Львівська Хресна Дорога була однією з багатьох галицьких Хресних Доріг, які цього року не тільки відбуваються практично в кожному галицькому містечку, але й б’ють усі рекорди за відвідуваністю. Звісно, що було б занадто примітивно пояснювати їхню значну кількість та рекордну кількість їхніх учасників простим спалахом побожності й без того побожного галицького люду.

Що стоїть за цим феноменом? Масове навернення? Протест? Відчай? Глуха оборона? Попередження? Виявом чого цей феномен є? Соціальної чи політичної напруги? Відповіддю на атаки лібералів? Галицької затятості?

Непросто дати відповідь на це питання.

Те, що масовість цьогорічних Хресних Доріг відображає певні процеси в галицькому суспільстві, які створюють у галичан відчуття загрози власній ідентичності, власному існуванню – цілком очевидно. Те, що вони є сигналом, і для церкви, і для влади, – і це теж абсолютно зрозуміло.

Для держави це сигнал, що вона мусить зважати на галицьке християнство і його галицьку специфіку. Інакше в держави можуть виникнути серйозні проблеми.

Для Церкви – сигнал, що так нелюбима нашими «восточниками» народна побожність – Хресні Дороги, вервички, молебні – серйозний чинник, який гуртує галичан, не залежно від їхньої конфесійної приналежності. А для душпастирів – це пересторога, що усування позалітургійних практик народу Божого – це серйозна помилка.

Побожність галицького люду настільки сильно пов’язана з тим, що в католицькій термінології охоплює поняття «народна побожність» (не плутати з народною релігійністю), що навіть сталінські православізатори Галичини вимушені були врахувати це, дозволяючи парафіям РПЦ в Галичині дотримуватись «уніятських» «латинізаторських» практик.

Та й це цілком зрозуміло. Побожний театр, можливо, відповідав духовним смакам старих греків, може, він реально задовольняв потреби їхньої християнської релігійності. Однак для нашого народу літургійні відправи, яких він не розуміє, в яких він не бере активної участі, цей побожний театр, коли священик біля престолу бурмоче щось своє, а дяк в крилосі – своє, а хор голосами «безподобними» виводить Веделя, Бортнянського чи Чайковського, як би велично і благоліпно не виглядав, не може бути чинником цілковитого задоволення релігійних потреб.

Східна монаша узурпація духовного життя уже привела до краху релігійне життя православних деномінацій. УГКЦ ж, абсорбувавши у себе і перекроївши відповідно до потреб своїх вірних практики народної побожності із Заходу, зуміла втримати релігійне життя галичан на доволі високому рівні.

Тож, з огляду на феномен цьогорічних галицьких Хресних Доріг, є над чим задуматися. Питання тільки в тому, чи є кому задуматися.

о.Орест-Дмитро Вільчинський / http://catholicnews.org.ua