Запор (obstipatio) – порушення функції кишечнику, що виражається у збільшенні інтервалів між актами дефекації (більше ніж на 48 годин) по порівнянню з індивідуальною фізіологічною нормою або в систематично недостатньому випорожненні кишечнику. Регулярне випорожнення кишечнику 1 раз в 2-3 дні – можливий варіант фізіологічної норми, тому така затримка стільця не представляє загрози для організму і не являється запором.

  У хворих, що страждають запорами, нерідко знижений апетит, відмічається відрижка, неприємний присмак у роті. Характерні відчуття важкості, переповнення у животі. У багатьох хворих спостерігається зміна шкірного покриття: блідість із землистим відтінком, сухість, підвищене лущення, явища дерматиту. Слояться нігті, з’являється лупа, легко випадає і січеться волосся. У зв’язку з постійною інтоксикацією розвивається слабість, головні болі, знижений настрій і працездатність (в важких випадках депресія), порушений сон, нерідкі скарги на зниження пам’яті. Хронічні запори сприяють розвитку вторинних ентероколітів, геморою, анальних тріщин. Сповільнене випорожнення приводить до підвищення концентрації в крові і лімфі різних токсинів, в тому числі і канцерогенних речовин. Сильне напруження при запорах може спровокувати ускладнення захворювань ССС, особливо у людей похилого віку (інсульти, інфаркти, тромбоемболії). Тому хронічний запор потребує обов’язкового лікування.

Найбільш часті причини запору

Причини, що викликають запори, можна поділити на декілька груп:

• патологія товстого кишечнику – коліти, атонія кишечнику, спазм товстого кишечнику, поліпоз товстої кишки, синдром подразненого кишечнику;
• порушення обміну речовин – зневоднення, гіпофункція щитовидної залози, гіпофункція наднирників;
• особливості харчування – різка зміна раціону, недостача в їжі рослинної клітковини, надлишок жирів у раціоні, недостатнє вживання рідини, надлишок заліза в їжі, дефіцит фолієвої кислоти;
• болюча дефекація – тріщини заднього проходу, геморой;
• застосування лікарських засобів – антацидів, що містять солі алюмінію; антигістамінних препаратів; препаратів, що містять кодеїн; холіноблокаторів; гіпотензивних засобів (блокаторів кальцієвих каналів); препаратів заліза, кальцію; антидепресантів; нейролептиків і інших.

Фактори, що сприяють виникненню запорів:

• системні захворювання сполучної тканини (ревматизм, ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, склеродермія і інші);
• переважання в харчовому раціоні білкової їжі, жирної їжі;
• недостатня фізична активність;
• тривале застосування послаблюючих засобів;
• часте застосування клізм.

«Загрозливими» симптомами, які дозволяють запідозрити у хворого серйозне захворювання, що вимагає обов’язкового втручання лікаря є:

• підвищення температури;
• сліди крові в стільці;
• сильні болі у животі; різке розпирання живота;
• блювання;
• втрата ваги;
• зв’язок запору з прийомом того або іншого лікарського препарату.

Загальні підходи до лікування запорів

  Перш ніж рекомендувати лікарський препарат, необхідно вияснити можливі причини, що сприяють розвитку запору. Нерідко усунення причини призводить до нормалізації стільця.

  Лікування запорів направлене на відновлення нормальної функції кишечнику при мінімальному використанні послаблюючих засобів і очисних клізм. Тому перед застосуванням лікарських препаратів, що направлені на нормалізацію функції кишечнику, слід рекомендувати ряд не медикаментозних заходів, що сприяють нормалізації стільця.

Загальні рекомендації для пацієнтів по не медикаментозним методам нормалізації функції кишечнику

1. Вживати  їжу, багату на харчову клітковину, в першу чергу на пектин, розчинні харчові волокна (буряк, яблука, сливи, вівсяна і інші каші із цільних зерен, а також листові овочі, капуста, хліб грубого мелення, висівки).
2. Знизити вживання тваринних жирів.
3. Вживання рідини не менше 8 стаканів в день при відсутності показань.
4. При необхідності прийому препаратів заліза або кальцію віддавати перевагу вітаміно-мінеральним комплексам.
5. Підвищити фізичне навантаження.
6. Здійснювати дефекацію не кваплячись, в спокійних обставинах, що сприяють релаксації.
7. Лікувати геморой або тріщини заднього проходу (гігієна заднього проходу, використання пом’якшувальних засобів і кремів).
8. Не зловживати очисними клізмами і послаблюючими засобами.

Характеристика основних груп послаблюючих засобів

1. Препарати, що містять антраглікозиди (Сенаде, Ксена, Сенадексин, Сенадекс)  подразнюють хеморецептори слизової оболонки товстого кишечнику, що в свою чергу збуджує перистальтику. Практично не впливають на мускулатуру тонкого кишечнику, тому не порушують процеси травлення і всмоктування. Послаблюючі препарати цієї групи діють через 8-12 годин після прийму.
2. Препарати – похідні дифенілметану (Бісакодил) стимулюють рецептори стінки товстої кишки шляхом безпосереднього контакту зі слизовою оболонкою кишечнику. В результаті підвищується секреція слизу в товстій кишці, прискорюється і підсилюється її перистальтика.
3. Синтетичні препарати інших груп (Натрій пікосульфат – Агіолакс, Гуталакс, Лаксигал, Піколакс) активуються в товстій кишці під впливом бактеріальних сульфатаз і речовина, що утворюється при цьому стимулює нервові закінчення слизової кишки, підсилюючи її моторику.
4. Лактулоза (Дуфалк, Лактувіт, Лактулакс, Нормазе) – синтетичний дисахарид, який після прийому всередину, досягає товстої кишки, де в процесі бактеріального розкладання розпадається на жирні кислоти (молочну, оцтову, пропіонову і масляну), що знижує рН вмісту кишки і стимулює перистальтику.
5. Форлакс (Макрогол) – осмотичний послаблюючий засіб, що діє на протязі всього кишечнику. Викликає збільшення кишкового вмісту і розм’якшує його за рахунок утворення додаткових водневих зв’язків з молекулами води, її затримкою і накопиченням у просвіті кишки, підвищуючи внутрішньоклітинний осмотичний тиск.