Немає сумніву, що вищеназвані факти є черговим незаперечним доказом існування церковної масонерії, яка діє на всіх рівнях церковної ієрархії і вербує багатьох кардиналів, єпископів та священиків; її метою є знищення єдиної правдивої у світі Католицької релігії. Тому Святий Отець при різних нагодах закликає єпископів та священиків до вірності Апостольській Традиції та до збереження наук Отців і Докторів Святої Церкви як умови збереження католицької самобутності. Ця справа мусить бути дуже поважною, якщо Папа дедалі частіше, обминаючи ієрархію, застерігає   вірних,   а   також   духовенство, перед фальсифікацією правдивої доктрини Церкви різними пастирями та теологами. Ось Його слова від 2.08.1995 р.: "Ніщо не є так чуже екуменізмові як фальшивий іренізм (тобто діяння, що має на меті усунення розколу християнства ціною взаємних доктринальних поступок - багаторазово засуджених Соборами та Папами), який наносить шкоду чистоті католицької науки та затьмарює її справжню мету". "Католицькі теологи не можуть вибирати шляхи, які суперечать апостольській вірі, переданій отцями і затвердженій Соборами" (1_.Osservatore Romano, 10/95). Тому Святійший Отець підкреслив величезну вагу Тридентського Собору та інших догматичних Соборів, в світлі яких потрібно інтерпретувати II Ватиканський Собор. Першочерговою рисою змодернізованої і злібералізованої католицької преси (також в Польщі) є замовчування публічних виступів Папи такого типу та підкреслення інших його виступів, що відвертає увагу від його справжньої душпастирської тривоги. Для того, щоб знищити Католицьку віру, церковна масонерія та модерністи роблять все, щоб викреслити з пам'яті вірних рішення попередніх Соборів та попередників теперішнього Папи,   щоб  довільно  маніпулювати   рішеннями II Ватиканського Собору. Тут потрібно зазначити, що кожний з Вселенських Соборів порушував якісь теологічно-доктринальні проблеми. Найвищий ранг мали ті Собори, які формулювали догми і робили більш стислою доктрину Церкви, канонізуючи їх при цьому. Н Ватиканський Собор має душпастирський. а не догматичний характер^ Папа не застосовував своєї безпомилковості. Тому, щоб безпомилково інтерпретувати прийняті на ньому рішення, потрібно сприймати їх виключно в світлі всіх попередніх догматичних Соборів та повчання всіх Пап.
Щоб оздоровити ситуацію всередині Церкви, потрібно викрити всі помилки і вказати їх причину, тобто назвати зло по імені, чого постійно домагається сам Святий Отець, підкреслюючи це в своїх численних виступах. Сьогодні багато єпископів, кардиналів та священиків так себе ведуть, ніби хочуть перепросити Господа за те, що вірять в Нього. Вони забули, що силою царської влади Ісуса Христа, Владики неба і землі, повинні відважно навчати правди так, як ті, що мають владу. Зло не викрите і не засуджене на релігійній площині призводить до втрати віри, а на площині суспільній та політичній стає дедалі більш жорстоким, сіючи довкола спустошення, а в разі потреби не зупиниться перед жодним злочином. Кінцевим ефектом такої догоджаючої або боягузницької поведінки буде те, що публічне оголошення правдивого Євангелія стане неможливим. Диявол ніколи не задовільняється тим, що має. Вже тільки це повинно бути достатнім застереженням для тих, що йдуть на компроміс з Правдою. Один компроміс відкриває шлях наступному, аж до цілковитого знищення Правди та повсюдного панування брехні. Непорядок та хаос в державі є завжди віддзеркаленням непорядку в Церкві. Ніколи не запанує справжній лад в суспільстві, якщо Св.Церква втратить внаслідок невірності Божому Об'явленню внутрішню рівновагу. Однозначно треба сприймати також слова Св. Отця Івана Павла II, проголошені ним 12.10.1992р. до IV Загальної Конференції Єпископату Латинської Америки (аудиторія налічувала кілька тисяч духовних осіб, в т.ч. кілька сотень єпископів і багато кардиналів): "Новизна євангелізації не впливає на зміст Євангельського об'явлення, яке залишається незмінним, бо Ісус Христос є "той самий вчора, сьогодні і на віки вічні" (Євр. 13,8). Тому Євангеліє треба проголошувати вірно і без поправок, в такому вигляді як воно збереглося і було переказане Традиціями Св.Церкви, а нова євангелізація не може бути спричинена бажанням "сподобатися людям". Ніщо не може змусити вас до мовчання, бо ви є провісниками правди " ("L'Osserwatore Romano", 12,92).
