і добровільно. Гріх щоденний не позбавляє нас Божої ласки, але він є зневагою Бога, насмішкою з його доброти. Якщо кажемо, що через тяжкий гріх прибиваємо Ісуса до хреста, то можна сміливо сказати, що через щоденний гріх плюємо в Його лице і поїмо Його оцтом та жовчю. І тому «зневаги, завданої Богу, навіть найменшої, легковажити не можна» (св. Єрон.) «Хто Богу служить, як люблячий син, а не як раб, той не зневажить Бога і найменшою річчю» (св. Іос.). Хто легковажить собі ті малі гріхи, той є на найгіршій дорозі, бо «якщо не журимося малими гріхами, то самі не будемо знати, коли дійдемо до великих» (св. Григ. Вел.) «Утікаймо перед малими гріхами, бо з них робляться великі» (св. Йоан Злат.). Від найменших гріхів починають, а великими закінчують. Вони збільшують навичку до злого, ослаблюють боязнь кари і нашу опірність спокусам. Вода, хоч каплями падає, таки розмочує камінь. Малі гріхи самі собою ростуть часто до великого гріха. «Численні малі суми дають одну велику, так само часто численні малі гріхи змінюються в тяжкий» (св. Ізид.).

І. Я. Луцик. Ілюстроване життя святих. – Львів, 1907.

http://www.saintjosaphat.org.ua/