Коротка історія
Святкування цього празника сягає IV ст. В цьому часі св. Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, збудувала храм на горі Тавор у честь Господнього Преображення. Від VI ст. цей празник урочисто святкується у Східній Церкві під назвою „Господнього Преображення”. В Західній Сирії у VIII столітті він називався „Празником Тавору”.
Первісно празник Преображення святковано в місяці лютому. Одначе тому, що цей радісний празник звичайно випадав у часі Великого Посту, а це було незгідне з духом посту й покути, то його перенесено на день 6 серпня. Чому якраз на цей день? Історик Євсевій і св. Іван Дамаскин є тієї думки, що Господнє Преображення відбулося 40 днів перед Христовою смертю. Тож св. Церква йдучи за цією думкою, перенесла цей празник з місяця лютого на 6 серпня тому, бо 40 днів пізніше, це є 14 вересня, випадає празник Воздвиження Чесного Хреста — пам'ять Христових мук і смерті.
Празник Преображення належить до 12 великих празників нашої Церкви. Він має один день перед і сім днів попразденства. Стихири й канони празника уложили св. Іван Дамаскин і Косма Маюмський.
Цей празник припадає у тому часі, коли доспівають плоди землі. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові буває благословення первістків земних плодів. Цей звичай перейняла християнська Церква від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. Звичай благословити в церкві первоплоди вже приписують Апостольські правила з кінця III ст.
Тропар та кондак
Тропар, глас 7: Преобразився ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам твоїм славу твою, скільки змогли. Нехай засіяє і нам, грішним, світло твоє повсякчасне, молитвами Богородиці, Світлодавче, слава тобі.
Слава, і нині: Кондак, глас 7: На горі преобразився ти і, скільки змогли, ученики твої славу твою, Христе Боже, виділи, щоб, коли побачать, як тебе розпинають, страдання зрозуміли добровільне, а світові проповідять, що ти єси воістину Отче сяяння.
Друге соборне послання ап. Петра 1, 10-19
Улюблені, старайтеся утвердити ваше покликання і вибрання; бо, те роблячи, ніколи не згрішите. Таким бо чином відкриється вам вільний вхід до вічного Царства Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. Ось чому я ніколи не перестану пригадувати вам ці речі, хоч ви їх знаєте і утверджені в теперішній правді. Вважаю бо справедливим, доки я в цім тілі, розбуджувати вас цими напоумленнями, знаючи, що незабаром треба буде мені покинути це моє тіло, як і Господь Ісус Христос мені це об'явив. Буду, однак, старатися, щоб ви завжди, навіть і після мого відходу, тримали в пам'яті ці речі. Не йдучи за хитро вигаданими байками, ми об'явили вам силу й прихід Господа нашого Ісуса Христа, але ми власними очима бачили Його велич. Він бо прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: Це мій Син улюблений, Якого Я вподобав. І цей голос ми чули, як сходив із неба, коли ми були з Ним на святій горі. А при тому ми маємо ще сильніше пророче слово. Ви добре робите, звертаючись до Нього як до світильника, Який світить у темному місці, аж поки не почне розвиднятися, і рання зоря не зійде в ваших серцях.
Євангеліє від Матея 17, 1-9
В той час узяв Ісус Петра, і Якова, й Івана, брата його, і возвів їх одних на гору високу. І переобразився перед ними: і просвітилося лице Його, як сонце, а ризи Його стали білі, як світло. І ось з'явились їм Мойсей і Ілля, розмовляючи з Ним. І озвавшись, Петро сказав Ісуса: Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі. І як він іще говорив, ось хмара світла осінила їх. І ото голос зі хмари, що казав: Цей є Син Мій возлюблений, що в Ньому моє благовоління; Його слухайте. І як почули учні, впали лицем до землі й вельми налякались. І приступивши, Ісус доторкнувся їх і сказав: Встаньте і не бійтеся. Коли ж вони підвели очі свої, нікого не бачили, тільки Ісуса єдиного. І як вони сходили з гори, заповів їм Ісус, кажучи: Нікому не розповідайте про це видіння, аж поки Син Людський не воскресне з мертвих.
Проповідь
«Господи, у світлі лиця Твого підемо і в
імені Твоїм возрадуємося навіки» (Пс. 88).
Коли в кінці літургії священик виходить із царських воріт з чашею, ми всі разом - і священнослужителі, і учасники богослужіння, - читаємо молитву, яку склав у IV столітті Іван Золотоустий: «Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я....». Слова «Ти воістину Христос, Син Бога живого» взяті із 16-ї глави Євангелія від Матея. Ісус запитав своїх учнів: «За кого люди мають Сина Чоловічого?» Ті відповіли: «Одні за Івана Хрестителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію, або одного з пророків». «На вашу думку, - до них каже, - Хто Я?» Озвався Симон Петро і заявляє: «Ти - Христос, Бога живого Син!» (Пор. Мт. 16.13-16).