Сам Папа підтверджує факт фальсифікації Традицій Церкви єпископами, священиками та теологами. Ситуація є настільки поважною, що Св.Отець не приховує занепокоєння, а також розчарування поведінкою величезної частини духовенства. В контексті вже наведених та нище цитованих висловлювань Папи  мимоволі насуваються слова перестороги, які Св. Дух висловив устами св.Апостола Павла: "Дивуюся, що ви так скоро відвернулися від Того, Хто покликав вас благодаттю Христовою, і переходите до іншого благовіствування, яке, зрештою, не інше, а тільки деякі люди бентежать вас, намагаючись перекрутити Євангеліє Христове. Але коли б навіть ми або ангел з неба  почав  проповідувати  вам  не те,  що ми проповідували вам, - нехай буде анафема. " (Гал. 1, 6-9), Св.Павло виразно каже тут, що цими фальсифікаторами Євангелія можуть бути кардинали, єпископи та священики. Ось слова Господа Ісуса Христа, що відносяться до пастирів: "Стережіться вовків в овечій шкірі". Ми не можемо бути бездумними та некритичними. Також в останній своїй книзі Переступити поріг надіі" Святійший Отець, висловлюючись на тему існування вічного пекла, сказав: "Ми пам'ятаємо, що ще в не дуже давніх часах останні речі становили завжди непорушний пункт програми розважань в реколекційних чи місійних проповідях і проповідники вміли говорити на цю тему образно та проникливо. Скількох людей ці проповіді та повчання про останні речі привели до навернення, до сповіді!"
Також єп. Л. Г. де Сегур в своій знаменитій книзі "Пекло. Чи існує. Чим є" наводить такі слова Папи Пія IX, спрямовані до одного зі знаменитих французьких проповідників: "Якнайчастіше повчай про великі правди спасіння, а насамперед говори про пекло. Не загортай речі в папір, а проголошуй цілу правду про пекло ясно і настановчо. Ніщо так не веде до опам'ятання і ніщо краще не навертає до Бога бідних грішників". Також великий Доктор Св.Церкви Єронім, щоб викликати у грішників боязнь Суду Божого, говорив: "Переляканий лякаю". Отці, доктори Церкви та великі містики дуже часто проголошували, що найбільшим місіонером неба є пекло.
Коли Матір Божа об'явилася св.Домінікові, який благав її про допомогу для упадаючої Церкви, що розривається не тільки ззовні, а і зсередини різними єресями і новинками, він почув такі слова: "Скажи Моїм слугам, щоб проголошували правдиву науку і проказували Св.Вервицю, тоді єретики почнуть навертатися і настане оживлення віри". Ці слова сьогодні є більш актуальні, ніж колись в минулому. Ми є свідками не тільки фальсифікації доктрини Св.Церкви (що сам Іван Павло II публічно підтверджує), але також боягузливого або свідомого і цілеспрямованого замовчування фундаментальних правд нашої віри або їх пом'якшення і розмивання, а також підважування. Єпископ чи священик, який самовільно впроваджує або байдуже чи легковажно відноситься до різних "новинок", які не мають підтвердження в Традиції Церкви, і трактує Св.Євангеліє вибірково, навчаючи напівправд віри, є гіршим від брехуна, в цей спосіб він стає співпрацівником диявола і його слуг на землі, причиняючись до знищення Св.Церкви.
Таку ситуацію ми маємо сьогодні в Церкві. Вже принаймі ЗО років майже в жодній святині не проголошують науки про диявола гп його потворне вражаюче царство, яким с вічне пекло. Все це робиться "в ім'я" ІІ Ватиканського Собору і більшого "відкриття на світ". Духівники полишили таку важливу душпастирську діяльність як екзорцизми, залишаючи в цей спосіб вільне поле для диявола, який сіє дедалі більше спустошення. І все це безумовно відповідає "духові" II Ватиканського Собору, бо не можна дразнити або нервувати диявола, як кажуть деякі найбільш "освічені" кардинали, єпископи, священики та теологи, які боягузливо уникають Ісусового Хреста і до основи просякнуті масонсько-ліберальною поблажливістю. Найбільше терплять з цього приводу слабкі духом католики, які часто стають жертвами різних сект та хибних філософій. На протязі принаймні тридцяти останніх років не вийшла в світ жодна поважна книга (за вийнятком приватних видань), яка говорила б про існування диявола та боротьбу з ним, про пекло, про кару, про гріхи, про Страшний Суд, про справедливість Божу, яка є страшною. Дуже мало (або й зовсім не говорять) про винагороду за покаяння перед Божою справедливістю за власні гріхи та гріхи ближніх, також тих, що терплять жахливі муки в чистилищі, щоб самому уникнути страшних чистилищних терпінь і вдосконалюватися в святості, а також щоб стримати кари, що ідуть на світ, та випрошувати Боже Милосердя. Перестали закликати до практикування строгих постів на хлібі і воді принаймні один день в тижні. Не кажуть про необхідність частої сповіді, принаймні раз на місяць, про любов до Хреста та чистоти, про незбагненні ласки після прийняття Святого Причастя.
В неокатихуменальних сектах в Польщі можна побачити в деяких осередках поступове зникнення індивідуальної сповіді.
Просто знищується дух жертви і посвячення, без якого віра в Господа є фікцією. Легковажно відносяться до закликів останніх пап проказувати Святу Вервицю, дану нам Небом поряд з Жертвою Служби Божої та Святим Причастям, як найдієвішу зброю в боротьбі проти диявола.
Вже під час засідань II Ватиканського Собору серед багатьох кардиналів, єпископів і теологів (багато з них виявилось членами масонських лож) проявилися дуже сильні і небезпечні тенденції, а навіть спроби вмілого впровадження недопустимих змін та новинок відносно структури та принципів відправлення Євхаристійної Літургії та церковної дисципліни.
Хотіли в певній мірі злегалізувати ці зміни, бо деякі з них були вже впроваженні в багатьох країнах (Франція, Німеччина, Голандія) ще під час тривання Собору, всупереч Загальному Церковному Праву. їх продовжували впроваджувати і пізніше всупереч папі та Соборним Конституціям. Щоб виправдатися перед вірними, деякі формулювання, які неоднозначно звучали в певних Соборних Конституціях, використали для довільних інтерпретацій (не рахуючись з думкою Папи, Традиціями Церкви та попередніми проголошеннями Апостольської Столиці) та суттєвих змін і порушень. Тут варто навести слова одного з провідних теологів II Ватиканського Собору отця Шілебека: "Під час Собору ми вживали двозначні терміни і знаємо, що це використаємо потім". Будучи професором в Німега, він підважував догмати католицької віри. Пізніше Апостольська Столиця зверталася з застереженнями до нього та до інших професорів теології, таких як Кюнг, Погер, Смульдерс, Снакенбург. Всі вони брали участь в II Ватиканському Соборі.