Бачачи преображеного Ісуса, який говорить з Мойсеєм та Іллею, Петро вигукує: «Господи! Добре нам тут бути!». Якісь смішні та наївні слова. Але ж ми з вами, входячи у храм, так часто в своїй душі промовляємо: «Добре нам тут бути!». Нам добре, приємно тут перебувати, ми молимось тут, і нам здається, що в цьому храмовому дійстві і втілюється наше християнство. Ми стаємо християнами не в житті, а в храмі! Але в цьому криється велика небезпека, ми перестаємо бути християнами, а стаємо лише шанувальниками храму! Нам приємно «погрітися» у храмі! Отець Олександр Мень дуже гарно висловився, що християнство не тепла піч, до якої приємно притулитись, а важка і небезпечна експедиція. Так він висловив на мові XX століття те, що апостол Петро говорив у оповіданні про преображення.
У цей момент коли Петро сказав: «Добре нам тут бути», хмара закрила гору і із хмари стало чути голос: «Це - мій улюблений Син, що я Його вподобав, Його слухайте» (Мт. 17.6,5). Цю подію Святі Отці називають другим Богоявленням. Ця фраза відразу нас проймає, ставить лице в лице перед приголомшливою новиною: у світ увійшов Месія, Спаситель цього світу! Ісус - не античний бог, який зійшов на землю. Він - Людина, як і ми всі. Але в цій Людині, як каже, прекрасно володіючи грецькою термінологією, апостол Павло: «Враз з людською природою живе вся повнота Божества» (Кол. 2.9).
Празникові Преображення присвячені чудові піснеспіви, зокрема тропар «Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки могли (тобто - наскільки вони могли вмістити в себе цю подію). Нехай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі!» і кондак: «На горі преобразився Ти, і скільки змогли, ученики Твої славу Твою, Христе Боже, виділи, щоб коли побачать, як Тебе розпинають, що ти є воістину Отче сяяння».
У цьому короткому гімні Преображення пов'язується зі смертю на хресті! Христос готує учнів (а разом і з ними і нас) до входження у таємницю Його смерті. Але Він преобразився, не померши, показавши, що у світ воскресіння можна ввійти до смерті. Цю дорогу Він відкриває кожному з нас. І, як Христове воскресіння почалося до Його смерті, так і воскресіння кожного християнина - лише особливий перехід. Бо входити у світ воскресіння ми повинні за життя, тільки називати його, мабуть, краще не воскресінням, а власне ПРЕОБРАЖЕННЯМ. Таке Преображення і є християнством!
Більшість східних релігій заперечують плоть і показують її зіпсованість, звідси - умертвіння плоті, боротьба з нею, різні екзотичні форми аскетизму, притаманні релігійним доктринам Індії, Єгипту і загалом Сходу: не їсти, не пити, висушувати себе за життя. Антична релігія, навпаки, плоть обожнює. А Христос пропонує нам третій, зовсім новий шлях, показує нам, що плоть може бути преображена, якщо Бог входить у наше серце, якщо Він наповнює нас.
Святий Августин у своїй книзі «Визнання» говорить про двох царських слуг, які, живучи при царському дворі, цілком забули про Бога. Якось, будучи на полюванні, вони заблукали. Дійшли до хатини пустинника. На столі лежав життєпис святого Антонія. Один із них з цікавості взяв книжку і почав її читати. Книга так зацікавила його, що тільки по якомусь часі міг звернутися до свого приятеля зі словами: «Скажи, чому так мучимося на царській службі і посвячуємо їй весь свій час та зусилля? Чи можемо розраховувати на щось більше, аніж на те, щоб стати царськими друзями? І хоч би так і сталося, то хто нам гарантує тривалість його приятельства та ласки? Зрештою, яку з того матимемо користь, якщо подивимося на це з погляду вічного життя? О, наскільки цінніша служба Богові! І як легко можна дійти до того, щоб нас Бог прийняв за Своїх приятелів, до Своєї ласки, яка не міняється і - що головне - обіцяє вічну нагороду?» Невдовзі зреклися служби царської і відійшли на самоту, де врятували свої душі для вічного життя.
Людина живе в часі, але покликана до вічності. Її майбутнє довше, ніж теперішнє і минуле разом. Замінімо дочасне, часто дуже ілюзорне теперішнє щастя, на майбутнє - досконале і вічне. Амінь.
о. Ярослав Валюх