Навіть якщо якийсь кардинал, єпископ, а тим паче священик мав якісь сумніви, він не має права самостійно інтерпретувати ухвали Собору чи інші проголошення Апостольської Столиці, не впевнившись перед тим, що про це думає Папа. Сам кардинал чи єпископ, діючи самовільно, може помилитися в справах віри, але якщо він є з'єднаний з Папою та беззастережно вірний його безпомилковості, тоді він є безпомилковий, як Папа. Ці вражаючі зловживання та найбільш недоречні, а навіть скандальні новинки, які є причиною деформації духа Конституції про Св.Літургію, підтвердила офіційно вже в 1970 р Конгрегація Справ Культу Божого і Св.Причастя: "...деякі духовні особи проявили особисту ініціативу, впровадили поспішні опрацювання, деколи фантастичні твори, додатки або спрощення, які часто суперечать основним принципам Літургіі; цим способом вони глибоко засмітили свідомість вірних..." У вказівках до проведення Служби Божої, що є обов'язковими сьогодні у Франції, написано, що Служба Божа - це тільки Літургія слова + хліба, цілком поминувши суть Служби Божої, Св.Жертву Ісуса на хресті. Повсюдно профанують Св.Причастя, практикуючи подавання його світськими людьми, в т.ч. жінками, виключно в стоячій поставі і на руку. Викривлюють покликання жінки та принижують її гідність, залучаючи її до Служби Вівтаря (лектори, міністрантки, подавачі Св.Причастя і т.п.). Завжди є так, що всі новинки виникають з нової доктрини, яка вимагає нових обрядів та жестів, надаючи їм інший зміст. Післясоборну Службу Божу створив відомий французький масон кард. Бугніні. Тепер вже відомо, що впровадження цієї нової "Служби Божої" замість традиційної було кроком фатальним, трагічним, бо замість об'єднання різних християн, як запевняли її творці, відбулося глобальне роз'єднання серед католиків.
В 1968 р свящ. Саудре (пізніше єпископ) видає замість Катихизму, який до цього часу зобов'язував цілу Св.Церкву, так званий Засіб обов'язковий хвалячись, що допомагали йому в цьому пастори і рабіни. Цей "новий катихизм" відкинув такі фундаментальні поняття як: первородний гріх, Христос-Бог, Святий Дух, відкуплення, заповіді, Об'явлення Боже і будь-яку надприродність. В ньому повністю обминули науку Св.Церкви. Не береться до уваги втручання Апостольської Столиці ( 1971, 1977 рр ) та Івана Павла II, який в 1982 р, приймаючи єпископів одного з районів Парижа, закликав їх до відповідальності в цій галузі. Нарешті, в 1983р. кард. Ратзінгер приїздить до Ліону та Парижу, а в катедрі Нотр-Дам говорить про "кризу катихизу" і про "першу і велику помилку скасування катихизму та вважання його застарілим". Всі ці втручання були зігноровані Французьким Єпископатом. А це означає, що діти у Франціі, які ходять на "катихизацію", вже нічого не знають про правдиву науку Св.Церкви, і це в ім'я Собору! Подібні катихизми впроваджено ще раніше в Голандії, а потім в інших країнах Заходу. Багато людей на Заході на протязі довгого часу вважало, що це походить від Папи, так само як дехто в Польщі наївно чи несвідомо приписує Святійшому Отцю приймання Св.Причастя на руку і стоячи, світських подавачів Св.Причастя, жінок на служб Вівтаря і т.п зловживання (про безпідставність цих тверджень ще буде йти мова). Ці зловживання при мовчазній підтримці більшості католиків довели у Франції та інших західних державах спочатку до розколу всередині Церкви, а потім до релігійної байдужості та втрати віри мільйонами вірних, з яких деякі перейшли на православ'я або потрапили в різні секти зокрема New Age (Нова Віра), метою якої є поглинання всіх релігій.
Один з найвизначніших сучасних католицьких філософів Джейн Гуіттон, який був близьким другом Павла VI, на запитання, як далеко ми зайшли в реалізації рішень II Ватиканського Собору, відповів: "Церква у Франції зробила помилку, бо не пояснила людям дух Собору, який не мав наміру змінювати релігію..." Він додав також, що "Собор не мав наміру усунути латинську мову". "Однак люди мали враження, що проводиться впасне така гвалтівна реформа Літургії і це викликало загальну дезорієнтацію". "Такими є причини релігійної кризи, що сьогодні потрясає Францію". Гуіттон був єдиним світським учасником Собору.
У Франції сьогодні закриті майже всі вищі семінарії та більшість церков. Вважається нормальним, що на 3 - 4 дієцезії зголошується максимум один кандидат на священника, тому не потрібно дивуватися, що кард. Лієнарт з Ліль, один з тих, що збунтувалися під час Собору і високого рангу масон, помираючи, сказав, що "розуміючи по-людськи, французька Церква є втраченою", ідентичну ситуацію маємо в Німеччині, Голандії, Данії, Швеції, Австрії та інших державах Заходу. Ці згубні новинки французької та голандської Церков, які є бунтом супроти Папи і непорушної Традиції Церкви, приймають бездумно і некритично в Польщі.
Перебуваючи в Італії, ми довідалися, що Св.Отець Іван Павло ІІ хоче повернути післясоборну віднову в потрібне русло і видав розпорядження в Римській дієцезії ( в якій він є єпископом ), в якому нагадує, що Св.Причастя потрібно приймати згідно з освяченою сотнями років Традицією виключно навколішки і в уста з рук того, хто відправляє Службу Божу. Про це досконало знають італійські єпископи та священики, а однак не виконують цієї настанови. Ця практика була застосована до вірних на Заході ще кілька років перед II Ватиканським Собором. Коли трохи пізніше Павло VI з великим болем та смутком побачив цей розклад, він вже не зміг запобігти цьому, і звідси походять його драматичні промови. 7 грудня 1968р. Павло VI сказав "Св.Церква сьогодні перебуває в годині непокою, самокритики, а навіть автодеструкції. Це так як гостре внутрішнє збурення. Так якби Церква сама в себе вдаряла". В наступному році Він повідомив:"В багатьох галузях Собор не дав нам до цього часу спокою, але викликав сумяття і проблеми, які не сприяють зміцненню Царства Божого в Церкві і в душах". Промова від 29.06.1972 р в свято Св.Петра і Павла була криком душі ПавлаМШ. "Дим диявола ввійшов через якусь щілину до святині Господа: зневіра, невпевненість, проблематичність,     неспокій, незадоволення, конфронтація вийшли на денне світло... Недовіра ввійшла до наших сумлінь". Безумовно, цією щілиною є модерністично-ліберальна революція, яка під впливом Французької    Революції,    вірної    масонським та антикатолицьким принципам, проникла до голів єпископів та свящ. Велике значення має факт, що Павло VI був при цьому людиною величезної культури, дуже делікатним та хворобливим, що надавало велику свободу та запевнювало безкарність тим кардиналам та єпископам з безпосереднього його оточення, які хотіли здеформувати Церкву згідно власних інспірованих масонерією концепцій.
Деякі Конгрегації видавали такі інструкції та заохочення без відома та згоди Павла VI, які ніколи не повинні були побачити денного світла. Існують незаперечні докази того, що Павло VI був безвольним та обмеженим найближчими співпрацівниками у виконанні своїх обов'язків, що було для нього страхітливою мукою (свящ.С.Гоббі "Матір Божа до своїх улюблених синів свящ", Т.Кольберг "Шахрайство століття" (ця книга представляє наукові докази існування двійника Павла VI), Б.Майєр "Попередження з того світу" ). Дякуючи цим книгам тисячі вірних, які щиро і покірно шукали правди, не втратило ще правдивої віри внаслідок фальсифікації Божого Об'явлення.

о. Боніфацій Гюнтер (Чину Кармелітів Босих) "Тільки сатана не хоче вклякати перед Богом і Божою Матір´ю. - Вроцлав-Івано-Франківськ, 2002 р.